Що чекає рекрутів на базовій військовій підготовці. Пʼять історій

Хтось пішов у військо самостійно, а когось мобілізували в черзі за шаурмою або на виході зі станції метро «Дарниця». Попри це, усі рекрути однаково щодня виборюють майбутнє для України. Один із перших етапів цієї боротьби в новій ролі – обовʼязкова базова військова підготовка (БЗВП). 

Віледж зібрав пʼять історій про те, чого рекрутам чекати на БЗВП. Питали їхні думки про навчання, баул і найнеобхідніші речі, смішні історії про позивні, харчування й вільний час, а також людей, які оточують у палатках, на полігонах і в окопах.

Попередження: у тексті присутня нецензурна лексика

Данило Панімаш

ексзаступник головного редактора «Слух», автор Telegram-каналу «Ахуєвший мобілізований» про службу у війську

Армійське навчання: уявлення vs. реальність

Навчання я уявляв ніяк. Точніше, я уявляв його як в американських фільмах і серіалах типу «Брати по зброї»: щоденні смуги перешкод, марш-кидки на 50 кілометрів. Хіба що без інструкторів, чия робота постійно кричати й суворо карати за будь-які дрібниці. «Рядовий Куча», оце все [із «Суцільнометалевої оболонки» Кубрика – ред.].

Коли чекав на відправку на БЗВП, встиг поспілкуватися з хлопцями, які щойно звідти приїхали. Залякали, що в нас стрілятимуть бойовими патронами, по нас їздитиме танк. Що вночі нападатимуть інструктори й намагатимуться відібрати зброю, а ми маємо їх пиздити.

В армії все гіперболізується, і все це було, тільки не так, як вони розповідали. Звісно, усе залежить від навчального центру, інструкторів. У моєму випадку БЗВП нагадувало веселий відпочинок «а-ля армія». Прокинувся о 6:00, сніданок, заняття, обід, заняття, вільний час, шикування, відбій. Утім в інших «учебках» були й суворі курси. Ми жили в наметах і на ліжках, а хтось – у бліндажах. Хтось постійно ходив з автоматом, у бронежилеті й касці навіть до туалета, а нам дозволяли знімати броню на заняттях.

Я уявляв муштру, але отримав саме базову підготовку. Усього потроху й нічого путнього, на розслабоні. На БЗВП головний предмет – це стрільби. Ви отримуєте ВОС 100 (військово-облікова спеціальність). Це стрілець піхоти – цариці полів й окопів. Хтось на навчанні вистрілював по 600–900 патронів. А хтось, як я і хлопці, – 340.

Головне – це пройти БЗВП й нічого собі не зламати й не захворіти. Бо якщо не пройдеш, то відправляють на друге коло. Може, після навчань можуть дати таку характеристику, через яку тебе потім відірвуть з руками й ногами в ГУР, але в мене так не було. Я хотів бути діловодом, а став артилеристом. Проходжу злагодження. Як я тут опинився, знає тільки командування.

Що видає держава, а що треба взяти самому?

Держава видає одяг, взуття, спальник, каремат, бронежилет, бойовий шолом й автомат. Моя комплектація баулу з одягом була приблизно така:

Це літній комплект. Зимового я ще не бачив. Я не знав комплектації баулу. Тільки пізніше дізнався, що в мене немає капелюха й панами. Отримав втик, про нього й історію з цією злоїбучою кепкою краще почитати в моєму Telegram-каналі.

Ніхто не застрахований від пройобу якоїсь речі, бо на складі теж працюють солдати, і вони теж у зайобах. Наприклад, у мене був дуже короткий ремінь, який я поміняв на нормальний в іншого хлопця, якому його ремінь був надто довгим.

Якщо буде лояльне керівництво й інструктори, усе можна буде докупити в магазинах або замовити в рідних і друзів «Новою поштою». А якщо ні, то вам не пощастило. Й обов'язково для людей з поганим зором – ніяких лінз. Тільки окуляри.

Мозок: не очевидно, але важливо

Чи є якась неочевидна річ, що дуже потрібна в армії? Мозок. І це не жарт. Із БЗВП треба витягнути максимум знань. Якщо у вас молоді небойові інструктори з університетів, то їбіть і ганяйте їх, щоб витягнути з них усе. У нас не було інструкторів-ветеранів, і це погано, бо вони передають справжній бойовий досвід.

Заняття з тактичної медицини. Вийобисті малолєтки розповідають нам про турнікети. «Дядьки, слухайте сюди», – каже нам хлопчик, якому на вид 14 рочків. Ми вчимося натягувати турнікет, інструктор ходить і перевіряє. Якщо два пальці не влазять, то він каже «добре». А це ніхуя не добре. Уже пізніше, на злагодженні, коли до нас приїхав бойовий медик, він затягував турнікети так, що ми кричали від болю. Не те, що два пальця, там шило не вставиш. Він каже: «Головне правило: після першого «бляяять!» ще на два оберти закручуємо». Ось і різниця.

