Секс-освітаСексуальна освіта – непочатий край роботи в Україні. З чого починати? Розпитали сексологиню
Як говорити з дітьми про межі, фізичну близькість і чи можливо запобігти зґвалтуванню
Галина Лисяна, лікарка-психологиня, акредитована гештальт-терапевтка, тренерка зі статевого виховання та спеціалістка з питань сексології, викладає статеве виховання в дитсадках і школах.
Редакція The Village Україна починає серію матеріалів про сексуальну освіту з розмови з Галиною Лисяною – про те, як досвід роботи в психіатричній лікарні підштовхнув її до вивчення сексології, коли говорити з дітьми про менструацію, полюцію та власні межі, як зробити це м’яко та що відбувається із секс-освітою в Україні на державному рівні.
Галина Лисяна
Від психдиспансеру до викладання дітям
Я працювала в психіатричній лікарні, де проводила діагностику, групову та індивідуальну психотерапію. Там був різний контингент: і ґвалтівники, і педофіли, і просто люди з психічними відхиленнями. Паралельно я вела індивідуальну психотерапевтичну практику, у якій зустрічала багато історій людей, які постраждали від того, що їхні сексуальні межі були порушені як насиллям тою чи іншою мірою, так і надмірним моралізаторством, викривленою інформацією стосовно сексуальності.
А потім у мене народився син, я почала прицільно шукати, де можна ще повчитися, щоб глибше пізнати психосексуальний розвиток, а також як дорослі мають його супроводжувати. Адже завдяки роботі склалось чітке розуміння, що своєчасно надана інформація стосовно сексуальності може попередити чимало душевних і тілесних ран. Сексуальна просвіта – чудовий спосіб профілактики насилля, психосексуальних травм. Я закінчила курс статевого виховання та статевої грамотності й почала займатися з дітьми та батьками. Проводжу заняття в приватних садочках і школах.
Не такі, як були ми
Спілкуючись зараз із дітьми, я щоразу приємно вражена. Тому що вони більше усвідомлені, вони краще розуміють, чого вони потребують. І вони навіть у наймолодшому віці вміють говорити про прояви любові. Якщо дівчинка чи хлопчик подобається, то вони намагаються зробити щось приємне, а не так, як було в нас – вдарити чи посмикати за коси. Вони вміють виражати дружбу, лагідне ставлення, підтримку, повагу.
З сучасними дітьми легко, бо вони не зашорені, не присоромлені. Звісно, є певна міра зніяковіння, бо це інтимна тема. Але це точно в них не табу, вони легко можуть про це говорити.
Дозвіл батьків
Перед заняттями з дітьми я запитую в батьків, чи вони не проти вивчення конкретних тем, висвітлюю план роботи тощо. Тому що для мене сексуальна просвіта – це насамперед про безпеку, відкритість, діалог і добровільність. Буває таке, що батьки вважають, що це рано чи не потрібно, і навіть не приходять на зустрічі з тренером зі статевого виховання в школі.
Але хороша новина в тому, що навіть якщо конкретна дитина не була на занятті, вона так чи інакше буде в курсі того, що там відбувалося. Інші діти їй про це розкажуть. Тобто інформаційне поле зробить свою справу. Якщо в середовищі є сексуальна культура, то навіть якщо дитина не відвідувала цих занять, вона перейме її.
Як краще викладати секс-освіту
Це має бути тренінгова форма: з вправами, іграми, зворотним зв'язком. Наприклад, із малюками ми беремо іграшкового монстра, який нібито до них лізе, і вони вчаться виставляти витягнуту руку вперед і говорити йому «стоп». Спочатку вони навчаться зупиняти монстрика, коли той лізе до них, а потім тренуватимуться говорити «стоп» одне одному.
Для підлітків є цікава вправа – сходинки близькості. Обговорюючи різні прояви любовних почуттів, визначаємо, що має відбуватися перед тим, як дійти до сексу. Головне, що на кожній сходинці людина може відійти назад. Я кажу дітям, що вони завжди мають право сказати «ні», як би «далеко вони не зайшли».
Також порушуємо питання, які якості мають бути в партнера, щоб він сподобався, що допустимо в стосунках, а що ні. Кожен із них зачитує свій перелік, вони це обговорюють, чують одне одного.
