ВійнаЧого хоче жінка у війську? Як велика ГО «Землячки» виросла з цивільного медіапроєкту
Чому важко збирати гроші на гуманітарну допомогу й чому важливо продовжувати це робити
Громадська організація «Землячки» почалася з закриття базових потреб однієї бійчині – Анастасії – сестри тепер уже співзасновника фонду Андрія Колесника. Його дружина Ксенія Драганюк висвітлила історію Насті у медійному проєкті «Землячки. Український фронт». Це мала бути одна з історій про жінок, які руйнують стереотипи у війську.
Одна історія, ще одна, ще одна, і виявилося, що самого лише медійного висвітлення не достатньо. У жінок на фронті є багато потреб, й Андрій з Ксенією взялися їх закривати. Ми розпитали співзасновників «Землячок», як це працює і що допомагає їм забезпечувати величезну кількість жінок усім необхідним: від форми до засобів гігієни.
З чого все почалося
24 лютого 2022 року молодша на 12 років сестра Андрія, яка до початку повномасштабного вторгнення була маркетологинею, разом зі своїм чоловіком пішла до ТЦК й мобілізувалася до лав ЗСУ. «Тоді багато говорили про феномен українських жінок у війську. Про Настю почали писати ЗМІ, вона з’явилася на обкладинці New York Times», – розповідає Андрій. За його словами, фонд почався з ідеї підтримувати сестру.
«Це версія Андрія», – сміється Ксенія, яка під’єднується до дзвінка з місця, де бійчині, якими опікується фонд, проходять психологічну реабілітацію. Ксенія розповідає, що до повномасштабної війни в неї був медійний проєкт «Землячки», де вона розповідала про жінок, здавалося б, у нетипових для них професіях: ковальчиня, пілотеса, футболістка. Ксенія їздила по країні й записувала інтерв’ю з жінками, щоб знизити рівень сексизму в професійній діяльності. «Я тоді розповідала, наприклад, що ковальню може відкрити красива білявка й може робити там паркани, бо вона це любить. І що це не обов’язково чоловіча праця», – ділиться Ксенія.
Так, в Андрія виникло бажання підтримувати сестру всім необхідним, а в Ксенії – розповідати історії захисниць.
«Але коли спілкуєшся з жінками, ти не можеш тільки дізнатися, що тобі цікаво для інтерв’ю, і не почути про їхні потреби», – додає Ксенія.
Перший запит
Усе почалося з боксів із жіночою гуманітарною допомогою. Перший запит був від Насті, сестри Андрія. На холоді в неї тріскалися губи й руки, потрібні були базові засоби догляду за собою, спідня білизна й приємнощі, які б підтримували бойовий дух: милі дрібниці, солодощі. Цей бокс підписали від руки й відправили. Далі партію таких самих боксів зібрали для посестер Насті. «Ми виклали це в Instagram, почали звітувати, і нам почали писати інші захисниці, що їм теж такий бокс необхідний. І так допомога почала масштабуватися», – пригадує Ксенія.
Від засобів гігієни й білизни запити виросли до берців необхідного розміру, жіночої форми, спеціальної термобілизни, облегшених бронежилетів, шоломів. «Якщо спочатку це була маленька підтримка наших родичів і знайомих, то з кожним днем кількість запитів зростала, але водночас зростала й кількість людей, які підписувалися на сторінку й готові були допомогти», – додає Андрій.
Співзасновники кажуть, що діяльність фонду схожа на сніжний ком: що більше вони допомагали, то більше до них надходило запитів, то більше вони розповідали про закриті запити й то більше приєднувалося людей, які підтримували їх у діяльності. Тож, що більше запитів, то ефективнішою є робота фонду. Заразом збільшувалася й команда: до Андрія й Ксенії приєдналися друзі.
Чого хоче жінка у війську?
«Нещодавно до нас прилетів запит на міномет. Бо чого хоче жінка, якщо ця жінка у війську й вона командирка мінометного підрозділу? Звісно, міномет», – сміється Ксенія. Але зі зброєю фонд не працює. Основна ідея ГО «Землячки» – закриття базового спорядження.
