Люди в містіЦе люди, які розійшлися й залишилися друзями. І вони справді дружать

Поговорили з трьома парами, які вирішили більше не бути разом у статусі пари, але продовжують дружити й залишаються близькими.

Про історію стосунків

Андрій: Ми познайомилися на чотириденній школі журналістики. Юля тоді приїхала зі Львова до Києва.

Юля: Після закінчення курсів від школи ми поїхали на тиждень у Європу. Так вийшло, що ми з Андрієм там дуже багато спілкувалися, жили в одних апартаментах і здружилися. Після поїздки вже було зрозуміло, що між нами симпатія. Згодом ми почали зустрічатися на відстані: я жила у Львові, Андрій – у Києві, бачилися приблизно раз на місяць. Так тривало десь півтора року, а потім я вступила на магістратуру в Могилянську школу журналістики в Києві. Насправді я більше хотіла в УКУ у Львові, але вибрала Могилянку, бо там була можливість учитися безкоштовно. Я дуже не хотіла переїжджати в Київ суто заради Андрія, щоб потім не було розмов «я заради тебе переїхала, а ти такий паскуда».

У наших стосунках було багато хорошого, але водночас було багато речей, у які ми впиралися. Передусім це постійні конфлікти про цінності. На початку нам здавалося, що ми дуже схожі і в нас багато спільного: обоє цікавилися журналістикою, любили подорожі й таке інше. А потім виявилося, що ми дуже різні.

Мене почало напрягати, що ми мало часу проводимо разом. Звісно, ми гуляли, бачилися з друзями, подорожували, але в нас не було ніяких спільних занять, і мені бракувало якісного часу разом. Ми почали думати, що ж нам робити разом, але просто не могли знайти заняття, яке б обом подобалося. Наприклад, я пропонувала піти на танці, а Андрієві це не подобалося. Те, що пропонував він, не подобалося мені.

Найголовніше, на чому ми не сходилися, – це бачення майбутнього. У нас абсолютно різні погляди на сім’ю

Андрій: Найголовніше, на чому ми не сходилися, – це бачення майбутнього. У нас абсолютно різні погляди на сім’ю. Я не хочу одружуватися й заводити дітей. Юля не хоче заводити дітей зараз, але точно хоче цього в майбутньому. А для мене таке формулювання не працює: можливо, колись я цього захочу, а може, не захочу. Я не знаю, як буду ставитися до створення сім’ї в майбутньому, але точно знаю, як ставлюся зараз. Тому не можу дати обіцянку, що колись зміню свою думку.

Юля: Ця причина, мабуть, найважливіша. А ще одна: я все ще шукаю можливості переїхати за кордон і змінити своє життя, а Андрій хоче лишатися в Україні. Він не проти поїхати пожити в іншу країну на рік, але не назавжди. А як будувати майбутнє разом, якщо ми хочемо різних речей? Змушувати Андрія якось змінити свою думку й захотіти переїжджати за кордон – це неправильно та неможливо. Так само він не може змусити мене думати: «Ну ок, не буде дітей, так не буде».

Я хочу планувати своє життя й розуміти, що людина, з якою я поруч, теж хоче цього й ми разом ідемо до цієї мети. Мені здається, що в стосунках люди мають дивитися в один бік, а в нас вийшло так, що ми дивилися в різні.

Ми часто говорили на ці теми, пробували шукати компроміс, переконувати одне одного, але нічого не вийшло. Є такі питання, де або по-твоєму, або по-моєму, середнього просто немає. Ці розмови тривали в нас практично з початку стосунків, але тоді ми ще особливо не думали про майбутнє й нам здавалося, що вихід знайдеться. Плюс наших стосунків у тому, що в нас завжди був діалог, ми могли про все відверто говорити. Незавжди це було приємно, але ми хоча б знали, хто чого хоче.

Про розставання

Андрій: Ініціатором розриву була Юля, але для мене це не було новиною, я теж прокручував у голові цей варіант.