Як відбуваються заняття
Заняття можуть проводитися разом з хлопцями та дівчатами або окремо, залежно від вікової категорії. Для молодшого шкільного віку комфортно бути разом: із семи до дев’яти-десяти років діти зазвичай і самі діляться на дві групи за статевою ознакою, тому це можуть бути окремі заняття для дівчат і для хлопців. У цьому віці ми розповідаємо про менструації та полюції, зміни в їхніх тілах, що відбуватимуться, і хлопцям, і дівчатам, але окремо, бо ця тема відчувається вже як більш делікатна, і сприймається зовсім не так, як у п’ять років.
Підлітків уже треба об’єднувати в одну групу, бо в цьому віці важливо чути одне одного. Адже по ідеї до того часу вже чимало етапів пройшли: підлітки знають, що таке статеве дозрівання як на собі, так і з біології. І коли вони розуміють ази фізіології, їм важливо навчитися будувати діалог, чути одне одного: бажання, позиції, думки. Тобто опанувати психологічні, соціальні й етичні моменти.
Шкільна програма
У державній шкільній програмі тема сексуальної освіти та статевого виховання зараз ніяк не порушуються. Коли я навчалася на тренерстві зі статевого виховання, нам ведуча розповіла, що у 2014 році була програма, затверджена МОН. Цей курс називався «Зростай на здоров'я». Тобто 9–10 років тому на Закарпатті цей курс читали, він був як факультатив. Але, на жаль, ця програма не набула популярності через брак підтримки, бо потім її уже не викладали.
Дуже шкода, що це не імплементували й популяризували по всіх школах. Тому що там був дуже грамотний підхід. Спочатку говорили про загальне здоров'я та стосунки, лише потім більш детально. Коли ми говоримо про секс, як і буквально має бути в сексі – спочатку прелюдія, те, що підводить до нього.
Що потрібно сексуальній освіті
Ідеальний курс сексуальної освіти має охоплювати не лише фізіологічні, а й психологічні, соціальні, етичні особливості цього питання. У кожному класі мало би бути мінімум по п’ять занять із кожної теми.
Бо навіть для засвоєння базового «правила трусиків» у дошкільнят потрібно щонайменше чотири заняття, на яких я постійно повторюю це. Для підлітків потрібен час не лише для того, щоб запам’ятати чи засвоїти інформацію, сформувати навички, а ще й для того, щоб зростити довіру. Лише на четверте-п’яте заняття вони готові будуть поставити відверте запитання.
Також важливо, щоб це проходило в тренінговій формі, а не коли лектор говорить, а вони всі сидять. У цій темі дуже важливо, щоб діти мали взаємодію, наочність. Це можна робити через вправи на програвання різних ситуацій. Наприклад, із підлітками ми робили вправу на тему інфекцій, які передаються статевим шляхом, під час якої діти бачать розгалуженість міжособистих взаємодій і розуміють, як легко може поширюватися інфекція. Після цього питання контрацепції стає для них важливим.
Бо коли вчитель просто розповідає щось біля дошки, це не запам'ятовується. А коли вони програють щось у різних ситуаціях, коли вони самі викладають сходинки близькості, вони це засвоюють. Щобільше, формуються важливі навички: говорити «стоп», коли відчуваєш дискомфорт, турбуватись про себе, відповідальність, самосвідомість і зростає їхня самоцінність.
Підлітки висловлюють цікаві та глибокі думки стосовно складних життєвих ситуацій, наприклад, як небажана вагітність та аборт.
Я іноді сама заздрю, що я не мала цих знань, коли починала своє статеве життя.
Також було б добре, щоб у класі була якась скринька для листівок з анонімними запитаннями викладачу. Анонімно вони почуватимуться розкутіше й запитають те, що дійсно цікавить.
Було б добре, якби у школах працював якщо не психолог-сексолог, то хоча б спеціаліст, який пройшов курс статевого виховання й був би в контакті з дітьми.
Що в якому віці розповідати
У три роки дитину вже можна вчити правила «тут мене не торкатися» («правилу трусиків») – заборону іншим торкатися тіла дитини в зоні трусиків і показувати цю зону публічно чи змушувати її дивитись, чи торкатись в іншого. Також приблизно з трьох років можна давати дитині інструкцію, як правильно мити геніталії, щоб потім батьківське втручання було мінімальним. У п’ять-шість років дитина вже здатна митися самостійно.
Перший помітний сплеск сексуального інтересу дитини для всіх батьків – з трьох до п'яти років – едипальний період. У цей час потроху починає прокидатися статева гормональна система, і в дітей виникає цікавість до всіх своїх систем.
