Ресторан і галерею сучасного мистецтва Avangarden відкрили в жовтні 2021 року, за кілька місяців до початку повномасштабної війни. Це великий простір із панорамними вікнами поблизу Львівської площі, на першому поверсі будівлі, де ще за рік до того відкрили офісний простір Kooperativ. Проєкт запустили продюсерка культурних проєктів Каріна Качуровська та бізнесмен Антон Мазний. 

Ми поговорили з Каріною про галерейний і ресторанний бізнес в Україні, прибутковість ніші, пошук нових форматів і виклики часу.

 

Студентська мрія

Ще коли я обирала університет, я знала, що моє життя буде пов'язане з культурою. Так я вступила вчитися на модельєрку, а на другому курсі перевелася на спеціальність графічний дизайн. Жила в одному гуртожитку з Олексієм Кондаковим, відомим художником, який учив мене всього пакета Adobe. Я так і не стала графічною дизайнеркою, хоча зараз, якщо дуже треба терміново зробити афішу для благодійного заходу в Avangarden, я можу. 

Олексій Кондаков багато в чому був моїм учителем. І саме він колись після пар спитав у мене, чим я хочу займатися в майбутньому. Певно, м’яко натякав, що я не графічна дизайнерка. [сміється] І вже тоді я сформулювала для нього – і головне для себе – проєкт галереї. Я сказала, що хотіла б мати власний виставковий простір, щоби там можна було спілкуватися з митцями, робити проєкти з людьми, яким цікавий світ сучасного мистецтва, щоб там був заклад, де люди можуть за сніданком чи вечерею обговорювати свої культурні проєкти. Для мене культура – це фундаментальна річ, що об'єднує всі сфери нашого життя. І це мав би бути проєкт про соціалізацію та взаємодію.

Льоша сказав, що це класна ідея, я з ним погодилася. Але я студентка третього курсу, вчуся на графічного дизайнера, хочу галерею. Що мені робити?

 

Треба працювати в галереї, щоб зрозуміти, як побудований цей ринок, хто його ключові гравці, як він формується, як організовуються виставки, як будуються продажі. Так, я пішла в Karas` Gallery, пропрацювала там два роки. Я була волонтеркою в Мистецькому Арсеналі під час Arsenaleʼ12, водила екскурсії. І поступово набралася досвіду – знайшла відповіді на свої питання. Потім зрозуміла, що треба зробити якийсь закордонний проєкт, щоби зрозуміти, як побудовані зв'язки й організація культурних проєктів в інших країнах. Працювала також кураторкою програми для колекціонерів на Kyiv Art Week.

Увесь мій досвід роботи фокусувався навколо артменеджменту та піар-менеджменту, бо я займалася як організацією проєктів, так і їхнім просуванням.

На Kyiv Art Week я познайомилася з відомим колекціонером Юрієм Когутяком, який запропонував стати виконавчою директоркою Клубу колекціонерів сучасного мистецтва, що ініціювали задля зміни культурної політики та інтеграції України у світовий культурний контекст.

 

З чого все почалося

2018 року я розповіла про ідею галереї Денису Беленко (архітектор Mimosa Pizza, Fish and Pussycat, Under Wonder). Я хотіла, щоб архітектор був співавтором простору, але тоді він сказав, що те, що я вигадала, має дуже вузьку цільову аудиторію, Київ ще до цього не готовий, і я закриюся. Він відмовився бути архітектором Avangarden. Я на той момент уже сім років мріяла про цей простір.

Я писала й переписувала кілька разів бізнес-план, ідеї, концепцію кухні. Ресторатори відмовляли відкривати заклад без чіткого розуміння продукту, казали, що люди не приходять поїсти під мистецтво.  

 

У 2020 році я відчула, що зʼявляються сумніви, чи дійсно це може бути успішний і важливий проєкт для суспільства, я втомилася від довготривалої концептуально-стратегічної роботи, тож вирішила поставити дедлайн – якщо не завершу бізнес-план до кінця року, не визначусь із локацією, цей проєкт залишиться мрією, до якої я все йду й ніяк не дійду. 