«Коли говоримо про жінку в Силах оборони, то ми говоримо про дуже вмотивовану солдатку. Тобто це людина, яка, наймовірніше, за власним бажанням приєдналася до Сил оборони. Коли людина приходить з великою мотивацією, цю мотивацію важливо не загубити. Але коли солдатка, захисниця стикається з тим, що, приєднавшись до Сил оборони, вона повинна самостійно купити чотири аркуші базового спорядження, то ця мотивація потроху гасне. Тож наша основна ідея – закрити базові потреби й базове спорядження», – розповідає Андрій.
Він каже, що коли захисницю відправляють у зону бойових дій, останнє, що вона має робити, – це гуглити, де їй купити якісну форму за розміром, взуття за розміром, менший шолом чи легшу броню. Бо саме це якісне базове забезпечення, за словами співзасновника фонду, впливає на мотивацію. А це є основним для бійців.
База тієї допомоги, яку надає фонд, майже не змінилася із самого початку вторгнення (змінилася лише кількість цієї допомоги). Це форма за жіночими параметрами й лекалами, яку «Землячки» відшивають самі: літня й зимова, берці й кросівки, броня та плитоноски, каски маленьких розмірів, навушники, термобілизна, спальники, каремати, тактичні рюкзаки, жіноча спортивна білизна, бафи, шапки, рукавички – усе, що можна назвати базовим спорядженням. Решта – індивідуальні, точкові запити від захисниць на бойових посадах. Іноді це бувають прилади нічного бачення чи дрони, сканери вен для медиків, ноутбуки для розвідки, іноді авто, але не зброя.
«У нас є декілька партнерів, які закривають ці індивідуальні запити. І таким способом ми можемо допомагати один-два рази на місяць чимось, що не є основним для нашого фонду», – додає Андрій.
Великий склад чи замовлення під запит?
У фонді розповідають, що отримують 50–100 запитів на день залежно від сезону. Що швидше закритий запит, то краще для захисниць. Тому ідеальною схемою для роботи є завчасний збір грошей, відшиття форми й збирання всього необхідного на складі, щоб у моменти пікового завантаження, наприклад зміни сезону чи контрнаступу, просто швидко відправляти все необхідне зі складу. Але Андрій і Ксенія зізнаються, що не завжди є можливість підготуватися.
Тому є й інший варіант, який, за словами засновників, стається частіше, коли частина спорядження є на складі, а частину треба закупити під запит. «Тоді ми починаємо креативити ідеї для збору, стукатися до всіх партнерів. Але до партнерів також треба приходити з готовою ідеєю», – ділиться Ксенія. Цей другий варіант є менш ефективний через швидкість.
Оскільки зараз немає операційних коштів і можливості утримувати все, що може знадобитися, на складі, ГО «Землячки» активно працює з партнерами над розвитком культури благодійності. «Треба перебудовувати благодійність на систематичний лад і донатити не під свято, інфопривід чи прикольну ідею, а просто на постійній основі», – додає Ксенія. Разом із бізнесами й організаціями-партнерами ГО «Землячки» рухаються до цієї моделі.
«На фронті немає спеціального дня, коли підтримка потрібна більше, ніж в інші. Війна триває щодня. І тому ми маємо підтримувати військо щодня. І саме систематичність благодійності є основною складовою успіху й ефективності», – каже Андрій.
Проєкт психологічної підтримки для захисниць
Близько півтора року тому «Землячки» запустили проєкт психологічної підтримки. Спочатку це були дописи з відповідями психологів на найгостріші питання захисниць. Потім – безкоштовні онлайн-консультації з психологом, по вісім-десять консультацій на одну захисницю. Хоча за потреби термін консультування продовжували. Кураторкою проєкту стала клінічна психологиня Ганна Гавриш, до неї також приєдналися десятки спеціалістів і спеціалісток.
«Ми називаємо це психологічний турнікет. Бо це швидке опрацювання психологічної травми. Це дуже важливо в сьогоднішніх реаліях. Тому що ми не можемо психологічно вилікувати людину. Не можемо відправити її на лікарняний. Тому нам потрібно зробити так, щоб людина хоча б залишалася в стабільному стані або могла б трохи поліпшити його», – розповідають у фонді.
«Землячки» зрозуміли, що такі «психологічні турнікети» працюють у комплексі.
Тому, якщо виникає можливість забрати дівчат, які обіймають бойові посади, у гори й дати їм побути в тиші, на природі, заземлитися й поробити щось руками, вони роблять кількаденні виїзди.
