Пандемія коронавірусу почалася з виявлення в кінці грудня 2019 року в місті Ухань – китайської провінції Хубей – перших випадків пневмонії невідомого походження. З 22 січня Ухань закрили на карантин, а згодом і в усьому Китаї ввели обмеження. Вже 24 березня у Китаї зняли більшість обмежень і визнали, що поширення вірусу країною «переважно заблокували».

Українка Єва Цибульська розповідає про карантин у Китаї: про дисципліну місцевого населення, пусте метро і талони, щоб вийти на вулицю.

 Підпишись на THE VILLAGE УКРАЇНА В TELEGRAM – усі головні тексти тут.

Я працюю вчителем мистецтва, живу у Шеньчжені, провінція Гуандун. Це місто на кордоні з Гонконгом, південь Китаю. Хоча ми далеко від Уханю (місто, де вперше зафіксували коронавірус – ред.), але стали другою провінцією за кількістю інфікованих. Шеньчжень – так звана столиця електроніки, тут працюють іноземці. У багатьох провінціях уже відновили навчання у школах, а в нас кожен день фіксують хворих людей, але загалом це ті, хто привіз вірус з-за кордону.

Дії влади проти коронавірусу почалися після західного Нового року. 15 січня з'явилося багато новин і тривожні сповіщення від влади про те, що ситуація серйозна. Деякі люди почали ходити у масках, комунальники мили громадський транспорт, але це зливалося із загальною картиною підготовки до китайського Нового року. Зазвичай перед цим святом багато роблять: миють, прибирають, прикрашають. Люди купували печиво та подарунки рідним. Уже 20 січня у Шеньчжені усім заборонили заходити у громадський транспорт без масок, почали вимірювати температуру біля входів до молів і метро.

«Китайці слухняно сиділи на карантині»

Під час китайського Нового року все позакривали, проте таке відбувається щороку. Це ніби розтягнуте 31 грудня в Україні, але в нас святкують три дні, а у Китаї – місяць. Разом із цим люди почали скуповувати маски, вони швидко закінчились, тому їх видавали не більше п’яти штук кожному, перед аптеками виростали черги. Пізніше маски знову завезли.

Спочатку 80% людей сиділи вдома не через карантин, а через Новий рік, бо це сімейне свято. Всі сиділи у селах і готували страви. Коли я з місцевими спілкувалась і питала, чи вийдуть вони, мені казали: «Ні».

Китайцям не потрібні штрафи: влада сказала сидіти вдома і всі сидять вдома

Ми мали виходити на роботу десь 17 лютого, але за кілька тижнів до цього, ми зрозуміли, що вже не вийдемо. Зі шкіл та університетів раз на два тижні надходили повідомлення, що відкладається початок навчального року: спочатку до середини березня, потім – до початку квітня, потім – до середини квітня.

Китайці слухняно сиділи на карантині. Їм не потрібні штрафи: влада сказала сидіти вдома і всі сидять вдома. Заклади не закривали, перед ресторанами поставили столики на вході, вони продовжували працювати, але на винос.

Метро в Шеньчжені не закривали, не було такої необхідності. До вагонів не заходили більш як 2-3 особи. Тут багато конфуціанських штук, наприклад, покірність старшому або вищому за рангом. У Китаї є негласна домовленість: люди не лізуть у справи політики, влада займається зовнішньою та внутрішньою політикою, але дає можливість усім, хто грає за правилами, заробити гроші й жити достойно. Я бачила, що порушують ці правила лише іноземці.

«Моя подруга відсиділа два тижні у квартирі, не виходячи»

Початок карантину у Китаї припав на вечір перед Новим роком, коли наша діаспора вирішила піти на шашлики. Скоро ми з’ясували, що всі шашличні місця закрили й туди нікого не пускали.

У Шеньчжені багато житлових комплексів, вони загороджені парканами й до них пускають через КПП (контрольно-пропускний пункт). Якщо раніше до ЖК можна було потрапити через чотири входи, то від початку карантину дозволили заходити лише до одного. Коли у ЖК виявляли інфіковану людину, то весь ЖК опинявся на карантин. Людям видавали талончики, за якими можна було вийти за продуктами раз на три дні. Траплявся суворий карантин, коли не можна було виходити навіть з квартири. Так моя подруга відсиділа два тижні у квартирі, не виходячи. У Китаї дуже дорога нерухомість, ми живемо у маленьких квартирах. У кінці карантину адміністрація ЖК подарувала подрузі кошик фруктів за те, що вона не порушувала правил.

У моєму ЖК тільки два будинки, тому нам більше пощастило – як менше будинків, то і нижча ймовірність, що хтось захворіє. Я живу у квартирі ще з кількома людьми, а талончик один на квартиру. Через це ми рідко виходили, десь один раз на два тижні. Я інтроверт, мені цілком нормально. Перед карантином я прописала у своїй квартирі подругу, її пускали до мене, бо ми казали, що вона живе тут.

«Ми накопичували талончики та виходили»

Ми накопичували талончики, виходили на вулицю, збирались із друзями і йшли кудись у гори. Нам дуже бракувало фізичного навантаження і зелені. Зараз парки заповнені дорослими із дітьми.

У мене багато справ з’явилося на карантині. У Китаї не заведено готувати вдома. Люди замовляють їжу або харчуються у закладах дорогою на роботу та з роботи. На карантині ми вирішили готувати – три години на день я витрачаю лише на приготування та миття посуду, а також походи до супермаркету. Ще малюю, вчу китайську, займаюсь йогою. Десь 10 січня кинула палити, хоча палила 22 роки. Досі не палю, але почала їсти снікерси.

Китайська влада зобов’язала роботодавців платити зарплатню людям під час карантину. Проте я фрілансер і в мене немає контракту з жодною компанією. Тут багато хто так працює, особливо іноземці. Ті, хто працюють за робочою візою, отримають за цей час мінімалку. Її вистачає на те, щоб заплатити за квартиру і на проїзд. З початку березня люди працюють або віддалено, або офлайн. Деякі навчальні заклади теж перейшли на дистанційну освіту.

Зараз влада зняла усі обмеження. У п’яти провінціях відновили навчання. Діти знову бігають на дитячих майданчиках, хоча деякі – у масках.

Нам дуже бракувало фізичного навантаження і зелені. Зараз парки заповнені дорослими із дітьми