Мозок потрібен не тільки для знань, а й орієнтації в просторі, розуміння наказів. Зайобуйте інструкторів і тих, хто, як вам здається, розбирається краще. Постійно вчіться, за нагоди читайте, дивіться YouTube. Раджу безплатний теоретичний курс БЗВП на Prometheus. Не бухайте. Убийте в собі стадні інстинкти. Не жалійтеся ні на що, навіть на тупі накази. Покряхтіли, видихнули, зробили.

Я не був фізично підготовленим. Основні навантаження – це нескінченна ходьба в бронежилеті, який важить 12–15 кілограмів. Плюс шолом, автомат ще 3,3 кілограма. Я не знімав бронік навіть коли дозволяли це зробити, бо хотів звикнути до навантажень. За тиждень ці 12–15 кілограмів відчувалися як три. Заганяв себе в екстремальні умови, щоб еволюціонувати. Звичайно, декілька разів зривав спину. Коліна боліли так, що я не міг лежати статично. Але допомагала мазь й один добрий мужик, який прохрустів мені хребта.

Найбільші навантаження – це марш-кидок на три кілометри за компасом у бойовій готовності (в амуніції і з автоматом в руках). Через кучугури, поля, ліси, хащі. А також фінальне контрольно-тактичне заняття. Це коли на дві-три доби в повній амуніції із забитим рюкзаком ви відправляєтесь у марш-кидок хуй зна куди й розбиваєте на тому хуї табір. Найбільше від фізичних навантажень страждають повні й літні люди. І, звичайно, ті, у кого вже були або є проблеми зі здоровʼям.

Який розклад у рекрута на БЗВП й чи є вільний час?

За статутом підйом о 6:00 ранку. Прокинулися, вмилися, застелили постіль, поснідали. З предметів були кібербезпека, тактична медицина, орієнтування на місцевості, ввідні зі спорядження, БПЛА, а також те, які є танки й БМП. Якщо в розкладі «Інженерно-саперна справа», то зразу беріть із собою рукавички. Будете рити індивідуальний окоп на час. Крім того, це відпрацювання тактики бойових дій, як проходити мінне поле, штурмувати будинок, як працювати в двійках-трійках і як обороняти окопи.

Були ще теоретичні предмети, які існують суто для галочки. Типу «Чому Росія погана і чого хоче від України». Або культура України. Сидять 30 мужиків, яких готують на війну, і слухають про колядки й щедрівки. І широко позіхають, бо воно їм нахуй не потрібно. Їхні думки про інше: вони хочуть вижити й повернутися до своїх родин.

О 12:00 обід. Заняття до 18:00, після – вільний час. О 21:00 шикування. «Дембель став на день корочє». Відбій о 22:00. За кожне заняття ми отримували оцінки. Головне – це стрільби, хоч БЗВП й пройдуть всі. Навіть ті, хто не влучив у жодну з мішеней. Ну крім тих, хто захворів настільки, що не був на стрільбах.

У нас був вільний час. Головна проблема – відсутність особистого простору. Навколо тебе завжди мужики, які жаліються, матюкаються, зайобуються, а хтось ще й бухає. Дивляться фільми на смартфоні, хтось слухає музику. TikTok без навушників – це взагалі чудо неймовірне.

У нас були проблеми з інтернетом, тому приходилося ходити й ловити 4G. Спілкувався з рідними, друзями, завів Telegram-канал. Навчатися й читати в таких умовах неможливо, навколо постійно хтось щось хоче від тебе. Тому я просто писав про те, що зі мною відбувається. На прослуховування музики чи фільми не тягнуло.

Чи варто вірити, що якщо людина «шарить», то підніметься в рангах армії швидко? Не варто. Я шарю англійську мову, я журналіст із семирічним стажем. Я залюбки б копирсався в документації щоденно. На БЗВП був замом, а потім командиром відділення. Але зараз я артилерист. Навіть не сподівайтеся, щоб потім не розчаровуватися. Про ваші таланти дізнаються точно не під час БЗВП, а вже пізніше, на передку, наприклад.

Трохи про харчування

Як оцінюю харчування? Як хуйове до горя. Що більше людей на локації, то хуйовіше харчування. Рідка каша, супи без смаку, жалюгідний шматочок ковбаски й сиру на сніданок. Один раз за місяць дали смачний борщ, ще один раз – тушковану картоплю з такою кількістю мʼяса, що я подумав, що моя порція на все відділення.

Можливо, десь інакше. Але коли в нас розблокувався доступ до «Нової пошти» й магазину, ми майже не їли в їдальні. Їсти «Мівіну» було смачніше. Гріли її на газових горілках. Батьки й друзі також надсилали все, що хочеться: сало, ковбаси, цукерки.

