Люди в місті«Я теж хочу іноді їй зателефонувати»: 4 історії людей, які росли без мами

Тато був дуже суворий. У нас були свої правила, наприклад, ми постійно всім ділилися – і якоюсь шоколадкою, і емоціями. Раніше в дитинстві я його трохи боялася, тому що тато міг інколи накричати, насваритися, мені це було боляче, і я думала, чи варто те чи інше робити, бо якщо зроблю, то отримаю від нього чортів – і я така ні, не буду. Це в нього такий метод виховання. Тато вселив нам життєві принципи і цінності, найбільша цінність – це сім’я, брат, узагалі наша родина.

Він прекрасний механік, руками вміє абсолютно все. Я дуже часто сиділа з ним у гаражі й дивилася, як він розбирав машини. Я знаю, що таке карбюратор, циліндри, знаю назви ключів і сама, напевно, змогла б зняти колесо в машині. Тато мене не змушував до такої чоловічої роботи, але він був супервідкритий, дозволяв мені робити все, що мені хотілося. Ми рано подорослішали, я пам’ятаю, коли мені було 10, я вже готувала їсти. Бо знала, що тато зараз повернеться з роботи, треба щось після школи приготувати, якусь мінімальну гречку зварити. Якось брат теж захотів зробити щось – і зварив макарони в чайнику.

Тато насправді ніколи мене ні в чому не обмежував. Я вирішила вступати на журналістику в «Острозьку академію», і він такий – окей, вперед. Йому, звісно, боліло, що я поїду. Він завжди підтримує мої починання, каже: «Ти краще знаєш, що тобі до душі, я завжди з тобою». Ми стали такими близьким у 17, коли я переїхала. До цього я не ділилася з ним, мені простіше було проговорити свої проблеми із сестрами чи тітками. У такі моменти я дуже хотіла, щоб мама була поруч.

Роль матері у тому, щоб підтримувати, дати дитині свободу, можливість себе проявляти, вчитися ширше розуміти світ. Я дуже часто звертаю увагу на те, як молоді пари поводяться зі своїми дітьми. Дуже ціную те, коли вони дозволяють дитині бути собою. І так сумно, коли батьки в дітях втілюють давні мрії, віддають на балет або на ще щось. Дитині це взагалі може не подобатися, але її змушують і вона не бачить дитинства. Мені здається, що треба бути з наймолодшого віку їй товаришем, аби дитина на рівних росла, знала, що ви є підтримкою, завжди поруч, і нічого не боялася.

Зараз ми також доволі близькі та гарно спілкуємося, живемо неподалік одна від одної, вона мені допомагає, підказує, коли треба, але головний вибір все одно залишається за мною.

Мій тато замкнутий у собі, він хвилювався, але не показував цього. Попри все, він знайшов у собі сили заохочувати мене до активного життя, також допомагав із вибором професії. Він завжди брав участь у моїх простих буднях простим дзвінком, прогулянкою, підказкою. Дуже важливо знати, що в тебе є рідні, на яких ти можеш покластися, коли важко і потрібна підтримка.

Мама дуже важлива для дитини. Вона передає внутрішнє відчуття, що це твій друг, який завжди тобі радий, навіть якщо ти помилився чи зробив щось погане. Це та людина, яка завжди буде поруч з тобою, допоможе все пережити без осуду. Погане в житті також трапляється, я завжди думала, що роль мами – допомогти усе це пройти, зменшивши кількість гіркоти.

Уся ця ситуація досить хвилююча, але врешті я зрозуміла, що мої хвилювання нічого не змінять і треба рухатися далі. Знаходити для себе позитивні речі й фокусуватися на них, а не на чомусь поганому. Інакше можна впасти в депресію. Я завжди кажу, що у мене було щасливе дитинство, незважаючи ні на що. У моїй пам’яті збереглися тільки хороші моменти, які я дуже ціную і повертаюся до них, коли мені складно.

Моє життя склалося дуже добре, я щаслива, моїм маленьким діткам 4,5 та 2 рочки, я своїм прикладом намагаюся їм показати, що до всього в житті треба ставитися з позитивом, і те, що ти собі придумав у голові, рано чи пізно стається. Треба ставити перед собою цілі та рухатися вперед, не засмучуватися через дрібниці, а на кожен мінус знаходити плюс.

