Хосе Андрес народився в Іспанії і зробив кар’єру шеф-кухаря та ресторатора у США, він розвиває заклади в Нью-Йорку, Лос-Анджелесі та Вашингтоні, входить в топи найвпливовіших людей світу за версією журналу Time і знімається в шоу Мішель Обами на Netflix. Упродовж останніх дванадцяти років Андрес, утім, зосереджується на іншому: він допомагає всім, хто цього потребує – у без перебільшення планетарних масштабах. У 2010 році іспансько-американський шеф заснував неприбуткову організацію World Central Kitchen, яка забезпечила їжею жертв землетрусу в Гаїті. Після урагану «Марія» в Пуерто-Рико команда Андреса стала однією з провідних гуманітарних організацій на острові, також вона встигла попрацювати в Домініканській Республіці, Нікарагуа, Перу, Камбоджі та Кубі.

You can also read this interview in English.

Хосе Андрес

«World Central Kitchen відповідає за забезпечення їжею в надзвичайних ситуаціях. Ми є [гуманітарною] організацією, заснованою шефом, тож передусім ми кухарі. Вважаємо, що іноді великі проблеми дійсно можуть мати прості вирішення, тож ми просто почали годувати людей», – пояснює принципи роботи WCK Андрес в інтерв’ю The Village Україна. Ще одне гасло, яким керується зірковий шеф-кухар – від Джона Стайнбека: «Ми будемо всюди, де голодні люди борються за те, щоб поїсти».

На жаль, після вторгнення рф Україна стала наступною країною, що потребує допомоги World Central Kitchen. На кордоні України та Польщі для допомоги біженцям WCK працює з першого дня війни, готуючи понад 200 тисяч порцій їжі на добу. У розмові з Хосе Андресом ми розпитали його про місяць роботи в Україні, нещодавнє призначення в раду під головуванням Джо Байдена та, звичайно, борщ.

– Розкажіть, як ви починали роботу в Україні і як масштабували виробництво.

– Наша команда приземлилася на місці подій за лічені години після того, як почалася війна. Ми обрали селище Медика на польсько-українському кордоні, тому що цей напрямок став головним для перетину українцями кордону з Польщею в напрямку Європи. Після цього ми почали покривати й інші пункти перетину кордону: з Румунією, Угорщиною, Словаччиною, Молдовою.

Тоді ми зрозуміли, що великі черги утворилися по інший бік кордону, з боку України. Подекуди люди стояли в черзі 2-4 дні, тому, ясна річ, потребували їжі. Вони перетинали кордон пішки, на автівках, на автобусах – і всі вони повинні були їсти. Після цього ми почали годувати людей і в тимчасових сховищах, де люди можуть зупинятися на кілька днів і вирушати далі. Тож таким чином ми почали розширювати зону роботи від кухні в Перемишлі.

У певний момент стало зрозуміло, що ми повинні розширюватися ще більше, тож Львів став нашою штаб-квартирою. Ми почали працювати з багатьма партнерами: ресторанні компанії, кейтерингові служби, фудтраки.

Зараз я у Львові, у приміщенні, яке було дитячим садком [«Ріо»], а зараз стало сховищем. Це сховище дає покрівлю над головою та гарячу їжу сотням українців. Також ми працюємо на стадіоні «Арена Львів», який став прихистком для багатьох людей. Наше завдання – щоб обід та вечеря були доступними для кожного. І ми раді співпрацювати з місцевими партнерами: наприклад, це ресторани мережі !FEST, заклад Babo Gardens та а ще багато інших.

– Ви також запустили роботу в Києві та Одесі з місцевими партнерами.

– Ми намагаємося підтримувати якомога більше міст. Надаємо підтримку, надсилаємо гроші. Але іноді тільки грошей недостатньо: є міста, які постійно під бомбардуваннями чи перебувають в облозі. На жаль, є чимало міст, куди складно дістатися попри нагальну потребу.

