The Village Україна зібрав найцікавіші художні переклади та нон-фікшн літературу, яку варто купувати у листопаді.
Художня література
Джордж Сондерс «Лінкольн у бардо»
Видавництво Старого Лева
Переклад з англ. А. Маслюха
Почнемо відразу з важкої артилерії. За роман «Лінкольн у бардо» у 2017 році американський письменник Джордж Сондерс отримав Букерівську премію. Журі високо оцінило його талант розкривати характери персонажів, експериментуючи з мовою. Цю незвичність оповіді, відсутність лінійного сюжету, хаос голосів критики зараховують до рис трансреалізму. Події роману розгортаються впродовж однієї ночі, коли Авраам Лінкольн, президента США, ховає свого 11-річного сина.
У родинному склепі душа хлопчика зустрічає сусідів по цвинтарю ‒ майже чесних містян, злодіїв, авантюристів, жінок легкої поведінки ‒ вони застрягли в «бардо», пограниччі між життям і смертю, але пристрастей від того не менше. Головна складність «переходу» полягає в тому, що померлі не вірять у фінал свого життя і не розуміють, чому їх більше не помічають кохані та рідні. Є ж Авраам Лінкольн, який розмовляє з душею свого сина, ніби бачить його перед собою. Невже цей хлопчик ‒ месія? Невже є надія на повернення? Сондерс створив емоційно й художньо складний твір, інтелектуальний роман, який принесе потужне естетичне задоволення, але точно не всім.
Бетті Сміт «Дерево росте в Брукліні»
BookChef
Переклад з англ. Л. Пилаєвої
Оригінал роману Бетті Сміт вийшов 1943 року, книжка стала бестселером і згодом увійшла в різноманітні переліки знакових творів для американської літератури. Останній факт, мабуть, найбільш визначальний для «Дерево росте в Брукліні». Читача-неамериканця роман зачепить атмосферністю. Нью-Йорк, а точніше Бруклін, початку XX сторіччя ‒ широке тло для опису найрізноманітніших персонажів і можливість розповісти безліч історій, веселих і не дуже. Для читача із США ця книжка точно має більше значення, адже роман ‒ це мініісторія країни та її ідеології великої мрії, яка неодмінно справдиться, якщо ти здобудеш хорошу освіту й будеш наполегливим.
Твір Бетті Сміт ‒ це роман-дорослішання.
У фокусі авторки ‒ родина Ноланів ‒ красуня-мати, яка через брак освіти змушена працювати прибиральницею, неймовірно талановитий батько, який міг би виступати на Бродвеї, але через власну легкодухість заробляє на життя співочим офіціантом, старша донька Френсі, самотня дівчинка, що обожнює читати, та її брат Нілі, відчайдушний і цілеспрямований. За ними, а ще тітками, дідусями й бабусями, сусідами, крамарями й вчительками, читач стежитиме не без цікавості й з потужним зарядом емпатії.
Жан-Крістоф Рюфен «Довколосвітні мандри короля Зібеліна»
Видавництво Жупанського
Переклад з франц. Я. Коваля
Пригодницький роман Жана-Крістофа Рюфена ‒ твір неспішний, такий, що потребує уваги й докладання певних читацьких зусиль. Інакше задум автора, між іншим, лауреата Гонкурівської премії 2001 року, залишиться непоміченим. У «Довколосвітні мандри короля Зібеліна» закладено як потужне прагнення автора надати реальній історії художнє переосмислення, так і низку літературних алюзій, завдяки яким текст набуває іронічних, жартівливих чи, навпаки, серйозних філософських відтінків.
Далеке XVIII століття. Бенджамін Франклін, втомлена й хвора людина, приймає у себе відвідувачів. Серед стандартних прохачів раптом опиняється дивовижно красива пара ‒ граф Августин Беньовський із дружиною Афанасією.
Вони завітали до Франкліна, щоб розповісти про свої карколомні пригоди: від втечі із заслання у Сибіру до царювання на Мадагаскарі. Рюфен поділяє оповідь на дві частини: чоловічу й жіночу, даючи змогу читачеві дізнатися про одну й ту саму ситуацію очима Августина й Афанасії. Письменник заглиблюється в деталі епохи, створюючи філософську казку про неспокій людського духу, авантюризм і кохання, заради якого можна піти навіть на край світу ‒ про все те, чого бракує у сучасному світі.
Лені Зумас «Червоний годинник»
Vivat
Переклад з англ. О. Чупи
Треба мати неабияку сміливість, щоб після «Оповіді служниці» Маргарет Етвуд братися за тему призначення жінки у суспільстві, її боротьби з моделями поведінки і стереотипами, нав’язаними чоловіками. Американська авторка Лені Зумас ризикнула зробити це по-своєму, зосередившись не так на сюжеті, його розвитку, як на розкритті характерів персонажів книжки. Вийшло доволі переконливо, місцями захопливо і несподівано.