«Важливо, щоб вони могли поспати спокійно, не думаючи, що щось трапиться. Щоб навколо майже не було людей. Тому ми вивозимо їх у Карпати», – розповідає Ксенія. І ділиться, що для деяких дівчат це перша відпустка за всю їхню службу.
Базове забезпечення продовжує бути основою фонду, але напрям психологічної реабілітації розвивається паралельно і його підтримують окремі організації. «Адже навіть за собівартістю ретрити в Карпатах є дуже дорогі», – додають у фонді.
Амбітною метою на 2024 рік Андрій і Ксенія ставлять розширення напряму психологічної підтримки. Для цього потрібна докваліфікація цивільних психологів, створення інституцій військової психології. Попри те, що багато дослідників спираються на те, що війни завжди однакові, сучасна російсько-українська війна має свою специфіку, адже тісно пов’язана з цивільним життям. «Усі наші військові можуть перед виїздом на бойові заїхати в піцерію, випити кави в кавʼярні, а потім поїхати на виїзд. І тому це зовсім інші переживання. З одного боку, вони бачать, що вони захищають. А з іншого, можуть побачити щось, що їх демотивує», – додає Андрій.
Основним завданням у напрямі психологічної допомоги у фонді зараз бачать створення методології на основі досвіду професіоналів із різних куточків України й інших країн. Згодом за цією методологією треба докваліфіковувати або навчати військових психологів.
Що потрібно фонду для масштабування
Фінансування. Основний аспект, у який впирається робота будь-якої організації.
Досвід. «Землячки» називають низку країн, досвід яких у підходах до благодійності хотіли б перейняти. Це, зокрема, Швеція через їхні глибокі дослідження, статистичні й аналітичні відкриття; США, бо це країна, де найбільше у світі налагоджена робота з ветеранами; Ізраїль: попри те, що ця країна не завжди відкрита для обміну досвідом, вони мають багато ефективних рішень, які допомогли б українцям зараз.
Рух паралельно з державою. ГО «Землячки» є головними партнерами із забезпечення жінок у Сухопутних військах та у Головному управлінні розвідки. У такому форматі підписаних меморандумів у фонді бачать партнерство й надалі. «Ми хочемо бути ефективними, тому нам треба менше бюрократичних сходинок», – додають у фонді. І продовжують свій рух без глибокого втручання держави.
Де брати гроші?
Андрій починає з історії: «2022 рік, збори йдуть. Кінець 2022 року – усі фонди починають казати, що збирати стає важче. Кінець 2023-го – від усіх чуємо, що майже неможливо нічого зібрати. Так от нам було так важко збирати від самого початку. Не було жодного місяця, коли було б не важко», – усміхається.
Оскільки ГО «Землячки» займається одягом і спорядженням, а не зброєю, мотивувати людей донатити на гуманітарні потреби дуже не просто. «Наша постійна боротьба – доводити людям, що базові потреби є завжди. Бо коли кажеш, що збираємо на дрони, нічого пояснювати не треба, але якщо йдеться про базові речі, переконати людей, що на це потрібні великі кошти, причому системно, щоразу виклик», – додають у фонді.
Співзасновники розповідають історію, коли їхні батьки дуже похвалили їх за те, що «Землячки» придбали автівку для війська. Але їм набагато важче пояснити, що товари вартістю як автівка, фонд відправляє щодня. Жартують, що батьки мають набагато менше захвату, коли закрито збір на 12 мільйонів для пошиття зимової форми, ніж коли відправили авто.
«Забезпечити двох захисниць формою, взуттям, броніком і шоломом – це вже мавік по вартості», – додає Андрій. Але, за його словами, про це треба постійно нагадувати.
Тому задача фонду залишається незмінною – знаходити системне забезпечення. У фонді кажуть, що цього року ще на крок наблизилися до ідеальної формули системної благодійності. Мінімальні витрати фонду на місяць – три мільйони гривень. Цього вистачає лише на взуття, форму й шоломи для захисниць. Бувають місяці, коли потрібно шість мільйонів, додають у фонді.
Тому найефективнішим способом фонд бачить постійне партнерство з брендами, які розділяють цінності «Землячок» і готові систематично підтримувати.
«Культура благодійності зараз у форматі розвитку. І ми маємо її плекати. Маємо нагадувати, що допомагати – це нормально. І до цього треба звикнути. Допомагати треба буде й після перемоги», – резюмує розмову Ксенія.