Список міст, де працює WCK:

Буча

Черкаси

Чернівці

Чортків

Дергачі

Дніпро

Городок

Харків

Херсон

Київ

Львів

Миколаїв

Новомосковськ

Одеса

П’ятихатки

Підбірці

Полтава

Рава-Руська

Шегині

Тернопіль

Винники

Яворів

Запоріжжя

Жовква

Але мене надихає, що українці намагаються робити все, аби допомагати одне одному. Роблять все, щоб годувати літніх людей. Роблять все, щоб годувати людей в бомбосховищах. Роблять все, щоб бути корисними. Ось це справжні герої – власне, як і люди, які захищають свою країну [на фронті]. Адже їжа – це ще один спосіб вести війну, спосіб підтримувати людей під час війни.

Для мене героями є багато українських шефів і кухарів, які продовжують працювати на свою країну. Вони могли б бути в будь-якій іншій країні, але вирішили залишитися, щоб годувати свій народ. Це мене надихає.

– Чи можете виділити когось із українських шефів, із ким активно працюєте?

– У мене дуже погано з іменами, вибачайте. [сміється] Я намагаюся зосереджуватися на стратегії, у нас велика команда, яка взаємодіє з кухарями. Але, наприклад, є шеф Олександр Шостак із Херсона та його партнери. Є багато надзвичайних людей: є ресторанна мережа Mafia, які роблять дуже багато… Незабаром я детальніше розповім про всіх наших партнерів, нове відео скоро вийде в мене в Twitter.

– Я розумію, що ви мали нагоду спілкуватися з багатьма постраждалими. Але чи були історії людей, які особливо вас вразили?

– Таких історій дуже багато… Я хотів би, щоб це були поодинокі історії, але, на жаль, їх було багато. Коли жінка каже тобі, що її чоловік загинув. Коли дитина каже, що вона виїхала за кордон без батька. Коли матір чи бабуся намагаються захистити дітей від жахіття війни… Це жахливо, що тисячі дітей мусять через це пройти.

Подібні моменти ми раніше бачили лише в кіно. Якщо ви не проходили через війну самі, ви ніколи не можете усвідомити цей жах. Навіть тут, у Львові, – хоча ракети цілили вже й по цьому місту, – ми відчуваємо себе, як у будь-якому звичайному місті в Європі. Але водночас ти розумієш, що ця ситуація зовсім не звичайна. У будь-який день може впасти бомба. І водночас не так далеко інші українці страждають від бомбардувань, переховуються від обстрілів чи відчувають голод. І це все – без жодного логічного обґрунтування. Навіщо ця війна?

– Яким є головний виклик для вашої команди в Україні під час війни? Певно, неможливо порівнювати різні гуманітарні катастрофи, але чим цей виклик відрізняється від вашого попереднього досвіду?

– Різниця полягає в [масштабі]. Зазвичай, коли ми працюємо – приміром, на місці урагану – ідеться про окреме місто чи регіон. В Україні ж зараз вся країна перебуває в умовах війни. Виділяє також те, що в Україні кожна людина намагається допомогти співвітчизнику. Окрім того, ми бачимо, як сусідам намагаються допомогти в Польщі та Румунії.

У перший день, коли ми приїхали в Медику, я побачив, як колишні пожежники сиділи і готували суп. До них підійшла жінка, яка запропонувала допомогу, запропонувала дати їжу чи відвезти їх кудись. І це показує ситуацію в усій країні: вся Україна допомагає одне одному. Усі намагаються щось робити, знаходити способи бути корисними. І це неймовірно!

Ще одна річ здається мені надзвичайною. Львів – це прекрасне європейське місто, і якщо вдягнути навушники і пройтися вулицями, то може скластися враження, що ти не перебуваєш у країні в час війни. Особливо в такий день, як учора [23 березня]: бачиш, як діти граються на вулицях, люди п’ють каву в кафе. У певний момент, утім, ти натрапиш на церкву чи скульптуру, яку накривають, щоб врятувати від можливих обстрілів. Але загалом все здається нормальним. Львів може мати вигляд мирного міста, в супермаркетах можуть бути продукти, але за кілька сотень кілометрів на схід можуть гинути чоловіки, жінки та діти.

Тому різниця полягає передусім ось у чому: ураган проходить, війна ж продовжується, вона триває щодня. Війна – це ураган, який ніколи не закінчується. Ми починаємо вже п’ятий тиждень війни, і починає здаватися, що ми звикаємо до неї. Це така дивна нова нормальність. Хоча ми розуміємо, скільки людей навколо втратили коханих, втратили дім чи колишнє життя загалом.