Про те, як військові отримують позивні

Оскільки БЗВП тягнеться місяць, то можна отримати позивний і там. Але потім вас розфасовують по інших бригадах і відділеннях – і треба буде знову його заслужити. Або ж вам дадуть новий позивний. Чи просто самі себе називаєте. Боже, я встановив одному мужику WhatsApp, так мене три дні називали «Хакером». Коли мене вже відправили в остаточний, сподіваюся, батальйон і відділення, між мною й командиром відбувся такий діалог:

– Який у тебе позивний?

– Ем, у мене його немає...

– Ти знаєш, що якщо солдат сам собі не придумав позивний, то його придумує командир?

– Ммм, ні...

– То який у тебе позивний?

– (У голові проноситься «Чорна смерть», «Примара», «Потрошитель», «Пожиратель світів», «Асасін Останніх Днів»). А можна до вечора подумати?

– Ні.

– Ну хай буде цей (називаю позивний, яким мене пару разів назвали на БЗВП, бо підходило до моєї діяльності бухгалтера-діловода, людини, що возить замовлення).

– Заїбісь, і по рації класно буде звучати.

Це абсолютний рандом. «Шо, ти з Полтави? Ну, будеш Полтава».

Про армію як зріз суспільства 

Чи армія – це зріз суспільства? Ну який зріз суспільства без жінок? Мені пощастило, і в мене був класний взвод на БЗВП. Звичайно, були й бухаріки, і парочка неадекватів, і замкнені в собі «закриті книги», і гіперактивні нарциси, і шумні й дурні балаболи. Конфлікт у мене був лише один, та й те за пʼять хвилин він розсмоктався. Ніхто речі не пиздив, усі всім ділилися, допомогали один одному. Звичайно, були моменти, коли хтось напивався й починав чудити, але нічого смертельного. Я добре робив свою справу, багато допомагав хлопцям. Тягав посилки, рахував «общаки», доповідав за кожну витрачену копійку, ні на що не жалівся, намагався допомогти хворим, не «стучав», не жрав на крису. І до мене ставилися відповідно. 

Навколо мене були цікаві люди далеко від мого звичного кола спілкування. Можу точно сказати, що ще більше полюбив людей в їхній різноманітності й суперечливостях. Мене трішки воротить, коли інтелектуали починають у своїх бульбашках універсалізувати армію як зріз суспільства. Мовляв, мужики з сіл, неосвічені, алкаші, комбайнери, трактористи. Усі ці мужики – сексисти, гомофоби, неосвічені й прості як двері – насправді складні організми з неймовірними історіями й характерами, які готуються до пекельних боїв із російською навалою. Багато хто з них загине, зникне безвісти або перетвориться на калік, щоб існувало видання Віледж, проводилися електронні вечірки, щоб тривало життя бізнесменів, представників креативних індустрій і публічних інтелектуалів, яких так сильно не вистачає в лавах ЗСУ.

Серж Хуцану

журналіст, фотограф й екскерівник відділу соцмереж Віледжа, військовослужбовець 28-ї ОМБр

Як потрапив у військо?

Усі відповіді на всі запитання – це мій власний досвід у бригаді, яку я обрав. Чому важливо це проговорити? Бо в кожного свій шлях, своя бригада, свій навчальний центр. Коли я ділюся своїми враженнями від БЗВП, то не видаю його за прописну істину й у жодному разі не узагальнюю досвід побратимів і посестер у Силах оборони.

Річ у тім, що я кинув будувати очікування щодо майбутнього у війську ще з першої своєї співбесіди пів року тому. Найкраще, що можна зробити перед навчанням й мобілізацією, – це прийти туди з холодною головою, з одним-єдиним принципом: «Усе, що може піти не так, піде не так».

Мій ВОС – 103061 [гранатометник – ред.]. Усе доволі прозаїчно. Начальник речової служби видав мені 29 найменувань спорядження з усім необхідним: від трусів до наколінників. До того ж усе підбирали за розміром. Усі в черзі до й після мене також виходили з повними баулами. Тому нахрюк «хлопчики бігають голі та босі» не працює. У 28-й ОМБр точно. 

Усі речі доволі якісні й зносостійкі. Якщо добре їх доглядати, вони точно доживуть до наступної видачі.

Усе інше – питання смаку. Багатьом не подобається «піксель», хтось оновлює гардероб до «мультикаму». Мені ж, наприклад, не подобається ні те, ні інше. Тут я відкрив, що мені подобається все у «койоті». Тому за першої можливості оновив спочатку рюкзак, штани й панаму, а після – усе інше. Для «брудної роботи» користуюся «піксельним» екіпіруванням.

