The Village Україна продовжує підбивати підсумки року, згадуючи про найцікавіших людей, із якими ми говорили 2022-го у форматі інтерв’ю.

Цей матеріал підготували за підтримки наших читачів

Місто

Андрій Римарук («Повернись живим») – про фонд у глобальному топі Patreon і підготовку до повномасштабного вторгнення РФ

«Я вважаю, що це неймовірний прорив. [...] Ми, так би мовити, діджиталізували всі підрозділи протиповітряної оборони сухопутних військ, адже це перший ешелон, що зустрічатиме ворога в небі. Діджиталізували до такого рівня, що швидкість ухвалення рішень скоротилася від 20 хвилин до однієї хвилини. Ми пішли шляхом створення мобільних пунктів управління, які можуть незалежно працювати з будь-якої точки фронту, не втрачаючи зв’язок із бойовими машинами».

Читати

Працівник ЧАЕС – про місяць роботи на окупованій військами РФ станції

«Спального місця в мене не було. Де працювали, там і спали, на підлозі на тілогрійках. [...] Частина персоналу не допускала на свої об'єкти росіян, ми ж із напарником майже постійно були під наглядом і навіть не могли розмовляти так, щоб окупанти не чули. І вирішили перейти на українську мову, хоча все життя говорили російською».

Читати

Юрій Филюк (Promprylad Renovation) – про Івано-Франківськ під час війни

«На третій тиждень війни ми зрозуміли, що прийшов час займатися економікою, – стало очевидно, що це історія не на тиждень і не на два. [...] Першим продуктом ініціативи стала релокація бізнесів до Івано-Франківська й області. Ми згрупували всі потоки запитів і пропозицій, які нам надходили, у єдину базу даних, і почали працювати в цьому напрямі».

Читати

Крістіан Борис (Saint Javelin) – про «Святу Джавеліну», меми як інструмент війни та скандальний мурал у Києві

«Я завжди вважав, що українці дуже круті в мемах. Я жив у багатьох країнах, писав репортажі з Європи, Південної Америки, звідки завгодно, але завжди помічав, що українські меми надзвичайно ефективні. Тому що українці мають специфічне, більш темне почуття гумору, і це дуже добре проявляється в мемах».

Читати

Дмитро Васильєв (Archimatika) – про житло та сферу нерухомості під час війни

«У кінці 2020 і на початку 2021 року я казав, що ми будемо наздоганяти [Європу за цінами на нерухомість]. Тоді в Польщі квадратний метр коштував 2000–2200 євро, а в нас ледве підходив до 1500. Та коли в наших найкращих проєктах ми почали виходити на 2400 доларів за метр, Польща вже вийшла на 3000 євро за квадрат. [сміється] Але зараз, зрозуміло, економіка ляже. Собівартість не буде падати. Буде просто завмирання на ринку. Ми не зможемо зараз говорити про зростання, точно ні».

Читати

Джанін Ді Джованні (The Reckoning Project) – про 35 років на війнах і фіксацію воєнних злочинів РФ

«Я бачила на власні очі три геноциди, на жаль. Один у Боснії, один у Руанді, а також геноцид єзидів у Північному Іраку. Тож хотіла провести історію через ці жахливі приклади геноцидів. Під час геноциду в Руанді мільйон людей убили за три місяці. У Сребрениці в Боснії 8 000 чоловіків і хлопчиків холоднокровно вбили в липні 1995 року. Я часто розповідаю про єзидів моїм колегам в Україні, тому що [терористичне угруповання] «Ісламська Держава» хотіло стерти їх з лиця землі, вони хотіли вичистити їхню ідентичність. Я думаю, що це відбувається й в Україні. Метою Росії є не просто завоювати країну – чого їм не вдасться – вони хочуть стерти українську ідентичність».

