З великих міст у село: чому українці обирають дауншифтинг

Урбанізація в Україні протягом останніх тридцяти років – стабільний тренд. Люди покидають село та їдуть шукати іншого життя у великих містах. Водночас про зворотний процес – деурбанізацію – говорять набагато менше, хоча вона так само триває, хоч і в набагато менших масштабах.

Перші досить великі хвилі дауншифтерів як рух з'явилися в Україні після фінансової кризи 2008 року. Люди очікували колапсу мегаполісів і їхали з міст інколи в голе поле, де закладали перші альтернативні поселення, помістя та хутори. Більшість, звісно, освоювали переважно вже закинуті села: скуповували будинки за безцінь та обживалися. Так з'явилися абсолютно концептуальні мистецькі та творчі хутори «Обирка» чи «Баранівка», духовні центри вайшнавів, родові помістя й інші поселення.

Окрім кризи, людей мотивувало перебиратися в села вигорання від великих міст: вони ставали все більш забрудненими й некомфортними для життя. Хтось підхопив тренди виживальників і надихнувся маніфестом айтівця Віктора Сергієнка під назвою «Метод Кошастого», інші, як я, захопилися першими книгами про пермакультурний дизайн і соломʼяне будівництво. А комусь не давав спокою рідний бабусин дім, який от-от перетвориться на пустку.

Дауншифтери переважно ведуть відсторонений від селянського спосіб життя. Звичайно, вони мають діалог зі світом, наприклад, спілкуються з місцевою владою щодо земель, однак надають перевагу філософії «ми не чіпаємо вас, а ви нас». Але часом дауншифтерам доводиться вступати й у відкриту конфронтацію.

Водночас відбувалася неконтрольована вирубка лісів на експорт. Поселенці вимушені були протестувати проти лісовозів і тракторів, що поливали хімікатами не лише поля, а й сільські вулиці, розбивали дороги, руйнували екосистеми та забруднювали воду, повітря та ґрунти.

Ще одна хвиля бунтів розпочалася, коли споживацтво докотилося до сіл у вигляді одноразового паковання, що генерувало гори сміття. У країні немає сучасних систем перероблювання та вторинного використання паковання, тож селяни, якщо не спалювали, то висипали сміття в яри та на узбіччя доріг. Ця «сміттєва лихоманка» триває й досі.

Також часто селяни не розуміють нашого екоспособу життя, виникають конфлікти через паління трави чи випилювання лісосмуг на дрова. Тому нерідко дауншифтери емоційно не витримують і вимушено покидають села.

GEN Ukraine створили у 2018 році, щоби об'єднати різні типи екологічних спільнот у мережу: це й екопоселення, і родові помістя, артхутори, духовні спільноти та комуни, а також індивідуальні сталі домогосподарства, екологічні ініціативи й інше. Мета проєкту – сприяти поширенню екологічних цінностей і філософії усвідомленого життя в суспільстві.

В екопоселеннях живуть люди, які свідомо переїхали з міста в сільську місцевість. Їх об’єднують спільні цінності, зокрема турбота про навколишнє середовище, здоровий спосіб життя та прагнення до більш сталої й гармонійної взаємодії зі світом. Серед українських екопоселенців є представники абсолютно різних професій: хтось із переїздом змінює рід діяльності, інші продовжують працювати дистанційно чи адаптують свої знання під потреби місцевої громади.

GEN Ukraine є частиною глобальної мережі екопоселень Європи, що входить до глобальної мережі екопоселень світу. Організація працює як в Україні, так і на міжнародній арені, щоби протидіяти змінам клімату, поширювати засади волонтерства, відстоювати впровадження зеленої енергетики й інше.

Для цього проєкт запускає соціальні підприємства, проводить навчання зі спільнототворення, навчає взаємодії з місцевою владою. Ми мріємо, щоби поселенці й альтернативники не тікали від суспільства, а показали шлях до кращого життя.

Окрім того, ми не можемо не реагувати й на головний виклик сьогодення – війну. У лютому 2022 року ГO «Глобальна мережа екопоселень» і ГС «Пермакультура в Україні» запустили проєкт «Зелена дорога екопоселень». Ці організації об’єднали зусилля, мобілізували свої мережі екопоселень і пермакультурних центрів і створили мапу локацій у сільській місцевості, що готові приймати людей, які шукають короткострокового чи довгострокового прихистку. На початку вторгнення мапою «Зеленої дороги» скористались приблизно пів мільйона разів. У партнерстві з організацією Global Ecovillage Network Europe ми створили також мапу європейських екоспільнот, що готові приймати українських біженців.

Окремим напрямом організації є освітні проєкти: курси та тренінги з ненасильницької комунікації, соціократії та спільнотовторення. Найбільшим і найглибшим є курс побудови спільнот, що триває два тижні наживо та фактично є проживанням людей у спільноті з глибоким вивченням такого життя у всіх чотирьох сферах: економічній, соціальній, культурній і екологічній.Участь може взяти кожен охочий, хто прагне отримати більш комплексний досвід проживання в спільноті чи створювати власне поселення.

Я вважаю, що наша мережа може стати прикладом того, як екологічні спільноти можуть децентралізовано й самодостатньо розвиватися та бути стійкими в умовах кризи й допомагати іншим.