Ділова етикаЯк довго можна сидіти в кав’ярні з ноутбуком?

Наші кафе – повноцінний бізнес. Тому було б дивно заперечувати, що він має приносити гроші. В одному з наших закладів вісім столиків, у другому – близько дванадцяти. Кожен із них щодня допомагає нам заробляти гроші, які потім перетворюються на зарплати для команди, оплату оренди, а також кошти для закупівлі продуктів, оновлення устаткування, посуду тощо.

Також у цих чудових столиків є свої «біоритми». Уранці вони працюють на повну потужність, оскільки наші гості снідають (у «Kachorovska на Льва» ми працюємо в будні з 08:00). Опівдні всі столики зайняті, у нас повна посадка – гості обідають. Ближче до вечора вони знову окуповані нашими відвідувачами, постійними і новими, які вечеряють та зустрічаються з друзями.

Гості, які приходять до нас попрацювати, дуже часто не враховують той факт, що поки вони працюють і заробляють, ми втрачаємо таку можливість. Особливо – якщо ми говоримо про прайм-тайм (час сніданку, обіду або вечері). Нам дуже шкода бачити, як наші відвідувачі не мають де сісти під час обідньої перерви, тому що всі столики зайняті – половину зайняли люди з ноутбуками. Лояльні гості замовляють take away, а під час очікування спілкуються з командою на барі або гуляють магазином. Нові гості ж вирішують іти шукати далі, де б пообідати.

Ми не точимо зуб на людей з ноутбуками, ми самі люди просунуті й користуємося технікою. Але не можемо не помічати людей, які приходять до нас рано-вранці і йдуть ввечері, коли кафе зачиняється. Для нас це означає, що столик, який міг «нагодувати» 30 людей, перетворився на офіс з однією чашкою кави.

Одного разу в нашому кафе на Подолі зник Wi-Fi, причому надовго – десь на два тижні. На жаль, це залежало не від нас. Перші кілька днів ми пояснювали гостям, що з технічних проблем Wi-Fi не працює, і дехто обурювався, адже планував у нас попрацювати. Та наступного тижня кафе було не впізнати: люди їли, пили каву, спілкувалися, читали книги та журнали. І все це – без нагромадження ноутбуків.

Я вважаю, що люди можуть сидіти у кав’ярні стільки, скільки хочуть. Звичайно, є люди, які самі сідають за великий стіл, проводять у закладі цілий день, бутерброди ще якісь дістають. Це вже нахабність. Але такі випадки бувають рідко. Здебільшого, якщо у нас сидять три-чотири години, то замовляють кілька чашок кави і страви.

Та раніше я працював у дуже маленькому закладі на «Олімпійській», і там це була серйозна проблема. Коли заходить група з трьох людей і за три години замовляє одну чашку кави – це не нормально. Тому доводилося підходити і або просити пересісти за менший стіл, або казати, що це місце зайняте за резервом.

У Blur Coffee працює багато фрілансерів. Але цілий день ніхто не сидить. Я помітив, що фрілансери, які тривалий час проводять в одному закладі, орієнтовно раз на місяць змінюють заклад. Вони не можуть сидіти і довго працювати в одній кав’ярні. Думаю, це пов’язано з тим, що їм набридає одне місце. Вони ніби залишили офіс, щоб відійти від рутини, але на рутину може перетворитися й неформальний простір.

Скільки часу дозволяєте собі працювати в кав’ярнях?

Мій максимум – три місяці з 9 ранку до закриття у кав’ярні Fandom. Туди до мене приходили на зустрічі, там я вигадувала нові проекти, їх презентувала клієнтам, там їла, записувала відеозвернення, заспокоювала подруг і навіть пакувала футболки. З офіціантами ділилася новинами, а з власником віталася. У знак вдячності я не займала багато місця (максимум столик на двох), постійно щось замовляла і залишала хороші чайові.

Зараз у Honey на Золотих у мене є персональне вікно, його іноді навіть притримують для мене і дуже привітно зустрічають, завжди чимось пригощають. Вважаю це зеленим світлом приходити ще і працювати там скільки треба.

Чи відчуваєте незручність?

Працювати у кав’ярнях настільки зручно, що за дві-три години почуваєшся аферистом. І справді: ніхто не може тебе прогнати чи примусити щось замовляти, тут важлива лише комфортність ситуації для тебе. Якщо перевести на гроші: ти їси, п’єш і працюєш в центрі за 400 гривень на день; це близько 8 000 гривень на місяць – так само коштує оренда невеличкого офісу без обідів і краси навкруги. Якщо ж ти за день залишаєш у закладі менше як 400 гривень – це грабунок і безсоромність. За ті шість годин роботи тут залишили б набагато більше.

Чи були випадки, коли ти замовляла щось, щоб просто була можливість посидіти?

Я постійно замовляю те, чого не дуже хочу, аби обґрунтувати окупацію столика. Коли новому гостеві шукають столик, я почуваюся максимально незручно, завмираю – як молодь перед старенькими, сидячи в метро.

Ніколи не бачила, як персонал робить зауваження за це. Щойно була в «Дефіциті» на Золотих воротах, там чолов’яга взяв собі сік і 40 хвилин ходив залами домовлявся з прорабами лайкою, аж келихи дзвеніли. Офіціанти задарували мене смачними вибаченнями, але йому нічого не могли сказати. Така політика, кажуть. Та буває, що інші заклади приносять табличку «зарезервовано за 30 хвилин» і так натякають, що вже пора. Або ж просто вимикають інтернет.