Звірі у містіЦе люди, в яких вдома незвичайні тварини

«Для мене змія – це більше ніж просто домашня тварина. Вона мені близька та дорога», – розповідає Аня Алексашкіна. Аня завела маїсового полоза Густава, тому що завжди хотіла мати змію. Рептилії не потребують багато часу господаря, невибагливі, проте можуть скласти компанію.

Власники незвичайних тварин розповідають, чому вони завели улюбленців, і пояснюють, як жити з удавом або їжаком.

Я власниця маїсового полоза, якого звати Густав. З дитинства я хотіла собі ігуану, а батьки були проти, для них це був страх невідомого. Пізніше я набила тату – змію під серцем, з двох боків. Тоді ж зрозуміла, що хочу завести цю тварину.

Я живу сама, і для мене моя змія – це більше ніж просто домашня тварина. Вона мені близька та дорога, це мій друг.

Я шукала тварину на OLX. Знайшла хлопця, який працює в ботанічному саду на Печерську і розводить змій. Коли він сказав, що у нього 100 змій у будинку, я була шокована. Густав був у не найкращому стані, коли я приїхала його забирати. Мені навіть не змогли назвати його точний вік. З вигляду він був дуже маленький, можливо, недоїдав.

Батьки були щасливі: тварина не смердить, годувати треба мало, нічого не погризе і не зіпсує. Моя сім’я прийняла його, і для мене це дуже важливо.

Дикі полози живуть в Америці, серед них є сухопутні та водяні змії. Моя сухопутна, вона не любить купатися. Їй важливо, щоб клімат був помірний, але досить вологий.

Догляд за змією займає дуже мало часу. Полоз їсть раз на тиждень, поки маленький, а коли дорослий – раз на кілька місяців, відтак раз на пів року. Змій не можна перегодовувати, внутрішні органи плазуна дуже близько розташовані. Якщо, наприклад, корм буде завеликим, він може травмувати їх. У зоопарках змій надто часто годують, через це вони дуже великі, але швидко вмирають. Звичайно, це роблять, щоб привернути більше уваги, однак тварини страждають.

Харчується змія мишами. Я купую заморожених мишей у людей, які спеціально розводять їх на корм. Мені пропонували годувати живими, але я відмовилася. Морально це теж складно: маленька мишка, за якою повзає змія.

У моєї змії є спеціальний бокс. Коли я готувала тераріум, то купила Густаву маленький замок з рибками, повністю гладкий. Для змій це вкрай важливо, оскільки будь-яка нерівність може пошкодити шкіру. Через це тварина може захворіти.

Я його беру на руки, і ми з ним ходимо по квартирі, ще він повзає по моєму великому ліжку. Оскільки це холоднокровна тварина, Густав намагається бути ближче до тепла, тобто до мене. У зимову пору він обвиває мені руку або лягає на мене. Так разом ми можемо відпочивати, дивитися фільм.

Змії не відчувають так господаря, як, наприклад, собаки, але вони відчувають тепло і страх. Коли серед друзів є хтось, хто боїться змій, Густав під час зустрічі ніколи не підповзає до нього. Йому самому в таких випадках страшно. Коли він відчуває тепло і знайомий запах, йому спокійно.

Моя мама спершу переживала: «Він тебе вночі не з’їсть?». У людей таке дивне уявлення про змій. Мені дуже соромно, коли інші не розуміють цих тварин. Чому дівчат називають зміями? Я намагалася знайти цьому якесь логічне пояснення. Це якийсь дурний стереотип, який є в нашому суспільстві. Я намагаюся показати й пояснити людям те, що змії – це не погано. Змія ніколи першою не нападе, якщо зустрітися з нею на одній дорозі, вона повзе по своїх справах.

Якщо я виходжу кудись на вулицю зі змією, вона просто обертається у мене навколо руки. Полоз невеликий, усього 80 сантиметрів, а коли виросте буде до 1,5 метра. Зазвичай я намагаюся змію покласти в бананку, засунути під кофту або в кишеню, щоб їй було затишно і комфортно. І щоб не люди не звертали на неї уваги.

Якось касирка у супермаркеті почала дивно реагувати і сказала, щоб ми покинули магазин з Густавом, викликала охорону. Я питаю її: «А де написано, що зі зміями не можна?». З кішками не можна, з собаками не можна. Вона каже: «А якщо поповзе?». У нас був невеликий конфлікт.