Юля: Я почала ходити до психотерапевта й розбиратися зі своїми почуттями, стосунки були одним із моїх запитів. Я не знала, що робити: нам було наче й добре разом, але я не бачила сенсу продовжувати стосунки, якщо потім ми однаково розійдемося. Ти вкладаєш у стосунки свій час, старання й хочеш знати, що це матиме довгострокову перспективу. На початку стосунків питання майбутнього не стоїть, тобі просто добре з людиною й усе, але з часом розумієш: якщо це нікуди не приведе, то навіщо тоді це все?

Я почала розбирати це з психотерапевтом і зрештою зрозуміла, що буду в цих стосунках постійно незадоволеною, тому що Андрій мені чогось не дає, а Андрій буде незадоволеним, тому що я чогось не даю йому або вимагаю те, чого він не хоче мені дати. Однаково будуть постійні невиправдані очікування.

Ми вирішили розійтися в кінці лютого 2019 року. На той момент я поєднувала роботу з курсами дизайну. Усі вільні гроші в мене йшли на оплату курсів, тому в мене не було можливості винайняти власне житло й переїхати. Саме тому ми не розійшлися одразу: Андрій не міг мене просто вигнати на вулицю, і ми не розглядали варіант розійтися, але продовжувати разом жити. У нас не було якогось відкритого конфлікту, але однаково, коли розходишся з людиною, хочеться вільного простору, побути вдома самій, повалятися на ліжку, можливо, поплакати. А розійтися й далі жити разом і спати в одному ліжку якось дивно.

---

Ми вже знали, що розходимося, і просто насолоджувалися часом, який нам залишився

Тому ми вирішили просто продовжити далі зустрічатися до того моменту, поки в мене з’явиться можливість переїхати. І так ми прозустрічалися ще до серпня. Це був класний період: ми вже знали, що розходимося, і просто насолоджувалися часом, який нам залишився. У липні я переїхала на свою квартиру, ще місяць ми продовжували зустрічатися і вирішили, що останнім днем наших стосунків буде субота, 3 серпня. Ми влаштували собі прощальний день, коли просто гуляли, сходили в кілька закладів, потім у нас була вечеря, під час якої я навіть пустила сльозу, бо не вірила, як це так, зараз наші стосунки закінчуються.

Найгірше було ввечері, коли день закінчувався, і я розуміла, що вже пора додому. Це було дуже неприємне відчуття. Ми зайшли в парк, сіли на лавочку й почали плакати.

Андрій: Так, я теж плакав трошки. Наші стосунки багато значили для мене. Це були найтриваліші стосунки в моєму житті.

Про дружбу

Юля: Після того, як ми попрощалися ввечері, я драматично їхала в таксі заплакана, а коли прокинулася вранці, навіть забула про те, що сталося. Десь через годину пригадала, що ми вже не зустрічаємося, і з’явилося відчуття втрати й суму. Я просто не могла повірити, що Андрія вже не буде в моєму житті, було таке враження, що частину мене від мене забрали.

Андрій: Я розумів, що це не кінець: ми дуже близькі одне одному й можемо спілкуватися про що завгодно, тому те, що ми розійшлися, – не завершення стосунків, це просто інший формат. У мене було достатньо досвіду розривів, коли все закінчувалося тим, що ми переставали спілкуватися взагалі. Але мені не хотілося втрачати Юлю.

Юля: На наступний день після розриву ми зідзвонилися, поговорили й подумали, а чому б нам не продовжити спілкуватися далі. Ми дуже близькі, я звикла ділитися з Андрієм абсолютно всім, побачила на вулиці смішного кота й одразу телефоную Андрію розповідати. Потреба ділитися нікуди не зникла, тому ми вирішили продовжувати спілкуватися далі.