Якщо до цього періоду діти відповідають собі на питання «хто я?», то вже з трьох років вони починають опановувати різні соціальні й гендерні ролі, відповідаючи собі на питання «який я?». І от якщо дівчинка відчуває свою ідентичність «я – дівчинка», вона починає досліджувати, яка вона дівчинка? І саме в цьому віці вона вже починає потроху хорошитися, розуміти, яку реакцію вона викликає у хлопчиків. Так само і хлопчики. Навіть у дитячих іграх у такому віці вони можуть гіперболізовано приміряти на себе маскулінні та фемінні прояви. Вони зчитують і переймають статеворольову модель з учителів, батьків, сусідів, актуального оточення.
Десь у віці трьох-п’яти років батьки часто губляться й навіть дратуються, бо діти безперервно жартують «про пісі й попи». І це нормально. Анекдоти, гумор – контрольований соціалізований спосіб вивільнення інстинктивних імпульсів. Це емоційна розрядка. Напруга певною мірою виникає, тому що з'являється цікавість, багато допитливості в дітей у цьому віковому періоді стосовно геніталій, міжособистої взаємодії, а також «звідки я взявся».
Важливо пам'ятати, що, наприклад, у найменших дітей, коли вони тримаються за статеві органи або торкаються їх (це природно, оскільки це теж частина тіла), батьки можуть почати хвилюватися та сказати, що тобі ще зарано думати, що дитина виросте збоченцем. Батьки мають оцей еротизований зміст, якого не мають діти. У дітей може бути просто цікавість, природне спокійне ставлення, як і до будь-якої іншої частини свого тіла. Часто саме дорослі нав'язують уже свій сексуалізований сенс або навіть свою травму.
Тобто все, що дитина робить зі своїм тілом у межах дослідження – це окей, вона має право це робити. Батьки не мають її смикати, лякати й казати: «Ну-ну-ну, не чіпай». Якщо дитина мастурбує, ми говоримо, що це нормально, але інтимних органів можна торкатися лише наодинці, коли ти зачинив двері, оскільки це щось дуже особисте.
Базові правила, яких слід навчити дитину
Батькам важливо передусім познайомитися й подружитися зі своєю сексуальністю, щоб ця тема в них не викликала ніякої напруги. Також пояснити «правило трусиків». І «правило стоп», щоби дитина вміла це сказати та звернутись по допомогу. Також є сенс говорити про пристойні та непристойні дотики. І, звісно, батьки мають застосовувати ці правила й щодо себе.
З трьох до п’яти років дитина інтенсивно набирає якостей від дорослих, тягнеться до батьків протилежної статі та намагається конкурувати з дорослим своєї статі за місце поруч із мамою чи татом. В едипальному періоді в дітей буде велика спокуса програвати якусь сексуалізовану поведінку на батьках. Якщо дитина намагається поцілувати когось із батьків у губи, можна сказати: «Ми з тобою цілуємося в щічку, а з татом я цілуюся в губи, бо я його дружина».
Дитина намагатиметься пробивати сексуальні межі батьків, і батькам треба пояснювати, що так не можна. Треба навчити заходити в батьківську спальню зі стуком. Але так само мають учиняти й батьки стосовно дитини. Важливо, щоб це правило дійсно діяло в обидва боки.
Як починати розмову про статеве дозрівання
Тема сексуальності та дорослішання в сім’ї не має бути табуйована. Ми маємо говорити про це просто й легально, як про приготування вечері чи погоду за вікном, але, звісно, виходячи з цікавості дитини, поступово.
Почати можна у віці двох-трьох років із гігієни, розповісти, що треба закривати за собою двері в душ і як мити свої геніталії. Пізніше дитина точно притягне якусь тему із садочка. У віці трьох-чотирьох років обов’язково з’явиться запитання, звідки я взявся і як я опинився в животику. Можна якось принести книгу про статеве дозрівання для дітей і показати, зацікавити малюнками.
Класно, коли все починається з дитячої ініціативи та цікавості дитини, а не нав'язане батьками. Рано чи пізно цей інтерес прокинеться, бо він є природним. Це такі самі частини тіла, що й інші, вони так само мають потенціал до певних функцій, мають своєрідне збудження та пробудження. Якщо, наприклад, шлунок і шлунково-кишковий тракт нас збуджує щось їсти, очі – отримувати не лише візуальну інформацію, а й насолоду, аналогічно і в статевих органах. І рано чи пізно дитина починає його відчувати. Завдання дорослих – спрямувати та розставити межі.
Наскільки детально треба розповідати
Деталізація розповіді залежить від інтересу дитини й того, чи влаштовує її така відповідь. Буває, що на якомусь етапі на питання «Звідки я взявся?» достатньо відповіді про те, що клітинка від мами об’єдналася з клітинкою від тата й ти зародився в маминому животику, а потім вийшов.
