Арт7 виставок вересня: від Ройтбурда до Чекменьова через Марущенка

На виставці представлена серія фотографій Олександра Чекменьова, зроблених у 1990-х роках переважно в Луганську, а також у Києві, Одесі, Полтаві й інших містах України. Плівкові світлини показують сюжет буденності великого міста на Сході України, яке переживає трансформацію на зламі двох політичних епох.

Організатори виставки відзначають вдалу композицію та кольористику в знімках фотографа: «Вони викривають у Чекменьові чутливість і пластичне мислення художника, а не лише уважного хронікера. Унікальність вуличної зйомки фотографа – в цьому навдивовижу природному поєднанні документалістики та позачасової краси кожного знімка. Чекменьов не просто знімав знайоме і зрозуміле. Він фіксував світ, у якому жив, частиною якого був».

Олександр Чекменьов – один із провідних представників сучасної української фотографії. Займається професійною фотографією з 1988 року, працює фотожурналістом. Його серії робіт публікувалися в The New York Times Lens Blog, Time Lightbox, New Yorker Photo Booth, MSNBC, Qwartz тощо. Значна частина доробку фотографа – це архів життя України 1990-х років.

Виставка «Спроба контакту. Школа фотографії Віктора Марущенка» стартувала в межах проєкту «Чутливість. Сучасна українська фотографія», що проходив у Мистецькому Арсеналі в серпні.

Школа фотографії Віктора Марущенка, заснована у 2004 році, є однією з найвідоміших в Україні. Основний принцип, закладений в освітню програму – вивчення фотографії як частини сучасного мистецтва. На виставці «Спроба контакту» зібрано роботи різних поколінь випускників Школи фотографії, деякі з яких є образним вираженням пошуку сучасного візуального художника.

Серед учасників виставки: Роман Пашковський, Віктор Кальмус, Яна Кононова, Дмитро Кореневський, Олександр Мартемянов, Марися Мяновська, Марія Павленко, Дмитро Стойков, Зоя Шу, Яна Щербакова.

Адам фон Барч – гравер, мистецтвознавець та основоположник наукового вивчення історії гравюри. Він присвятив своє життя репродукційній гравюрі, що є своєрідним «мистецтвом перекладу мистецтва», кажуть організатори.

У своїй науковій діяльності Барч описував відомі колекції, укладав їхній каталог і відтворював найкращі малюнки. У Музеї Ханенків покажуть його репродукційні гравюри.

«Барч був куратором імператорської колекції гравюри у Відні. Результатом дослідження і систематизації цього величезного зібрання стала головна праця Барча «Le peintre graveur» («Художник-гравер»). Видання нараховувало 21 том і включало короткі біографії художників і каталог їхніх гравюр, систематизований за техніками й сюжетами, який містив докладні описи, перерахування різних станів, а також перелік відомих старих копій.

«Окремо Барч уклав каталоги гравюр Рембрандта, Гвідо Рені та його учнів, Лукаса ван Лейдена, Антуана Ватерло та свого сучасника Мартіна фон Молітора. Їхня наукова вагомість така, що й сьогодні їх перевидають, доповнюючи новою інформацією», – розповідають у Музеї Ханенків.

Більшість робіт на виставці буде показана вперше.

На виставці представлені мальовничі полотна, графічні роботи та відеоінсталяції харківської художниці Тетяни Маліновської. Головним зображувальним елементом робіт мисткині є губи, що, за концепцією, «закликають до подорожі в глибини власної душі, де розігруються містерії життя, любові та смерті». У цю концепцію вплетена й назва виставки.

«Voile (із французької – завіса) – жіночий аксесуар, що цілком чи частково прикриває обличчя. Напівпрозора тканина розмиває риси й водночас робить приховане жаданим. Для об’єкта бажання вуаль є межею, що відсторонює від зовнішнього світу та примушує до внутрішнього шлюбу. Щоб отримати видимість, необхідно позбутися завіси. Так, як це роблять наречені перед вівтарем.

«Вуаль» – це про часи, коли люди змушені покривати нижню частину обличчя своєрідною вуаллю. Коли губи втрачають свою буденність, набувають соціальної непристойності, втрачають голос. Коли бажання злитися із зовнішнім світом досягає піку своєї потужності, але його реалізація залишається мінливою», – пояснює мистецтвознавиця Уляна Курганова.

Виставка вперше представить музейну збірку творів із другої половини 1980-х й донині, а також розгляне художній процес останніх тридцяти років через оптику класичного музею.

У п’яти залах представлять понад пів сотні робіт, зокрема із громадської колекції творів сучасного мистецтва, яка надійшла до Національного художнього музею України завдяки аукціону «Час меценатів» 2004 року. Колекція буде показана вперше.

Також в експозиції покажуть відібрані твори з колишньої корпоративної колекції АТ «Градобанк», яка після тривалих судових процесів у 2016 році увійшла до зібрання NAMU. Це полотна Олександра Ройтбурда, Юрія Соломка, Яни Бистрової, Валерії Трубіної, Тіберія Сільваші, Миколи Кривенка, Дмитра Кавсана, Сергія Панича, Марини Скугаревої й Олега Тістола.

Завершується експозиція медіамистецтвом 2000-х, а саме – роботами Нікіти Кадана, Володимира Кузнєцова, Алевтини Кахідзе, Тараса Полатайко та мистецького угрупування «Відкрита група».

Проєкт «play, rec, pause…» присвячений 60-річчю художника Олександра Гнилицького. Це виставка та тимчасовий знімальний майданчик одночасно. У фокусі проєкту – візуальна мова автора, між рухомим і статичним кадром, яка структурується з допомогою кінолексики.

«Проєкт play, rec, pause…», придуманий спеціально для Музею кіно Довженко-Центру, ставить під сумнів ідею виставки як статичного простору. Його унікальність буде полягати у введенні до експозиції свого роду «лабораторії», де відбуватиметься дослідницький процес зі спеціально запрошеними мистецтвознавцями, критиками, кураторами, художниками», – розповідають організатори.

Виставка складатиметься з тематичних блоків, що показують творчу практику художника та розповідають про аспекти його доробку, які прямо чи опосередковано пов’язані зі світом кіно, телебачення та попкультури. Поруч із живописом представлені також інсталяція, медіагібриди, об’єкти, відео й анімаційні роботи колективу «Інституції».

На виставці української сучасної художниці Наталії Плісс представлено 35 мальовничих робіт, зроблених упродовж різних років. Мисткиня працює в пейзажному жанрі. Спостерігаючи за природою, вона зосереджується на проблемі мальовничого відтворення світло-кольорових пленерних вражень, що швидко зникають, кажуть організатори.

«Плісс демонструє високомайстерне володіння різноманітними пластичними «регістрами»: іноді соковита, динамічна кольоропластика тяжіє до монументально-декоративного устрою, а подекуди дрібні, мерехтливі атоми кольору перетворюються на імпресіоністичні дослідження. А втім, загальний образно-емоційний склад свідчить про вишуканий поетичний світогляд художниці», – коментує кураторка.