Отже, маємо знайомство з героїнями книжки: біографкою, яка мріє завагітніти, знахаркою, «самотньою мудрою жінкою», дочкою ‒ дівчиною, яка хоче «розсмакувати секс», дружиною ‒ розчарованою матір’ю двох дітей. І все б нічого, звичні собі проблеми, стандартний перелік із втрат, закоханостей і самотностей, якби не змінена реальність, у якій жінок позбавляють свободи вибору. Зумас пише не про антиутопічне майбутнє, а про альтернативну сучасність. У ній у США забороняють аборти, всиновлення самотніми жінками, щоб «відновити авторитет родини й покращити демографічну ситуацію». На тих, хто наважуються йти проти правил, влаштовують справжні полювання, як колись на відьом… Знову фемінізм? Радше пересторога та інструкція «на чорний день».
Тосікадзу Кавагуті «Доки кава не охолоне»
Клуб Сімейного Дозвілля
Переклад з англ. Н. Гоїн
Якби у вас була можливість перенестися у певну мить минулого, що б ви змінили? Уявімо, що десь існує кав’ярня, відвідувачі якої можуть здійснювати подорожі у часі. Треба сісти на особливий стілець, вислухати правила від офіціантки, вдихнути пару від гарячого напою ‒ і час закрутиться.
Головне ‒ встигнути повернутися, доки кава не охолоне, інакше людина перетвориться на привида, що вже ніколи не знайде собі спокою. Японський письменник Тосікадзу Кавагуті пропонує поекспериментувати із законами фізики, щоб разом поміркувати над тим, чи варта пиха відмови від кохання, чи завжди треба стримувати емоції, коли йдеться про вияв щирих почуттів, що важче ‒ прощати чи бути прощеним. А ще автор пише про пам’ять ‒ подаровану людині можливість переноситися в часі без додаткових спецефектів. Втрачати самому її страшно, але ще гірше розуміти, що тебе забуває рідна людина. Персонажі Кавагуті відчинятимуть двері кав’ярні Funiculi, Funicula у пошуку можливості виправити ті чи інші помилки. Чи вийде? Відповідь знайдете на сторінках цієї доволі милої книжки, яка ніби створена для дощовитих осінніх вечорів.
Нон-фікшн
Саймон Кричлі «Про що ми думаємо, коли думаємо про футбол»
Yakaboo Publishing
Переклад з англ. О. Міхельсона
«У цій книжці я зосереджуся здебільшого на захваті, на поетиці футболу, на феноменології красивої гри», ‒ зауважує англійський філософ Саймон Кричлі, автор несподіваної присвяти грі мільйонів, що в оригіналі вийшла 2017 року. Футбол справді важко назвати темою для високочолих роздумів. Він асоціюється у більшості з нас із пристрастю, мільйонними контрактами, перемогами чи поразками. Проте є люди, які думають про футбол значно ширше ‒ у контексті категорій часу, простору, мислення, моралі та політики.
Кричлі не відмовляє собі у задоволенні трактувати улюблену гру в різний спосіб: як п’єсу абсурдиста Самюеля Бекета чи бджолиний рій, який зазвичай наводять як приклад колективної свідомості. Уважно вчитавшись, можна помітити, що футбол для філософа є приводом поміркувати над актуальними проблемами націоналізму та популізму, національної ідентичності. «Про що ми думаємо, коли думаємо про футбол» ‒ чтиво для перевірки ерудиції. Що цікаво, якщо ви не в курсі, хто такий Зізу, але знаєтеся на філософії Ґадамера, читати буде цікаво, адже феноменологічний підхід Кричлі доводить, що довкола нас чимало несподіваних взаємозв’язків.
Джефрі Бетчен «Вогонь бажання: зародження фотографії»
Родовід
Переклад з англ. Я. Стріхи
Джефрі Бетчен, викладач, куратор, автор низки видань, присвятив свою наукову кар’єру дослідженню фотографії. Але науковця цікавить не просто історія цього медіума, а те, як фотографія вплинула на розвиток сучасного мистецтва, політику. «Вогонь бажання: зародження фотографії» – це фахова, а не розважальна література. Бетчен наводить цитати знакових мистецтвознавців, пише про постмодернізм і його визначення фотографії, звертається до джерел, за якими цей медіум ілюструє історію виникнення капіталізму… Так читач дізнається, що світ поділяється на два ворожі табори: тих, хто вважає, що фотографія – це про мистецтво й вічні цінності, й тих, хто переконані, що всі спроби зафіксувати мить зумовлені соціально-політичними чинниками. «Я шукатиму ідентичність фотографії в історії її витоків», – пише Бетчен, звертаючи увагу й на те, коли виникло саме бажання фотографувати.