Навесні почалася пандемія Covid-19. Ми в цей момент запустили онлайн-галерею. Після чого почали з’являтися пропозиції від інвесторів, але серед них не було моєї людини. Це був такий випробувальний момент, бо коли ти сім чи вісім років мрієш, і тут тобі кажуть: «Тримай гроші, давай робити», а ти вирішуєш відмовити, бо тобі не імпонує людина, яка пропонує гроші. У партнерстві важливо, щоби були довіра та спільні цінності.

Але мені пощастило. У житті зʼявився друг, який надалі став партнером і співвласником Avangarden. Антон Мазний – молодий підприємець, серфер, із яким ми на одній хвилі. Я презентувала йому концепцію, бізнес-ідею, і він загорівся реалізувати проєкт, який буде приносити як дивіденди, так і вплив на розвиток культури й суспільства.

 

Приміщення

Поруч із тепер уже реальним Avangarden є ресторан «Публіцист». З ними працював мій чоловік Андрій [графічний дизайнер Андрій Бармалій – ред.], я допомагала їм із комунікаційною стратегією, й один зі співвласників закладу Валентин показав простір поруч із закладом – приміщення, де зараз і розташований Avangarden. Раніше тут був SPA, багато процедурних кімнат із низькою стелею й гіпсокартоновими стінами. З латини SPA розшифровується як «спасіння душі через воду» (sanus per aqua), ми ж замінили aqua на atrem, створили кодову назву sanus per artem – «спасіння душі через мистецтво». З цим посилом підписали договір оренди й почали будівництво. У підсумку за архітектурний дизайн-проєкт відповідальна була студія Belenko.

Настала осінь 2020 року. Я була вагітна. Без досвіду роботи в ресторанній сфері, але з чітким розумінням, що це мій шлях і я просто не можу інакше. До речі, дев’ять місяців вагітності збіглися з періодом будівництва.

 

Відкриття

Ми почали інтервенцію артпроєктів ще протягом будівництва. Хотілося ще поки ми готуємо простір, давати розуміння людям, які проходять повз вулицею Січових Стрільців, що тут буде місце, наповнене сенсами. Ми робили виставки у вікнах – експонували мальовничі полотна українських художників, щоби привертати увагу пішоходів, які відривали погляд від екранів телефонів і знайомилися із сучасним мистецтвом. З самого початку демонтажних робіт ми перетворили будівництво на артпроєкт. Записували звуки й відео бетонозмішувача чи того, як заливають підлогу, заносять меблі, потім змонтували ASMR на згадку про трансформацію мрії в реальність.

Ресторанна діяльність була для мене новою. Але я вирішила про все дізнаватися на практиці. Ми починали із шефом Андрієм Северенчуком, бренд-шефом ресторану «Глек», із сучасною українською кухнею. У нас із ним вийшов класний тандем, ми відчували одне одного. В Андрія є тонке відчуття естетики й смаків. 

 

Ми відкрилися 14 жовтня 2021 року. Перший місяць був мінус 150 000 гривень, другий – мінус десять. Ідемо до успіху, думала я. У підсумку ми пропрацювали чотири місяці, і почалося повномасштабне вторгнення. 

Тоді артдиректоркою Avangarden була Світлана Левченко. Вона не виїжджала з Києва й залишилася разом із кількома членами команди. Вони розпочали волонтерську діяльність, а згодом долучилися до організації «Київ Волонтерський». Усі продукти, які в нас були, ми віддали ТРО. У просторі волонтерська діяльність неслася до літа 2022 року.

