Арт9 виставок липня: від Чорнобиля до Ройтбурда

Ніколай Карабінович – український художник, який працює в різних медіа, зокрема з відео, звуком, текстом і перформансом. Його персональна виставка «Vukojebina» розглядає кордони між людством як культурним визначенням і людиною, як вона визначається через тваринні інстинкти та бажання.

Vukojebina – це лайливий термін, що використовується на Балканах для опису глухомані; дослівно він перекладається як місце, де кохаються вовки.

«Vukojebina пропонує містичну зону, десь між «тут» і «ніде», з неоновим світлом і тваринним світом, одночасно зворушливим і моторошним, у якому поєднуються попкультура, справжнє життя та процес концептуального осмислення», – пояснюють організатори.

Основа виставки – банери розміром 2,50 на 5 метрів, які були частиною експозиції Дениса Копилова у Прип’яті до 35-ї річниці аварії на Чорнобильській АЕС. Артпроєкт має на меті змінити ставлення до чорнобильської зони зі знаку «мінус» на знак «плюс», кажуть організатори.

Роботи з частини «Мутація» були створені автором у співавторстві з його мамою – Ольгою Копиловою – художницею, що вибірково розфарбовувала фотографії тварин акрилом і гуашшю. Організатори пояснюють, що в такий спосіб Денис візуалізує ідею уявних мутацій цих фото, що ніби піддались упливу радіації.

Роботи перебували у Прип’яті впродовж півтора місяця, після ретельної перевірки й отримання всіх необхідних дозволів їх перевезли в Київ.

Астіан Рей – український скульптор і художник. У своїй техніці він поєднує бетон, метал і дерево. Художник створює роботи у стилі «сакрального мінімалізму», із властивим йому алхімічним і містичним символізмом.

«Золото й іржа – два взаємозаперечні поняття, що лежать в основі будови Всесвіту. Вони уособлюють дуальність як зовнішнього світу, в якому ми існуємо, так і внутрішнього, який є відбиттям нашого «Я». У розумінні автора золото служить прообразом якоїсь утопії, недосяжного раю, в той час, як іржа є долею фізичного світу, схильного до невблаганного старіння. Взаємодія цих двох субстанцій створює замкнутий цикл світобудови, в якому нескінченно відбувається процес творіння й руйнування», – пояснюють організатори.

До сторіччя «Київська картинна галерея» покаже виставку, яка розкриває феномен художника та педагога Василя Полєнова (1844–1927). Музей володіє великою колекцією творів митця, включно з пейзажами та сюжетними картинами митця. За останні роки колекція поповнилася ще кількома роботами, тож у сучасному, повному складі її покажуть уперше.

На виставці представлять твори, які найкраще демонструють мистецькі та педагогічні принципи, провідником яких був Полєнов, і зображають тісні творчі, дружні або родинні стосунки, що поєднували їх авторів, кажуть організатори. Щоб показати «точки дотику» в мистецькій діяльності тієї епохи, на виставці також покажуть роботи Іллі Рєпіна, Віктора Васнєцова, Костянтина Коровіна, Валентина Сєрова й Михайла Врубеля.

Домінантою частиною виставки є відома картина Полєнова «На човні. Абрамцеве». Окремим блоком експонуються його полотно «Христос на Генісаретському озері» й етюди, пов’язані з циклом картин «З життя Христа».

«Сузір’я / Constellations» – це серія виставок, у межах якої зіставлені художні практики двох поколінь: представників «одеського нонконформізму» 60–80-х років і сучасних одеських художників. Цього разу на виставці представлять акварелі 2000-х років, абстракції 1990–2000-х років Володимира Стрельникова та серії «Між речей» і «Короткі слова» 2018 року Олександри Кадзевич.