– З огляду на це – чи є можливість продовжувати роботу World Central Kitchen в Україні на довготривалий період?

– Ми ніколи не були організацією, яка кудись швидко тікає. Ми будемо з народом України. Ми вже вийшли на показник у 200 000 порцій на добу, навіть до 240 000 – можу дати вам останнє оновлення.

Ми працюємо і на власних кухнях, і на кухнях партнерів. Ми раді, що можемо підтримати місцеву ресторанну спільноту. Тож, друже, я тобі скажу – ми не залишимо вас наодинці. World Central Kitchen буде з вами, разом із неймовірними українцями та українками. Вони для мене герої цього божевільного часу.

– Ви краще за мене знаєте, що кожна гуманітарна криза рано чи пізно сходить з інформаційної повістки. Люди по всьому світу втомлюються від однієї теми, тож незабаром з’явиться й втома від України. Як нам продовжувати тримати Україну та її спротив російському вторгненню в фокусі глобальної спільноти?

– Дійсно, спочатку подібні кампанії мають багато підтримки та емпатії, але згодом люди починають забувати. Медіа втомлюються висвітлювати певну тему. Глобальні аудиторії стежать за тим, як помирають невинні люди. І коли це триває довго, люди ніби отримують щеплення від цього, це ніби стає звичним. Наше завдання – щоб це не стало новою нормою. Треба якомога швидше закінчити війну, щоб люди могли повернутися додому, щоб українці, які вже багато настраждалися, могли почати відбудову країни.

Та підтримувати в фокусі – це те, що ми вміємо добре робити. Ми маємо дуже активні сторінки в соцмережах. Я веду соцмережі, соцмережі веде [виконавчий директор WCK] Нейт Мук. Люди люблять підтримувати подібні організації, коли стежать за їхньою роботою в режимі реального часу. Але для нас важливо підтримувати ініціативи протягом тривалого часу. Ми нагадуємо людям, що в світі багато страждання. Люди можуть насолоджуватися мирним життям, але вони не повинні забувати, що зараз відбувається в Україні.

– До попереднього запитання – в Україні була цікава дискусія щодо реакції міжнародної спільноти шеф-кухарів на розв’язану росією війну. Ми бачили багато підтримки України, бачили рішення The World’s 50 Best відмовитися від церемонії та прийому учасників з рф. Водночас було чимало зіркових шефів, які критикували це рішення 50 Best, стверджуючи, що премія має бути поза політикою. До прикладу, Ґаґґан Ананд прокоментував загальною заявою: «Їжа повинна об’єднувати, а не розділяти». Як ви сприйняли реакцію спільноти?

– Шефи відповідають не словами, а вчинками. Хосе Енріке був одним із шефів, який допоміг нам у Пуерто-Рико, коли ураган «Марія» зруйнував острів. І зараз він знову з нами, в Польщі. Марк Мерфі – дуже популярний шеф, він працює на каналі Food Network. Протягом останніх трьох тижнів він готує для нас без упину. Карла Ойос відповідала за нашу найбільшу кухню в Сан-Хуані, Пуерто-Рико, а тепер організовує роботу нашої найбільшої кухні в Польщі.

І це не лише про роботу в Україні чи на кордоні. Наприклад, ми відчуваємо велику підтримку ресторанного бізнесу в моїй рідній Іспанії. Кухарі організовують там харчування для людей, які прибувають з України, збирають кошти на гуманітарні фонди, вони також почали виводити з меню міцні напої російського виробництва.

До того ж є дуже багато шефів з усього світу, які хочуть приєднатися до нас в Україні. Не знаю, чи це правда, але я бачив фото з українських військкоматів, що людям відмовляють в бажанні приєднатися до армії, тому що заявок надто багато. У нас схожа ситуація. [сміється] Але ми повинні розуміти, що ця війна надовго. Звичайно, хотілося б, щоб вона закінчилася якнайшвидше. Однак треба готуватися, що це буде марафон, а не стометрівка. Тож ми маємо бути організованими, щоб відповідати на всі наступні виклики.

Зрештою, слід розуміти, що війна в Україні не є проблемою лише України. Україна є великим виробником зернових, тому втрати урожаю відображатимуться не лише на вашій країні, а на всьому світі. Війна ставить багатьох українців у жахливе становище, але вона створює великі проблеми й для багатьох інших країн. Тож сподіваймося, що ця війна закінчиться якомога швидше і що єдина людина, яка створила цю війну, врешті набереться розуму.

