Часом, якщо подивитися на стрічку в Instagram або Facebook, може скластися враження, що люди на карантині просто-таки супергерої – читають великі списки книжок, займаються йогою та спортом, проходять курси, вчать мови. Словом – відмінники та молодці, з якого боку не глянь. Але якщо бути зовсім чесними – часто багато речей робляться лише для того, щоб здаватися кращими й мати красиву картинку для поста чи сторіз.

Ми запитуємо у людей, як насправді вони проводять свій карантин, без невпинного саморозвитку та ледь не військової дисципліни. А вони чесно нам розповідають.

Юля Норець

27 років, блогерка


Моє життя ДО дуже відрізнялось. Після того, як зрозуміла, що робота в IT не для мене – всі сили кинула на Інстаграм. Я веду не великий блог, заробляю на фрілансі. Співпрацюю з брендами, роблю контент, вичитую договори й займаюся просуванням своєї сторінки в Інстаграмі.

Донька в садочку, чоловік на роботі допізна. Під рукою є няня, яка допомагає, якщо я не встигаю повернутися з івенту чи затримуюся на зустрічі. Та карантин вніс свої корективи. Мій чоловік – айтішник QA – тепер працює вдома. Я різко перетворилася на домогосподарку. Ми міняємося місцями. Зранку я готую на день їсти на кухні, а він у цей час у кімнаті; потім я йду прибирати в кімнату і займатися з донькою, а він працює на кухні. Якщо порахувати, то 3 людей їдять 3 рази за день, а це 9 прийомів їжі без перекусів.

Чомусь виходить, що жінка на карантині має поєднувати роботу, дітей, весь побут, поки чоловік працює. Тобто навантаження збільшилося в 12 разів, бо на 12 годин довше тепер треба опікуватися всіма, але і паралельно працювати. Заняття з донькою: розвивалки, малювання, вивчення абетки, рольові ігри. Діти хочуть уваги весь час.

Куди не глянь, скрізь онлайн-курси, марафони, хтось качає прес, а хтось вже накачав і такий сум бере, коли вони то все роблять. Бо ти, наче, теж не проти, але за черговою мискою борщу і генеральним прибиранням бажання пропадає.

Мої підписники зазвичай бачать добряче вилизану картинку.

Білосніжні простирадла, а те, що знизу вони обмальовані маркерами, то знаємо тільки я і тепер ви. Вони бачать усміхнену дитину в сторіз, яка розповідає віршик, а те, що перед цим я дві години розповідала, що таке добре, а що погано – ніхто не бачить; вони бачать чисту кухню, за якою криються постійні гори посуду і тріщини на руках від води, мила, гумових рукавичок. Бачать наші селфі з чоловіком, але точно не знають, скільки разів за карантин ми з’ясовували, чия робота важливіша і чому я можу її поєднувати з дитиною, приготуванням їжі, миттям посуду, а він свою не може. Це завжди важко: змінювати звичайний режим, шукати компроміси, продовжувати цінувати один одного і підтримувати. Але ми стараємося.

Прописати й розділити обов’язки виявилося не так просто. Ставили один одному елементарне запитання: чого ти хочеш? І виявилося, що зовсім не знаємо, чого прагне кожен із нас у цій ситуації. Мені важливо мати час на себе, час попрацювати в тиші. Для Сашка важливо, щоб із ним говорили без натяків, а прямо. Бо, виявляється, я натякаю, що хочу мати час, він не розуміє натяку, а я ображаюся. Хоча все так просто – підходиш і говориш чого хочеш.

Сама слідкую за багатьма блогерами й думаю: «Ні, ну це ж треба так ідеалізувати все, від такої вилизаної картинки можуть комплекси з’явитися». Добре, що я знаю, що за тим криється той самий брудний посуд, як і в мене, розкидані іграшки й шкарпетки чоловіка усіма закапелками, робота в телефоні до ночі, поки всі сплять, і 9 прийомів їжі без перекусів.

Вікторія Тищенко

19 років, студентка


Якщо чесно, сподівалася, що «карантин» означатиме «канікули», і можна буде з чистою совістю плавати у морі серіалів і вставати з ліжка за крайньої потреби, але...

Система дистанційного навчання виявилась безжальною, і матеріалів, які потрібно опрацювати набагато більше, ніж коли вчишся на стаціонарі. Бо ж зазвичай прийшов, послухав пару – у кращому разі записав конспект – пішов. Дома ж доводиться заводити дружбу з текстовими конспектами викладачів і практичними завданнями, які треба здавати кожного тижня, а самостійно вивчати такі дисципліни, як, наприклад, «стратегічні комунікації» – завдання з зірочкою!