Тато взявся за моє виховання, підправив мені здоров’я, бо мама вживала і до вагітності, і під час, через що в мене були погані зуби, зі шлунком проблеми великі. Я в 9 років важив 28-30 кг. Також він віддав мене до репетиторів, щоб підтягнути навчання. Згодом я почав думати: як це, чому у всіх є мами, а в мене немає? Але батько продовжував старатися для мене. Він ніколи не приводив додому інших жінок, завжди казав, що в мене є рідна мама, якою б вона не була.

Згодом мама зникла. Як я розумію, у неї були якісь проблеми із законом. Вона набрала кредитів і втекла до якихось далеких родичів. Торік просила у мене грошей. Знайшла на Facebook, зрозуміла, що я почав нормально заробляти, тоді дістала мій телефон, подзвонила і замість того, щоб заспокоїти мене, сказати, що в неї все гаразд, назвала мені з десяток хвороб, взагалі між собою не пов’язаних, і сказала, що їй треба на лікування. Я вагався, думав надіслати, але не став. Тому що знаю, на що вона їх витратить.

Тепер я спокійно ставлюся до цієї історії, я їй вдячний, інакше не був би тим, ким є зараз, не зустрів би тих людей, які поряд зі мною. Я вдячний татові, що він мене забрав, тому що я не знаю, що зі мною було б. Я спробував сигарети дуже рано, напевно, років у 7. Я не п’ю, час від часу курю. Кидав, але зараз процес розвитку бізнесу, я нервуюся дуже, куріння не допомагає, але я себе хоча б переконую в цьому. Займаюся спортом, не в зал ходжу – на турніки. Загалом займаюся саморозвитком, відвідую конференції.

Недавно я помітив, що часто не відчуваю, коли я когось образив чи сказав щось зайве. Можливо, це через те, що у мене був тільки батько, який не міг зіграти роль матері, не міг приголубити і все таке. Має бути баланс – тато посварив, мама приголубила. Вона має бути вогнищем, затишком, любов’ю. Ця людина має бути психологічно здоровою, і тоді дитина буде щасливою вже від того, що в неї є батьки. Дивлюся зараз на людей, які кажуть «мама набридла» чи не хочуть їй дзвонити. І не розумію цього. Я теж хотів би іноді їй зателефонувати.

Тепер мені все частіше кажуть, як сильно я на неї схожа. Мама працювала дитячим психологом у школі, була дуже спокійною, такий собі «суперкотик-плюшка». Висока, з блакитними очима, при формах, задоволена своїм життям. Я про неї нічого поганого пригадати не можу, як і люди. Мама була оптимісткою і дуже щасливою людиною. Десь за тиждень до смерті колеги принесли їй величезний букет. А вона їм: не треба мене ховати, я ще попрацюю з дітками.

Коли сім’я повна – це один рівень виховання. А коли є хтось один – це вже зовсім інше. Тато був дуже вимогливим, виховував мене так, щоб у мене був сильний, вольовий характер. Він режисер у театрі і ще вчитель у школі. Завжди створював для мене такі обставини, в яких я сама мала впоратися з проблемами. Він і досі так робить, попри те, що я вже досить доросла. Однак зараз мене це вже трохи напружує, я хочу розслабитися нарешті, видихнути. Я хочу про своє життя з мамою поговорити, а не з татом, який все одно є татом, яким би крутим він не був.

Про маму ми з ним майже не говорили. Пригадую, тато казав, що в мене була дуже класна мама і він хотів би, щоб я виросла схожою на неї. Здається, усе так і стається. Зараз ми про це не говоримо. Та я й не хочу з ним про це розмовляти, хоча загалом про маму мені говорити дуже хочеться.

Бути мамою складно. Я спостерігаю за сестрою, у якої троє дітей, вона їх сама виховує, тому що чоловік за кордоном. Сестра дуже мудра, завжди знаходить рішення та пояснення, незважаючи ні на що. Треба мати чимало здорового глузду, щоби виховати гарну людину. У тому плані, що діти дуже світлі, відкриті, їм усе треба пояснювати цікаво та правильно, щоби не сформувати хибних уявлень. Вони щодня будуть ставити тобі запитання, часто може одні й ті ж, і ти маєш цікаво все це пояснювати, не втрачаючи віри в себе, свої сили.

Мати – великий символ любові. Вона дає мудрість, розуміння того, що у світі не буває просто погано чи просто добре, завжди є баланс і треба бути готовим до всього.