Люди в місті«Два тижні я лежала на дивані, аналізуючи своє життя». Ці люди безробітні

У жовтні 2020 року в Україні офіційно зареєстровано 427 тисяч безробітних. Це майже на 60% більше, ніж попереднього року.

Ми поспілкувалися з киянами, які залишаються без роботи від 7 місяців до року: поговорили про труднощі пошуків роботи, емоційні переживання та нові можливості, які приносить безробіття.

Я діджей у групі Івана Дорна, основна моя діяльність пов’язана з музикою: я і граю, і створюю музику сам. Без роботи опинився через карантин і скасування всіх масових заходів. Раніше робота була сезонною, кілька місяців ми гастролювали, кілька місяців були вільніші, і в цей час працювали в студії – але завжди був якийсь ритм і закономірність. Доходу від активних місяців роботи вистачало на цілий рік. Зараз ситуація кардинально змінилася: виступів немає, проєктів дуже мало.

Про пошук роботи та дохід

Увесь час карантину я шукаю різні варіанти роботи, і це вже нагадує полювання. В основному шукаю проєкти в кіно, серіалах, мультиках, де потрібна озвучка, іноді виходить щось знайти, іноді ні. Зараз це єдиний варіант музичної діяльності, що монетизується. Часом пропонують працювати на умовах бартеру, хоча практика показує, що це не дає ніякого ефекту, не додає впізнаваності чи підписників. Іноді якісь проєкти підкидає лейбл Masterskaya. Пошуки роботи в цій сфері – як рибалка, ти закидаєш вудочки й чекаєш, де клюне. Іноді клює в неочікуваних місцях, наприклад, якось мені написали в інстаграмі та запропонували купити права на використання моєї музики. Улітку було кілька виступів, але це разові історії, а зараз перспектив щодо виступів узагалі немає.

У моменти, коли гроші закінчувалися, рятували заощадження. Також вирішив розпродати своє музичне обладнання, зробив ревізію та продав те, що мені зараз не потрібно, або те, чим користуюся дуже рідко. Це також дозволяло отримувати якісь гроші. Зараз тільки я в сім’ї заробляю, у мене двоє дітей, молодшій доньці лише 2 роки, тому дружина доглядає за дітьми.

За час безробіття я перепробував багато варіантів підробітку. Якось намагався працювати таксистом і тепер розумію, чому таксисти злі. Це дуже напружена робота. Одного разу виїхав у п’ятницю, вирішив попрацювати цілий день, і настільки втомився, що ледве доїхав додому. Такої сильної втоми в мене вже давно не було. А коли підрахував, скільки заробив, зрозумів, що це такий собі варіант заробітку.

Намагався влаштуватися в компанію, що займається продажем криптовалюти й золота. Це як у фільмі «Вовк із Волл-стріт», тільки треба впарювати людям не акції, а пропонувати вкластися в біткоїн або золото. Мене запросили на співбесіду в крутий офіс і, за класикою, треба було продати їм щось, я обрав вікно. Це був цікавий досвід, але співбесіду я не пройшов.

Ще на початку карантину я шукав якусь роботу онлайн, можливо, контент-менеджера, тому що я веду в соцмережах свою сторінку як діджея та групу, плюс, на карантині почав проходити курс із маркетингу в соцмережах. Але те, що я знайшов, просто шокувало мене. Це був такий собі мережевий маркетинг, де треба продавати навіть не товар, а повітря. Я довго намагався зрозуміти, у чому полягає суть цієї «роботи вдома», на якій ти начебто заробляєш купу грошей. Виявилося, що ти просто купуєш «стартовий пакет» за 300 гривень, у якому є інструкція, як продавати його іншим. Тобто люди продають одне одному інструкції про те, як продавати ці інструкції іншим – така собі фінансова піраміда.

Зараз у мене є невеликий проєкт з озвучки мультфільму, тому десь пів дня працюю над ним. У першій половині дня займаюся із сином математикою та англійською, тому що школа зараз не працює, у другій половині – працюю над написанням музики для мультфільму. Цей проєкт триває близько місяця й скоро закінчується, тому треба буде щось шукати далі.

За освітою я юристка. Попрацювавши трохи в цій сфері, зрозуміла, що це не моє й мене більше приваблюють стиль і дизайн. Останні півтора року я працювала на трьох проєктах стиліста: була особистим помічником, працювала на її школу зі стилю та на бренд сумок. За цей час я трохи вигоріла, тому що зарплатня була невисока, а працювати доводилося дуже багато, з ранку до ночі. Тому після Нового року я вирішила, що пора звільнитися, відпочити та спробувати себе в чомусь новому.

Про пошук роботи та дохід

Думала, місяць чи два посиджу вдома, знайду роботу й усе буде класно. Я дуже активно шукала роботу місяць, була на 3 співбесідах, але жоден із варіантів мені не підійшов: або зарплату пропонували малу, або працювати потрібно було не 8 годин, а з ранку до ночі. Я якраз з’їхалася з хлопцем, тому не хотіла весь свій час приділяти роботі, як раніше, до того ж це дуже складно фізично.

