Книжка тижняГовард Шульц: «Історія Starbucks»

Редакція The Village Україна публікує цікаві сторінки з книг, які щойно вийшли в українських видавництвах.

«Історія Starbucks. Усе почалося з чашки кави…» − це бестселер New York Times від голови ради директорів Starbucks Говарда Шульца. Відтоді як він прийшов у Starbucks, компанія відкрила майже 25 тисяч кав’ярень у 70 країнах світу, пережила економічну кризу й зневіру фінансових аналітиків. Шульцу вдалося побудувати міцний бізнес, в основі якого — дух Starbucks, етичні принципи та безмежна турбота про людей: про кожного клієнта, баристу, менеджера чи фермера, який вирощує найкращу у світі арабіку.

Директор видавництва «Наш Формат» Антон Мартинов пояснює, чим ця книга цікава для українського читача і чому її варто читати:

Антон Мартинов,

директор видавництва «Наш Формат»

Якби засновники Starbucks провели аналіз ринку перед тим як заснувати компанію, то ми навряд чи мали би сьогодні щось подібне. Бо тоді, у далекому 1971-му році, кавовий бізнес у світі переживав не найкращі часи. Але вони – Джері Болдуїн, Зев Сігл та Гордон Боукер – про це не думали, бо просто хотіли задовільнити потребу людей у високоякісній каві. Тоді, коли багато кавових брендів у боротьбі за клієнта на падаючому ринку навпаки економили на каві, додаючи в неї більш дешеві сорти.

Але засновники Starbucks не йшли на компроміс із якістю, бо любили свою роботу до нестями. Саме це і «зачепило» молодого менеджера Говарда Шульца та закохало його в кавову справу. Він прийшов у Starbucks у 1982 році на посаду директора з маркетингу. Згодом пішов, щоб створити свою мережу кав’ярень Il Giornale. А вже 1987 року з допомогою місцевих інвесторів придбав Starbucks.

Мені особисто дуже «зайшла» ця книжка.
Мабуть, тому, що мені добре знайомі переживання автора: як він жив роботою, як сильно переймався усім, що стосується його бізнесу, як шукав гроші на розвиток. Часом йому було важко зберігати спокій. Важко не сумніватися в тому, що він йде правильним шляхом, особливо, коли всі відмовляли в фінансуванні. Проте Шульц усе ж знайшов інвестора, який вважав, що пристрасті не достатньо для успішного бізнесу, але й без неї не обійтися. З цього почалася історія побудови Говардом Шульцом найпопулярнішого кавового бренду в світі. Ця книжка про те, як це відбувалося й яким чином компанія з десятками тисяч кав’ярень по всьому світу пережила економічну кризу 2008 року. Ця книжка про те, як любити свою роботу і не здаватися.

Я закохався в каву ще в далекому 1982-му, коли почав працювати директором із маркетингу в невеличкій кавовій компанії під назвою «Старбакс». Та справжню магію цього напою пізнав тільки через рік — під час відрядження в Італію. Саме завдяки тій поїздці й з’явився «Старбакс».

Рано-вранці, на шляху з готелю на галузеву виставку, я зазирнув в одну з невеличких міланських кав’ярень. «Buon giorno!»  — привітався зі мною, мов із постійним клієнтом, худорлявий літній чоловік за стійкою. Коли він молов каву, збивав молоко й готував еспресо й капучино, перемовляючись із численними відвідувачами, його граційні й точні рухи нагадували витончений танок. Здавалося, тут всі один одного знають, а я став свідком їхнього щоденного ритуалу.

«Еспресо?» — запитав мене бариста.

Я кивнув, і він знову завів свій танок під гудіння та свист еспресо-машини, час від часу позираючи на мене й усміхаючись. У моїй голові промайнула думка: «Для нього це не просто робота — це його пристрасть».

Це була не просто перерва на каву, а ціла вистава. Просто унікальний досвід.

Зігрівшись і сповна насолодившись багатим смаком і ароматом еспресо, я подякував баристі й касиру і вирушив до виставкового павільйону, по дорозі зазираючи в інші кав’ярні. Здавалося, вони є в кожному кварталі! Всередині можна було побачити ту ж саму картину: один чи два досвідчених баристи стояли за стійкою і готували еспресо, капучино й інші напої, які я ще ніколи не куштував, для людей, які були для них не так клієнтами, як друзями. У кожнісінькій кав’ярні було чутно жвавий гомін. Складалося враження, що за чашечкою еспресо люди забувають про час.