Окрім цього, якісь фрілансові проєкти із SMM, трохи YouTube і день пролітає. Тим паче, на початку карантину приїхала з Києва додому і вперше за три роки так довго з батьками – їм утіха, і мені хочеться дати насолодитися моментом, тому часом «п‘ємо чай» по декілька годин: говоримо про родину, плануємо майбутнє і вступаємо з татом у політичні дискусії «Чому це країни не були готові до коронавірусу?», загалом – займаємося тим, чим займаються нормальні родини на кухні.

А ще час на приготування їжі й миття посуду, бо, що ж там приховувати, апетит розгулявся не на жарт. Та й мамин борщ зі сметаною, плов або якась печеня (які зазвичай можуть бути раціоном одного дня) і поруч не стояли з низькокалорійними салатиками.

Діана Нагірна

21 рік, студентка


У мене дві історії про самоізоляцію і вони перемежовуються.

Самоізолюватися мені доводиться в селі, а тут сумувати немає часу. Звісно, як і всі нормальні люди, я сплю до обіду, бо сон, як казала моя бабця, зберігає молодість, тому я зберігаю. А далі починається треш. Коли ти сильна та незалежна, постиш у сторіз круті книги, які ти читаєш (але, насправді, то одна, яку ти встигаєш читати по 5–15 сторінок на день), а після цього біжиш білити паркан, сапати квітник, сіяти квіти, фарбувати лавки, двері й усе, що душі забагнеться фарбувати (натура художника дає про себе знати).

Увечері після важкого робочого дня, чую знайомий звук повідомлення у Вайбері й починаю плакати (жарт), бо розумію, що це моє «улюблене» дистанційне навчання, яке я роблю 100 500 років і лягаю спати точно не в цьому столітті.

Іноді історія не така. Звісно, кидаю в сторіз щойно зварену каву, книгу, читаю декілька сторінок, насолоджуюся. І сідаю навчатися. Увесь день. Тут якби й хотілося хоч трішки саморозвитку, на нього не вистачає часу.

Артем Вовковицький

24 роки, фотограф


Прокрастиную між цим усім «супергеройством самопізнання». Точніше так: прокрастиную і часом буваю супергероєм. Але й це з нотками прокрастинації. Граюся з котом. Чи кіт зі мною. За 33 дні карантину межа розуміння вже помалу стирається, чесно кажучи. Звісно ж, намагаюся саморозвиватися: займаюся англійською онлайн, підтягую фотографічні скіли з технічного боку.

І стараюся надихатися переглядом фільмів, живопису і читанням книг. Навіть медитацію почав практикувати зранку! (П’ятий день. Політ нормальний). Але все врешті зводиться до байдикування. Ніби й сів, налаштувався, ревно взявся за справу і (кількома секундами пізніше) дивлюся всіляку дічь у YouTube.

Картаю себе потім, що мав же ж учитися, щось нове дізнатися, а не оце от все. Але і байдики самі себе не поб’ють, правда ж?

Пелагія Халішкова-Козак

20 років, редакторка


Я редакторка на одному телеканалі. Тож маю можливість працювати віддалено. Нас відправили додому, коли закрили метро в Києві. Графік у мене фіксований і я маю бути на зв'язку в робочий час, навіть якщо немає завдань. Перші два тижні були найбільш продуктивними. Тоді у людей почалась якась істерія і я вирішила видалити всі соцмережі. Часу з‘явилося більше, я почала читати, проходити курс з економіки, займатися спортом, готувати. Але цей запал швидко зник.

Зараз я прокидаюся хвилин за 10 до початку робочого дня. Починаю працювати з ліжка, а потім повільно переходжу на робоче місце. Брак активності позначається на моєму самопочутті. Дуже часто болить спина, тож я почала робити вправи для зміцнення м‘язів (буквально 10–15 хвилин у день). До повноцінних тренувань поки не дійшло, але й до карантину я особливо не займалася.

З плюсів – я почала більше спілкуватися з друзями, особливо з тими, з ким не мала часу комунікувати до карантину. Тепер для мене сидіти у фейстаймі по 3–4 години на добу – норма. Звичайно, це не замінить живе спілкування, але навряд чи я б настільки зблизилася з ними без карантину.