Що з неочевидних речей дійсно помічне? Зараз розумію, що для мене це якісь дуже звичні речі з цивільного життя: кава в дріпах, тютюн для самокруток, книги. Речі, які допомогли мені вибудувати базу з ритуалів, на яких я тримав менталку. 

Дорога до полігону в один бік займала близько години, шість днів на тиждень. Трішки математики, і виходить близько 12 годин. Цей час кожен проводив по-своєму.

Можна видивлятися щось нове в незмінних пейзажах (хто ближче до кінця кузова), розглядати зміни в зовнішності побратима за ніч (у глибині кузова), а можна спробувати почитати. Це, як мінімум, корисніше.

Каву я заварював у термосі звечора, тому із прибуттям на полігон вона була якраз «питної температури». Сьома ранку. Ти ледь відкручуєш кришечку, бо крепатура нікуди не пройде. Скручуєш дзиґаря [сигарету] під кавові пари й зіставляєш доречність тез умовного Франкла чи Вінграновського з твоїми реаліями. Не життя, а казка, блять.

Але варто бути готовим, що ця гра в інтелектуала на фронті може коштувати тобі репутації їбанутого високомірного відлюдника. Тут треба мати стержень, бо в цієї ролі є дві моделі.

Я не скажу нічого нового, якщо говоритиму, що до БЗВП треба готуватися фізично. З власного досвіду, найбільше під час бігу «трьохсотилися» коліна, ступні, сухожилля й дихалка. Але я не знаю, як до цього підготуватись удома. Не варто забувати, що всі фізичні навантаження тут у повному екіпіруванні, а це мінімум пару десятків кіло. Маєчка, шортики й кросівочки Hoka в кондиціонованому приміщенні EBSH – це, звісно, круто, але хай щастить.

Хотів би оминути банальне в цьому питанні. Готуйтеся фізично, це зрозуміло. Але, як на мене, пріоритет має бути на психологічній підготовці. З першого дня й до невизначеного терміну ти в оточенні людей, з якими точно ніколи не зустрівся б в одному театрі. І не тому, що вони не люблять Уривського. Ти переоціниш власну бульбашку, будеш їй молитися. Вдихни й видихни. Стисни щелепу так, щоби відчути як вилиці тиснуть шкіру. Не дай нікому зламати свій стержень, погляди, честь. Згодом зрозумієш, яка з бульбашок міцніша.

Про вільний час 

Час завжди є. Він тут тягнеться довше за друге пришестя Христа й швидше за болід «Формули-1». Читай, чисть зброю, рефлексуй. Ще раз почисть зброю, завари кави, послухай улюблену музику. І якщо здасться, що зброя чиста, то тобі здалося. Почисть ще раз.

Що з їжею? Вивів для себе, що в армії має бути ситно й поживно, а «смачно» – це другорядна категорія. Мені було ситно й поживно, тому оціню на 10 з 10.

Чи знадобилися якісь знання зі школи? Ні. 

ДПЮ [допризовна підготовка юнаків, тепер цей предмет має назву «Захист України» – ред.] у школах дітей-міленіалів – це йобане дно. Сподіваюся, у наступних поколінь буде краще. А от знання з курсів такмеду знадобилися. Це дуже важливо, навіть якщо ви ніколи не потрапите сюди. Нагадаю, війна йде у всій країні. Ти ніколи не знаєш, коли, кому й за яких умов треба буде надати першу допомогу. І ще майте із собою пару CAT-турнікетів. Це інвестиція в життя. Буквально.

Як рекрути отримують позивні?

Усе дуже банально. Усі курять цигарки, а ти IQOS, тож можеш стати «Айкосом». Твоє прізвище Рибалка? Майже точно будеш «Рибою». Військо – це не креативна агенція. Позивний потрібен для швидкої комунікації, найчастіше це іменник чи прикметник, який визначає твої риси. Я прийшов із медіа, тому майже одразу за мною закріпився позивний «Преса».

Про людей, які служать поруч

Армія – зріз суспільства? Так. Проте мало хто договорює, що тут не так уже й важливо, хто має який бекграунд. Одні з найрезультативніших штурмів проводять бійці ССБ «Шквал». А це, на хвилинку, колишні увʼязнені. Тому разом із цивільним одягом варто залишити в минулому житті також і свої упередження.

Армія рівняє всіх і показує справжнє обличчя кожного. Це елементарна психологія в умовах перманентного стресу. Людина поруч із тобою може врятувати твоє життя, і тобі зрештою плювати, які «тіктоки» вона дивиться, доброволець він або «бусифікований». Ви вже тут. Носите одну форму, їсте одну їжу й ходите до одного туалета.

