Містяни розповідають про улюблений громадський транспорт у Києві у новій рубриці The Village Україна.

Напередодні сольного концерту гурту 5 Vymir, що відбудеться 26 жовтня у Києві, вокаліст і гітарист колективу Костянтин Почтар пояснює, за що любить тролейбуси.

Із музикантом ми зустрічаємося на тролейбусній зупинці поблизу станції метро «Площа Льва Толстого». Це знакова локація для місцевого громадського транспорту – вона була кінцевою точкою першого тролейбусного маршруту в Києві, який відкрили у 1935 році.

Їдемо від кінцевої до зупинки «Національний цирк України» – через головний корпус Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Володимирський собор і Будинок національних художніх колективів України.

Фото: Володимир Шуваєв

 У дитинстві я всюди малював тролейбуси: у мене є альбоми, які повністю ними замальовані.

Я часто користуюся громадським транспортом. Мешкаю у центрі, тому здебільшого або ходжу пішки, або їжджу тролейбусом. 6-й, 16-й, 18-й тролейбуси – усі маршрути, які йдуть через Січових Стрільців. Буквально кілька днів тому востаннє ними користувався.

Я виріс на Академмістечку, а моя бабуся, своєю чергою, жила на Сирці. До того ж часто доводилося бувати на Лук’янівці. Тож тролейбус був чи не єдиним маршрутом пересування між цими локаціями.

Не пам’ятаю, коли саме, але був певний момент, коли я почав цікавитися цим видом транспорту. У дитинстві я всюди малював тролейбуси: у мене є альбоми, які повністю ними замальовані. Цілі ряди тролейбусів – перший, другий, третій.

Мені завжди подобався громадський транспорт – і автобуси, і трамваї. Автобуси я також малював. Та пригадую, що звук старих автобусів-«ікарусів» мене лякав. Ну а звук роботи тролейбуса – це ж справжня симфонія. Особливо у старих моделей: ні з чим не сплутаю звук старих «шкод». Найбільшою удачею у дитинстві для мене було проїхатися центром на тролейбусі з «гармошкою» і почути, як скрипить ця гума.

У 90-х у Києві було кілька різних моделей тролейбусів, і я вивчив усі. У центрі, на маршруті номер 18, їздили «гармошки». Із синьою смугою – тролейбуси виробництва дніпропетровського заводу Південмаш. Із червоною – румунської фірми DAС. Їх свого часу закупили чимало, але вони мали низьку підлогу, тож могли їздити лише маршрутами з хорошими дорогами – 24-м і 25-м.

До того ж тролейбуси відрізнялися залежно від депо. Вони могли бути однакових модифікацій, але зовсім різними. Коли ми в дитинстві були десь у центрі з мамою, і поруч проїжджав тролейбус, я просив, щоби ми зупинилися – подивитися на фари, двері тощо.

 Звук роботи тролейбуса – це ж справжня симфонія. Особливо у старих моделей: ні з чим не сплутаю звук старих «шкод».

Зараз старих тролейбусів у Києві вже немає. Кілька років тому мені вдалося спіймати стару «шкоду» на Великій Житомирській, але це був екскурсійний маршрут. Це, напевно, востаннє, коли я бачив настільки старі тролейбуси в місті. Утім, в інших українських містах вони досі працюють – вже десятки років.

Коли я ще не задумувався про те, що можна стати музикантом, я казав, що хочу бути водієм тролейбуса. Усі починали сміятися. Але я щиро не розумів, чому це викликає сміх.

Це насправді велика проблема: їздити у громадському транспорті в Україні не престижно. Як на мене, це обов’язок міської влади: громадський транспорт треба підтримувати і популяризувати. Мене не треба переконувати в тому, що це круто. Але є багато людей, яким це потрібно. Що більше людей користуватиметься тролейбусами, то менше стоятиме в заторах, а отже й менше забруднюватиме довкілля.

Не менш важливо й те, що тролейбуси є екологічно чистим видом транспорту. Його варто популяризувати з огляду на світові тенденції з переходом на «зелені» джерела живлення.

ДО ТОГО Ж ЗАРАЗ Є МОБІЛЬНІ ДОДАТКИ, ЯКІ ДОПОМАГАЮТЬ СТЕЖИТИ ЗА МАРШРУТАМИ: МОЖНА ЗА GPS ВІДСТЕЖИТИ ЛОКАЦІЮ КОЖНОГО ТРОЛЕЙБУСА. Зручні також табло з інтервалами, які кілька років тому встановили на зупинках. Щоправда, їх можна знайти лише в центрі міста.

Думаю, за правильної організації роботи громадський транспорт може буде прибутковим. Та річ у тім, шо в Україні проїзд коштує занадто дешево. Смішно, що вартість штрафу за несплату коштів за проїзд у нас можна порівнювати із вартістю проїзду у сусідніх країнах.

Переконаний, що тролейбуси повинні стати фішкою Києва – як червоні даблдекери в Лондоні чи метрополітен Берліна. Метро і трамваї є всюди, а от тролейбуси – вже рідкість. Я не бачив жодного міста у світі, у якому було б стільки тролейбусів.

 Що більше людей користуватиметься тролейбусами, то менше стоятиме в заторах, а отже й менше забруднюватиме довкілля.

У Києві повинні бути тролейбуси – і вони повинні бути жовтими. Жовтий колір – це водночас і привернення уваги, і данина традиції. Навіть «шкоди» свого часу були жовті з червоними смугами.

Що мені не подобається у тролейбусах? Якщо відверто, мене напрягають кондуктори. Я люблю їздити і дивитися у вікно. Інколи ж буває, що половину шляху ти витрачаєш, аби знайти касира і закомпостирувати квиток. Це дуже незручно.

На мій погляд, цей процес краще автоматизувати. Набагато зручніше купувати квиток в автоматі. У більшості європейських міст це вже так працює. Тут така сама історія, як із касирами у метро, рано чи пізно їх повинні замінити автоматичні системи.