Власний досвідЯ стала мамою для своєї мами

Фото: Анна Бобирєва

Олена більше п’яти років піклується про свою маму. Вона є центральною фігурою в її житті – утримує маму фінансово та вирішує більшість побутових проблем. Це сталося після втрати бізнесу, яким мама Олени займалася все життя, а також складної травми внаслідок аварії, через яку їй складно ходити.

У психології існує термін – «парентифікація». Це коли діти стають батьками для своїх батьків. Наша історія трохи інша (тому що Олена доросла), але вона зокрема про те, як стати мамою для своєї мами, у всіх сенсах цього слова.

«Я побачила, що вона зовсім безпомічна, наче мала дитина, яка загубилася. Навіть думала піти працювати прибиральницею. Я сказала, що ніколи в житті не дозволю, щоб мама працювала незрозуміло ким. Просто треба було взяти її у свої руки.»

Крім турботи про нас, мама також піклувалася про бабусю, яка 10 років була паралізованою. Їздила вранці та ввечері на інший кінець міста – прибрати, приготувати, переодягти. Часу на близькість не вистачало. У пріоритеті були інші речі, базові. Не до виявів любові, словом.

Ми жили бідно. Добре пам’ятаю, як мама привезла з Польщі велику коробку з-під взуття, і там було дуже багато всяких жуйок, цукерок. У той момент мені здавалося, що я в раю. Вдячна мамі, що вона не була суворою, не нав’язувала мені свою думку. Давала свободу самовираження, направляла, коли потрібно. Але я завжди обирала самостійно. Я не питала у мами порад та розвивалася сама, вона не влазила до мене зі своїми настановами. Я добре вчилася, хоча не пам’ятаю, щоб хтось робив зі мною уроки. Нічим нікому не дорікаю, розумію, що так було потрібно. Якби мама чинила інакше, не знаю, що було б із нами. Могли б не витягти.

Хрест на собі

До першого курсу я жила у вакуумі. Я розуміла, що у мене все є, можу гуляти та відпочивати. Мама справді нас чудово забезпечувала, ми жили добре. Потім я вийшла заміж. Чоловік працював ще з першого курсу, я подумала, що і собі потрібно так. Моя перша робота була в банку: я оформлювала депозити, видавала кредити. Згодом отримала освіту менеджера з туризму.

Коли я одружилася та почала жити з чоловіком, відчула, що мені треба брати на себе відповідальність за маму, допомагати їй. Я переїхала, а вона залишилася сама. У той момент у неї сталася проблема з бізнесом. У кілька разів підняли ціну оренди: мовляв, або платіть, або забирайтеся. Мама ухвалила рішення, що варто виходити з бізнесу. Вдалося зробити це без боргів. Крім того, у неї була машина і якісь незначні заощадження. Але все одно потрібна була допомога.

Першого січня мама їхала до нас в гості та потрапила в аварію, дивом залишилася жива. Від машини нічого не залишилося. У неї на повній швидкості в’їхала інша автівка. Маму викинуло на трамвайні колії та тричі розвернуло. При цьому у неї лише тричі зламався ключ у кишені. Спочатку ми зробили рентген, сказали, що все добре. Але через два дні маму наздогнав біль у коліні. Ми поїхали по лікарях. Виявилося, що травмоване коліно.

Спочатку вона не хотіла нічого робити. Казала: «не хочу нікого непокоїти». Поки я не записала маму на МРТ, не оплатила рахунок і не завела до лікаря, вона нічого не робила. Справді як дитина. У той момент у мами взагалі нічого не залишилося, тому я запропонувала, щоб вона сиділа з дитиною, а я працювала та забезпечувала її. Я побачила, що мама зовсім безпомічна. Вона була наче мала дитина, яка загубилася. Навіть думала піти працювати прибиральницею. Я подумала, що ніколи в житті не дозволю, щоб мама працювала незрозуміло ким. Просто треба було взяти її у свої руки. Десь п’ять років ми живемо в такому форматі. Я повністю утримую маму, сплачую рахунки, купую додому продукти, даю гроші на інші потреби, вирішую всі побутові питання.

Певний час вона дуже хотіла шити, я їй навіть купила машинку, але якось не зрослося. Іноді я пропоную гроші, сходити на манікюр. А вона каже, що не хоче. Мені здається, що вона відмовилася від всього. Напевно, її зламало те, що вона втратила бізнес, адже займалася ним все свідоме життя. У неї немає освіти, немає нічого, чим вона може займатися. Згодом вона втратила ще й машину, яка була для неї важливим предметом впевненості та спокою. Мені здається, що стрес від аварії також був дуже великий. У той момент мама здалася, поставила хрест на собі. Казала, що живе тільки для того, щоб виховувати внуків. Це звучить сумно, але, здається, її особистості зараз не існує.

Зазвичай я приїжджаю до мами, коли забираю або приводжу сина. Вона мене годує, ми спілкуємося ні про що. Подруг у неї немає, вона зовсім відгородилася від усіх. Це теж мене засмучує. Можливо, їй соромно, що її хтось забезпечує, а вона сама не може нічого зробити. Я розумію, що в неї є час на себе, але вона не хоче нічого робити, змінювати. Мені складно підвести її до нових речей, тому й підтримувати складно. Я просто не розумію її почуттів.

Я відчуваю велику відповідальність за маму. Розумію, що її єдина надія – це я. Це і лякає мене, і не дає розслабитися. Я повинна робити все, щоб вона почувалася комфортно. Якщо я ламаюся, то максимум це триває два дні. Я закриваюся в собі та своєму маленькому світі, просто можу розслабитися, зробити щось для себе, випити вина. А тоді збираюся та йду далі, адже розумію, що в мене немає часу.

Мені здається, я мало уваги приділяю емоційному стану моєї мами. Я б дуже хотіла, щоб вона була щасливою, але для цього мені потрібно ще більше заробляти. Хочеться, щоби вона кудись злітала у відпустку.