Нещодавно в моїй квартирі зламався лічильник і не було світла та електрики, тож я змушена була переїхати за місто до батьків у будинок, щоб мати можливість повноцінно працювати. І це найкраще, що зі мною сталося під час карантину.

Ми багато спілкуємося, проводимо час разом, п‘ємо татову домашню вишневу наливку. Якщо хороша погода, я виходжу подихати свіжим повітрям у ліс біля будинку або на берег Київського водосховища. Напередодні Великодня ми разом готували святковий стіл. Хоч я втратила свою продуктивність тут, але отримала набагато більше – родинне тепло, якого нам не вистачає у звичному швидкому житті.

Таня

20 років, авторка та подкастерка


Курси? Завантажила 17, пройшла 1. До карантину я вдома лише ночувала та снідала, тому зараз є величезний брак особистого простору, тому що живу ще з шістьома людьми: двоє батьків, четверо дітей (віком від 8 до 20) та один друг сім‘ї.

У робочі дні ми усі зайняті своїми справами й рідко бачимо один одного. А коли ми постійно разом зараз – зрозуміли, що особистих кордонів взагалі не тримаємо і легко заходимо за чужі. Перший тиждень був важкий через це. А потім ми сіли й обговорили, що у кожного є графік, є хатні обов'язки – це врятувало нас від сварок і постійно роздратованих батьків.

Я не думала, що хатня робота займає стільки часу. Більш як 3 години я раніше витрачала на пересування містом, зараз цей час я інвестую у кухню: приготувати, прибрати, помити, розкласти й знову настає час готувати. Час на себе є тільки коли прокидаюся рано. З 5:30 до 7:30 я можу побути на самоті, попрацювати й зробити ту саму супергеройську зарядку онлайн. Далі прокидаються усі вдома, а я вмикаю режим «serve». Я фрілансерка, але зараз мрію про роботу в офісі з 9:00 до 21:00.

Катя Томчук

25 років, у декреті


Я думала, що найефективніше трансформуєшся у конекті із зовнішнім світом і займаючись різноманітними активностями. Бігала в тренажерку, на йогу, слухала лекції готуючи обід. Усе дописувала собі в щоденнику «5 книжок за місяць», «3 л води на день», «медитувати 20 хв щоранку». Я вважала це проявом любові до себе.

Утім зневажала себе за невиконання поставлених цілей. Задумалася, хто зможе любити мене безумовно, якщо навіть я сама себе приймаю тільки тоді, коли галочки у своєму to do list ставлю? В умовах карантину перестала писати такі списки. Одягла зручні штанці, зробила кублик із волосся. 4 години дивилася сьогодні «Віднесені вітром» замість суперкорисного контенту. Почала годувати пташок. Подобається, коли десяток голубів щодня тусуються перед моїм вікном. Вперше робила вареники – то якийсь окремий вид мистецтва, коли кіскою ліпиш.

Слухала, як сусідка підспівує Виннику. Розмалювали фломастерами живіт чоловіка разом із малюком. Танцювала і махала головою, як на рок-фестивалі. Маю інсайт: час, коли насолоджуєшся собою не є змарнованим.

Таїса Паращук

24 роки, PR-менеджерка


Я була в батьків 3 тижні. Посадила малину. Пересадила малину. Посіяла траву. Побілила дерева. Прибрала могилки на кладовищі. Посадила картоплю. Перебрала всі речі в усіх шафах. Прибрала на горищі. Прибрала татові гараж і комору. Посіяла капусту в парнику і висадила квіти.

Я робила все те, чого вже 5 років не роблю в Києві, бо здебільшого пропадаю або в офісі, або організовую масштабні івенти для когось. Тобто влаштовую знамените життя комусь, а не собі.

І, хто б там що не казав про плюс якусь кількість кілограмів на вагах, я схудла і навіть засмагла. Почуваюся прекрасно. Подумую про те, як би частіше бувати в отаких місцях сили й місцях, де час зупиняється. А не оце от: метро не ходить, сміттєзвалище горить, Чорнобиль горить, піщана буря, закрийте вікна і досить шастати з не дуже вдалою пикою мера на білборді. Краще б купили масок і роздали людям, а не заклеїли Київ.

Артем Патлач

29 років


А я натрапив на комп’ютерну гру Red Dead Redemption 2. І займаюся тепер тим, що їжджу цим величезним світом на коні. Ну, і читаю та займаюся йогою.