З 2005 року у Швеції заборонено викидати на полігон органічні чи придатні для спалення відходи. Сьогодні менше як 1% території країни займають сміттєві полігони. В Україні ж на полігони йде 94,4% сміття. У Швеції на сміттєспалювальні заводи припадає близько половини загальної кількості відходів країни. Завдяки спалюванню шведи виробляють опалення та електроенергію.

Єдиний сміттєспалювальний завод в Україні – київський завод «Енергія». Тут спалюють понад 25% від загальної кількості сміття, яке щодоби виробляється у місті. У перспективі завод «Енергія» потрібно буде закривати, повідомляють в КМДА. Натомість планують розпочати проєктування «сучасного сміттєспалювального заводу за аналогією тих, що працюють в Європі та світі».

Розбираємося, як відбувається спалювання сміття у Швеції та в Україні й наскільки це безпечно.

 Підпишись на THE VILLAGE УКРАЇНА В TELEGRAM – усі головні тексти тут.

У Швеції менше як 1% площі країни займають сміттєві полігони – до чого тут сміттєспалювальні заводи?

Сміття, яке можна переробити, шведи сортують і залишають у спеціальних контейнерах. Зокрема, це папір, скло, пластикове пакування. Габаритні та електронні відходи – старі меблі й техніку – залишають у спеціальних сортувальних центрах. У Швеції близько 600 таких точок, куди щороку роблять 28 мільйонів візитів.

Сміття, яке не переробляється, та органічні відходи відвозять на спеціальні підприємства, де з них виробляють електрику, опалення та біогаз. Жителі щомісяця платять за вивіз цих побутових відходів. Наприклад, сім’я з чотирьох осіб платить щорічно приблизно 150 євро на рік за їх утилізацію. Оплата залежить від ваги відходів. Так жителів мотивують зменшувати кількість сміття або максимально віддавати його на повторне використання.

«Система поводження з побутовими відходами у Швеції має на меті скорочувати кількість сміття загалом. Сміття, яке все ж виробляється, передусім повторно використовують. А те, що не можна переробити, йде на виробництво енергії завдяки спалюванню чи на виготовлення біогазу», – пояснює Йохан Бьок, голова відділу міжнародних відносин Tekniska Verken. Це підприємство розташоване у шведському місті Лінчепінг і займається спалюванням сміття та виробництвом біогазу.

Сміттєспалювальний завод Tekniska Verken розміщений недалеко від житлового району міста. Це сучасна будівля, з якої не надходить жодних їдких запахів. Поряд із нею – споруда із сортувальним конвеєром. Сюди звозять пакети з органікою та невідсортованим сміттям. Зелені пакети з органікою та білі з іншим сміттям розділяє система оптичного сортування. Органіку відвозять на завод для виробництва біогазу, все інше сміття спалюють. Завдяки спалюванню завод постачає містянам електрику та опалення.

Загалом у Швеції є 34 сміттєспалювальних заводи. У 2018 році на спалювання пішло понад два мільйони тонн побутових відходів, це близько половини (49,5%) загальної кількості відходів країни. Також Швеція приймає на спалювання близько 600 000 тонн сміття з інших європейських країн. Це забезпечує 1 250 000 квартир опаленням та 680 000 квартир електрикою.

Проте близько 35% відходів, що спалюються, – це пластик, який можна було здати на повторну переробку, розповідає Йохан Бьок. «Ми [у Швеції] добре сортуємо метал, скло, папір, але не пластик. Тому наш виклик на майбутнє – зменшувати використання пластикового пакування та максимально віддавати його на ресайклінг».

На сміттєспалювальних заводах постійно відбуваються заміри викидів. Якщо вони не відповідають вимогам, перевищують допустимий рівень – роботу підприємства припиняють. Після спалювання сміття залишаються продукти горіння та зола, яка є небезпечною. У ній збираються небезпечні фракції, які виділяються під час спалювання. Золу відсилають на утилізацію в Норвегію.

«Було б добре, якби ці небезпечні речовини взагалі не утворювалися, але вони є. Тому добре, що ми можемо принаймні їх зібрати та утилізувати», – каже Йохан Бьок з Tekniska Verken. Продукти згоряння, які схожі на щебінь, не є такими небезпечними, як зола. Їх використовують, наприклад, для будівництва доріг на території, де депонується сміття.

Чи є спалювання відходів безпечною альтернативою сміттєвим полігонам?

Анастасія Мартиненко

ГО «О.ЗЕРО»

На сьогодні в Європі спалюють понад 80 мільйонів тонн відходів. ЄС намагається припинити відправляти відходи на сміттєзвалища, тому багато держав-членів вкладають немалі інвестиції в сміттєспалювальні заводи. Проте дослідження показують, що:

Понад 90% матеріалів, які потрапляють на сміттєспалювальні заводи та сміттєзвалища, можуть бути перероблені або компостовані. Спалювання цих цінних матеріалів з метою вироблення тепла та електроенергії стримує зусилля щодо збереження ресурсів і стимулює споживання.

Переробка та компостування можуть заощадити до п’яти разів більше енергії, якщо порівнювати з тією, що утворюється в результаті спалювання відходів (waste-to-energy).

Спалювання відходів потребує великих інвестицій, але дуже мало робочої сили, тобто інсинератори створюють мало робочих місць. А повторне використання та переробка, навпаки, приносить користь всій економіці, створюючи принаймні в десять разів більше робочих місць, ніж сміттєзвалища або сміттєспалювальні заводи.