Протягом цього часу серед стелажів із продуктами й гуманітарною допомогою ми організували дві виставки військової документальної фотографії. Прийшло дуже багато відвідувачів, усі запитували, чи будемо відновлювати діяльність галереї й закладу. І в той момент я зрозуміла, що ми можемо завдяки культурним виставковим проєктам допомагати відновлювати ресурс, через рефлексію пізнавати свою ідентичність, приходити до прийняття реальності й знаходити внутрішні стовпи опори.

 

Перезапуск після початку вторгнення

Мені не хотілося створювати атмосферу, ніби війна десь далеко, а ми продовжуємо святкувати життя, насолоджуючись вином і мистецтвом. Ми змінили концепцію винного бару на ресторан із фокусом на сніданки й денну атмосферу. У просторі зʼявився квітковий корнер «КвіткарняЮ», що додало цілісності концепції. Прийти в гості й зібрати із саду букет квітів, поки чекаєш на свої страви – приємна можливість. Усі виставки були повʼязані з художнім осмисленням війни, але не через біль і страх, а з позиції сили й дослідження історії та культури нашого народу. Був окремий фокус на терапевтичні практики, щоб за допомогою мистецтва, медитацій і роботи з художніми матеріалами допомагати залишатися в ресурсному стані.

 

Мистецтво під час війни

Мистецтво під час війни набуває особливого значення, перетворюючись на потужний інструмент вираження емоцій, солідарності та боротьби. У період, коли країна стикається з безпрецедентними викликами, творчість стає голосом народу, який відчайдушно прагне захистити свою ідентичність, свободу та право на існування.

По-перше, мистецтво стає відображенням реалій війни. Художники, музиканти, письменники та кінематографісти фіксують у своїх полотнах, у текстах і на екранах те, що відбувається навколо них. Це не лише документування подій, а й спроба осмислення жаху та страждань, що їх зазнає народ. По-друге, мистецтво слугує засобом опору й піднесення духу. Виставкові проєкти, що створюють під час війни, стають символами спротиву, надихаючи військових і цивільних на боротьбу. Театральні постановки, вірші та літературні твори не лише підіймають мораль, але й нагадують про важливість людської гідності та солідарності. 

Мистецтво під час війни – це спосіб зберегти ідентичність, культуру та пам'ять народу. У підсумку мистецтво стає міжнародним послом правди. Багато українських митців використовують свої роботи, щоб розповісти світові про події в Україні. Культурні проєкти розповідають про наслідки війни, закликаючи до підтримки та допомоги. Через мистецтво Україна говорить зі світом мовою емоцій і людяності, що часто виявляється більш переконливою, ніж політичні заяви.

Війни завжди були каталізатором розвитку культури й мистецтва, набуваючи нових форм і значень. Мистецтво стає зброєю, що допомагає в боротьбі за свободу, правдою, що документує страждання, і голосом, який лунає далеко за межі країни, закликаючи до справедливості.

 

 

Відключення світла та води як привід подбати про команду

Під час відключень світла й води ми намагаємося продовжувати роботу та робити все можливе. Якщо не маємо змогу мити посуд, віддаємо в тарі із собою або продаємо вино пляшками замість келихів. 

Це складно, але вдається впоратися з викликами завдяки тому, що в нас класна команда з почуттям гумору. Ми дуже вкладаємося в команду, бо заряджати людей навколо, коли ти сам – напівживий, складно. У нас є штатний психолог, ми впроваджуємо різні психотерапевтичні практики, освітні проєкти, заняття з англійської. Систематично проводили йогу для команди. Мені здається, зараз це необхідність для бізнесу – працювати над стійкістю команди, щоб вона була здатна працювати в цих непростих умовах. 

Просто говорити команді, що гостинність і сервіс – це важливо – не працює. Якщо в людини всередині порожньо, вона може скільки завгодно намагатися бути турботливою, але нічого не вийде. Тож для мене основне зараз – вкладатися в команду. Саме вони є комунікаторами, провідниками, які передають наші цінності як бізнесу гостям. Якщо красива картинка з інстаграму виявиться фейковою, гість до нас більше не прийде. 