Зараз ми зідзвонюємося щодня й спілкуємося так само, як і раніше, відійшла тільки інтимна частина стосунків: ми не цілуємося та не займаємося сексом. Коли я розповідаю людям, що ми залишилися друзями, вони просто не вірять, бо переважно коли так кажуть, то, найімовірніше, це означає, що вони: а) скоро посваряться й припинять спілкуватися взагалі; б) знову зійдуться. Але ми вже не зустрічаємося вісім місяців, двічі за цей час з’їздили разом у поїздки, і нам абсолютно комфортно так. Після того, як ми розійшлися, навіть ходили одне до одного в гості й разом ночували, поїхали на місяць у Берлін і жили в квартирі друга Андрія, поки той відпочивав у Таїланді. Ще їздили разом у Відень і спали в одному ліжку. Звісно, у такі моменти були відчуття, що хочеться близькості, але ми розуміли, що потрібно виставляти кордони стосунків.

Ми зідзвонюємося щодня й спілкуємося так само, як і раніше, відійшла тільки інтимна частина стосунків: ми не цілуємося та не займаємося сексом

Андрій: Якщо перейти межу, це може зіпсувати поточні стосунки, і не факт, що ми змогли б після цього нормально спілкуватися.

Юля: Так, ти вирішуєш, що важливіше – момент слабкості чи можливість довготривалої міцної дружби.

Про стосунки з іншими людьми

Андрій: Коли Юля збиралася вперше після нашого розставання піти на побачення, вона запитала, чи розповідати мені про це. Я сказав, що розповідати про факт побачення – це ок, а про деталі я не хочу знати.

У нас вже були розмови стосовно того, що буде, якщо хтось почне з кимось зустрічатися. Це буде доволі цікавий челендж. Мені здається, я відреагую на це нормально, але треба подивитися, як буде по факту.

Юля: Майбутнє наших з Андрієм стосунків залежить від того, наскільки трансформується наше ставлення одне до одного. Коли ти з людиною розходишся, ти любити її не перестаєш, але коли в когось із нас з’явиться нова закоханість, потрібно буде більше часу приділяти цій людині. Поки що ми не знаємо, чи наші стосунки в такому форматі зможуть співіснувати з іншими закоханостями. Я розумію, що наші взаємини можуть колись закінчитися, але поки що вони тривають, і нам добре.

Про історію стосунків

Анжела: Ми познайомилися з Ромою сім років тому на відкритті закладу Smart Cafe Bibliotech. Я працювала там як хостес для журналістів, а Рома був фотографом. Пам’ятаю, що після чергового келиха шампанського, коли вся офіційна частина закінчилася, ми стояли та щебетали: я розказувала, який Рома мілашний, а потім він підійшов до мене, ефектно дістав свою візитівку й каже: «Якщо я такий милий, то напиши мені». Пройшов якийсь час, і я вирішила написати. У мене не було ніяких планів, просто стало нудно, і я вирішила вперше в житті запросити хлопця на побачення.

Рома: Так ми й почали зустрічатися. Загалом наші стосунки були цілком звичайними: ми зустрічалися, сварилися, розходилися, а потім знову сходилися.

Анжела: Типові токсичні стосунки. Ми дуже швидко почали жити разом, буквально через кілька місяців після знайомства я переїхала до Роми. Мені здається, через це нас швидко накрила «битовуха». Плюс, я була дуже ревнива. Рома тоді працював фотографом у нічних клубах, а мене прямо розривало від цього. Думаю, у якийсь момент я просто дістала Рому.

Ініціатором нашого першого розриву був він, і ми роз’їхалися. Я залишилася на квартирі, у якій ми жили разом, а Рома переїхав. Потім ця квартира згоріла, і я знову переїхала до нього. Через деякий час мені набридла ця форма стосунків: ми наче й живемо разом, ми близькі, але я хотіла більшого. Тому я переїхала знову. Місяць ми не спілкувалися, а потім Рома приїхав до мене, сказав, що любить мене, ми помирилися й у цю ж ніч зробили Єву.

Коли дізналися, що я завагітніла, ми були дуже налякані і взагалі не знали, що робити. Рома вирішив зробити мені пропозицію.