Я не люблю армію. Ніколи не любив. Це ставлення виплекав у мені батько, колишній ВДВшник, який зробив моїй мамі інвалідність, зруйнував моє дитинство. Чи маю я пояснювати, з яким ставленням до військових зростав? А далі вся ця пострадянська строкова служба, розповіді про «дідівщину», самогубства в частинах і русняві серіали на українських телеканалах, на кшталт «Солдатів», які точно не мали на меті змінити моє ставлення на протилежне. Але сьогодні це інші реалії, інша армія.

Урешті для себе я зрозумів, що любити потрібно родину, кохану, пса. Армію не треба любити, у ній треба служити. Служити віддано й відповідально. Бо служу я задля тих, кого люблю, а не навпаки.

Роман Гордієнко

дизайнер, Chief Design Officer у Glid, військовослужбовець

Як потрапив у військо?

Я був мобілізований. Ні, не «бусифікований». Ні, не заходив оновити дані. Просто низка моїх помилок призвела до того, що я потрапив у військо. Але я не жалкую про це.

Потрапив у 169-й навчальний центр, більше відомий як «Десна». Очікування в мене були сформовані розповідями про строкову службу там. Хоча я сподівався, що через війну там буде максимально практична й стисла підготовка піхотинця. У «Десні» все відбувалося майже згідно з очікуваннями: затяги, робочка, наряди. Але ми пробули там два тижні, і нас відправили на навчання за кордон.

За кордоном не було якоїсь нереальної підготовки спецназівців – нормальна базова підготовка. Були інструктори, що пройшли Ірак й Афганістан, але це зовсім інші війни. Хоч і був окремий курс по дронах, такмеду й снайпінгу, загалом підготовка була слабенька. Особливо це стосується інфраструктури навчального центру.

Як підготуватися до БЗВП

Я сформував чекліст речей, що знадобилися в навчальному центрі, і відмітив те, що мені видала держава. Думаю, що на холодний період потрібно додати більше теплих речей, бо якщо жити в бліндажі або наметі, то навіть буржуйка не врятує від холоду й хвороб.

Не очевидна, але корисна річ? Холодна голова й уважність. Не треба скиглити, вести себе як мудак, провокувати конфлікти – на все це звертають увагу інструктори, і від цього залежить, куди ви потрапите після навчання. Уважність потрібна для того, щоб запамʼятовувати матеріал, що вам дають. Озброєння, тактика, медицина – це все врятує вам або вашим побратимам життя. Навіть якщо за вами закріплена тилова посада, це не гарантує, що за пів року вас не переведуть у бойовий підрозділ.

Про підготовку й порядок денний

Потрібна витривалість, щоб багато ходити й бігати, також здорова спина, щоб тягати спорядження щодня. Знову ж у нас за кордоном не було фізичних занять і нормативів узагалі. Наприклад, у навчальних центрах ДШВ і морської піхоти від вас будуть вимагати серйознішу фізичну підготовку.

Зранку підйом, сніданок, одне-два заняття. Потім обід, ще одне-два заняття, вечеря. Щочетверга в нас були стрільби з доволі обмеженою кількістю набоїв. Злагодження немає, бо по факту всіх розберуть у різні бригади після навчання, і воно вже буде там. На жаль, у нас не було польового екзамену за кордоном. Таке от БЗВП.

Більшість з мого курсу потрапила в піхоту. Декому пощастило, і їх направили на фах: водії, ремонт техніки, звʼязок. Але це десь 20% від випускників, і більшість із них обмежено придатні.

Про вільний час і харчування

У нас був настільний теніс за кордоном, турнічки. Я додумався взяти із собою електронну книгу й читав у вільний час. А в «Десні», поки ми очікували на відправлення, у нас був повний «Майнкрафт»: крафтили вогнища, умивальники, столики, лавки. Я навіть зробив шахи із дверцят від тумби і пластикових кришечок.

Саморобні шахи. Фото: Роман Гордієнко

Харчування в «Десні» було краще, ніж я очікував, але іноді давали прісні каші. Щоранку були одні й ті самі сосиски, а часом була така жирна їжа, що ми ледве відмивали наш посуд холодною водою. За кордоном було значно якісніше. Багато мʼяса, пластівці з молоком на сніданок, на обід «колу» давали. Ще й посуд був одноразовий – кайф.

Якщо ви були в походах, вам буде легше пережити ті умови. Бо в «Десні» було добре, якщо ми милися двічі на тиждень. Живеш у наметі на 40 людей, навколо пил, храп, комахи, оце все. Якщо стріляли раніше в тирі чи на полігоні, то буде значно простіше на навчанні, але це очевидно.

Армія – зріз суспільства?

Знаєте, про це можна окрему книгу писати. У тебе лускається бульбашка, у якій ти прожив усе життя, і ти можеш перетнутися з тими людьми, з якими в житті ніколи не перетнувся б. Це можуть бути як достойні люди, так і відверті мудаки. Але твій погляд на суспільство точно кристалізується.