Через невдалі пошуки я впала в якийсь депресивний стан, а потім спонтанно вирішила, що працювати на когось мені буде складно, і треба починати свою справу. Узяла свої заощадження та вклала у власний бренд одягу. Я думала, що за місяць бренд вистрілить, а я почну заробляти гроші, але цього не сталося. Невдовзі почалася пандемія, і всім стало не до одягу, люди почали економити кошти.

На жаль, бренд не приносить мені гроші для життя. Добре, що в хлопця є стабільна робота, тому поки що базові витрати покриває він, і я дуже вдячна йому за це. Мені вдалося розмістити свій одяг у шоурумі українських брендів, тож невеликі продажі там є, але цього мало на що вистачає. Потрібно розвивати інстаграм, вкладати туди кошти, але зараз такої можливості немає. З приходом осені я розуміла, що наче й треба робити колекцію, а з іншого боку – попереду друга хвиля коронавірусу. Знову вкладатися в одяг дуже ризиковано.

Я продовжую шукати роботу, але через пандемію незрозуміло, що буде далі, який бізнес працюватиме, а який ні, тому кожен день – це маленький ризик. Можливо, це ще й проблема невпевненості в собі. Я півтора року виконувала найрізноманітніші обов’язки, була й особистим помічником, і працювала з брендом – у мене є великий досвід, але не до кінця розумію, хто я у професії й ким далі можу бути. Бувало таке, що я починала читати вимоги у вакансії, бачила, що в мене недостатній рівень англійської та вже не надсилала резюме. Хоча, можливо, англійська на тій посаді була не така вже й важлива.

Якось я проходила співбесіду на позицію офіс-менеджера, здавалося, що все чудово, і я вже була готова виходити на роботу. А потім мені прийшов лист, у якому мене попросили надіслати свої фото та написали, що власник компанії хотів би мати зі мною не лише робочі стосунки за додаткові кошти. Ніколи не думала, що таке взагалі можливо. Після цього випадку не хотілося більше йти на сайти пошуку роботи та подаватися на схожі позиції. Але я переконувала себе, що так не всюди й треба продовжувати шукати.

Коли мені було 15 років, я поїхала вчитися в Ізраїль. Закінчила школу там і коли мені виповнилося 18, влаштувалася працювати продавцем-консультантом у магазині Vans у Тель-Авіві та пропрацювала там більш як 2 років. Паралельно почала ходити на курси з візажу та стала працювати візажистом. Згодом обставини склалися так, що я приїхала в Україну. Спочатку зупинилася в батьків у Львівській області на кілька місяців і влаштувала собі відпустку. Потім приїхала в Київ і зрозуміла, що хочу тут залишитися. Ще пів року прожила в Києві, потім знову повернулася в Ізраїль і зрозуміла, що все-таки хочу переїхати в Київ і залишитися тут надовго.

У Києві мені дуже подобалося, я знайомилася з великою кількістю людей, ходила на вечірки. Разом із моїм хлопцем ми відкрили тату-студію, де я працювала адміністратором, паралельно почала займатися татуюванням, але зрозуміла, що це не моє. На той момент я вже перестала займатися візажем, а повністю занурилася в роботу студії, організовувала івенти та виставки. Згодом ми з моїм партнером захотіли дитину, я завагітніла й народила. Увесь цей час я залишалася частиною студії, була помічницею мого хлопця, займалася записами, клієнтами, турами та іншими організаційними моментами.

7 місяців тому, перед карантином, ми розійшлися. Коли почався локдаун, я переїхала разом із сином до батьків, та ще думала, що ми з партнером знову зійдемося й будемо разом. Але не склалося, тому зараз ми із сином живемо окремо. Коли послабили карантин, ми повернулися в Київ і зараз знімаємо кімнату неподалік від цирку.

Про пошук роботи та дохід

З початку літа я активно шукаю роботу й трохи підпрацьовую, щоб мати хоча б якийсь дохід. Я шукала різні варіанти роботи: ходила на кастинги в модельні агентства, намагалася пробувати себе як акторка, подавалася на вакансії асистента у продакшні. Бувало, знайомі підкидали мені вакансії, я спілкувалася з роботодавцем телефоном, ми навіть домовлялися про зустріч, а потім ця людина зникала й не відповідала мені. Був період, коли в мене просто опускалися руки: навколо купа варіантів роботи, я відправляла всім своє резюме, але не отримувала відповіді.

Також почала робити прикраси з алюмінієвого дроту й хочу згодом перейти на срібло. Кілька разів виставляла свої прикраси на різних фестивалях, але це приносило лише невеликі гроші. Думала про те, щоб повернутися до роботи візажистом, але для цього мені потрібно починати все з чистого аркуша: заново купувати всю косметику (а на це зараз немає коштів), знову працювати асистентом, адже професія рухається, а я вже відстала. Тому зараз у мене немає можливості відновлюватися в цій сфері, тим паче в часи карантину, коли все це дуже нестабільно.

