The Village Україна публікує цікаві сторінки з книг, які виходять в українських видавництвах.
Книга Насіма Талеба: «Чорний лебідь» входить у список 12 найвпливовіших книжок, написаних після Другої світової війни, за версією Sunday Times. Перекладена 32 мовами світу.
Головний редактор видавництва «Наш Формат» та перекладач книги Микола Климчук наводить 5 причин, через які цю книгу необхідно прочитати.
«Як ото Ейнштейн сформулював спеціальну, а потім загальну теорію відносності, Талеб викладає теорію випадковості (читай — западла). Западло він назвав «Чорним лебедем» — це дуже малоймовірна подія, яка принесла дуже серйозні наслідки».
Ця книжка покаже, як:
Відрізняти випадкове від закономірного і скептично ставитися до пояснень у стилі «тому що». Хтось переміг «тому, що» розумний і працьовитий і написав про це книжку. А куди ж поділися розумні і працьовиті лузери? Може одним пощастило, а іншим ні? Не будьте самовпевнені.
Розуміти проблему індукції, тобто умовиводів із попереднього досвіду. Щодня індичці дають їсти. З кожним днем росте її впевненість у тому, що завтра прийде добра людина і дасть їсти. Аж раптом настає День подяки. Не будьте індичками.
Змиритися з тим, що ми не маємо влади на світом, наше знання обмежене і не робити марних прогнозів. Часто буває так, що правильна відповідь «я не знаю», але вона рідко кому подобається. Не дуріть себе.
Розбиратися у типах випадковості. Відрізняти відсутність свідчень і свідчення відсутності. «Відоме невідоме» від «невідомого невідомого». Розуміти лінійність і маштабовність. А головне — бачити, як усі ці математичні й логічні матерії проявляються у повсякденному житті. Не будьте невігласами.
Захиститися від невідомого. Будьте в курсі, що остання криза — не остання.
Моя улюблена цитата – останній абзац уривку, який ми підготували для «The Village Україна».
Про вибір професії і успіх
Це сталося лютневого вечора в коридорі будинку по Волнат-стріт, 3400 у Філадельфії, де я тоді жив. Мені було двадцять два роки. Другокурсник Вортона порадив мені здобути «масштабовну» професію, тобто не ту, яка оплачується погодинно, а отже ставить дохід у залежність від кількості праці. Це найпростіша класифікація професій, а звідси й типів невизначеності.
Як ця порада наштовхнула мене на думку про природу невизначеності? Певні професії — дантиста, консультанта, масажиста — неможливо масштабувати: за певний час можна обслужити тільки певну кількість клієнтів і пацієнтів, не більше. Якщо ви займаєтеся проституцією, то працюєте певну кількість годин і (зазвичай) отримуєте погодинну плату. Крім того, наскільки я розумію, для надання послуг потрібна ваша присутність. Якщо ви запускаєте модний ресторан, то максимум — заповните залу (ну, хіба що відкриєте франшизу). Скільки б вам не платили в цих професіях, дохід підлягатиме силам гравітації. Дохід тут більше залежить від кількості зусиль, ніж від їхньої якості. Мало того, результати такої роботи цілком передбачувані: попри всякі можливі коливання за один день ніколи не заробиш більше, ніж за все життя. Іншими словами, Чорний лебідь не матиме влади над вашим доходом.
Та існують професії, де можна, якщо пощастить, додавати нулі до виробітку (і доходу), докладаючи незначні зусилля, а то й узагалі без зусиль. Я від природи ледар, вважав лінь своєю чеснотою і хотів звільнити якнайбільше часу для роздумів і читання, тож дуже швидко (і необдумано) зробив висновок. Я розмежував «людину-ідею», яка продає інтелектуальний продукт у формі ділової операції чи твору, і «людину-працю», яка продає свою працю.
«Людина-ідея» не мусить тяжко працювати, хіба що багато думати. Сто чи тисячу одиниць продукції ви даєте — сил іде однаково. У квант-трейдингу купити сто тисяч акцій не важче, ніж сто. Ті самі телефонні дзвінки, ті самі підрахунки, ті самі юридичні документи, та сама розумова робота, та сама перевірка правильності транзакції. Причому займатися цим можна, лежачи у ванній чи сидячи в альпійському барі. Ви натискаєте на кнопки, а не тягаєте мішки! Ну, добре, з трейдингом я перегнув: працювати у ванній не вийде, але, якщо постаратися, вільного часу не бракуватиме.
Те саме стосується звукозаписів і кінофільмів: хай працюють звукорежисери й оператори, вас побачать і почують і без виходу на сцену. Так само й у письменників: завоювати одного читача чи сто мільйонів — зусилля однакові. Джоан Роулінг, авторка книжок про Гарі Потера, не мусить писати кожну книжку знову, коли хтось захоче її прочитати. Інша річ — пекар: кожному новому покупцю треба спекти нову хлібину.
Отже, різниця між письменником і пекарем, біржовиком і лікарем, шахраєм і повією допомагає розібратися у світі професій. Ця різниця відмежовує професії, де можна суттєво збільшити дохід, не докладаючи додаткових зусиль, від професій, які потребують витрат енергії і часу (обидва ресурси обмежені); іншими словами, від тих, що підлягають законам гравітації.
То чому ж тоді порада однокашника виявилася поганою?
Вона таки допомогла в класифікації невизначеності й знання, але з погляду вибору професії була абсолютно хибною. Талебу вона може й підійшла, але тільки тому, що йому пощастило опинитися «у потрібному місці в потрібний час». Сам я порадив би обирати немасштабовні професії! Масштабовні — тільки для таланистих. Там колосальна конкуренція й жахлива нерівність. Там панує випадок, і є велика невідповідність між зусиллями й винагородою: одиницям дістається величезний шматок пирога, а ні в чому неповинна решта підбирає крихти.
Не біжіть за поїздом
Якось мені дали ще одну доленосну пораду, але на відміну від поради про вибір професії, я вважаю її доречною, мудрою й емпірично перевіреною. Мій паризький однокласник, майбутній прозаїк Жан-Олів’є Тедеско, побачивши, що я збираюся бігти за вагоном метро, зупинив мене й сказав: «Я не бігаю за поїздами».
Не принижуйтеся перед долею. Я навчився не бігти, щоб устигнути. «Теж мені порада», — скажете ви, але Талебу підійшла. Припинивши бігати за поїздами, я зрозумів справжній смисл елегантності й красивого жесту, відчув, що сам керую своїм часом, розкладом, життям. Пропустити поїзд прикро, тільки коли біжиш за ним! Так само й з успіхом: не досягнути успіху в чужих очах прикро лише тоді, коли поділяєш чужі уявлення про успіх.