Камера спостереженняКамера спостереження: маршрут «Львів – Божа Воля» В’ячеслава Полякова
«Інтернет зробив жахливу річ. Він дав змогу порівнювати»
В’ячеслав Поляков – народився і виріс у Херсоні (1986), живе у Львові. Заробляє на життя дизайном і займається фотографією.
«Знімаю, бо хочу, іншої мотивації не маю. Це мій спосіб комунікувати і думати. Почав виходити з дому з метою виключно фотографувати десь із 2012 року, а просувати свою роботу почав десь з кінця 2016-го. Це спрацювало, і у 2017 році я взяв участь в групових виставка на фестивалях у Кракові, Лодзі та Білостоку, Відні й Києві. Потрапив до FOAM talents (виставка стартує в Амстердамі і подорожує Європою та Америкою). Був надрукований у FOAM Magazine (NL), British Journal of Photography(UK) та інших».
The Village Україна публікує роботи проекту «Львів – Божа Воля» та пояснює, чому на знімках автор вирізає тло.
Фото: В’ячеслав Поляков
Інтернет зробив жахливу річ. Він дав змогу порівнювати. Завдяки інтернету я маю досвід сприймати свій дім, вулицю, сім’ю і країну як щось виключно екзотичне. Норма, затишна в своїй продуманості, звично існує тільки в екрані комп’ютера. Уперше потрапляючи до будь-якої з тих небагатьох країн, що продукують цю норму, я одразу почуваюся як удома. Вихід ж на вулицю з квартири у Львові миттєво створює конфлікт, адже світ за вікном не відповідає очікуваній реальності.
Я маніакально прив’язаний до країни, що зву домом. Мене цікавлять маленькі міста, в яких, подібно до островів, еволюція пішла своїм унікальним шляхом, а час так і не став лінійним. Чи є важливим локальне, що збереглося таким лише через ізольованість? Я шукаю відповіді на свої питання.
У Херсоні, де я виріс, мало що було показати. Натомість усі розказували історії. Це місто, мабуть, і є лише в тексті. Інколи мені здається, що я оповідаю ті самі історії, але візуально. Такі ж вигадані і з претензією на правду. Як, зрештою, і будь-яка фотографія.
Проект «Львів – Божа Воля»
Ця історія про тих із нас, з ким життя стається. Що відбувається, коли зв’язок причини і наслідку перестає бути зрозумілим.
Я документую наївну візуальну субкультуру громадського простору, що набула особливого поширення, коли розпад Радянського союзу зустрів глобалізацію. Головною особливістю цієї культури для мене є відсутність свідомого автора. Об’єкти міського середовища формуються випадковою взаємодією не пов’язаних між собою людей, помилками, руйнуванням, дикою рослинністю. Зрештою – ніким. На все воля Божа.
Усі об’єкти, зібрані в книзі, сфотографовані без будь-якого втручання з мого боку. Але в більшості знімків я вирізав тло, аби ізолювати предмети від того хаосу, що зазвичай є їхнім оточенням.
«Львів – Божа Воля» – це маршрут автобуса, що стартує від Янівського цвинтаря і сполучає місто з маленьким селом, загубленим у лісах, на самому кордоні з Польщею. Назва є художнім образом і не прив’язує до географії.
У моїх кадрів немає історій зйомки, важливо тільки те, що я залишив у кадрі. Спробую дати ключ до фотографій з проекту «Львів – Божа Воля». Наприклад, на цьому знімку ви бачите каналізаційний люк. Щоби його не вкрали на метал, на нього зверху поклали важкий шмат залізобетонної електроопори. Потім ще один іншої. Потім величезний камінь (нагадаю, що це міське середовище і природні камені просто так ніде не лежать). Далі хтось допрацював деталі інсталяції річковою галькою. Це поросло мохом і припало листям. Найцікавішим для мене є момент, коли утворений об’єкт був сприйнятий комунальними службами як деталь міського господарства і прикрашений до великодня білою фарбою. Про зв’язок великодня та першотравневої побілки ви і так знаєте.
The Village Україна та спільнота «Українська вулична фотографія» у рубриці «Камера спостереження» розповідає про людей, які знімають місто.