Рома: Те, що в нас буде дитина, стало несподіванкою, але ми подумали, а чому б ні? Ми разом, то чому в нас не може з’явитися дитина? У поспіху ми зробили весілля й почали жити разом.

Анжела: У нас було багато конфліктів. Мені здається, коли народжується дитина, це стрес для стосунків. Ви звикли, що вас двоє, а тут з’являється купа відповідальності, до якої ви не були готові, а той ресурс, який могли раніше витрачати на стосунки, зараз витрачається лише на дитину.

Кожен хотів реалізовуватися й професійно, і в батьківстві. Мабуть, у цьому й загубилося наше піклування одне про одного

Рома: Як тільки Анжела завагітніла, вона започаткувала свої проєкти, власне медіа Bad Mama й у неї з’явилася купа роботи. Ми намагалися вдвох і працювати, і бути батьками. Це дуже підривало нас, бо кожен хотів реалізовуватися й професійно, і в батьківстві. Мабуть, у цьому й загубилося наше піклування одне про одного.

У нас було багато претензій одне до одного. Одна з основних –фінансова: коли я заробляв менше, у нас починалися конфлікти. Анжела засмучувалася, бо в той період у неї було все добре з роботою, а в мене справи йшли не дуже. Такі штуки також підривають стосунки, особливо якщо й так не все добре.

Анжела: Мені здається, одна з причин, чому ми розійшлися, була в моїй гордості. Мені здавалося, що я така молода, а вже все змогла, а ти чого досяг, Ромо? А весь той ресурс, який він мені давав у вигляді підтримки й турботи, я сприймала як належне, просто не цінувала його участі. Зараз, коли ми розійшлися, мені здається, що я закинула всі свої проєкти тільки через те, що Роми не було поруч. Я дуже емоційна, і мені часто не вистачає опори, коли мене сильно штормить.

Ще одна причина розлучення в тому, що в якийсь момент ми просто забили на наше спілкування, і в останній рік шлюбу це почало давати свої наслідки. Ми втратили розуміння одне одного, перестали отримувати задоволення одне від одного. Спільне майбутнє втратило сенс.

Про розставання

Рома: Рішення розлучитися було спільним. Анжела каже: «Я не хочу залишатися разом», я відповідаю: «А я і не проти».

Розлучення зайняло в нас тривалий період. Ми говорили про це, роз’їжджалися, потім мирилися й з’їжджалися знову. Зрештою розуміли, що нічого не виходить, і розходилися. Так тривало майже рік: від «давай знову спробуємо» стрибали до «я тебе ненавиджу!»

Коли ми розлучалися, головна проблема полягала в тому, що в нас не було гарних прикладів того, як пара розлучається й водночас обоє залишаються людьми та будують нормальні стосунки. У всіх нас переважно такий досвід: батько пішов з дому, а мати потім ходить і розповідає, що «ця скотина лишила мене саму з дитиною». Тому ми робили так, як нам здавалося найкращим, і намагалися максимально мирно розходитися й доглядати Єву в такому самому режимі, як і раніше. Ми ніколи не жили за стереотипною схемою, коли чоловік пішов уранці, а ввечері повернувся й не може навіть сам залишитися з дитиною. Оскільки ми з Анжелою обоє фрілансери, ми завжди проводили з Євою час 50 на 50. Тому нам було легше розходитися в плані догляду за дитиною. Єдина відмінність: тепер ми живемо окремо, Єва живе в мене 3 дні, і 4 дні в Анжели.

---

Так тривало майже рік: від «давай знову спробуємо» стрибали до «я тебе ненавиджу!»

Анжела: У нас ніколи не було думок про те, що треба залишатися разом заради дитини. На той момент я була вже багато років у терапії з психологом, тому таке питання не стояло. Навіть якщо розігрувати щасливу сім’ю перед дитиною, вона буде відчувати, що в цьому щось не те.

