The Village Україна в рубриці «Зовнішній вигляд» фотографує містян і просить їх розповісти про свій одяг, шопінг та улюблене місце в Києві. Герої нового матеріалу Ярина Удала, засновниця бренда Coco Useful, та її діти – Зоя і Марко.
Про шопінг
Стиль для мене – це зовнішнє вираження внутрішнього стану на момент «зараз». Я вважаю, що його можна передати без дорогих брендів, трендових речей чи купи витрачених грошей. Бо це власне не тільки про те, що на тобі. Це дуже тонке відчуття, яке виражається у всьому, що поза межами одягу: внутрішній свободі, поставі, ході, погляді, очах, загалом у твоєму вайбі. Можна накупити все з останніх колекцій, найняти стиліста, але якщо ти не почуваєшся так, як намагаєшся виглядати, то це завжди буде видно (перевірено). Тому я не вірю в силу брендів. І це, до речі, дуже класно підтверджують діти. Вони творчі за своєю природою, якщо дати їм свободу виразити себе та своє внутрішнє відчуття, то бачиш, наскільки вони чуттєві, вільні й відверті – і ось це насправді стильно. Їх же ніхто не вчив поєднувати одяг, вони не листали журнали, вони просто чують себе й відпускають. Стереотипи, правила й норми для них – порожній звук, і це дуже круто. Намагаюсь навчитись цій свободі в них, особливо в Зої. От вона – мій ідол стилю та свободи.
Одяг купую не дуже часто. Найбільше люблю робити це в подорожах, на якихось барахолках, секондах або в невеликих локальних магазинчиках. Ці речі несуть особливу енергетику, це для мене важливо. До масмаркету ставлюся спокійно. Якщо подобається щось – купую, але не можу сказати, що люблю шопінг у принципі. У мене болить голова в торгових центрах чи надто людних місцях і сильно бісять дзеркала у примірочних, які роблять тебе стрункішою, ніж ти є. Улюблених брендів у мене немає.
У якихось люблю кеди – це Vans i Veja, в інших – джинси, сукні. Єдиний бренд, у якому подобається практично вся лінійка – це японський бренд Kapital. З ним мене познайомив чоловік. Вільний силует, розслаблені й стильні образи – вони дуже круті. Серед українських брендів мені подобається Katimo за сміливість і лаконічність, Metrique – за класні худі, бренд моїх подруг Ourselves – за неймовірні в’язані светри.
З народженням дітей мій стиль змінився однозначно у кращий бік. До народження дітей я працювала юристкою, єдине (на той час), з чим не могла ніяк змиритись – це те, що невже мені доведеться так стримувати себе в одязі завжди? Тож діти (і Поділ) подарували мені свободу бути собою. Ходити в шовкових піжамних штанах із кедами й футболкою чоловіка та почуватися по-справжньому класно.
Гардероб дітей – це збірна солянка. Щось нам передали друзі, родичі, щось купили в подорожах, у масмаркеті, на OLX, щось пошила бабуся, щось замовили онлайн. Серед улюблених: Animal observatory й Tinny Cottons, знов-таки – за свободу та яскравий підхід, але це якщо питати мене, які мої улюблені. Діти байдужі до брендів, своє вони знайдуть практично будь-де.
Про місто
Я з невеликого міста Тернопіль, що на Західній України. Приїхала навчатись до Києва 12 років тому (жахнулась мінімально). Перші 2 роки провела в самому центрі міста, бо навчалась на юрфаці університету Шевченка. Очікувань від переїзду було більше, ніж потрібно, як результат – розчарування, «очікування – реальність», які не співпадали взагалі.
Мені здавалось, що велике місто – це таке «вау»: рух, шум, багато нових людей, подій, увесь цей шалений потік, у якому є місце для всього. Але дуже швидко до мене прийшло відчуття пластмасовості того, що мене оточувало. Я зараз говорю про середовище, у якому опинилась. Як наче реальність була «затиснута» в жорсткі рамки «добре-погано», «успішно-безперспективно», цінність усього вимірювалась категоріями: «модно», «дорого-багато».
Усе це мені дико не імпонувало. І десь підсвідомо я почала шукати те, від чого наче втікала – відчуття дому, теплого ком’юніті, свободи й легкості буття. Так я вперше опинилась на Подолі, у славнозвісному клубі «Хліб», у якому й побачила той Київ, який шукала.
Люди були відкритими, різними, комунікабельними, простими, але дуже творчими. Вони були живі. Такі, як є, ось це мене вразило. Через кілька років я переїхала жити на Поділ і відтоді я тут. Це мій улюблений район міста і, мабуть, Київ я люблю саме завдяки ньому. Тут я шукала себе й тут себе втрачала, тут відбулись мої найгучніші вечірки, найромантичніші світанки й найніжніші ночі, тут я зустріла свою любов, тут народилась моя сім’я та двоє наших дітей. Це місце дало мені простір бути будь-якою, за це я його так люблю.
Я не можу сказати, які заклади мої улюблені, їх зараз так багато, вони закриваються й відкриваються зі швидкістю світла, я не встигаю повністю їх відчути. Єдине місце, яке назавжди в моєму серці – це «Можжевельник». «Можжевельник. Любимое место» – не дарма саме так воно називалось. Там було тепло. Місце-телепорт у паралельну реальність, де ти – це ти, і цього було більш, ніж достатньо. Зараз ціную заклади виключно за привітну атмосферу, дружелюбність до мене, моїх дітей і нашого собаки.
За час карантину дуже полюбила бувати на Київському морі, багато часу провели там із сім’єю, із друзями, влаштовували пікніки чи просто бродили. Ще одне місце сили.