Запуск київського культурного проєкту «Zbirka» розпочався зі створення серії постерів і пазлів із репродукціями картин українського модернізму. У першу колекцію ввійшло 25 робіт із фондів партнера проєкту – Національного художнього музею України. Серед авторів – зірки українського живопису: Олександр Богомазов, Давид Бурлюк, Олександра Екстер та інші. Придбати роботи з колекції можна на сайті, а також у музейній крамниці НХМУ.
Zbirka переосмислює та популяризує національні мистецькі явища та робить їх доступнішими для кожного. Формат постерів і пазлів покликаний перетворити далеку та невідому культуру на близьку та зрозумілу.
Чому український модернізм? Це явище першої третини 20 століття, яке надихало європейських художників і змінювало радянську парадигму візуального мистецтва. Базовий принцип цього стилю – робота з формою, вдумливе оновлення класичних композиційних схем задля соціальної користі й нової виразності.
The Village Україна разом із проєктом Zbirka підготували добірку з 10 постерів і пазлів, які прикрасять ваш дім, офіс чи стануть подарунком для фанатів мистецтва.
Олександр Богомазов, 1929
«Пилярі»
«Створити ритмічну цінність» – так мистецтвознавець Дмитро Горбачов сформулював метазавдання Богомазова в більшості його картин. У «Пилярах» цієї цінності більше, ніж досить. Чіткий ритм: угору-вниз, синє-жовте, біле-рожеве, довжина-ширина-висота. Спроба Богомазова впорядкувати навколишній хаос була системною та ліричною водночас. Не так часто художник поєднує в собі дві ідентичності: аналітика та резонатора. Богомазову це вдалося.
Іван Падалка, 1932
«Збирання помідорів»
Мабуть, такий вигляд мав рай в уяві українських селян. Сам Падалка був одним із блискучих учнів Бойчука. У цьому художнику епічним було все: високий зріст, золоте волосся, козацьке прізвище, назва його рідного села – Жорнокльови, квітка сон трави, яку він носив за вухом і у сандалях. І, звісно, епічна бунтарська натура.
Борис Крюков, 1931
«Третій Вирішальний»
З легкістю можна було б віднести це полотно до українського кубофутуризму: розкладання дійсності на конструкції, архітектоніка зображення, геометричність. Але що є поштовхом до руху? Машина чи механізм, що їх так обожнювали кубофутуристи? Ні. Джерело енергії – люди. Ручна праця була найбільшим і найважливішим ресурсом індустріалізації. Незчисленні робочі на риштуваннях, із вантажами, лопатами, відбійними молотками об’єднують цю конструкцію в єдиний цілісний рухомий процес.
Василь Чалієнко, 1930-1931
«Антирелігійний карнавал»
Ейфорія, екстаз і терор. Як і належить карнавалу, на картині все змішалося, але прискіпливе око розгледить у цьому коловороті приховані сенси: група глядачів, які сумніваються, чи вливатися їм у дійство, ляльки зі свастикою на грудях. Антирелігійні карнавали були поширеною практикою радянської пропаганди наприкінці 1920-х років. За задумом, це мало бути щось між антирелігійним мітингом і гулянням.
Юрій Садиленко, 1923
«Дніпробуд»
Індустріалізація – прогрес, що насувається. Безликі символи сталевара, шахтаря, вчительки, матроса. За ними геометричний ДніпроГЕС. Десь у ногах – літачок, улюблений символ футуризму. Вони йдуть, наступаючи на все непотрібне – церкву, селянина, навіть на тополю та місяць. Однак який теплий і витончений зруйнований храм, якими «шевченківськими» є воли, тополя та місячна ніч!
Олександра Екстер, 1912
«Міст Севр»
«Міст Севр» був одним із 32 експонатів знакової в історії кубізму паризької виставки «Золотий перетин» (Section d’Or). У Парижі киянка Олександра Екстер так ніколи й не сприйняла ідею монохромності чи обмеженої кольорової палітри. Джерелом її життєвих сил були кольори народного мистецтва, помножені на авангардні форми. З Європи Екстер привезла в Київ естетику кубофутуризму. Вона заснувала «Майстерню живопису і декоративного мистецтва», зібрала навколо себе однодумців і породила український авангард.
Василь Єрмілов, 1920
«Потухшие паровозы, стоящие фабрики ждут уголь Донбасса»
Напис на картині є цілісним візуальним об’єктом, як і виправлення українського написання Донбасу на російське. Чи було в цьому ідеологічне навантаження? З відстані часу такі мовні ілюстрації епохи мають чималий символізм. Єрмілов знайшов найбільш лаконічний візуальний відповідник добі 1920–1930-х років: два-три кольори, кілька геометричних форм і, звісно, шрифт як найбільш характерний для харківської мистецької школи прийом, що залишився дотепер.
Давид Бурлюк, 1931
«Карусель»
Ще один варіант розвитку ідеї червоного коня: Бурлюк приходить до іграшкового, зафіксованого на каруселі дитячого коника. І все велике раптом стає дитячим і несправжнім, ніби імітацією. То тут, то там з’являються спіралі – головний символ революції, відбитий у Башті Татліна, та революційних змін у мистецтві. У Бурлюка вперше з’являється й альтер его червоного коня – чорний кінь.
Лев Крамаренко, 1912
Пазли. «На погрузці хліба»
Робота за канонами модерністичного монументалізму. Крім одного: ліворуч угорі висить драперія, яка надає картині певної театральності. Вона ніби допускає художника і глядача до дійства, відкриває його на певний час. Головне в картині – ритм дії. Його задає білий колір: драперія, мішки, лопати, сорочки. Традиційна синьо-жовта далечінь, спостережна вишка-маяк, комбайни-кораблі – все це дає відчуття дивного моря з метушливим людським островом.
Костянтин Єлева, кін. 1920-тих рр.
«Голова чоловіка»
Монументальна голова, яка нависає над глядачем, закриває небо та не дає дихати. І водночас подає надію – в небі є літак, на землі стоїть флюгер. Але доступ до світу глядач має лише крізь домінантну голову. Єлева – бойчукіст і представник нового українського монументалізму. Велич форми, піднесеність суті та предтеча панування тоталітаризму. Чоловік на портреті дуже схожий на самого художника. Чи міг він передбачити, що його вчителя, Бойчука, і бойчукістів невдовзі чекало знищення та забуття?
Матеріал підготовлено за підтримки