Читати

Володимир Єрмоленко й Тетяна Огаркова (Kult Podcast) – про тероризм як стратегію РФ у війні

«Ми маємо не боятися цього монстра, який грається зі смертю, і водночас будувати суспільство, яке є й буде максимально креативним. Тому я виступаю за те, щоб і культура в нас продовжувала розвиватися, і всі креативні сфери продовжували розвиватися. Ми маємо показати, що ми є суспільством, заточеним на креатив, а не на деструкцію».

Читати

Аріф Багіров – про виїзд із Сєвєродонецька на велосипеді й урбаністичні ініціативи на сході

«Із самого початку я збирався евакуюватися на велосипеді, бо чому ні? Якщо я 11 років із нього не злізаю. Я на велосипеді обʼїздив всю область, і по 170 кілометрів проїжджав. Тож для мене 70 кілометрів до Бахмута – це не супервідстань. Евакуаційний транспорт на той момент уже не так регулярно їздив. І було б дивно, якби Аріф поїхав на автобусі. У мене принципова позиція: евакуація – це для тих, хто сам не може – жінок, дітей, людей похилого віку. А я – здоровий лоб, можу і сам якось дістатися».

Читати

Олександр Возний (управління екології та природних ресурсів КМДА) – про вплив війни на довкілля та «сміттєву реформу»

«Будемо чесними: на жаль, через війну наш шлях до розбудови цієї системи трошки затягнеться. Але я вірю, що в Києві вона обовʼязково зʼявиться, тому що запит від людей досить високий і на сортування, і на компостування. І коли є запит, то влада змушена діяти більш активно, щоби цей запит задовольнити».

Читати

Захисник «Азовсталі» Михайло Діанов – у словах його родини

«Я можу померти, як і коли завгодно – вирішувати не мені. Але в моїх силах вирішувати, як жити. Відважно чи тихо. Ось тут я просто всесильний. Це очевидно. Це аксіома. Якщо у світі відбувається щось погане, можна не робити нічого, а можна зробити щось. Нічого я вже пробував».

Читати

Олег Дроздов і коаліція Ro3kvit – про відбудову України

«Уся наша радянська спадщина, яку ми не чіпали до сьогодні, уся спекулятивна спадщина незалежності не відповідають умовам енергетичної реальності і якості життя. Якщо говорити про всі українські міста, нам потрібно їх трансформувати для кращого майбутнього, змінити нашу планувальну політику й пріоритети. У радянський час у нас був пріоритет на індустрії, виробництві товарів, а люди були десь наприкінці ланцюжка. Останніми роками драйвером була спекуляція. І міста мають саме такий вигляд, бо були спекулятивні процеси. І тепер у центрі наших міст немає людини. А нам треба переходити на людиноцентричні політики. Інакше ми не зможемо утримати наших людей у наших містах. Ми змінимося чи помремо».

Читати

«Пасажири Києва» – про відстоювання інтересів громадського транспорту

«З досвіду моєї роботи й громадської діяльності я розумів: якщо немає якоїсь ініціативи, яка обʼєднує експертів, то в галузі транспорту нічого не рухається. [...] І, попри те, що на громадський транспорт, мабуть, припадає найбільша частина поїздок серед киян, не було ніякої організації, яка б консолідувала зусилля людей у цій сфері. Без такої консолідації ми ще до 24 лютого бачили, що громадський транспорт не поліпшували, мʼяко кажучи. А після того, як бойові дії відійшли від Києва й почало повертатися нормальне життя, громадський транспорт відновлювався повільнішими темпами».

Читати

Віталій Дейнега – про заснування «Повернись живим», перші кадри зі звільненої ЧАЕС і Klych

«Дивись, немає феномену українського волонтерства. На всіх війнах, упродовж усієї історії це було. Під час Другої світової, візьми хоча б ОУН-УПА: скільки людей їх годували, скільки передавали інформацію? З дійсно нового – тільки два інструменти, які зробили з цього феномен. Соцмережі та можливість швидкого переказу грошей із картки на картку, з PayPal на PayPal. Тобто це простий спосіб швидко вирости комунікаційно і простий спосіб переказати кошти».