У мене теж є досвід розлучення моїх батьків. Я була тоді маленькою, але пам’ятаю, як мама мені розповідала про те, який мій тато, чому він такий – і все це було в дуже позитивному забарвленні. У нас також бували моменти, коли я дуже сильно злилася на Рому, а він – на мене, ми просто проклинали одне одного. Але я розумію, що це наші з ним стосунки, Єви це не стосується. Я завжди кажу їй, що нічого не змінилося: так, ми живемо окремо, але ми любимо тебе, і твій тато найкращий на світі.

Рома: Коли ми розлучалися, Єві було три роки. Мені здається, дитині в такому віці неважко сприйняти це, бо вона ще не знає, як має бути. Якщо їй ніхто не нав’язує, якою має бути «правильна» сім’я, у неї немає стереотипів. У сучасному світі можливо все: у дитини може бути дві мами чи два тата, так само й мама з татом, які живуть окремо, і це нормально.

Дитині не важливо, у якому ви статусі, їй важливо, як ви спілкуєтеся. Якщо вам погано, то і їй буде погано

Дитині не важливо, у якому ви статусі, їй важливо, як ви спілкуєтеся. Якщо вам погано, то і їй буде погано. Важливо, щоб у неї був приклад, за яким вона в майбутьому будуватиме свої стосунки. Якщо ви будете разом, але у вас будуть жахливі взаємини, дитина може так само будувати свою сім’'ю. Але якщо ви розлучитеся й створите нові сім’ї з хорошими стосунками, то й вона будуватиме свої взаємини за таким прикладом.

Про дружбу

Рома: Зараз я залишаюся три дні з Євою, Анжела – чотири. Ми живемо поруч на Русанівці, садочок теж там. Нам не треба їздити одне до одного через усе місто, щоб завезти дитину.

Анжела: У нас хороші дружні взаємини, ми можемо ввечері сходити разом у бар. Іноді сваримося через щось, якийсь час не спілкуємося, а потім знову все стає добре.

А ще я знаю майже про всіх Роминих дівчат.

Рома: Нещодавно Анжела запросила мою дівчину в гості і вони влаштували вечірку. Цікавою була реакція Єви. У кінці вечора вона сказала: «Тато зі своєю дівчиною йдуть додому, мама залишається тут». Тобто вона знає, що в тата є дівчина, а в мами – хлопець. Водночас ми спілкуємося нормально.

Анжела: Іноді, коли я вечері виходжу зі спортзалу і знаю, що Єва в Роми, можу до них зайти й пограти разом у «Монополію».

Рома: Однаково хочеться мати шматочок сім’ї, зібратися разом – це дуже класно й затишно. Коли ми проводимо такі вечори всі разом, Єва дуже щаслива.

Анжела: Іноді Єва каже: «А давай тато буде жити з нами». Перший час після розлучення в нас навіть виникало бажання зійтися знову. У нас залишилися теплі почуття одне до одного, але ми з Ромою розуміємо, що в нас абсолютно різні очікування щодо того, яким має бути партнер.

Після Роми в мене були такі жорсткі, токсичні стосунки на два роки, що я взагалі відмовилася від будь-яких очікувань і зрозуміла всі свої помилки, які допустила в шлюбі. У той період у мене було бачення, якою я маю бути, яким має бути чоловік. Я була в інфантильній позиції, ображалася на Рому за те, що мені довелося вирости й стати супервідповідальною. Я думала: якщо вагітна, то всі питання, особливо фінансові, має вирішувати він. І ця образа, мені здається, лягла в основу нашого великого конфлікту. Але зараз я аналізую, що якби могла просто сидіти вдома з Євою, поки Рома повністю забезпечував би нас, я через тиждень сказала б, що мені вже набридли всі ці пелюшки.

Думаю, моя основна претензія була навіть не до Роми, вона йде від маленької дівчинки в мені. Здається, що за останні роки я трохи підлікувала її, зрозуміла, що ніхто мені нічого не винен – тобі треба, ти й роби.

