Ділова етика«‎За мій рахунок»‎. Чи нормально платити за інших людей

СИТУАЦІЯ: Ви вийшли на обід із колегою з роботи, за вас заплатили, не попередивши, й тепер не хочуть приймати гроші назад. Ви почуваєтеся винними. Друг покликав вас у бар і заплатив за всі напої. Ви не розумієте, чи потрібно повертати кошти. На першому побаченні в ресторані ви заплатили за чек. Людина наполягає, що хоче повернути вам кошти, ви відмовляєте, а вона продовжує наполягати.

Розбираємося, чи коректно платити за інших людей, не питаючи їх про це, та як наполягти, що заплатиш за себе сам, не образивши при цьому людину.

Я можу заплатити за близьких друзів, хлопця, хороших знайомих і колег, із якими в мене є спільні проєкти. Коли я розраховуюся за інших, то ніби роблю для них мініподаруночок. Так проявляю свою любов, повагу й турботу. Мені здається, це якось дріб’язково – просити людину повернути гроші після того, як я заплатила за неї в закладі.

Наприклад, минулого тижня після вакцинації ми з компанією пішли в кафе. У мене був хороший настрій, тому захотілося просто за всіх розплатитися й влаштувати мінісвято собі та їм. Тому я купила друзям напої й не просила назад грошей.

Коли я викликаю колегу зі справи, то відчуваю своїм обов’язком за нього заплатити, адже я його витягла на зустріч. Для мене це неписаний етикет.

Звичайно, якщо комусь так некомфортно, то я не буду наполягати розрахуватися. Однак якщо відмовляється дуже близька подруга, батьки або хлопець, то стає трохи сумно, адже мені не дали проявити свою турботу.

Мені комфортно ділити рахунок на будь-яких зустрічах: із друзями, колегами й на побаченнях. У нашій компанії друзів усі звикли, що кожен платить сам за себе. Ми або між собою це вирішуємо, або завчасно просимо, щоб нам розділили рахунок. Звісно, якщо одна людина запрошує на зустріч, тоді вона і платить.

Для мене звична історія перші кілька побачень ділити рахунок. Потім, коли ми з партнером розуміємо, що нам обом окей, коли хтось один заплатить, можемо так робити. Також нормально ставлюся до того, коли друзі за мене платять, адже наступного разу я можу заплатити за них.

Я з тих людей, які люблять завчасно все проговорювати. Якщо я кудись іду з людиною і хочу зробити їй приємно, заплативши за нею, то запитаю, чи їй із цим окей. Але якщо бачу, що людині некомфортно, ми розділимо чек.

Для мене критично ненормально, коли малознайома людина чи колега платить за мене, не отримавши моєї згоди. І я також не вчиняю так щодо інших людей. Гадаю, що ультимативно забрати рахунок у когось з-під носа – ознака того, що людина хоче здаватися вищою й сильнішою.

Нещодавно я ходив у ресторан із людиною, з якою ми бачилися вперше чи вдруге в житті. Я завтикав в Instagram, підіймаю голову і бачу, що за мене вже заплатили. Мені було дуже некомфортно й це переросло в легкий скандал із віддаванням грошей, адже незрозуміло, таким жестом людина намагалася зробити мені приємно чи, грубо кажучи, показати, де моє місце. У таких випадках завжди намагаюся повернути гроші або заплатити за чек під час наступної зустрічі.

Раніше я відчувала дискомфорт, коли друзі купували мені каву чи десерт. У мене складалося враження, ніби я сама не можу цього зробити й винна тому, хто за мене заплатив. Коли наполягала, що розрахуюся сама за себе, то ставила і друзів, і себе в незручне становище. Я зрозуміла, що мені з цим жити не окей: замість того, щоб відчувати задоволення від моменту, я переймалася грошовим питанням.

Поступово почала сама пригощати своїх близьких друзів і сприймати це не як витрату, а як невеличкий презент й інвестицію в гарно проведений час. Так я привчила себе до того, що абсолютно нормально, коли я за когось плачу, а потім платять за мене. Коли я кудись збираюся, переконуюся, що в мене є гроші, аби заплатити за себе й за компанію. Якщо ж у мене немає коштів, то я відразу про це попереджаю.

Нещодавно ми з подругами ходили в декілька закладів. На одній точці розплатилася за всіх я, на іншій – подруга. Ми детально не розбиралися, хто скільки кому винен. Коли збираємося компанією, в нас не стоїть питання, хто платить. Хтось один може розрахуватися, а інші або надішлють гроші на картку, або заплатять наступного разу.

Для мене не дуже адекватна ситуація – розраховувати, що малознайома людина за мене заплатить. Якось ми зі знайомим із Норвегії вечеряли в закладі. У його країні заведено, що кожен платить сам за себе, тому я розрахувалася своїм коштом, а він своїм, і ніхто ні на кого не образився.

Мені в будь-якому випадку не окей, коли за мене платять. Я жила в досить нестандартній сім’ї, де мама працювала, а тато був на пенсії й допомагав у домі. Через це я вважаю, що повинна самостійно оплачувати свої рахунки й забаганки. Якщо мені хочеться поїсти, то мушу сама заплатити за це.

Я зараз перебуваю в романтичних стосунках і в кожного свої кошти. Наприклад, якщо це квартплата чи плата за спільну їжу, то ми завжди ділимо суму навпіл.

Коли друзі платять одне за одного, я розцінюю це як подарунок. Але мені здається, що краще принести якийсь реальний презент, аніж, наприклад, заплатити в кафе. Це буде набагато приємніше і, як на мене, правильніше. Ба більше, якби за мене платили, то я не могла би раціонально планувати свої витрати на місяць.

Я дозволяла за себе розрахуватися тільки, коли була в скрутному фінансовому становищі. Коли близькі друзі кликали на зустрічі в той період, я попереджала, що в мене немає коштів, і вони пропонували заплатити за мене. Я погоджувалася, але потім відчувала себе винною. Щойно в мене з‘являлися кошти, повертала їх або у вигляді подарунку, або платила за друзів на наступній зустрічі.

За інших людей я можу заплатити, коли для цього є вагома причина. Наприклад, якщо в моєї подруги чи друга скрутне матеріальне становище. Або можу розрахуватися за колегу з роботи й очікувати, що потім мені повернуть кошти.

Коли колега з роботи платить за мене, я завжди намагаюся повернути йому гроші. Я вважаю, що ніхто не повинен за мене платити й це не є правильним.

Якщо ми з колегою вийшли в магазин або в кафе і я забула гроші в офісі, то можу попросити заплатити за мене й віддаю гроші відразу, коли повертаємося на робоче місце. Якщо ж колега не хоче приймати кошти, то наступного разу я його пригощаю. Це само собою зрозуміло. Бувають ситуації, коли можуть затримати зарплату й у мене в цей момент не буде грошей. У такому випадку я запитую, чи можу пізніше віддати свій борг.