Така пара сформована не випадково. «Стрельников, під тиском радянських спецслужб був змушений емігрувати в Німеччину в 1979 році, вже з кінця 80-х, як тільки це стало можливим, регулярно повертався до Одеси. Кадзевич, що виїхала на навчання до Києва, теж зізнається, що нехай мистецьке життя в місті біля моря й менш ефективне, ніж у столиці, але її тягне повернутися. Реагуючи на цю майже середземноморську загальну лінивість, а також млявість художніх процесів, Кадзевич створює галерею Noch у власній майстерні. Стрельников своєю чергою із групою однодумців художників-нонконформістів, був одним з ініціаторів та активним учасником неофіційних квартирних виставок – єдиної можливості виставлятися в 60–70-х роках», – анонсують організатори.

У персональну виставку Олександра Ройтбурда ввійшли відразу дві нові серії його робіт: мальовничі зображення скульптур і жіночі напівфігури. Як зазначає сам художник, він «переказує» відомі скульптури, вступаючи в діалог із класикою та класицистичною естетикою. Художник зображує у власній манері такі впізнаванні фігури, як «Амур і Психея», «Венера Калліпіга» й «Дискобол».

«У серії жіночих напівфігур художник створює живі, грайливі, портрети, еротичні й іронічні водночас. Зображені (неначе із селфі) жінки тримають предмети, що змушують замислюватись: хто вона така та про що міркує? Легка, але виважена гра зі спадком, флірт і шана, вічна історія і ковідна сучасність», – розповідають у «Щербенко Арт Центрі».

Анатолій Ганкевич – український художник, який працює в різних жанрах, зокрема живописі, графіці, скульптурі, відеоарті та перформансі. На виставці представлені експозиції, на яких Ганкевич поєднав візерунки ландшафтів поверхні Землі, українські народні мотиви, жіночі портрети, природу та динозаврів.

На створення колажів художника змотивувала земельна реформа. «Я вирішив, що в цей час змін я повинен відреагувати, проявити особисту позицію та привернути увагу до цієї актуальної теми. Врешті-решт я сам для себе реформував землю України, поділивши всю територію на шматки та склеївши з них колажі нашої української дійсності», – каже художник.

У проєкті «Реліктове випромінювання» художник торкається найстереотипніших уявлень про Україну – їжі та природи. Він показує репутацію України як країни родючих чорноземів і сільського господарства з допомогою барвистих натюрмортів у стилі українського наївного мистецтва та кітчу. На краєвидах із національним колоритом поряд із хатинками та лебедями з’являються динозаври.

«Ці великі та сильні істоти завдяки Анатолію Ганкевичу загубилися в часі та просторі, мило адаптувалися й добре почуваються на тлі українських пейзажів. Так художник переосмислює народні мальовничі мови українського народу. Митець бачить образ відсталих динозаврів не лише в чужих громадянах, а й у своїх близьких і родичах, яких він ніжно любить», – пояснюють організатори. Також динозаври є відсиланням до «радянської спадщини» та прагнення людини перемогти в собі раба, тобто перемогти «динозавра».

У М17 триває виставка «Відкрита можливість». Цей проєкт є поглядом на сучасне мистецтво України із приватних зібрань колекціонерів. На виставці представлені твори приблизно 50 майстрів живопису, фотографії, скульптури та відеоарту, чиї роботи були представлені в Центрі Помпіду. Зібрані твори українських митців охоплюють період від 50-х років минулого століття до 2010-х. Стилістика експозиції охоплює одеський концептуалізм, Харківську школу фотографії, київський нонконформізм, українську «нову хвилю» та митців «поза системою».

До кінця липня в «Довженко-Центрі» проходить виставка, присвячена творчості Федеріко Фелліні. Це італійський режисер, автор стрічок «Вісім з половиною», «Солодке життя» й «Амаркорд».

На виставці представлені кадри та фрагменти кінофільмів режисера, кіноафіші, листи, спільні фото з акторкою й коханою Джульєттою Мазіною, а також Альберто Сорді, фото зі знімальних майданчиків, оригінальні кінокостюми та графічні роботи, намальовані Фелліні.

«Ця подорож проведе за лаштунки сюрреалістичного, карнавального бачення світу, що отримало назву felliniesque – феллінівського», – зазначають організатори. Виставка має вікове обмеження 18+, оскільки деякі зображення містять сцени сексуального характеру.