Читати

Екскурсоводка Юлія Бевзенко – про екскурсії Києвом під час війни та Девіда Леттермана

«Під час війни я зрозуміла, що не все залежить від мене. Мені було це важко зрозуміти про себе. Надзвичайно важко жити, коли не можеш контролювати та планувати, а планувати однаково потрібно, бо без цього нічого не буде».

Читати

Станіслав Чечко – про рішення дезертувати з Французького легіону та приєднатися до ЗСУ

«Я розумів, що моя батьківщина б’ється за себе, і не міг вчинити інакше. Я б тоді перестав себе поважати».

Читати

Архітектор Крістіан Віттіг – про відбудову Ірпеня та досвід Чилі

«Ця подорож [в Ірпінь] була в червні. Думаю, що це одна з найбільш важливих речей, яку я зробив у своєму житті, окрім, звісно, моїх дітей. Це було дуже важко. Знищення міста, жорстокість руйнувань вражали».

Читати

Культура

Режисерка Катерина Горностай – про фільм «Стоп-Земля» та зумерів

«Є ці моменти в житті, коли ти наважуєшся щось робити. І якщо ти дійсно наважився, коли є ця сполука гірко-солодких відчуттів, коли ти відчуваєш себе всесильним, тому що наважився. Але, якщо це стосується й іншої людини, то [її реакція] тобі вже не підвладна. Ти ніби все можеш, але не можеш нічого одночасно. І це був у моєму житті перший момент, коли ти відчуваєш це сходження на сходинку. Такий aha-moment, умовно. І в цьому для мене був парадокс, хотілося зобразити таку штуку в кіно. Тому ця сцена стала ключовою та фактично навколо неї весь фільм відбувся».

Читати

Єгор Шатайло – про новий стендап-концерт «Тимчасові незручності» та «накручених українців» як аудиторію

«Я писав для людей, як для себе. Бо я накручений українець: нервозний, доведений до сказу ЗМІ, ситуацією у світі. Це все закипає в мені. І я розказую свої приколи для людей, які до мене можуть релейтнутися в цьому стані».

Читати

Олег Сенцов – про фільм «Носоріг» і 1990-ті

«Я не ставив собі за мету лякати людей, це ж не фільм жахів. Не люблю насильство і я дуже не агресивна людина насправді. Я не фанат таких фільмів. Але, якщо заходжу в жанр, то не можу робити це погано чи неправдиво. Кіно для мене має бути правдивим і цікавим. Багато людей, які роблять авторське кіно, пам’ятають про правдивість, але про цікавість часто забувають».

Читати

Дмитро Сухолиткий-Собчук – про фільм «Памфір» і прем’єру на Каннському кінофестивалі

«Якщо я намагався в «Памфірі» створити щось на зразок подібності до картин Босха, то, коли все почало відбуватися в лютому – завершення роботи над фільмом, війна, селекція – мені здалося, що я сам став частиною такої картини Босха. Усе змішалося настільки, усе несеться настільки, що ти не зупиняєшся, не можеш відмітити якісь свої емоційні зрушення. Війна, мені здається, забрала в нас емоційне осмислення, перетворила його на кілька простих емоцій: страх, ненависть, прийняття та бажання з цією енергією щось зробити. Ми звели все до кількох критичних діапазонів».

Читати

Ілько Гладштейн (Kino42) – про камерний кінотеатр на Подолі й українське кіно під час війни

«Ми розуміємо, що є війна. Вона з’їдає за день стільки грошей, скільки було бюджетів на українське кіно на рік. Їм видніше, вони краще розуміють пріоритети. Ми не вимагаємо забрати в армії танк чи літак і віддати гроші на виробництво кіно. Але важливо, щоб хтось був голосом, який представляє кіноіндустрію та відстоює її інтереси. Я зацікавлена сторона. Звісно, я кажу, що нам треба фінансування на індустрію. Якби я був людиною, яка ухвалює рішення, відстоював би цю ідею. Хоча б якусь частку коштів залишити, хоча б на те, що не потребує багато грошей, наприклад, девелопмент. Треба втримувати професіоналів в індустрії, щоби вони не йшли з професії, щоб вони не йшли знімати весілля чи класти плитку».

