Підсумки року 202250 інтерв’ю The Village Україна 2022 року
Від «Повернись живим» до «Курган & Agregat»: це люди, з якими ми говорили цьогоріч
The Village Україна продовжує підбивати підсумки року, згадуючи про найцікавіших людей, із якими ми говорили 2022-го у форматі інтерв’ю.
Цей матеріал підготували за підтримки наших читачів
Місто
Андрій Римарук («Повернись живим») – про фонд у глобальному топі Patreon і підготовку до повномасштабного вторгнення РФ
«Я вважаю, що це неймовірний прорив. [...] Ми, так би мовити, діджиталізували всі підрозділи протиповітряної оборони сухопутних військ, адже це перший ешелон, що зустрічатиме ворога в небі. Діджиталізували до такого рівня, що швидкість ухвалення рішень скоротилася від 20 хвилин до однієї хвилини. Ми пішли шляхом створення мобільних пунктів управління, які можуть незалежно працювати з будь-якої точки фронту, не втрачаючи зв’язок із бойовими машинами».
ЧитатиПрацівник ЧАЕС – про місяць роботи на окупованій військами РФ станції
«Спального місця в мене не було. Де працювали, там і спали, на підлозі на тілогрійках. [...] Частина персоналу не допускала на свої об'єкти росіян, ми ж із напарником майже постійно були під наглядом і навіть не могли розмовляти так, щоб окупанти не чули. І вирішили перейти на українську мову, хоча все життя говорили російською».
ЧитатиЮрій Филюк (Promprylad Renovation) – про Івано-Франківськ під час війни
«На третій тиждень війни ми зрозуміли, що прийшов час займатися економікою, – стало очевидно, що це історія не на тиждень і не на два. [...] Першим продуктом ініціативи стала релокація бізнесів до Івано-Франківська й області. Ми згрупували всі потоки запитів і пропозицій, які нам надходили, у єдину базу даних, і почали працювати в цьому напрямі».
ЧитатиКрістіан Борис (Saint Javelin) – про «Святу Джавеліну», меми як інструмент війни та скандальний мурал у Києві
«Я завжди вважав, що українці дуже круті в мемах. Я жив у багатьох країнах, писав репортажі з Європи, Південної Америки, звідки завгодно, але завжди помічав, що українські меми надзвичайно ефективні. Тому що українці мають специфічне, більш темне почуття гумору, і це дуже добре проявляється в мемах».
ЧитатиДмитро Васильєв (Archimatika) – про житло та сферу нерухомості під час війни
«У кінці 2020 і на початку 2021 року я казав, що ми будемо наздоганяти [Європу за цінами на нерухомість]. Тоді в Польщі квадратний метр коштував 2000–2200 євро, а в нас ледве підходив до 1500. Та коли в наших найкращих проєктах ми почали виходити на 2400 доларів за метр, Польща вже вийшла на 3000 євро за квадрат. [сміється] Але зараз, зрозуміло, економіка ляже. Собівартість не буде падати. Буде просто завмирання на ринку. Ми не зможемо зараз говорити про зростання, точно ні».
ЧитатиДжанін Ді Джованні (The Reckoning Project) – про 35 років на війнах і фіксацію воєнних злочинів РФ
«Я бачила на власні очі три геноциди, на жаль. Один у Боснії, один у Руанді, а також геноцид єзидів у Північному Іраку. Тож хотіла провести історію через ці жахливі приклади геноцидів. Під час геноциду в Руанді мільйон людей убили за три місяці. У Сребрениці в Боснії 8 000 чоловіків і хлопчиків холоднокровно вбили в липні 1995 року. Я часто розповідаю про єзидів моїм колегам в Україні, тому що [терористичне угруповання] «Ісламська Держава» хотіло стерти їх з лиця землі, вони хотіли вичистити їхню ідентичність. Я думаю, що це відбувається й в Україні. Метою Росії є не просто завоювати країну – чого їм не вдасться – вони хочуть стерти українську ідентичність».
ЧитатиВолодимир Єрмоленко й Тетяна Огаркова (Kult Podcast) – про тероризм як стратегію РФ у війні
«Ми маємо не боятися цього монстра, який грається зі смертю, і водночас будувати суспільство, яке є й буде максимально креативним. Тому я виступаю за те, щоб і культура в нас продовжувала розвиватися, і всі креативні сфери продовжували розвиватися. Ми маємо показати, що ми є суспільством, заточеним на креатив, а не на деструкцію».