Спалювання відходів (зокрема з використанням найновітніших технологій), призводять до викиду таких токсичних металів, як свинець, ртуть, діоксини, фурани, та інших токсичних речовин у повітря, воду та ґрунти. Токсини, що містяться у викидах, летючій золі (а її лишається до 30% від сміттєспалювання) та шлаках у місцях спалювання відходів, можуть переміщатись на великі відстані, відкладатись у ґрунтах і воді, тканинах рослин і тварин, зрештою потрапляючи в людський організм.

Сміттєспалювання погано впливає на зміну клімату. Під час спалювання сміття виділяється 1,355 кг СО2 за мегават-годину виробленої електроенергії. Для порівняння: на вугільних ТЕЦ виділяється 1020 кг/мегават-годину.

Інсинератори є найдорожчим методом отримання енергії та поводження з відходами, вони створюють значне економічне навантаження для міст. Є випадки, коли муніципалітети опиняються в боргах, а інші підписують довгострокові контракти, що змушують їх забезпечувати певну кількість відходів упродовж 20-30 років, щоб повернути інвестиційні витрати.

Спалювання зменшує об’єми відходів, але водночас збільшує їхню токсичність і заміняє один потік відходів іншим, підтримуючи цим лінійну модель економіки замість циркулярної.

В Україні працюють сміттєспалювальні заводи?

Київський завод «Енергія» – єдиний сміттєспалювальний завод в Україні, який працює. Щодоби він приймає та утилізує близько 750 тонн твердих побутових відходів столиці, це понад 25% від загальної кількості сміття, яке щодоби виробляється в місті. Сюди потрапляють побутові відходи зі всіх районів Києва. Завод виробляє енергію для підігріву води та постачання опалення у більше як 250 житлових будинків.

Підприємство робить щоденний контроль рівня викидів в атмосферне повітря за допомогою роботи локальної лабораторії комунального підприємства «Київтеплоенерго». «Проте в лабораторії підприємства не вимірюють рівень діоксинів, які потрапляють у повітря і якими дихають жителі навколишніх районів», – розповідає Анастасія Мартиненко (ГО «О.ЗЕРО»). Пресслужба заводу ж запевняє: усі речовини мають бути в межах гранично допустимих концентрацій.

Завод «Енергія» стверджує, що температура спалювання на підприємстві не повинна бути нижчою за 850 градусів. Це відповідає Європейській директиві зі спалювання відходів. Також на заводі кажуть, що здійснюють радіаційний контроль і в разі виявлення радіаційних відходів лунає сирена. Працює підрозділ приймальників відходів, які не допускають неприйнятні види відходів, наприклад, автошини, будівельні відходи, листя, речовини, що містять хлор. Однак малі предмети – батарейки чи термометри – все ж можуть потрапити у котел. За словами директора заводу «Енергія», їх не відберуть на сортувальних лініях, «це завдання населення».

У результаті спалення на заводі утворюється зола та шлак. Підприємство перетворює їх на золошлакову суміш. Її використовують полігони як інертний матеріал (матеріал, який не бере участь у хімічному процесі – ред.).

За останні чотири роки на заводі замінили три з чотирьох фільтрів. У 2020 році останній четвертий електрофільтр планують замінити на новий і встановити систему хімічного очищення, що допоможе забезпечити екологічність роботи заводу відповідно до європейських норм і директив.

«Завод «Енергія» був збудований понад 30 років тому і з точки зору сучасних підходів потребує модернізації», – каже заступник голови КМДА Петро Пантелеєв. «У перспективі завод необхідно буде закривати, але йому потрібно забезпечити заміну у вигляді нового сучасного переробного комплексу (...) Ми готові розпочати проєктування сучасного сміттєспалювального заводу», – повідомляє Пантелеєв.

А де ще спалюють сміття в Україні?

У 2018 році на станції сортування «Україна без сміття» з’явилася можливість здати відходи на спалювання. «Ми усвідомили, що всі пластики, які зараз немає змоги переробити в Україні, просто потрапляють на звалище, відповідно – у довкілля», – розповідають в «Україні без сміття».

Нині партнером, якому станція віддає відходи на спалювання, є підприємство «Тарком», розташоване в Обухові. Тут утилізують відходи при високій температурі (більше ніж 1300 градусів) – тоді відбувається знешкодження небезпечних речовин – і є кількаступенева система очищення, щоб викиди від спалювання не потрапляли в атмосферу. Утилізація високотемпературним спаюванням – недешеве задоволення, ціна може бути від 200 до 1000 доларів за тонну.

Чи є альтернатива сміттєвим полігонам і спалюванню відходів?

«В українських реаліях продовжувати відсилати сміття на необладнані сміттєзвалища небезпечно. Проте спалювання відходів також пов’язано з багатьма небезпеками. Навіщо обирати одне із двох лих, коли можна втілювати найбезпечніші практики, зважаючи на світовий досвід?

Приблизно 80-90% сміття може бути перероблено або компостовано. Є кращі варіанти, ніж сміттєзвалища та спалювання, починати варто зі зменшення кількості відходів. Слід налагодити роздільний збір відходів – у першу чергу органіки, що складає близько 40% сміттєвого відра в Україні. Також важливим моментом є відкриття центрів повторного використання. Виробники мають змінити дизайн своєї продукції, використовуючи лише матеріали, які можна повернути назад у систему. Завдяки просвітництву та регулюванню ми можемо скоротити кількість відходів і «врятувати» від звалищ і спалювання матеріали, що можна компостувати, повторно використані та перероблені», – коментує Анастасія Мартиненко (ГО «О.ЗЕРО»).

Ілюстрації: Анна Шакун

Фото: Софія Пилипюк; КМДА