Андрій Сеньків

спортивний журналіст, один із ведучих YouTube-каналу «Закрутка» (інший автор каналу Влад Крилевський теж мобілізований), військовослужбовець 53-го ОСБ

Як потрапив у військо?

Мені бракувало духу змінити зручний спосіб життя на армійський, тому я свідомо чекав на запрошення у військо. План був такий: отримую повістку і йду до армії. Якщо не вийде, нічого, піду звичайним мобілізованим. Тим паче в мене слабкий зір, потрапляю під категорію «придатний до служби в тилових структурах». Тобто я точно не рекс. І чітко це розумію.

Усе трапилося на початку червня у Львові в черзі за шаурмою. Навіть довелося зачекати на представників ТЦК, які довгенько паркувалися. Вони були ввічливими, пропонували проїхати з ними. Але я був у домашньому одязі, тому попросив виписати повістку. Вони виписали, і тепер я мав з’явитися у військкомат за кілька днів. Це я й зробив.

БЗВП буває різною. Кожен досвід в армії індивідуальний і залежить від купи складових: навчального центру, регіону, сержантів, офіцерів. Побутові штуки типу туалета у вигляді викопаної ями чи літній душ, у який треба наносити води, не викликали дискомфорту. Нас готували до війни, а не до теплої ванни.

Загалом усе плюс-мінус так, як я собі й уявляв: графік, нестабільність, сам собі не належиш, фізичне навантаження, наряди. Впав лише один стереотип про армійську дисципліну. Ніде раніше я не стикався з такою масою непослідовності. Пов’язую це з людським фактором і великою кількістю мобілізованих. Це нереально великий обʼєм, зокрема, і паперової роботи. Затяги теж були. Наприклад, обов’язково бути в усьому, що нам видали, а не у військових кросівках замість берців чи панамці замість кашкета.

Що видають, а що маєш взяти сам?

Нам видали форму, білизну, взуття, казанки, фляги, спальники. Конкретно мій спальник був величезний і дуже паркий, тому користувався власним. Форма теж парила, ба більше, БЗВП я проходив улітку. Із власного користувався павербенками, ліхтариками, також це засоби гігієни, спреї від комарів, крем від засмаги. Усе залежить від того, де ви мешкаєте. Я жив у лісі в палатці, а полігон був на полі. Утім можна потрапити в центр, де ви житимете в казармі.

Не очевидні, але корисні речі? Дитяча присипка або щось схоже. Бувають дні, коли ти пʼять разів пітнієш і стільки ж разів висихаєш – і все це посеред поля. Ця присипка рятувала наші дупи.

Про фізичну підготовку й армійський розклад

Держава збільшила темпи мобілізації, зокрема, завдяки тому, що зменшила поріг входу для людей з хворобами. Але вимоги для всіх однакові. У мене в групі були 140-кілограмовий чоловік, люди з вадами серця й проблемами з хребтом. Їм було відверто важко. У них, хоч і не всіх, висновок ВЛК «придатний для служби в тилових структурах», але БЗВП однакова для всіх. Декого звільняли від носіння броніка, але це треба індивідуально вирішувати з керівництвом.

Ми пересувалися в повному спорядженні по кількадесят кілометрів на день. Але в мене не було жодного дня, коли я прям страждав би. Рятував спорт і велосипед до армії. Можу сказати, що був готовий і все витримав. Це схоже на похід у гори, але без різких підйомів. 

Влад Крилевський і Андрій Сеньків із «Закрутки» 

Ми багато стріляли, патронів 400 я вистріляв. Але нюанс в тому, що я погано бачу, навіть в окулярах чи лінзах. Тому, куди я там стріляв, точно не скажу. Але зі зброєю навчився поводитися, усе відпрацювали до автоматизму. Підйом о 6:00. Далі сніданок, навчання до обіду й після. Інколи бували нічні стрільби. Перші тижні – це лекції, а далі практична робота: стрільби, тактика й такмед.

На три дні ми виїжджали жити в поле. Нас скинули з КрАЗу, і ми тактично пересувалися посадками, копали окопи, облаштовували позиції, маскувалися від дронів, переживали «хімічну атаку». Кілька разів стріляли. Мені навіть дозволили взяти палатку. Ми добре її замаскували, спали в ній з колегою. Хто не мав палатки, облаштовував місце ночівлі з підручних матеріалів. Туди раджу взяти сухі душі, бо на кілька днів його там робити ніхто не буде.

Утім не можу сказати, чи всі ці знання справді практичні, бо я не на бойових (висновок ВЛК – «придатний для тилових структур»), а служу за ноутбуком при стройовій свого батальйону.

Чи працюють рекомендації на спеціальність після БЗВП?