Вважається, що першу фотографію було зроблено 1839 року. Бетчен вважає, що це явище, яке часто звинувачують у знеціненні мистецтва, не було несподіванкою. На його думку, європейське суспільство готувалося до революційного винаходу. Ба більше, за сто років до появи фотографії воно мало всі необхідні елементи для нього. Але треба було зачекати й дозріти. Сучасний світ ризикує вбити медіум. Бетчен висловлює занепокоєння щодо тотального зацифрування, і це в часи до появи Instagram, цікаво, чи змінилася думка автора в контексті сьогодення соціальних мереж?
Ендрю Макафі, Ерік Бріньольфссон «Машина, платформа, натовп»
Наш Формат
Переклад з англ. О. Асташова
Світ сучасного бізнесу нестабільний і вразливий. Зростання можливостей штучного інтелекту, поява компаній-вискочок на кшталт Uber чи Facebook, консолідація численних знань і можливостей в інтернеті – три напрями, з якими варто навчитися працювати тим, хто мріє створити стартап на мільйон. Так вважають Ерік Бріньольфссон, вчений у галузі електронних систем і технологій, та Ендрю Макафі, науковець, який вивчає, як цифрові технології змінюють світ. У своїй книжці вони пробують окреслити маршрут успішного бізнесмена теперішнього і близького майбутнього. З книжки читач дізнається, що таке «друга економіка» та «роль зламаної ноги», які переваги має людський розум над алгоритмами, в чому полягає парадокс Поланьї, чи є якісь процеси, які не стануть повністю віртуальними, та ще багато з того, що допоможе «приборкати цифрову епоху». Книжка рясно прикрашена інформацією, яка більше захоплює, ніж лякає.
Розділ про роботів – окремий захват. Наприкінці Макафі та Бріньольфссон роблять висновок, що «машини, платформи і натовпи можуть чинити різні ефекти залежно від використання. Вони можуть надихати і скеровувати працівників і наповнювати жадібністю і страхом. З розвитком технологій розширюються і наші майбутні можливості. А це потребує більшої ясності наших цілей і глибшого осмислення цінностей».
Нікіта Кравцов «Історія анімація: як народжується мистецтво»
ArtHuss
Відомий український митець став автором книжки, тематика якої випливає вже з назви. Видання розраховано на широку аудиторію – художників і тих, хто мріє ними стати, фанів самого Кравцова та просто любителів візуальної культури. І раз уже у заголовку йдеться про історію, то й починати треба з Homo sapiens. Який стосунок людина розумна має до анімації? Еволюція подарувала їй неоціненний скарб – образну уяву, завдяки якій народилося мистецтво. Наскельні малюнки, унікальні археологічні артефакти свідчать про те, що прагнення оживити картинку існує поруч з людиною дуже давно.
Просуваючись епохами, автор з’ясує, яку роль у розвитку анімації зіграли Арістотель і Леонардо да Вінчі, дійде до Disney, згадає Pixar, зупиниться на 3D-анімації. Все заради того, щоб максимально повно розповісти про «мистецтво молоде і водночас дуже старе». «Деякі вважають анімацію дитячою розвагою, але, озираючись у минуле, ми бачимо, що представники багатьох поколінь працювали над оживленням статичних зображень, не маючи на меті тільки розвагу дітей. Нині це стало індустрією з багатомільярдним річним обігом...» – справедливо зауважує Кравцов, намагаючись переконати читача, що з його книжкою вивчати тему буде набагато легше й приємніше.
Венді Судзукі «Дивачка, що закохалася у мозок»
Фабула
Переклад з англ. О. Татаренко
Венді Судзукі – американська нейробіологиня, яка побудувала свою наукову кар’єру на дослідженні анатомії та фізіології функції пам’яті в мозку. Але чого вартує професійне визнання, коли людина не почувається щасливою? Якось Венді дуже гостро відчула, що нещасна. Аналізуючи своє життя, науковиця дійшла висновку, що не використовує певні ділянки мозку, позбавляючи себе неймовірного відчуття єдності з власним тілом. Завдяки фізичній активності Судзукі не лише поліпшила стан здоров’я, а й знайшла новий для себе напрям досліджень: «До мене прийшло усвідомлення, що я є живим зразком нейробіології: усе, що я роблю зі своїм тілом, змінює мій мозок». Все не так складно, як здається.
Науковиця пропонує читачеві інформацію, яка розкриває прихований потенціал людського організму, пізнавши який, стає легше долати вікові кризи й самовдосконалюватися. Пам’ять, реакція на стрес, дивергентне мислення, задоволення для мозку – Судзукі пише доступно й натхненно, аж так, що й собі хочеться застосувати силу фізичних вправ для того, «щоб рухатися вперед», але, мабуть, вже з понеділка…