Коментар​​«Є міста, де в росіян затори з танків»: головне з інтерв'ю Володимира Зеленського The Economist

Велике інтерв'ю виданню The Economist дав президент України Володимир Зеленський.

Зібрали головне з його тез – зокрема, про початок війни, перемогу в його уявленні та зустріч із путіним.

Про початок війни

«Я був у Києві, у своєму будинку. О 04:50 мене збудили дружина й діти. Сказали, що чути гучні вибухи. Після кількох хвилин я отримав сигнал, що буде ракетний удар».

«Ніхто з нас не був готовий до війни. [...] Але, звичайно, я розумів, що відбувається, я розумів це багато місяців тому. Це дуже велика історія, вона не лише про Україну, вона про увесь світ. Вона про політиків усього світу; сподіваюся, що я зможу говорити про це після того, як ми переможемо. Так, я сподіваюся, що ми переможемо. Я переконаний, що ми переможемо. Тому я кажу, що я не герой. Я просто розумів, що відбувається».

Про те, що буде перемогою

«Ми віримо в перемогу. Неможливо вірити в будь-що інше. Ми точно переможемо, бо це наш дім, наша земля, наша незалежність. Це лише питання часу».

«Перемога – це можливість врятувати якомога більше життів. Так, врятувати якнайбільше життів. Тому що без них це не матиме жодного сенсу. Наша земля важлива, так, але врешті-решт це просто територія. Не знаю, скільки триватиме війна, але ми будемо битися до останнього міста».

«Врятувати всіх, захистити всі інтереси і не віддати територію – певно, це неможливе завдання. Це складний вибір, але іноді є так званий «принциповий вибір». Візьміть, до прикладу, міста – якби ми вирішили їх віддати, їх би взяв путін. Він продовжив би просуватися далі й далі, тому що в нього апетит голодної людини. Та важливо не те, що є вибір між поганим і добрим, а те, що рішення ухвалюється разом із людьми. Подивіться на Херсон, де люди виходять посеред вулиці, щоб зупинити танк. Це вони самі вирішили. Я не міг би наказати їм кидатися під танк. Тож я залишуся з цими людьми до кінця».

Про партнерів

«У нас є довгий список потреб. По-перше, наші партнери повинні ставити себе на наше місце і діяти на випередження, а не тоді, коли ситуація ускладнилася. Ми говоримо про санкції. Я впевнений, що, якби жорсткі санкції ввели раніше, повномасштабного вторгнення росії не відбулося б. [...] Це могло б відбутися інакше, в іншому масштабі, без участі білорусі. Превентивні санкції дали б змогу українським військовим краще підготуватися».

«Наші партнери дивляться на росію через мілітарно-стратегічну лінзу, вони використовують Україну як щит. Це ми взяли на себе удар, це ми відчуваємо біль. Це добре, що вони на боці України, але вони повинні вийти з захисної позиції у діалозі з росією. Ми наполягаємо, що треба переходити в напад. Наприклад, SWIFT досі працює в росії для лідерів росії».

«Нам потрібні літаки, танки та бронемашини. Цього в нас недостатньо. Ми вже взяли багато чого в росіян. Вони тікають. Вони бояться наших солдатів і тікають. Тільки вчора ми взяли 12 чи 17 їхніх танків. У росії тисячі одиниць військової техніки, вони все йдуть і йдуть. Якщо можна жартувати в такий момент, то я буду: у певних містах у них стільки танків, що вони не можуть рухатися. У них затори з танків».

Про рф і путіна

«Загарбники навіть не сумують за своїми загиблими. Я цього не можу зрозуміти. Близько 15 000 російських солдатів убили за місяць. В Україні війна триває вісім років. Вісім років! За цей час ми також втратили близько 15 000 життів. А росія втрачає 15 000 солдатів за місяць! Він кидає солдатів, як дрова у паровоз. І вони навіть не хоронять їх, трупи залишають на вулицях. У багатьох містах неможливо дихати через цей запах, запах гнилої плоті. Це жах».

«Що б я сказав путіну? Нам треба говорити. Це не про одне запитання, це про рішення. Треба говорити про конкретні речі, конкретні місяці, можливо, роки. Може, якщо нам не вдасться знайти вирішення, ми просто домовимося не сваритися про це. Це моя філософія. Давайте рухатися крок за кроком. Давайте шукати вирішення крок за кроком. Ми можемо говорити про все, але не можемо йти на компроміси в усьому. Треба розуміти, що Україна – наша земля».

«Не думаю, що путін бачить таку саму Україну, як ми. Він бачить Україну частиною свого світу, свого погляду на світ. Але воно не збігається з тим, що сталося за минулі 30 років. Думаю, путін у бункері не останні два тижні чи шість місяців, а два десятиліття. Не буквально, а в тому сенсі, що він в інформаційній ізоляції. А Україна, поки він був у бункері, суттєво змінилася»

«Ми ніколи не підемо на компроміси, які загрожують розвалом країни. Ті пропозиції чи радше ультиматуми, які висуває путін. Ніколи».

Обкладинка: The Economist, Офіс президента