А вже в чотири-п’ять років дитині такої відповіді може бути мало, її вже зацікавить, звідки взялися ці «клітинки». І тоді вже можна говорити про те, що пеніс проникає в піхву. Є така книга «Звідки я взявся» – вона якраз для такого віку: старша група садочка або перші класи школи. У ній усе описано доволі детально: що таке секс, як він відбувається, що тільки дорослі можуть цим займатися, оскільки їхні тіла підготовлені. «Ми ж не садимо немовля за кермо чи не годуємо його шашликом» – зазвичай ця аналогія їм допомагає зрозуміти, що дитячі тіла до чогось поки що не готові. Ця інформація не травмує, а спокійно засвоюється.
Готовність і згода – це такий лейтмотив. До будь-якої відповіді додаємо, що це має відбуватися тоді, коли обоє людей відчувають готовність і згодні.
Батькам важливо чітко і ясно відповідати про фізіологію, анатомію, сексуальність як таку, але важливо утримуватись від занурення дитини у власний досвід. Особиста історія сексуального становлення батьків – їхня інтимна зона, на яку дітей не запрошують. Це як з інтимними органами, про них детально розповідають, але свої не показують.
Підліткові теми
Зазвичай про менструації та полюції з дітьми починають говорити ближче до підліткового віку, орієнтовно за рік-два до того, як вони стаються. Хоча нещодавно я проводила заняття в дитячому садочку та зрозуміла, що деякі дівчата вже знають про менструацію. Ми коротко це проговорили, бо на ілюстрації була намальована прокладка, дівчинка сказала, що це прокладка, а хлопці запитали, що це таке, і я їм побіжно пояснила.
Якщо дитина цікавиться раніше, для чого потрібні прокладки, можна сказати раніше, головне – не пізніше. Краще за кілька років до полюції чи менструації, ніж за годину після.
Складно вгадати, коли настають ці «за два роки до початку», адже в когось менструації та полюції починаються в дев’ять років, а в когось – у 13. Але зазвичай цьому передують передвісники: оволосіння на лобку, під пахвами. За рік-півтора до першої менструації з піхви починає виділятися прозорий або молочно-білий секрет. Це говорить про те, що залози вже починають функціонувати. Також можуть починати набухати груди. У хлопців волосся на лобку є ознакою того, що можна почати розповідати про «мокрі сни».
Якщо спробувати узагальнити, ранній підлітковий вік і препубертат починається з дев’яти років. Зараз часто в дев’ять років дівчата вже мають менструації. Тому десь у цьому віці інформація про полюції та менструації дітей аж ніяк не травмує, а поступово накладатиметься на ті фізіологічні процеси, які в дитини рано чи пізно стануться.
Готовність до сексу
Оскільки я медик за освітою, я розповідаю дітям про те, що тілесно і згідно з психосексуальним розвитком, останній етап формування нашої сексуальності, коли ми входимо в сексуальне життя, відбувається від 16 до 24 років. У жінок у цей час (16–20 років) формується циліндричний епітелій у піхві. До цього віку бажано не входити в дівчину, тому що цей епітелій може бути пошкоджений, потім із нього можуть створюватися не доброякісні клітини.
Також до фізіологічної готовності належить природне збудження, коли, наприклад, жінка збуджена та зволожена. Але тут варто додати, що те, що жінка зволожена, не завжди означає, що вона хоче сексу й не є приводом до примусу. Власне, як і ерекція в чоловіків не завжди переходить у секс. Зволоження означає, що тіло дівчини дало реакцію, але чи є водночас психологічна й емоційна готовність? Для повноцінної готовності людині потрібне розуміння, що вона відчуває бажання, тілесне збудження, сексуальний потяг і довіру до партнера, знає, як відбувається процес і які наслідки може мати: захворювання, які передаються статевим шляхом, вагітність і як цьому запобігти.
Як запобігти зґвалтуванням
Зґвалтування – це порушення сексуальних меж людини. Щоб потенційно знизити ризик виникнення такої ситуації, потрібно змалечку говорити про те, що тіло дитини належить винятково їй, лише вона вирішує, що має з ним бути, а також про культуру статевого контакту: фізична близькість не може бути реалізована, якщо хтось із партнерів не хоче. Якщо тобі кажуть «ні» – це означає «ні», тобто ти можеш помастурбувати, щоб упоратися зі своїм збудженням, але не можеш торкатися іншої людини попри її незгоду чи тиснути на неї.