Читати

Аліна Горлова та Ліза Сміт («Бачення метелика») – про прем’єру в Канні та кіноволонтерство

«Головний досвід, який ми привезли? Для мене все-таки це відчуття того, що ми з європейцями живемо в паралельних світах. Не хочеться узагальнювати й говорити про всіх, але у випадку з пересічним громадянином Франції, який мені зустрічався, про щось більше, ніж слово «солідарність», не йдеться. Вони кажуть це слово, але ти відчуваєш, що за ним немає жодного розуміння, це просто слово для смолтоку.

Вони нас не розуміють і, напевно, не можуть зрозуміти. Поки в них салюти, кава-брейки та своє нормальне заможне життя на Лазурному узбережжі».

Читати

Настя Зухвала – про зміну псевдоніма та новий стендап-концерт «Рафінована лють»

«Я щиро переконана, що в ненависті немає нічого поганого. І вся ця дегуманізація абсолютно необхідна, бо це єдиний спосіб вижити [під час війни]. Коли ми дегуманізуємо ворога за допомогою гумору чи інших інструментів, це питання виживання. Якщо ти будеш ставитися до ворога гуманно, ти помреш. Люди, які не були в обставинах такої небезпеки, звісно, цього не розуміють. А українці розуміють».

Читати

Репер Otoy – про брата на «Азовсталі» й альбом «Околофронт»

«Однозначно використовую ненависть у творчості. Це відчуття перманентної злості, бажання вбивати, знищувати до останнього – це те, що сублімується і дає можливість перевести емоцію в якісь дії. По суті, це така батарейка, одна з небагатьох зараз. Я тому намагаюся в собі це втримувати, бо розумію, що є великий ризик впасти в стан овоча, пасивний стан.Бо як ти можеш не відчувати зараз ці емоції та називати себе активним громадянином? Ти ж бачиш, що відбувається, ти бачиш усі ці акти тероризму. Спрямовувати цю енергію на конкретні дії – посилення України, послаблення Росії на всіх фронтах – це те, що треба зараз робити».

Читати

Kalush Orchestra – про перемогу на «Євробаченні» та перший тур США

«Є класний приклад того, як музичний етнокод маленької корупційної країни перетворився на стиль музики, який повпливав на всю світову музику – це Ямайка. Ямайка на основі свого етнокоду створила унікальний музичний стиль регі, від якого вже потекло все інше. [...] Ямайська музика дуже повпливала на світовий ринок, на різні стилі та жанри. І це всього лиш музика маленької корупційної країни. То чому Україна не може зробити такий самий вплив? Я дійсно вважаю, що може».

Читати

«Паліндром» – про новий альбом, совок і надію на нову музичну індустрію

«Знаєш, про що я задумувався: у нас зараз у багатьох сферах ніби обнулюється лічильник, у багатьох сферах усе починається з нуля. То було б класно й шоу-бізнес зробити нормальним, яким він і має бути. А не ця крінжова хуйня, яка роками по колу крутиться: одні й ті ж прізвища, дуже часто це якісь гидкі люди, як показує історія й досвід».

Читати

Влад Троїцький – про «Дах» у Європі та США та культурну дипломатію

«Це прозвучить зараз жахливо, але інколи у ворога треба вчитися. Бо Росія дуже довго й системно підходила до побудови свого наративу. [...] У нас немає такого ресурсу й напрацювань з погляду просування своєї культури, як у росіян. Але в нас є інше – те, чим ми зараз можемо здивувати світ – нові роздуми про свободу, поняття героїзму сучасності, хто такий справжній герой? А якщо це не одинична постать, а цілий народ?».