Це взагалі не працює. Ніхто не дивиться, як ти проходив БЗВП, що ти вмієш і в якій сфері спеціаліст. Наприклад, прийшла рознарядка, що потрібні офіцери. Єдиним критерієм відбору стала вища освіта. Тож усіх, хто її має, відправили вчитися на командирів механізованих взводів. 

Нас кілька разів агітували пройти ці навчання, але я відмовлявся. У підсумку однаково поїхав, але вже там писав рапорт про відмову, бо незрячий командир бойового взводу без жодного досвіду – це така собі історія. На щастя, рапорт задовольнили, але потім відправили гранатометником у бойовий батальйон. Уже на місці розібралися, і я отримав іншу, тилову посаду.

Зазвичай, люди – це цифри. Потрібна певна кількість, і їх відправляють туди, де є потреба. Найбільша – на бойових посадах у піхоті й ДШВ. Є люди, які пропустили частину навчань через повторну ВЛК і проблеми зі здоровʼям, наприклад, поганий зір, як у мене. Під час розподілу в бригади це не враховують, ВЛК дивляться вже в бригадах і батальйонах.

Про вільний час і харчування

Вечори були відносно вільні, якщо ти не в нарядах на кухні, на стрільбищі чи на чергуванні. У суботу навчання було до обіду, а в неділю – вільний день. Із мінусів те, що для імітації роботи відділу ППП (психологічна підтримка персоналу) у неділю були концерти, на які зганяли в примусовому порядку. Замість полежати, відпочити, провести час на свій розсуд. Це справді бісило. У вільний час грали в карти, дивилися футбол.

У нас харчування було несмачне: або недоварене, або переварене, або пересолене, або недосолене. Часто навіть було не відрізнити одну кашу від іншої. М’яса не було в достатку. Свіжих овочів не бачив жодного разу, одні закрутки. Фрукти в обмеженій кількості, пів банана на людину. Рятувало, що рідні передавали щось майже кожному, кілька разів ми навіть смажили шашлик. Тому їли добре, але не державне. Знаю, що є навчальні центри, де прям круто з харчуванням. Наприклад, ті кілька тижнів, що я був на офіцерських курсах, – зовсім інша річ.

Про позивні й те, з якими людьми служить

На етапі підготовки кілька людей отримали позивні, але не всі, бо ми ж не були разом у бойових умовах. Але кілька людей таки їх отримали. Одного назвали «Рембо», бо він малого зросту й важив 47 кілограмів, а іншого «Вулкан»: він починав «кипіти» з пів слова. Мене кликали «Журналюга» через мою професію. 

Інколи в підрозділах саме в той момент, коли ти приїхав, є вузькопрофільна робота для тебе. А інколи цього немає, і, якщо ти придатний, то йдеш на позиції. Щоб цього не сталося і ти робив бодай щось схоже на роботу в цивільному житті, має зійтися мільйон чинників. 

Які люди служать разом зі мною? Нормальні пацани й вуйки. Я люблю трушність, люблю людей простих, як двері, і чистих, як сльози. Таких в армії я й зустрів. Я люблю прості побутові розмови про фундаменти, брагу й корови. Усе це обговорювали за грою в карти. Завжди згадуватиму це з теплом.

Але люди різні. В одному наряді разом був вуйко з Тернопільщини, кришнаїт і людина, яка сиділа у в’язниці. Усі троє говорили різними мовами. Смішних взаємодій маса. Ми могли опинитися разом в одній точці винятково за таких обставин, в армії. Так, хтось дивився російський YouTube, слухав російську музику чи дивився ІПСОшні «тіктоки», але я не вчора народився. Я розумію, що люди це споживають. Тому нуль здивувань і не менше поваги за те, що вони зараз роблять у війську. Я не поділяю подібних вподобань, але виховувати нікого не буду.

Сашко Боїм

ресторатор і співвласник закладів «Довгі Бурхливі Оплески», «Лагман» й виробництва «Боїм», військовослужбовець 59-ї ОМПБр батальйону безпілотних систем «Хижаки висот»

Як потрапив у військо?

Підстав для того, щоб отримати бронювання чи мати відстрочку, щоб продовжувати займатися бізнесом, у мене не було. Тож починав робити кроки в ту сторону, хотів передати справи. Та на початку липня мене мобілізували представники ТЦК. Я пройшов експрес-ВЛК, й ось я мобілізований. У такий раптовий момент народжуються всі стреси й нерозуміння, страх, що ж буде далі. Тож не робіть, як я. Активніше плануйте свою службу й фізично, і соціально. До мобілізованих є упередження в навчальних центрах, бо є відсоток низьковмотивованих людей, які шукають нагоди уникнути служби. Вони й задають «планку» ставлення до мобілізованого особового складу. Тому в нас і забирали мобільні телефони. 