Я маю удава Кекса. Він з’явився в мене досить дивно. Моя однокласниця розводить змій, у неї ціла колекція рептилій, удав також там був. Він захворів на зміїну інфекцію, яка для нього не дуже страшна, але для інших змій – небезпечна. Однокласниця попросила його забрати. Мені було страшно, але я вирішив приїхати в гості й потримати змію в руках: або зрозумію, що непритомнію, або мені буде нормально в його товаристві.

У мене із самого дитинства було багато рибок: один акваріум – декоративні рибки, більш класичні, а в другому – піраньї. Потім у нас жив кіт, якого підібрали взимку на вулиці. Пізніше я розводив великих африканських равликів. Також мав скорпіона.

Я найбільше боявся реакції мами. Сказав їй: «Мамо, у нас тепер живе змія». Вона, на щастя, поставилася спокійно, адже вітчим розводить голубів, а мама – собак. Вони і до павуків, скорпіонів та ящірок нормально ставляться.

У нас в голові закладено: ми боїмося того, чого не знаємо. Коли я почав вивчати Кекса, то зрозумів, що за характером він майже котик. Ми на вулиці з ним гуляємо, їздимо до ветеринара. У черзі сидять тітоньки з собаками і котиками, а я сиджу з удавом. У такі моменти розумієш, що удави не більш небезпечні, ніж собаки. Ми боїмося змій, але для них ми як прикольна гілочка, на якій можна погрітися.

Удав ніколи не з’їсть людину, тому що вона не пахне їжею. Крім умов дикої природи. Для нього запах їжі – це запах щурів. Часто кажуть: «Удав задушить тебе». Навіщо йому мене душити? Тому що він удав?

Гуляв на вулиці з ним кілька разів, люди неадекватно реагують, бояться його. Удома Кекс трохи поповзає, обмотає мене і засинає, а на вулиці почувається у своїй стихії і йому все цікаво. Щоб вигулювати удава, має бути дуже спекотно, бо навіть +20 – це вже прохолодно для них.

У всіх змій є характер і почуття. Це видно. Коли він линяє, усім виглядом показує: «Мене не чіпай». Удави смішні. Кекс розуміє різні ситуації. Наприклад, якось він заліз мені в лямки шортів і застряг там. Я кажу йому: «Ну так, ти застряг. І що поробиш тепер?». Він навколо талії мене обмотав і дивиться. А назад повернутися не може, тому що луска не дозволяє. Довелося відрізати лямки, щоб вивільнити змію. Такі ось страшні удави, які самі не можуть вибратися.

Зі зміями можна взаємодіяти, вони звикають до рук. Окремий плюс: за ними потрібен мінімальний догляд, з собаками і котами так не вийде.

Крім того, у мене живе гекон Еул. Він теж з’явився випадково. Я зайшов у зоомагазин, побачив цього красеня і забрав його. Це було взимку: я його купив, обмотав шарфом, потім під пахву, в таксі, так довіз додому. Ящірок годуємо цвіркунами і черв’яками, але їх також не можна перегодовувати.

Колись у мене жили ще два павуки-птахоїди. Якось влітку був у Севастополі. Зайшов у зоомагазин, а там сидить красива павучиха, на руки йде, і я подумав: «Беру». Тоді я з нею пів Криму об’їздив. Павучиха прожила близько семи років.

Приблизно в той самий період я мав павука Чака. Тоді прикрили якусь організацію з фотопослуг, які також використовували екзотичних тварин. Чак був у жалюгідному стані. Він був агресивним, тому що з нього знущалися. Я годував його з пінцета, водив до ветеринара. Він прожив у мене два роки.

У мене є їжачок та африканський равлик. Я ніколи не купувала тварин – усі вони потрапляли до мене через друзів.

З їжачком кумедна історія вийшла. Коли я була в США за обміном, мені подарували їжака. Оскільки я не змогла зробити ні документів, ні вакцинації для тварини за три дні, що залишалися до рейсу, мені заборонили її перевозити. Я була мала і дурна, думала перевезти в Україну їжака у своєму ліфчику. Зрозуміло, що його знайшли прикордонники. Я змушена була тоді віддати його американцям, у яких зупинялась. Відтоді у мене була травма. Я постійно згадувала цього маленького біленького їжачка Германа, який мене дуже любив.

Моя подруга бачила, як я сумую за Германом, і подарувала мені ще одного їжачка, якого ми назвали Матвійчик.

Матвійчик не такий соціальний, як Герман, але в нас хороші стосунки. Цей їжачок спеціально виведений для дому. Попри це я проти того, щоб тримати навіть таких їжаків. Якби не подарунок, я б ніколи не купила дику тварину і не тримала б її вдома.