Читати

Сергій Чирков – про стендап-концерт «Онук мародера» та найкращий рік для українського стендапу

«По-перше, шановні читачі цього інтерв’ю, я хотів наголосити, що я, Сергій Юрійович Чирков, став українськомовним коміком задовго до повномасштабного вторгнення Російської Федерації. І це неофітство припало в мене на коронавірус. І я, Сергій Юрійович Чирков, випустив перший українськомовний стендап в українському YouTube. На який вам тоді було плювати, бо ви всі дивилися Сабурова. А тепер шо: «Ой, Сєрьожа…» Де ви раніше, блять, були?».

Читати

Діма Зезюлін (Latexfauna) – про альбом «Сенбернар» та ескапізм

«Думаю, шо творчість – вона і должна буть такою. Ні в коєм случаї не должна буть на злобу дня. Творчість має бути непояснюваною, нелогічною, вона нікому нічого не должна, вот в чьом прикол. Митець нікому нічого не должен, він тупо робить те, шо йому по кайфу. Всьо. А хто там шо зі своїм соображеніями… Да ідіть в дупу! Не нравиться тобі, ну окей, іди дальше, найди то, шо тобі нравиться».

Читати

Продюсер Володимир Яценко – про рішення приєднатися до ЗСУ й українське кіно під час війни

«Режисер, сценарист, продюсер – це три людини, які створюють світи. Сценарист і режисер спершу створюють їх на папері, тоді продюсер втілює їх у реальність, перетворює на реальні емоції, які люди відчувають під час перегляду в кінотеатрі. Це може прозвучати тупо, але ви в певному сенсі приймаєте на себе роль колективного бога. А на війні дуже багато бога, на війні, власне, і є тільки бог».

Читати

Марина Ер Горбач – про фільм «Клондайк» і теракт РФ зі збиттям рейсу MH17

«Я завжди вірила в те, що Україна переможе як країна-візіонер. У мене ніколи не було скепсису щодо цього, була беззаперечна віра. [Адже] перемогти людей, у яких є ядерна зброя, може тільки природа, її циклічність певна. Що може бути сильніше за ядерну зброю? Тільки сонце, вітер, хмари… Не людина ж, очевидно».

Читати

Наталка Ворожбит – про драму війни та новий фільм з останньою роллю Руслани Писанки

«Напевно, люди в якомусь сенсі вже збочені. Якщо ти не сидів у паркінгу та не чув вибухи, то ти якийсь несправжній українець».

Читати

Олексій Радинський – про фільм «Нескінченність за Флоріаном» і «Тарілку» на Либідській

«Я думаю, що історичний Київ помирає не зі смертю Флоріана Юр’єва, а швидше з діяльністю [забудовника, який стояв за спробою реконструкції «Тарілки»] Вагіфа Алієва й таких людей, як він. Цей процес триває вже дуже довго, але ніяк він [історичний Київ] не помре, дуже важко його вбити».

Читати

Аміл і Раміл («Курган & Agregat») – про майже рік волонтерства та перший фільм

«Це, може, збоку кажеться, шо це прямо якийсь шлях був… А в нас не було такого осознанія. Ну да, ми чувствували, шо по-другому пишем пісні, по-другому знімаєм відоси, якось міняємся. Но, коли дивишся на себе, то понімаєш, шо це просто добавляється опит. А ти ж сам не міняєшся, нема відчуття, шо ти якийсь шлях пройшов. Ти просто робиш то, шо хочеш, шо тобі цікаво робить самому. Не для якогось хайпа, не для тренду, а просто, шоб було смішно тобі й твоїй аудиторії».

Читати

Бізнес

Володимир Шаповалов – про втрату складу Goodwine вартістю 15 мільйонів євро та відновлення бізнесу

«Я вірю в те, що в цьому житті абсолютно все закономірно. Усе, що з нами відбувається, притягується нашими думками та діями. Якщо у нас згорів склад, значить, якось ми себе привели до цієї ситуації, десь ми щось не так зробили. [пауза] Розчаровуватися тут – не робоча схема. Робоча схема – прийняти це і рухатися далі».

