The Village Україна в рубриці «Зовнішній вигляд» фотографує містян і просить їх розповісти про свій одяг, шопінг та улюблене місце в Києві.

У коментарях на Facebook під одним з матеріалів цієї рубрики нам написала Наталія Макодрай, яка працює лікаркою, та запропонувала свою кандидатуру для тексту: мовляв, стильно можуть виглядати не тільки блогери та представники креативних професій. Тож цього разу ми запросили Наталію стати героїнею рубрики та розповісти про те, як робота впливає на її стиль, та про свої стосунки з містом.

На Наталі: пуховик – Katsurina, рюкзак – Gud, штани – Nika Huk, взуття – Kasandra, футболка – Uniqlo Сорочка Zara

Про шопінг

З переїздом до Києва мій стиль змінився, я стала більш незалежною в цьому плані. У мене батьки доволі консервативних поглядів, тому коли я з ними жила, навіть зачіску не змінювала протягом багатьох років, волосся було просто зібране у хвіст. Після переїзду пофарбувала волосся в рудий колір і зробила коротку стрижку.

Мені сподобалося в Києві те, що тут вільніші люди, ніхто на тебе не дивиться. Коли я жила в маленькому містечку, на мене постійно звертали увагу. Через хворобу вітіліго у мене білі плями на тілі. Люди тицяли пальцем на мене, починалися якісь розмови, з’являвся певний дискомфорт. Деякі навіть думали, що це заразно. Через це я не носила спідниці, лише іноді в парі з колготками. Одягала навіть дві пари, щоби не було видно плями. У Києві я побачила таких самих людей – і стало легше.

Більшість часу я поводжу у формі, бо в поліклініці не можна ходити у своєму одязі, тому можу самовиражатися через стиль лише коли йду на роботу, з роботи чи на вихідних. Доповнюю форму тільки кроксами з різними цікавими значками: у мене є червоні крокси зі Star Wars. Також роблю різні зачіски. Я – педіатр, тому можу фантазувати щодо цього.  Коли ти поводиш себе, як дитина, вони відразу реагують. Сидиш із ними, граєшся, кривляєшся, співаєш.

Я працюю 6 днів на тиждень, оскільки в мене дві роботи. Часу експериментувати з одягом немає, тому він накопичується. Речей багато, але я просто не маю часу, щоб їх носити. Щоправда, з часом почала обирати якісніші речі. Кількість одягу зменшилася, а ціновий сегмент виріс. Зрозуміла, що краще куплю якісну річ, ніж щось із масмаркету, винятком є лише речі з Uniqlo. Хоча масмаркет мені досить імпонує, там є багато цікавих речей.

Я завжди можу щось знайти для себе в Zara чи Massimo Dutti. Хоч зараз мені більше подобаються українські бренди. Почала звертати на них увагу роки 3–4 тому, коли перейшла на повністю самостійну роботу після університету, й у мене з'явилися свої кошти. 

Багато моїх знайомих самі почали шити одяг, і кажуть, що український продукт не може бути дешевим. Багато хто кричить, що українці роблять дорого. Я погоджуюсь, але матеріали, з яких роблять локальні бренди – дорожчі та якісніші. Тому вирішила, що краще витрачу трошки більше, але куплю українське, і воно буде за якістю точно не гірше. До того ж мене пробирає гордість за їхній продукт.

Улюблені українські бренди: Katsurina та Nika Huk. Також подобається Katimo, я фанатка цього бренда, їхні сукні чарівні, й у мене дуже багато від них речей, але вони не на кожен день. Їхній одяг не одягнеш на роботу, він не для транспорту. Тому я одягаю його на якісь виходи або особливі стани для себе. Також мені подобається молодий бренд Khart, вони шиють худі та світшоти.

За кордоном я насамперед заходжу в магазин Uniqlo. Мені не вистачає його в Україні, тому що якість цих речей відповідає ціні, яка є дуже приємною.

Шопінг для мене – задоволення, люблю ходити в магазини. Зазвичай не дивлюсь на саму річ, можу просто до неї торкатися, відчувати матеріал і фурнітуру, а тоді дивлюся на якість і думаю, чи захочу я взагалі її носити. Річ може класно виглядати, але якщо її якість не відповідає моїм побажанням – а я люблю натуральні матеріали – купувати не буду. Також завжди уявляю, як річ буде сидіти на мені.

Інколи я роблю імпульсивні покупки, але в цілому намагаюся стримувати себе. Краще я 2–3 дні подумаю, а якщо вже повернуся до цієї думки, то куплю річ.

Витрачаю на шопінг приблизно 3 000–4 000 тисячі гривень на місяць. Зазвичай я шоплюсь два рази на місяць: коли приходить аванс і зарплата.