Останнім часом я звузила пошук до вакансії асистента, оскільки перед цим я 4 роки працювала на цій посаді й маю великий досвід в організації логістики, багатьох процесів і роботі з клієнтами. Розглядаю різні варіанти: асистент стиліста, костюмера, асистент на продакшні тощо.

Складність ще й у тому, що треба стояти в черзі, аби віддати дитину в садок. Тому зараз не кожен графік роботи мені підходить. Я маю або просити батька сина залишатися з ним, або мати таку зарплату, щоб дозволити собі приватний садок. Зараз батько нас фінансово не підтримує, єдине, чим він може допомогти, це час від часу погуляти з дитиною.

Мені дуже допомагають батьки, вони оплачують оренду кімнати. Окрім цього, я отримую соціальну допомогу як мати-одиначка – 1200 гривень на місяць і допомогу на дитину – 800 гривень на місяць (але через місяць сину виповниться 3 роки, і цієї допомоги не буде). Також знайшла невеликий підробіток – роблю переклади онлайн декілька годин на день, поки син спить.

Зараз мій день виглядає приблизно так: я прокидаюся раніше за сина, щоб приділити собі час, потім він прокидається, ми снідаємо, граємося, йдемо на прогулянку, повертаємося додому й після обіду він спить. У мене є 3–4 години, щоб попрацювати. Коли він прокидається, ми знову проводимо час удвох, гуляємо на вулиці тощо. О 10 годині він лягає спати, і в мене знову є 3–4 години на підробітки.

Також нещодавно почала вивчати вебдизайн. Подруга поділилася зі мною своїм курсом, я почала опановувати нову професію.

Останні роки 3 я працював маркетологом у різних продуктових компаніях у сфері гемблінгу та фондових ринків. Займався повним циклом маркетингової стратегії: знаходив клієнта, домовлявся, робив стратегію просування, відповідав за розробку банерів, лендінгів, сленгів та інших рекламних матеріалів, а потім слідкував, щоб і моя компанія, і замовник виконували свої партнерські обов’язки. Минулої осені я звільнився через емоційне вигорання, у мене навіть траплялися панічні атаки. Усі ці роки я працював без відпустки, з постійними дедлайнами й великим напруженням. В останні місяці перед звільненням відчував, що мені вже нічого не хочеться та просто забивав на результат. Тож я вже рік без роботи в підвішеному стані.

Про пошук роботи та дохід

Після того, як звільнився, подумав, що треба трохи розслабити мозок і спробувати нічим не займатися місяць, аби відпочити й подумати, що робити далі. Але все затягнулося, почалися новорічні свята, а потім карантин. Так сталося, що на початку березня я поїхав до мами в Київську область привітати її з днем народження, і саме тоді почався локдаун. Тому я застряг у селищі в батьків ще на 3 місяці. Це був свого роду ретрит із котами, природою та домашньою їжею – цілком непогано. Улітку я повернувся додому та став активно шукати роботу.

У мене були заощадження, яких вистачило десь на пів року. Також я здаю кімнату у своїй квартирі, тому маю з цього трохи грошей. Іноді кошти надсилають батьки. Я жодного разу не просив їх про це, але вони просто мовчки іноді скидають гроші.

За 5 місяців активного пошуку роботи я розіслав кілька десятків резюме та пройшов десь 6–7 співбесід. У моїй сфері зазвичай є 3 кола співбесід: з рекрутером, рекрутер-тімлідом і CEO чи керівником із маркетингу. Останнім часом проходив тільки перше коло співбесід.

Одна з причин, чому мені складно знайти роботу в тому, що з попередніми компаніями я підписував договір про нерозголошення, тому не маю права в резюме вказувати назву компанії, проєкти, якими займався, наводити конкретні цифри та показники, яких досягав у роботі. Також не можу надати рекомендації з попереднього місця роботи. Ще одна причина в тому, що я постійно сумніваюся, чи дійсно мені підходить та чи інша посада, чи це те, чим би я хотів займатися ще 1–2 роки свого життя. Не хочеться братися за щось, а потім через місяць знову починати пошуки.

Я склав перелік компаній, у яких мені було б цікаво попрацювати, і періодично моніторю вакансії в них. Як тільки щось з’являється, оновлюю резюме та готуюся, на хорошу підготовку зазвичай іде десь день-два. Іноді дзвоню в компанію або знаходжу керівників чи ейчарів у соцмережах та пишу їм напряму, що хотів би в них працювати. Часом на пошук вакансій і розсилання резюме йде цілий день, а іноді я кілька днів взагалі нічого не шукаю та займаюся своїми справами. Наприклад, можу піти на прогулянку в ліс і читати книжки. Якщо раніше на це в мене був лише один вихідний, то зараз можу цілими днями гуляти лісом із книжкою. І це трохи розслабляє.