Про історію стосунків

Андрій: Ми вчилися в одній групі в КПІ, Таня мені одразу сподобалася, і ми почали активно спілкуватися. Спочатку ми з нею просто дуже добре дружили, а через чотири місяці тісного спілкування я запропонував Тані зустрічатися, і вона погодилася. Так почалися наші стосунки, які тривали три роки.

Таня: Ми були одногрупниками, сиділи разом за партою, мали спільних друзів і весь час проводили разом. У нас були спільні інтереси й спільний погляд на дозвілля. Ми любили разом гуляти, ходити на виставки, подорожувати Україною та за кордон.

В якийсь момент я почала розуміти: ця людина мені дуже близька, але сприймаю її як друга, а не як свого хлопця

Загалом у наших стосунках усе було добре. Але в якийсь момент я почала розуміти: ця людина мені дуже близька, але сприймаю її як друга, а не як свого хлопця. Мені здається, я просто втратила до нього інтерес як до хлопця. Ще з самого початку Андрій був для мене другом. Я знала, що подобаюся йому, але хотіла просто дружити. Звісно, є багато історій, коли з дружби виростають класні стосунки, але наша не одна з них.

Також у наших стосунках був ще один момент, який зараз я вважаю неприпустимим: ми обмінювалися паролями «Вконтакті», могли заходити одне до одного на сторінки й читати переписки з іншими людьми. Цього ніколи не можна робити! Так ти знаходиш привід для ревнощів там, де його просто немає.

Рішення розійтися не прийшло в один момент, але таке бажання поступово накопичувалося, і я багато думала про це. А коли одного разу ми з друзями були на морі, я вже точно відчула щось не те. Але просто не знала, як про це поговорити, мені було дуже складно наважитися на розмову.

Андрій: Але згодом Таня мені про все розповіла й запропонувала якийсь час спробувати просто побути друзями.

Про розставання

Таня: Через місяць я відчула, що мені дуже подобається, коли наші стосунки в режимі друзів, і сказала про це Андрію. Взагалі мені було дуже важко через те, що я його кинула. Що б там не казали, але той, хто кидає, також переживає дуже важкі емоції. Я знала, що Андрій мене дуже любить, і навіть були думки, що, можливо, мене так ніхто ніколи не полюбить. Ба більше, він був моїм найкращим другом, я проводила з ним разом найбільше часу. Тому рішення розійтися далося мені дуже важко. Коли сказала про це Андрію, я так плакала.

На перший час після остаточного розриву ми припинили спілкування. Але ми були одногрупниками, тому фізично було складно не контактувати взагалі. Ми розійшлися на зимових канікулах, а коли почався другий семестр в університеті, навіть не розуміли, з ким нам сидіти за партою.

Андрій: У мене почалася жорстка депресія. Я почав шукати проблеми в собі, знаходив свої недоліки, накручував себе – це було жахливо. Я ревнував, коли вона з кимось переписувалася чи йшла гуляти.

Труднощі були ще й через те, що ми були в одній компанії і друзі в нас були спільні. Але вони намагалися підтримувати нас обох: коли друзі приходили до мене, то підтримували мене, а коли до Тані, утішали її й казали, що вона вчинила правильно.

Таня: Мені було дуже тяжко відпустити його як друга, тому постійно намагалася вийти з ним на зв’язок і підтримувати спілкування.

Андрій: Спочатку я в цьому бачив надію на те, що ми знову зійдемося, але з Таниного боку це була просто дружба. Я їй постійно казав: або ми будемо разом, або взагалі не будемо спілкуватися, ми не можемо просто залишатися друзями, бо я тебе люблю.

Так тривало десь два роки до одного переломного моменту, коли нас двох відправили на навчання за програмою «Еразмус». Так сталося, що викладачі нашої кафедри з усього університету тільки нам двом запропонували поїхати в Польщу за програмою обміну. Мабуть, думали, що ми досі пара. А ми одразу погодилися, бо можливість хороша. І саме в Польщі сталася подія, яка повністю все змінила: у Тані почалися нові стосунки.