Я дуже люблю диких тварин і сама не заохочую людей їх купувати. Я намагаюся виводити свого їжака час від часу на вулицю та давати йому гуляти. На природі він був би набагато щасливіший. Мені здається, що у Матвійчика дуже нещасне життя. Попри те, що ми стараємося його зробити щасливим – давати його улюблену їжу та купати – думаю, він однаково сумує.

Їжаки бувають різні, як і собаки чи коти. Коли я брала Германа на руки, він не боявся, бігав у мене по руках. З Матвійчиком інший досвід: він знає мої руки, але якщо приходять друзі або родичі, він агресивно поводиться, може навіть вкусити. Я майже щодня беру його на руки, і він до мене зміг пристосуватись. Та якщо візьме бабуся або сестра, він не зрадіє.

У Матвійчика є акваріум з колесом, він у ньому має бігати щоночі, інакше погано почуватиметься. Колесо – це важлива частина його життя. Ми намагаємось тримати їжачка в теплому місці. Він харчується тільки вночі. Прокидається десь о 12 ночі, їсть і потім починає бігати кілька годин без упину, тоді може знову поїсти. На початку я годувала Матвійчика м’ясом і котячим кормом, але тепер ми даємо йому й овочі.

Інколи хочеться побавитись з ним і вдень, але тоді треба його будити. Я лягаю досить пізно, тож встигаю з ним поспілкуватися.

Кожна тварина для господаря – це символ дружби або піклування. З котами мені легко, бо знаю, що їм подобається наша компанія. З їжаками у цьому плані важко. Одна з найкласніших штук з ними – це купання. Вони обожнюють купатися. Можна справді побачити радість в очах їжачка, коли він починає плавати у маленькій ванні.

Ми живемо у власному будинку і влітку ставимо клітку Матвійчика на вулицю. Він інколи бігає по травичці. По будинку ми намагаємося їжачка не вигулювати, бо він може сховатися і потім його важко знайти.

Також у мене є африканський равлик. Його віддала мені сестра. В якийсь момент равлик їй набрид, мені стало його шкода, тож я вирішила забрати. Вона тоді була підлітком, купила тваринку, але зрозуміла, що не так його любить, як думала.

Ми його назвали Слоубама від Slow Obama, бо він повільний і в нього вушка, як в Обами. Насправді це не вушка, а очі, як виявилось. Він дуже милий і добрий. Взимку впадає у сплячку, інколи його можна не побачити цілий місяць.

Зараз у мене живуть бородата агама, сойка, королівська змія, сарматський полоз, бразильський удав, леопардовий гекон, бразильська кобра.

У дитинстві в мене була мрія. Коли я ходив у зоопарки, мав бажання і собі когось завести. Дитяча мрія збулася, але поступово. Я нікому не раджу відразу купувати 10 змій або 10 ящірок, це може бути великим шоком.

Перша екзотична тварина, яку ми завели – це бородата агама (ящірка – ред.). Як це було? Дуже хотів син. Так сильно, що сам назбирав грошей і 25 разів пропонував поїхати і купити. Як часто це буває, будь-яка тварина, яку купують діти, стає клопотом батьків.

Даючи згоду на покупку, я розумів, що найімовірніше теж буду доглядати за ящіркою. Це стало поштовхом, і пізніше ми завели гекона, зелених ящірок, а тоді вужів і полозів. Наприклад, одну пару сарматських полозів ми з-під лопат дачників забрали. Полози занесені в Червону книгу України, це змії, які на межі зникнення. Я періодично бачу, як на дачах люди намагаються вбити плазунів. Переважно вони асоціюються в них з небезпекою. У змій у такому випадку шансу на життя просто не залишається. Зараз ці полози у нас навіть розмножуються – це означає, що вони живуть в умовах, які близькі до ідеальних.

Коли починаєш цікавитися екзотикою, знайомишся з людьми, які теж займаються такими тваринами. Я познайомився з чоловіком, який регулярно їздить до Німеччини на виставку рептилій. На моє прохання він поїхав туди й купив мені кобру. Змія цікава, але новачкам я б не радив таку заводити, бо дуже рухлива. Якщо, наприклад, її порівнювати з бразильським удавом, то вони кардинально відрізняються. У кожної змії свій характер, як і в людей. Кобра цікава поведінкою та звичками. Тим паче, це отруйна змія. Всі наші рептилії, крім кобри, не проти того, щоб їх пестили. Їх це не дратує. Якщо змію все влаштовує, вона може цілодобово лежати на шиї.