 

Як Avangarden виходить із криз

Особливість нашого проєкту в тому, що ми можемо генерувати трафік гостей не лише завдяки оновленням меню. Є стабільна зміна виставок і паралельна програма подій, яка формується навколо актуальних тем сучасної культури.

Керівникам важливо час від часу дистанціюватися від операційної діяльності, щоб оновити стратегічне бачення. Операційна діяльність може повністю поглинути увагу, і в результаті втрачається можливість бачити перспективи на крок уперед. Наприклад, стратегія, яку я розробила для Avangarden до повномасштабного вторгнення, виявилася неактуальною в нових умовах.

Дистанціювавшись, я змогла зрозуміти, про що хочу говорити через виставки та роботу закладу загалом. Мені подобається, що Avangarden – це пластичний простір, із яким я можу експериментувати й реалізовувати різні ідеї на межі гастрокультури та візуального мистецтва. Торік, щоби знизити інтенсивність виставкових проєктів, ми організовували артярмарок із різноманітними майстер-класами з традиційних ремесел: гончарство, вибійка, соломоплетіння й інші формати. Це не лише знайомило з історією та культурою, що є ключовим вектором нашого розвитку, а й мало терапевтичний ефект.

Особливо успішною була виставка скульптора Андрія Опришка в грудні перед Різдвом, де ми майже розпродали всі експонати. Експозицію формували різні твори: барельєфи, деревʼяні скульптури, кераміка – кожен твір знайшов свого колекціонера залежно від їхніх пріоритетів та уподобань. Паралельно ми організували освітній лекторій спільно з фольклористкою Яриною Сізик, присвячений традиціям святкування Різдва. Завдяки таким подіям і незвичним форматам ми залучили більше людей до нашого простору.

Готуватися до літнього сезону цього року ми почали завчасно. Розуміючи, що з приходом тепла гості обирають заклади, де є тераса, ми програємо конкуренцію. Треба було діяти. Тож ухвалили рішення ризикнути й інвестувати в розсувні вікна та лавку, щоб сидіти на вулиці й ловити теплі промені сонця, поки є така можливість. 

Ресторан – це насамперед про соціалізацію й комʼюніті. Команда, яка створює атмосферу й наповнює простір енергією – це архітектори реальності, які єбашать без зупинки, щоб вам було класно. Зустрічають із посмішкою, навіть коли всередині сумно, оточують турботою, щоб підняти настрій. У цьому бізнесі любов до людини – міцний фундамент.

 

 

Що Avangarden змінив на українському артринку

Ми відкривали проєкт із місією знизити бар'єр входу між глядачем і сучасним мистецтвом. Розвіяти стереотип, що це закритий світ, щось відразливе й завжди незрозуміле. У цьому сенсі заклад, де за келихом вина чи чашкою кави можна погортати художні каталоги й обговорити виставку, відіграє не останню роль у створенні комфортної атмосфери. Заклад – частина культурного коду проєкту та сцена для творчості. 

Складно коректно проаналізувати, як саме Avangarden змінив український артринок, але точно став двигуном його розвитку, надихаючи інших на сміливі культурні експерименти. Він не лише адаптувався до нових умов війни, але й активно сприяв популяризації сучасного мистецтва й інтеграції традиційної української культури в контекст сучасних подій. 

Avangarden показав приклад того, як культурний простір може бути гнучким та адаптивним у складні часи. Переглядаючи стратегії, оновлюючи виставкові плани й інвестуючи в розвиток людини, галерея змогла не лише вижити, але й процвітати, попри всі труднощі. Завдяки різноманітності представлених робіт Avangarden залучив нову хвилю колекціонерів. Виставки, що поєднують різні види мистецтва та цінові категорії, зробили мистецтво доступним для ширшого кола покупців, тим самим розширивши ринок і підвищивши інтерес до придбання мистецьких творів.