Усе, що я уявляв про підготовку рекрутів, дізнався із роликів «Третьої штурмової», «Азову», інтервʼю різних бійців. Готуючи себе до війська, споживав багато такого контенту. У моєму навчальному центрі був дуже малий відсоток з того, що я бачив на YouTube. А тому й не так, як я уявляв і щодо фізичної, і патріотичної підготовки. Вважаю себе патріотом, знаю історію на базовому рівні. Дивлячись на склад навчальної роти, бачив, що це було би дуже корисно моїм колегам більше й глибше вивчати боротьбу України. Щоб було розуміння, чому ми зараз захищаємося й виборюємо свою свободу.

Фізичної підготовки мені бракувало. Хотілося б пробіжок, силових тренувань. Але достатньо навантажень ми отримували під час виходів на полігони, несучи на собі від 15 до 20 кілограмів щодня по кілька кілометрів. Це, власне, і стало запорукою того, щоб трохи схуднути.

Фото: Сашко Боїм надав для Віледжа

Держава видає багато спорядження. Єдине, я докупляв би тактичний ремінь і тактичні штани зі вставними наколінниками. У бойовій бригаді за необхідності можна докупити якісь речі, але для проходження БЗВП цілком достатньо того, що дають. Додатково я купував трекінгові шкарпетки, пальник для приготування кави, ніж, карабіни. Також пасту Теймурова [для усунення запаху поту – ред.], антигрибковий спрей, а ще мікрофібровий рушник, який швидко сохне.

Про те, як проходить навчання

Під кінець навчання є контрольно-тактичні заняття. Це триденний вихід у ліс, де треба створити умови для ночівлі, спостережні пункти, чергувати в нарядах, очікувати на диверсійні групи від інструкторів. Було цікаво, але розумію, що далеко не так, як є насправді. З якимось романтизмом пройшов це, бо розумів, що небезпеки немає. Вона на лініях зіткнень.

Чи отримує рекрут рекомендації на певні спеціалізації після БЗВП? У нашому навчальному центрі так не було. Дивлячись ті ж відео 3-ї ОШБр, я бачив, що до, під час і після навчань є співбесіди, де оцінюють твої можливості бути на певній посаді. У нас усі були записані в ДШВ й піхоту. Уже від бригади залежить, чи далі хтось піде [служити] за здібностями. Знаю такі випадки, як власне і мій, де враховують цивільні навички, здоровʼя, склад характеру. Утім, якщо йдеш добровільно, то є шанс отримати посаду, яку ти хочеш і до якої можеш підготуватися. До речі, запрошую в наш батальйон безпілотних систем «Хижаки висот» 59-ї ОМПБр. 

Про вільний час і їжу 

Після прийому їжі є час на власні справи: попрати речі, душ, прибрати, якщо ти черговий, почитати книгу, навіть полежати. Трохи після сніданку, обіду й увечері, якщо не було вечірнього виходу на полігон. Крім того, час почитати може бути й до відбою о 22:00. Найбільше часу в неділю, коли зазвичай немає занять, хоч і були шикування.

Буду говорити про свій навчальний батальйон, бо їжа може відрізнятися навіть на рівні одного навчального центру. Я не можу сказати, що був задоволений харчуванням. Місцями міг бути дуже смачний борщ, непоганий рибний суп, але бракувало свіжих овочів, хоч я й проходив навчання влітку. Коли гостювали в іншого батальйону, помітив, що там були ті самі продукти, але приготовані трошки краще. Як людина, яка знайома з індустрією харчування, вважаю, що страви з продуктів, які нам подавали, можна було приготувати краще.

Про побратимів

Армія – зріз суспільства? Так, у нас основний склад навчальної роти – мобілізовані чоловіки й хлопці. Це люди з різних куточків України, з різними професіями, поглядами. Це вириває тебе з бульбашки спілкування, де ти стараєшся бути з людьми, з якими ділиш спільні цінності. Іноді думаєш: «А хто ж ці люди, які в TikTok дивляться російський контент?» От я зустрів таких людей на БЗВП. Ні з ким не сварився. Розумів, що моїх навичок й авторитету поки не достатньо, щоб впливати на їхній спосіб споживання контенту. Але досвід цікавий. Особливо мені сподобався дядя Юра, який додав у мою колекцію історій свої «фольклорні здобутки». Він сам харизматичний чоловік, роботяга. Усі історії жорсткі і з матюками, але раніше я такого ніколи не чув.

Хочу також висловити подяку своїм інструкторам за навчання. Вони намагалися за обмеженого ресурсу давати нам практичні знання, передавали багато свого бойового досвіду, наскільки їм вдавалося. Коли ми йшли на відбій, їм доводилося заповнювати журнали проведення занять, а підйом у них так само рано, як і в нас.

обкладинка: Серж Хуцану