Поєднання майстерності й душевності персоналу з теплим ароматом і тонізувальним смаком свіжозмеленої кави брало за душу. У голові зринали сотні думок. В уяві постав чіткий образ майбутнього — мого і «Старбаксу», який в ту пору продавав тільки фасовану каву (в зернах і мелену), а не готові напої.

Повертаючись у США, я не міг дочекатися нагоди поділитися своїми відкриттями. Але у моїх босів — засновників «Старбаксу», яких я щиро поважаю — ідея відтворити в Сіетлі романтичну атмосферу італійських кав’ярень не викликала особливого ентузіазму. Я жахливо засмутився, але моя віра була такою сильною, що у квітні 1986 року я пішов зі «Старбаксу», знайшов місцевих інвесторів і заснував свою кавову компанію. Я назвав її «Іль джорналє» (Il Giornale) — на честь щоденної газети, що виходить у Мілані.

Того року «Іль джорналє» відкрила свою першу кав’ярню у вестибюлі Колумбійського центру — найновішого і найвищого хмарочоса Сіетла. Вона займала десь зо шістдесят п’ять квадратних метрів. І хоч я тоді не мав жодних активів, мені довелося особисто гарантувати сплату оренди. Щоб скоротити витрати на оплату праці, я і двоє моїх колег — Дейв Олсен, начальник відділу закупівель, і Дженіфер Еймс-Кеармен — іноді й самі стояли за стійкою поряд із баристами. Готували еспресо. Збивали молоко. Змішували напої.

Тоді ж я написав своє перше звернення до працівників, в якому окреслив мету компанії, поставлені цілі й шляхи їхнього досягнення. Я був впевненим, адже мою пристрасть підкріплювали переконання. Я вірив. Мене переповнювали амбіції й ентузіазм. Тон послання не залишає ніяких сумнівів у цьому:

«Іль джорналє» стане найкращою мережею кав’ярень на планеті. Ми запропонуємо відвідувачам першокласну каву й інші товари, що забезпечать їх енергією на увесь робочий день. Ми щиро хочемо розширювати кругозір клієнтів, а тому за жодних обставин не поступимося своїми етичними принципами заради отримання високих прибутків... Завдяки нашим кав’ярням люди почнуть по-новому сприймати каву. Ми встановимо високі стандарти якості продукції і сервісу та будемо дорожити кожним окремим клієнтом, і цим завоюємо повагу й відданість.

Над підписом замість традиційного «Дякую» або «Щиро ваш» я написав «Вперед! Без упину!».

Я не впевнений, чи вживав цю фразу раніше, але в той момент вона чомусь сама зірвалася з язика. Цей заклик здавався ідеальним для нашої маленької компанії, яка якраз збиралася розпочати небезпечну, але таку захопливу подорож. Він виражав усе: нашу прогресивність, кмітливість, завзяття й нестримне бажання досягнути успіху, але так, щоб потім не було соромно.

Подорож і справді видалася неабияка. Через шістнадцять місяців мені трапилася нагода придбати компанію, в якій я раніше працював. Власники «Старбаксу» вирішили продати в Сіетлі крамниці й фабрику з обсмажування кавових зерен, а заодно й права на чарівну назву. Здавалося, сама доля хоче, щоб я купив компанію, яку так глибоко поважав.

Найперше потрібно було вирішити, як називатиметься новоутворена компанія. Перед нами постала дилема: або залишити «Іль джорналє», або запозичити назву і логотип «Старбаксу». Попри певну прив’язаність до «Іль джорналє», я розумів, що від неї доведеться відмовитися. «Старбакс» мав чудову репутацію: його любили і поважали за унікальну першокласну каву. Та й сама назва — на честь першого помічника капітана китобійного судна з роману Германа Мелвіла «Мобі Дік» — здавалася одночасно і звичною, і загадковою. До того ж, вона асоціювалася із сутністю й високою якістю наших товарів та сервісу. Ми вирішили прислухатися до інтуїції. Із цього моменту компанію, засновану під назвою «Іль джорналє», всі знатимуть як «Старбакс».

У тридцять чотири в мене була сотня працівників і мрія перетворити каву на національний бренд та створити так званий неповторний дух «Старбаксу». Я хотів покращити якість ароматного напою в Америці. Та все ж вірив, що «Старбакс» процвітатиме не лише завдяки чудовій каві, а й своїм принципам. Я вирішив створити особливу компанію. Компанію, яка не тільки розуміє важливість сплати податків, а тому прагне отримувати високі прибутки і приносити дохід акціонерам, а ще й розглядає всі свої дії крізь призму суспільної свідомості.