ЧитатиАріф Багіров – про виїзд із Сєвєродонецька на велосипеді й урбаністичні ініціативи на сході
«Із самого початку я збирався евакуюватися на велосипеді, бо чому ні? Якщо я 11 років із нього не злізаю. Я на велосипеді обʼїздив всю область, і по 170 кілометрів проїжджав. Тож для мене 70 кілометрів до Бахмута – це не супервідстань. Евакуаційний транспорт на той момент уже не так регулярно їздив. І було б дивно, якби Аріф поїхав на автобусі. У мене принципова позиція: евакуація – це для тих, хто сам не може – жінок, дітей, людей похилого віку. А я – здоровий лоб, можу і сам якось дістатися».
ЧитатиОлександр Возний (управління екології та природних ресурсів КМДА) – про вплив війни на довкілля та «сміттєву реформу»
«Будемо чесними: на жаль, через війну наш шлях до розбудови цієї системи трошки затягнеться. Але я вірю, що в Києві вона обовʼязково зʼявиться, тому що запит від людей досить високий і на сортування, і на компостування. І коли є запит, то влада змушена діяти більш активно, щоби цей запит задовольнити».
ЧитатиЗахисник «Азовсталі» Михайло Діанов – у словах його родини
«Я можу померти, як і коли завгодно – вирішувати не мені. Але в моїх силах вирішувати, як жити. Відважно чи тихо. Ось тут я просто всесильний. Це очевидно. Це аксіома. Якщо у світі відбувається щось погане, можна не робити нічого, а можна зробити щось. Нічого я вже пробував».
ЧитатиОлег Дроздов і коаліція Ro3kvit – про відбудову України
«Уся наша радянська спадщина, яку ми не чіпали до сьогодні, уся спекулятивна спадщина незалежності не відповідають умовам енергетичної реальності і якості життя. Якщо говорити про всі українські міста, нам потрібно їх трансформувати для кращого майбутнього, змінити нашу планувальну політику й пріоритети. У радянський час у нас був пріоритет на індустрії, виробництві товарів, а люди були десь наприкінці ланцюжка. Останніми роками драйвером була спекуляція. І міста мають саме такий вигляд, бо були спекулятивні процеси. І тепер у центрі наших міст немає людини. А нам треба переходити на людиноцентричні політики. Інакше ми не зможемо утримати наших людей у наших містах. Ми змінимося чи помремо».
Читати«Пасажири Києва» – про відстоювання інтересів громадського транспорту
«З досвіду моєї роботи й громадської діяльності я розумів: якщо немає якоїсь ініціативи, яка обʼєднує експертів, то в галузі транспорту нічого не рухається. [...] І, попри те, що на громадський транспорт, мабуть, припадає найбільша частина поїздок серед киян, не було ніякої організації, яка б консолідувала зусилля людей у цій сфері. Без такої консолідації ми ще до 24 лютого бачили, що громадський транспорт не поліпшували, мʼяко кажучи. А після того, як бойові дії відійшли від Києва й почало повертатися нормальне життя, громадський транспорт відновлювався повільнішими темпами».
ЧитатиВіталій Дейнега – про заснування «Повернись живим», перші кадри зі звільненої ЧАЕС і Klych
«Дивись, немає феномену українського волонтерства. На всіх війнах, упродовж усієї історії це було. Під час Другої світової, візьми хоча б ОУН-УПА: скільки людей їх годували, скільки передавали інформацію? З дійсно нового – тільки два інструменти, які зробили з цього феномен. Соцмережі та можливість швидкого переказу грошей із картки на картку, з PayPal на PayPal. Тобто це простий спосіб швидко вирости комунікаційно і простий спосіб переказати кошти».
ЧитатиЕкскурсоводка Юлія Бевзенко – про екскурсії Києвом під час війни та Девіда Леттермана
«Під час війни я зрозуміла, що не все залежить від мене. Мені було це важко зрозуміти про себе. Надзвичайно важко жити, коли не можеш контролювати та планувати, а планувати однаково потрібно, бо без цього нічого не буде».
ЧитатиСтаніслав Чечко – про рішення дезертувати з Французького легіону та приєднатися до ЗСУ
«Я розумів, що моя батьківщина б’ється за себе, і не міг вчинити інакше. Я б тоді перестав себе поважати».