Коли ми говоримо про сексуальність, про сексуальну культуру, ми говоримо про вміння дорослої та зрілої людини переносити сексуальну фрустрацію. Сексуальне утримання при сексуальному збудженні загрози чи шкоди здоров'ю не несе. Якщо виникає дискомфорт – є маструбація. Не завжди всіляке наше бажання чи потяг мають бути реалізованими. Коли це легалізовано, проговорено в суспільстві – це знімає напругу.
Важливо пам'ятати, що секс не завжди про секс. Подекуди підлітки вступають у статеве життя не через сильне власне бажання чи готовність, а задля підняття самооцінки, через тиск оточення, «престиж». Іноді дівчатка-підлітки можуть виглядати підкреслено сексуально та провокативно, тому що вони опановують цю звабливу роль. Їм важливо відобразитися привабливими в очах хлопців, чоловіків, але це не означає, що вони готові до сексу та запрошують до нього, це лише означає, що вони хочуть бути побаченими як красиві та сексуальні. Для людської сексуальності це нормальне бажання – отримати визнання та захоплення.
Також нам як суспільству потрібно позбавлятися віктимблеймінгу, тому що, на жаль, досі можуть засуджувати тих, хто потерпів. Людям, як мантру, потрібно втовкмачувати, що в зґвалтуванні винен лише ґвалтівник. Ані мішкуватий одяг, ані брак якоїсь активної поведінки не вбереже від зґвалтування. Адже ми знаємо сумні історії, коли ґвалтують і взимку на вулиці, і при монастирях, і вдома.
Важливо прагнути до виховання дітей так, щоб у майбутньому вони не ставали ґвалтівниками, а розуміли, як будуються сексуальні стосунки. Ґвалтівники – це іноді люди з вродженою психопатією. Тобто з органічними змінами головного мозку, що роблять людину неемпатичною, нечутливою до чужих страждань, навіть навпаки – їй може доставляти задоволення садизм. Але в переважній більшості це запущене та травмоване виховання. Іноді ґвалтівники так реалізують якусь образу на своїх матерів, на батьків, бажають встановити свою силу та владу над жінками чи чоловіками в такий спосіб, програють сценарій насилля, яке їм уже відоме.
Але їхня травма в жодному випадку не виправдовує їх. Минуле не визначає теперішнє чи майбутнє. У людини є її воля та свобода вибору (якщо це не психіатричний розлад): учиняти правопорушення чи звернутись по допомогу.
У мене був пацієнт, який брав участь у груповому зґвалтуванні. Зґвалтування – це часто груповий патологічний феномен соціуму, де є співучасники, де є «мовчазна згода» свідків, що виникає у відповідь на брак адекватної реакції соціуму. Брак спротиву, осуду – запрошення до ще більшого зла. Тобто одна людина може вчиняти щось неправомірне, а оточення замість того, щоб засудити цю поведінку, вдає, що нічого такого не сталось, «сама винна», тим самим даючи зелене світло ґвалтівнику для ще більшого насилля. Те, що в нас досі немає чіткої реакції на зґвалтування й однозначного покарання для ґвалтівника, сприяє тим жахливим історіям про підліткові групові зґвалтування.
Тобто ми бачимо кілька рівнів проблеми: індивідуальна – причини, мотиви ґвалтівника; і соціальна – чому є умови для вчинення насилля, чому так багато негласної підтримки насиллю, чому є осуд потерпілих і постраждалих від насилля.
Травма зґвалтованого – це часто щонайменше подвійна травма. Перша частина – це грубе насильницьке порушення сексуальних меж людини, друга ж – психологічне насилля – це цькування, осуд, газлайтинг, невіра, знецінювання болю постраждалих, якого вони зазнають від оточення.
Позицію людей «сама винна» можна пояснити тим, що людям звичніше триматися за ілюзію контролю («а якби вона/він не…»). Ця ідея дає змогу вірити, що за певних дій чи обставин лиха можна минути. Однак це не зовсім так. На жаль, часто фізична сила, психологічна маніпуляція, вплив на фізіологію бувають сильнішими за волю потерпілого. Але ця позиція знімає відповідальність із ґвалтівника та соціуму, який створює сприятливі для насилля обставини.
Але, як я казала на початку, якщо в соціумі є сексуальна культура, вона поступово починає впливати на всіх його членів, навіть на тих, хто особливо в неї не вдавався. Як діти, яких не було на уроці, але почули від однокласників інформацію.