Він дуже сильно ображався на мене й ревнував, навіть через два роки після нашого розставання

Таня: Я досі не могла сказати Андрію, що мені хтось подобається, тому казала, що в мене просто з’явився друг. Він дуже сильно ображався на мене й ревнував, навіть через два роки після нашого розставання. Я не могла нікуди вийти погуляти. Ми з ним постійно спілкувалися й усе одне одному розповідали, тому коли Андрій запитував мене, що я вчора робила, мені доводилося брехати, якщо ходила гуляти з хлопцем. Я боялася, що він знову на мене образиться, боялася втратити його, тому брехала. Зараз я дуже рада, що цього більше немає й можу відкрито казати правду.

Андрій: Якщо раніше я тільки про щось міг здогадуватися, то тут вони вже почали гуляти за ручку. Мене дуже сильно накрило через це. Я тоді був занадто ревнивим. Мені здавалося, що це природна реакція на розрив стосунків, і я все правильно роблю. А зараз розумію, що це було занадто. Але однаково це був дуже хороший досвід, після якого зрозумів, що коли любиш людину, треба вміти її відпускати.

Так тривало десь чотири місяці. Потім у якийсь момент ми зрозуміли, що до кінця нашої програми в Польщі залишилося пів року, вільний час є, стипендія хороша, є крута компанія, яка готова зірватися в поїздку в будь-який момент, і ми дуже хотіли подорожувати по Європі. Я зрозумів: якщо й далі буду так себе накручувати й не спілкуватися з Танею, подорож зірветься. Тому вирішив відставити подалі свою гординю й спробувати просто класно проводити час у подорожах.

Спочатку в поїздках у нас постійно були конфлікти. Ми могли до ранку з’ясовувати стосунки: я розповідав Тані, що відчуваю, пояснював, чому вона погано зі мною вчинила. Але коли вона розповідала свої погляди, я починав замислюватися: можливо, вона все-таки права. Зараз розумію, що Таня все робила правильно, просто я ще не міг її відпустити, і знову ми варилися в одному котлі.

За весь цей період я почав звикати до нового формату стосунків і мої почуття до Тані почали стихати, зате дружба між нами міцніла. На той момент ми вже знали одне одного шість років, і ця людина була вже мені настільки близька й рідна, що я не уявляв свого життя без неї, нехай навіть у ролі подруги. І моя думка про те, що ми або будемо зустрічатися, або взагалі не будемо спілкуватися, змінилася.

Про дружбу

Таня: Зараз ми одні з найближчих друзів. І як тільки в житті когось із нас щось трапляється, ми першими про це дізнаємося. Я думаю, що на такий розвиток наших стосунків вплинуло те, що ми завжди були разом, училися в одній групі, потім разом поїхали в Польщу, постійно бачилися. Так вийшло, що нас нібито доля постійно зводила разом.

Андрій: Ми спілкуємося щодня, нечасто бачимося, але постійно переписуємося й зідзвонюємося. Я завжди знаю, що відбувається в житті Тані, а вона знає, що відбувається в мене. Ми продовжуємо ходити разом на концерти, фестивалі, їздимо в подорожі з нашою спільною компанією. Навіть двічі разом їздили в подорожі лише вдвох. Нам у мандрівках дуже класно разом, бо в нас однакове бачення того, як мають виглядати поїздки, куди треба сходити, а ще дуже любимо багато фоткатися.

Тепер ми спокійно розповідаємо одне одному про наші нові захоплення й закоханості. Я можу розповісти Тані, що закохався в дівчину, а вона може давати мені якісь поради.

Таня зараз у нових стосунках, і в мене вже немає ні краплі ревності. Я бачу, що хлопець, з яким вона зустрічається, їй дуже подобається, вона з ним щаслива, і розумію, що хочу, аби вони були разом.

Зараз розумію: класно, що ми отримали такий досвід ще в студентські роки, нам було від 17 до 21 року, і тепер нам буде легше будувати серйозні й більш зрілі стосунки з іншими людьми, не допускаючи попередніх помилок.