The Village Україна розповідає про корисні звички та прості дії, що можуть зробити життя кращим. У новому випуску про те, чому варто регулярно приділяти собі час і як це можна робити.

Марк Лівін

письменник, заступник головного редактора The Village Україна

Бувати наодинці – це мати час для себе. Моє життя має два виміри: зовнішній – зустрічі, робота, проєкти, і внутрішній – те, що я відчуваю та думаю з цього приводу. У якийсь момент я з’ясував, що для усвідомленого руху потрібно балансувати між двома світами. З одного боку, робити й практикувати, з іншого – міркувати та рефлексувати.

Проводити час із собою – не означає бути самотнім чи тікати від людей. Можна сидіти у кав’ярні, бути вдома серед рідних чи навіть на роботі. Але важливо водночас заглиблюватися у себе та спостерігати, що відбувається саме цієї миті. Я називаю це усамітненням. Це коли я залажу на трохи часу у свою власну печеру та спостерігаю звідтіля за світом. Позбуваюся зайвого та наводжу лад з думками.

До речі, багато хто плутає почуття самотності та усамітнення. Самотність – це коли вам буває тривожно та неприємно через брак чогось: підтримки, любові, розуміння. Усамітнення – це коли вам комфортно та приємно, ніби повернення додому після тривалої подорожі.

Для чого це потрібно?

Коли напруга у квартирі досягає певної критичної межі – може вибити запобіжники. Це захисний механізм, щоб не було пожежі. Щось схоже може статися із психікою. Свідомість постійно перебуває під тиском власних емоцій, очікувань інших людей, дедлайнів, бажання все встигнути. А ще є нескінченна кількість новин, реклами, контенту, на який також йде чимало енергії. Усе це може перевантажити психіку, призвести до тривожних розладів і вигоряння. Для мене усамітнення – це своєрідний детокс, я очищую голову від шуму.

Як робити це ефективно?

Найважливіше, щоб під час усамітнення відбувалася внутрішня розмова та робота із собою. Кожен для цього має власні інструменти, залежно від характеру та вподобань. Ось те, що працює в мене:

– Текст: чернетки, замітки та історії. Це можливість відрефлексувати власний досвід, розкласти його по полицях. Кожен з форматів має своє призначення – чернетки для фіксації думок та ідей. Замітки для виписування цієї інформації у послідовну оповідь. Історія – це вже опрацьований досвід, який має в собі інформацію, міркування та осяяння. До речі, для мене фіксації переживань в історіях працює найкраще.

– Книги: художня література передусім. Це можливість упізнати власний досвід та зіставити себе з ним. Коли читаєш хорошу книгу, з нею хочеться говорити, і звісно, це розмова з собою. Одне з останніх відкриттів – «Бог дрібниць» Арундаті Рой.

– Спорт чи прогулянки: Я люблю ходити на довгі відстані пішки, з хорошою музикою. Водночас я фокусуюся на власних міркуваннях і відчуттях. Коли ми гуляємо, серце б’ється швидше, проганяючи більше крові та кисню не тільки через м'язи, а й через всі органи, зокрема мозок. Деякі експерименти показали, що під час або після фізичних занять з навіть невеликим навантаженням люди краще справляються з тестами на пам’ять і увагу.

Чого не варто робити: проводити час пасивно – на дивані перед серіалом чи за гортанням стрічки соцмереж. Ймовірно, ці заняття і дадуть тілу відпочинок, але напруга всередині нікуди не дінеться, адже повинна мати точки застосування.

Що почитати на цю тему?

«Маленьке життя» Ганья Янаґігара. Це книга насамперед про самотність. У ній головний герой, маючи успішне зовнішнє життя, почуваються самотнім у тому, що знає про власне життя.

«Чоловік на ім’я Уве» Фредрік Бакман. Це книга, в якій чоловік вчиться жити наодинці з собою. Тонкий і пронизливий текст, який варто читати наодинці.

Обкладинка: rjblomberg