Найважливіше під час дебатів – пояснити свою позицію. Тут не так важливо, що ви думаєте, як те, чому ви так думаєте. Аби знайти відповідь на це запитання, потрібно глибоко досліджувати тему розмови та знаходити аргументи, а також бути готовим до контраргументів. Інакше розмова перетвориться на суперечку, яка може перерости у скандал.
Ми попросили психотерапевта, консультантку з етикету та тренера з майстерності публічних виступів пояснити нам, що таке «позиція», як коректно наводити аргументи та для чого слухати, що тобі кажуть у відповідь.
Ілля Полудьонний
психотерапевт
Мати знання, а не тільки емоції
Щодо більшості речей ми маємо емоційну позицію – подобається або не подобається. Про це подбала наша природа, щоб ми не тримали в голові купу інформації. Саме на цьому, до речі, грають сучасні маркетологи. Ми бачимо все більше емоційної реклами, де вже не так часто апелюють до технічних характеристик товару тощо.
Ніхто не повинен виправдовуватися за свої уподобання чи якось їх пояснювати. Проте, якщо ви домовилися про дискусію, потрібно грати за правилами, які діють ще з часів Стародавньої Греції. Тут не працює «я художник – я так бачу», тут важливо не що ви думаєте, а чому ви так думаєте.
Терпеливо пояснювати свою позицію
Під час дискусії варто оперувати причинно-наслідковими зв’язками. Говорити про факти, користуватися логікою і пояснювати, з чого складається ваш спосіб мислення. Тут ми знову апелюємо до «чому я так думаю?». Основне завдання дискусії – пояснити себе. Проте пояснювати себе людині, якій байдуже до вашого світу, досить мазохістська дія.
Чути, що тобі відповідають
Це знайомство зовсім з іншим світом. Воно може стати індивідуальним проривом у багатьох темах. Саме тому збирають круглі столи та конференції. У такому форматі люди бачать світ по-різному, іноді діаметрально протилежно, однак це неймовірний потенціал для натхнення.
Вимикати емоції
Як правило, емоції – це сигнал, що дискусія закінчилася. Так стається, коли хтось один (чи навіть обидва опоненти) намагається нав’язати іншому свою правду, уможливити лише свою реальність. У такому форматі замість спільного інтересу з’являється злість щодо відмінностей. Можна нести у розмові світлі, добрі речі, навіть слово Боже, проте пропустити момент, коли з проповідника перетворюєшся на інквізицію.
Закінчувати бесіду, якщо тебе не чують
95% проблем у комунікації стаються тому, що ми не відрізняємо «це зараз буде дискусія чи суперечка?». Ще 5% проблем стаються тому, що ми не розуміємо: «це ще дискусія чи вже суперечка?». Людина, яка не помічає, що йде зі своєю цікавістю до тих, кому байдуже, – наївна людина. Людина, що не помічає своєї байдужості до реальності іншої людини, поводиться агресивно, за яку б правдиву правду вона не була.
Анна Чаплигіна
консультантка з етикету
Усвідомлювати, що саме відбувається в цей момент
Будь-яке обговорення можна перетворити в дискусію або ж суперечку. У першому випадку дві сторони справді хочуть розібратися в суті розбіжностей, налаштовані на те, щоб почути опонента, і зі свого боку наводять аргументи.
У суперечки завдання інше. Учасники не хочуть шукати істину, правильне чи раціональне рішення. Вони хочуть перемогти противника і довести свою правоту. Ціна перемоги може бути різною, і найчастіше вона досягається не через розумні доводи, а через «знищення» самого співрозмовника. Нібито ви поганий, не такий, а отже, все, що ви говорите, – неправильно.
Коректно працювати з провокаціями
Для перемоги в суперечці співрозмовники говорять не по суті та намагаються вивести опонента з рівноваги. Для цього можна використовувати провокації. З погляду етикету одна з найбільш «правильних» реакцій на провокацію (некоректне зауваження, перехід на особистості) – це ігнор. Якщо дискусія публічна, провокатор передусім буде працювати на глядачів. І тут арсенал реакцій доведеться розширити.
У відповідь на підколи, образи, неконструктивну критику чи відкриту агресію можна:
- відповісти підколом. Але для збереження обличчя потрібно це робити тонко. І завжди пам’ятати, якщо провокації грубощами і безтактністю не ваша територія, краще туди не заходити;
- влаштувати викриття. Це коли ви називаєте все своїми іменами та замість підігрування співрозмовнику проговорюєте, що конкретно він зараз робить. Наприклад, «ви зараз намагаєтеся образити мене, принижуючи мій статус такими-то словами, але це не робить вам честі»;
- ігнорування. Тобто не звертати увагу на образи й намагатися повернути співрозмовника в раціональне обговорення.
- Яку б тактику ви не обрали – пам’ятайте, вона насамперед говорить про вас, а не про співрозмовника. А під час публічних дискусій способи бесіди також покажуть обличчя аудиторії, на яку він працює.
Роман Лях
тренер з майстерності публічних виступів
Повага до опонента
Дебати – це насамперед зустріч двох людей. Тут не припустимі перехід на особистості, образи та нецензурна лексика.
Регламент
Дебати відбуваються за чітко встановленими правилами, які контролює модератор. Зазвичай емоції під час дебатів б’ють через край, та все ж важливо залишатись у рамках таймінгу.
Зміст
Слова і тези, які використовують під час дебатів опоненти, скоро забудуться, але поведінка, манера виступу, емоційний слід, який залишать ті, хто беруть участь у дебатах, слухачам запам’ятаються надовго. Готуючись до дебатів, подумайте, як би вам хотілося, щоб вас запам’ятали?
ІЛЮСТРАЦІЇ: Анна Шакун, giphy