Читати

Ігор Смілянський – про «Укрпошту» під час війни, вірусні марки та зміну іміджу державної компанії

«Це війна, у якій ми про майбутнє, а Росія – про минуле. У них люди не бачать своїх керівників, а зі мною, наприклад, будь-яка людина може підійти та поспілкуватися, без охорони».

Читати

Алекс Сердюк (Respeecher) – про роботу над голосом Дарта Вейдера з офісу на Лук’янівці

«Заводить ідея зробити те, чого ніхто не робив раніше. Ідея загорнути якусь сиру технологію в продукт, який можуть використовувати. І можливість змінити кілька індустрій системно. А ця системна зміна індустрії вимагає зробити ставку на технологію, на це вікно можливостей. Створити технологію, спробувати побудувати на цьому бізнес. Ми її вже зробили, заекзек’ютили, зараз будуємо бізнес якраз».

Читати

Дмитро Циганков («Сільпо») – про збитки від війни та як в Україну доїжджають банани

«У критичний момент ти розумієш [що таке критична інфраструктура]. Мабуть, коли немає критичної ситуації, то це так і не сприймається, сприймається, як належне. Пошта працює, банки працюють, усе гаразд, можна тихенько сидіти й критикувати конкурентів. [...] Ну тобто коли ми не можемо в певний населений пункт довезти харчові продукти, то настає розуміння, що це не просто бізнес, а частина інфраструктури, без якої дуже складно виживати».

Читати

Let’s Enhance – про стартап-дісраптер родом з України

«До початку пандемії ми працювали в Hub 4.0 й інших коворкінгах на Подолі. Це був такий собі family size офіс, де було небагато людей, усі могли прямо працювати одне з одним. Коли почався карантин, ми почали використовувати офіс як хаб, куди могли поїхати ті, хто з тих чи тих причин не хотів працювати вдома. [...] До 2020 року США стали нашим основним ринком. Ми зрозуміли: щоб бути на цьому ринку, треба розуміти його тренди. До того ж у Долині найбільший венчурний ринок, тому я туди переїхала».

Читати

Євген Тришин (Glovo) – про сервіси доставки під час війни та найпопулярніші страви

«Я давно вже помітив, бо працював у ритейлі до Glovo, що трансформація ритейлу в Україні відбувається так само, як і в будь-якій іншій країні. У нас є відмінності від того, як змінюється сфера у порівнянні з Китаєм. Але, якщо взяти США чи будь-яку країну Східної чи Західної Європи, у нас будуть ті самі ознаки розвитку сфери. Оскільки наші користувачі в цьому тренді, їхній патерн поведінки змінюється так само, вони є дуже інноваційними».

Читати

Іван Гринчук (Bolt Food) – про відновлення доставки та конкуренцію з Glovo

«Зростання сегменту доставки їжі – це глобальний тренд, який абсолютно неминучий. Немає сумнівів у тому, що відсоток людей, які користуються доставкою їжі, буде зростати. Я абсолютно впевнений, що щороку – попри ту ситуацію, яка зараз є і в Україні, й у світі – відсоток користувачів сервісів доставки їжі буде зростати. Просто тому, що це дуже зручно».

Читати

KFC Ukraine – про відновлення роботи навесні та конкуренцію з McDonald’s

«Коли ми почали всередині вести діалоги в команді щодо відновлення бізнесу, нас мотивували дві речі. Перший аспект – ми всі чули заклик влади про відновлення економіки: «Там, де є можливість, будь ласка, працюйте». Ми це підтримали. Зрештою, війна закінчиться, після цього нам треба буде етап відновлення, який також буде непростий. Наскільки саме – залежатиме від того, з якою економікою ми туди зайдемо. Що міцнішою буде економіка, то легше нам буде за рік, два, п’ять чи десять років. Тому ми вирішили відновлювати роботу, щоб зберігати економіку там, де це сьогодні можливо».