– Я пригадую одне з ваших перших відео на території України, коли ви не стримали сльозу і засудили дії путіна та росії: «Ми більше не можемо дозволяти путінам цього світу робити такі жахливі речі. Життя – це не гра в «Монополію». Усім, хто зараз підтримує путіна, має бути соромно. Усім, хто каже, що путін хороший лідер – вам має бути дуже соромно». Як ви знаходите для себе мотивацію? Що змушує вас продовжувати працювати?

– Я сподіваюся, що люди по всьому світу зможуть розділити сум і страждання українського народу. Гадаю, [Володимир] Зеленський зараз є не лише президентом України, він стає світлом для всього людства. І я вважаю, що це дуже важливо. Нам потрібно більше таких лідерів, як Зеленський. У його промовах, у його відвідуваннях лікарень – він не лише захищає свою країну, він бореться за демократію, свободу та краще майбутнє для всього світу.

На жаль, Україна не отримує достатньо підтримки від НАТО та Європейського Союзу. На жаль. Не бачимо ми в дії й ООН, я очікував від них більшого. Ваш президент не може дозволити собі цього сказати, а я можу. Я хотів би, щоб ми всі могли робити більше.

Але це неймовірно – як Зеленському вдалося об’єднати увесь український народ. Об’єднати цілий народ навколо ідеї, що не можна дозволяти авторитарному вождю вказувати, що йому робити. Навколо ідеї, що Україна буде вільною. І в цьому процесі Україна бореться за увесь світ! Я люблю його, він зробив неймовірне, він дав мені надію. Він давно вже міг залишити країну, залишити війну генералам, але він залишається тут, веде українців уперед і піклується про те, щоб про його народ не забули у світі. Це просто вражає!

– Це найбільш банальне запитання, але я просто мушу запитати, чи мали ви нагоду скуштувати українські страви.

– О, так, я ж шеф, тому з цим ніколи не зволікав. [сміється] Нам усім уже потрібно починати готуватися, тому що, коли Україна повернеться в норму, до вас почнуть приїздити туристи з усього світу.

А ще, коли я здобував кулінарну освіту, однією з перших страв, яку я навчився готувати, була котлета по-київськи. Тому тепер моєю мрією є скуштувати котлету по-київськи в Києві!

– Котлета по-київськи – це більше радянська українська страва…

– Але, звичайно, я встиг скуштувати й борщ, і ваші дамплінги…

– Вареники!

– Так-так! Я знаю, що у вас дуже розвинена гастрономія, але я ще не мав достатньо часу, щоб вивчити її. Точно скажу, що я люблю борщ. І я знаю, що версій борщу дуже багато, у кожному регіоні свій борщ…

– Нещодавно президент Джо Байден призначив вас співкерівником президентської Ради з питань спорту, фітнесу та харчування. Що це для вас означає? Як ви плануєте використовувати цю платформу?

– Це честь для мене. Думаю, кожен громадянин за можливості має ділитися своїми знаннями зі співвітчизниками. Я маю іспанське та американське громадянство, я люблю й Іспанію, і США. Але я почуваю себе вдома будь-де на планеті.

Ця посада важлива для мене, тому що їжа – це здоров’я, це життя, це любов. Усі знають, що я не люблю отримувати звання тільки для того, щоб сидіти в раді директорів. Я людина дії. Навіть попри те, що World Central Kitchen є неприбутковою організацією, ми розвиваємо її як частину приватного сектора. Тому і з цю позицію я хочу використати не як графу в резюме, а як можливість принести більше користі. Передусім – зробити так, щоб діти в США були ситі й здорові, щоб ми боролися з голодом по всьому світу.

У 2016 році Хосе Андрес отримав Національну гуманітарну медаль від президента Барака Обами, а зараз співпрацює з адміністрацією Джо Байдена

Я вірю, що завжди є можливість посадити всіх за один стіл. І сподіваюся, що одного дня ми всі сядемо за великий стіл під красивим блакитним українським небом, а на тлі буде українська пшениця. І годуватиме вона не лише Україну, а увесь світ.

Обкладинка та фото: World Central Kitchen