ЧитатиАрхітектор Крістіан Віттіг – про відбудову Ірпеня та досвід Чилі
«Ця подорож [в Ірпінь] була в червні. Думаю, що це одна з найбільш важливих речей, яку я зробив у своєму житті, окрім, звісно, моїх дітей. Це було дуже важко. Знищення міста, жорстокість руйнувань вражали».
ЧитатиКультура
Режисерка Катерина Горностай – про фільм «Стоп-Земля» та зумерів
«Є ці моменти в житті, коли ти наважуєшся щось робити. І якщо ти дійсно наважився, коли є ця сполука гірко-солодких відчуттів, коли ти відчуваєш себе всесильним, тому що наважився. Але, якщо це стосується й іншої людини, то [її реакція] тобі вже не підвладна. Ти ніби все можеш, але не можеш нічого одночасно. І це був у моєму житті перший момент, коли ти відчуваєш це сходження на сходинку. Такий aha-moment, умовно. І в цьому для мене був парадокс, хотілося зобразити таку штуку в кіно. Тому ця сцена стала ключовою та фактично навколо неї весь фільм відбувся».
ЧитатиЄгор Шатайло – про новий стендап-концерт «Тимчасові незручності» та «накручених українців» як аудиторію
«Я писав для людей, як для себе. Бо я накручений українець: нервозний, доведений до сказу ЗМІ, ситуацією у світі. Це все закипає в мені. І я розказую свої приколи для людей, які до мене можуть релейтнутися в цьому стані».
ЧитатиОлег Сенцов – про фільм «Носоріг» і 1990-ті
«Я не ставив собі за мету лякати людей, це ж не фільм жахів. Не люблю насильство і я дуже не агресивна людина насправді. Я не фанат таких фільмів. Але, якщо заходжу в жанр, то не можу робити це погано чи неправдиво. Кіно для мене має бути правдивим і цікавим. Багато людей, які роблять авторське кіно, пам’ятають про правдивість, але про цікавість часто забувають».
ЧитатиДмитро Сухолиткий-Собчук – про фільм «Памфір» і прем’єру на Каннському кінофестивалі
«Якщо я намагався в «Памфірі» створити щось на зразок подібності до картин Босха, то, коли все почало відбуватися в лютому – завершення роботи над фільмом, війна, селекція – мені здалося, що я сам став частиною такої картини Босха. Усе змішалося настільки, усе несеться настільки, що ти не зупиняєшся, не можеш відмітити якісь свої емоційні зрушення. Війна, мені здається, забрала в нас емоційне осмислення, перетворила його на кілька простих емоцій: страх, ненависть, прийняття та бажання з цією енергією щось зробити. Ми звели все до кількох критичних діапазонів».
ЧитатиІлько Гладштейн (Kino42) – про камерний кінотеатр на Подолі й українське кіно під час війни
«Ми розуміємо, що є війна. Вона з’їдає за день стільки грошей, скільки було бюджетів на українське кіно на рік. Їм видніше, вони краще розуміють пріоритети. Ми не вимагаємо забрати в армії танк чи літак і віддати гроші на виробництво кіно. Але важливо, щоб хтось був голосом, який представляє кіноіндустрію та відстоює її інтереси. Я зацікавлена сторона. Звісно, я кажу, що нам треба фінансування на індустрію. Якби я був людиною, яка ухвалює рішення, відстоював би цю ідею. Хоча б якусь частку коштів залишити, хоча б на те, що не потребує багато грошей, наприклад, девелопмент. Треба втримувати професіоналів в індустрії, щоби вони не йшли з професії, щоб вони не йшли знімати весілля чи класти плитку».
ЧитатиАліна Горлова та Ліза Сміт («Бачення метелика») – про прем’єру в Канні та кіноволонтерство
«Головний досвід, який ми привезли? Для мене все-таки це відчуття того, що ми з європейцями живемо в паралельних світах. Не хочеться узагальнювати й говорити про всіх, але у випадку з пересічним громадянином Франції, який мені зустрічався, про щось більше, ніж слово «солідарність», не йдеться. Вони кажуть це слово, але ти відчуваєш, що за ним немає жодного розуміння, це просто слово для смолтоку.
Вони нас не розуміють і, напевно, не можуть зрозуміти. Поки в них салюти, кава-брейки та своє нормальне заможне життя на Лазурному узбережжі».
Читати