Читати

Ярослав Ажнюк (Petcube) – про рішення піти з посади СЕО, щоби більше працювати на перемогу

«Я вважаю, що 250 тисяч айтівців, імовірно, можуть робити більше для її наближення, ніж просто жертвувати кілька тисяч доларів щомісяця зі своєї зарплати. Я працюю над тим, щоби зрозуміти, як допомогти цим людям приносити більше користі, ніж просто грошові пожертви».

Читати

Їжа

Хосе Андрес (World Central Kitchen) – про перший місяць благодійної роботи в Україні

«Війна – це ураган, який ніколи не закінчується. [...] Ми ніколи не були організацією, яка кудись швидко тікає. Ми будемо з народом України».

Читати

Шеф-кухар Юрій Ковриженко – про відкриття ресторану української кухні Mriya в Лондоні

«Mriya – це ідея кулінарного посольства України. [...] Мені вже сьогодні вночі снилася ситуація, як я якихось москальок виганяю з ресторану: «Пішли нахєр звідси, щоб я вас не бачив!» Реально сниться це. Є багато переживань, багато нервів, я майже не сплю зараз. А коли сплю, то сняться жахи у вигляді москальок. [сміється]».

Читати

Засновники українського бару Space Meduza в Берліні – про коктейль «Зеленський» і гостей із РФ

«Поки берлінці тусили в барі, міг під’їжджати бус, куди виносили кілограмів двісті гуманітарної допомоги для українців. Через увесь бар утворювалася така собі вервечка: передавали речі, бігали, метушилися. Певно, відвідувачам було незвично бачити таке дійство в барі».

Читати

Алекс Купер (Kyiv Food Market, Shalom) – про нову мережу Avi та бізнес під час війни

«Узагалі наша позиція як компанії – показувати віру в країну й перемогу, зокрема завдяки запуску бізнесів у цій ситуації. Перша думка завжди урізати все й відкладати гроші. Найпростіше було б зараз відкладати долари, які приносить KFM, а не вкладати їх у нові проєкти… Але ми позитивно налаштовані. Ну, і просто ми це любимо, це ж дає роботу. Може, когось теж надихає щось робити. Ясно, що ми працюємо в умовах, коли завжди є ризик, у будь-який момент може щось статися. Якщо щось станеться, усі скажуть: «Та понятно, шо не треба було відкривати». Але ми так само робили й під час ковіду».

Читати

Шеф-кухар Олександр Йоурз (Yourz Space Bistro) – про волонтерську кухню та відновлення роботи в Одесі

«У середньому щодня ми готували 600–700 порцій. Один день на тиждень робили вихідний, щоби команда теж могла відпочити. У нас працювали приблизно 20–30 осіб. З них майже 70% – це були наші працівники. Усі стали кухарями – і офіціанти, і менеджери, і бармени. Зарплати як такої не було, але ми виплачували бонуси. Виходило десь 50–70% від зарплати. Нам допомагали родичі, друзі, друзі друзів. Було дуже багато охочих допомогти».

Читати

Міралі Ділбазі та Олена Лисицька (Mirali) – про відновлення роботи в режимі fine dining

«Якби в мене спитали, яким я бачу ресторан Mirali з погляду сервісу та їжі: сервіс повинен бути тільки винятковий, тобто сервіс не може бути, що офіціант прийшов і не налив тобі води чи не спитав щось важливе, а їжа повинна бути така, що в тебе ніби щось вибухає в голові. Найкращі страви, які я придумав, вони якраз такі: ти від цієї страви нічого не очікуєш, але в тебе в голові: «Вау!». Я хочу, щоб вечеря запам’ятовувалася, щоб ніколи не було так, щоби людина пішла з ресторану та сказала, що в нас нудно».

Читати

Ілля Сьомін та Ольга Гринчук («Спельта») – про те, чому після піци, бургерів і тако вони прийшли до хліба

«Хліб – цікавий продукт. З одного боку, це така медитація, з іншого – суперпиздячка, де треба постійно носити мішки борошна. [сміється] Але нам здається, що ми робимо щось важливе, повертаючи до України нормальний хліб, а ми дійсно це робимо».

Читати