Секонд теж був у моєму житті. Останній раз була там літом, їхала з нічного чергування, й мала трохи часу перед роботою. Якраз поруч, на окружній, у районі Софіївської Борщагівки, був секонд. Знайшла там дві чоловічі сорочки. Мені подобаються секонди, але часто в мене немає на це часу.

Маю багато вінтажних речей, вони дуже якісні й доступні за ціною. Наприклад, у мене є вінтажна крута Dolce&Gabbana, яку я купила за 1 500 гривень. Вона абсолютно нова.

Щодо аксесуарів, то мене є невелика колекція хусток. Наприклад, купила в інстаграмі хустку Celine за 1 000 гривень. Прикраси взагалі не ношу, мені не подобаються, у них незручно. Через роботу, яка вимагає постійного миття рук, кільця незручно носити.

Ніколи не пошкодую грошей на гарне взуття й окуляри. Головне, щоби взуття було зручним, я рідко звертаю увагу на бренд. У мене взагалі одяг ділиться на зручний і незручний, а не на гарний і негарний. Це може бути як оверсайз, так й обтислі речі. Якщо мені в них комфортно, буду їх носити.

Рюкзак – GUD

Я працювала певний час у стаціонарі на нічних чергуваннях. Удень у мене поліклініка, потім нічні зміни. Мені потрібно брати багато речей із собою: одяг, щоби переодягнутися, їжу, фонендоскопи та іншу техніку. Мені був потрібен великий рюкзак, тому він у мене з’явився. Здається, що він більший за мене, але це ліпше, ніж ходити з пакетиками. Рюкзак мене рятує, бо не люблю носити щось у руках.

Пуховик – Katsurina

Пуховик я купила минулого року. Він виглядає дуже об’ємним і теплим, тому мені захотілося його придбати, але це була імпульсивна покупка. Мені в принципі імпонує те, що робить Katsurina, особливо літня колекція, але захотілося чогось із зимової колекції. У ньому тепленько, мені це подобається.

Сорочка – Zara

Купувала в Іспанії.

Футболка – Uniqlo

Класна якість. На жаль, в Україні немає цього бренда, доводиться купувати через баєрів або друзів, які їздять за кордон.

Штани – Nika Huk

Ці штани від української стилістики Ніки Гук. Вони з м’якенької екошкіри та добре тягнуться, тому в них зручно.

Взуття – Kasandra

Купила в магазині «Всі. Свої».

Про місто

Я із Західної України, з міста Кременець, що в Тернопільській області. Переїхала в Київ, коли вступила в медичний ліцей. Потім навчалася в медичному університеті імені О. Богомольця.

Я хотіла стати лікарем із 6 років. У мене була сусідка, яка працювала неврологом. Мені так подобалося, як до неї звертаються, її всі так цінували, поважали. Мені здавалося, що це благословенна професія. Я думала, що теж так хочу, тому  вирішила, що буду, як моя сусідка.

З часом я не розчарувалася в медицині, але мене розчарувала система. У медицині мені подобається, що це така сама творчість, особливо якщо ти працюєш із дітьми. Без творчості дитина тебе просто не прийме, особливо підліток. Якщо ти з ними не поговориш про Mortal Kombat, то тебе пацани не приймуть. Треба бути з ними на одній хвилі.

Коли приїхала в Київ, зітхнула з полегшенням.Тому що коли живеш у маленькому місті, ти ніби під лупою у всіх. Усі знають тебе, твоїх батьків, родину. А в Києві мені подобається, що ти тут, як мурашка, нікому до тебе немає діла, роби, що хочеш.

Я люблю парк Шевченка. Він мені нагадує Central Park у Нью-Йорку. У Нью-Йорку не була, мені вистачає парка Шевченка поки (сміється). Туди можна прийти із друзями, узяти вино, піцу і просто послухати, як грають музиканти. Я не люблю людні місця й центр. Живу на лівому березі. Подобаються порожні вулиці, де менше людей, й атмосфера в парку КПІ – там справжній дух студентства, особливо коли вони гучно святкують закриття сесії. Мені здається, що там підлога із кришечок з-під пива.

Із закладів обожнюю «Пузату хату». Усі чомусь говорять про заклади на Рейтарській, але камон, усі ж були в «Пузатій». Там можна спокійно поїсти й ніхто на тебе не дивиться, не треба вигадувати, що туди одягнути.

Мене вразило колись кафе китайської кухні «Жасмин». На стіні були приклеєні цінниками подерті плакати, старий дутий телевізор із китайським телебаченням, меню в теці, де у файлах роздруковані листи, на яких уже сто разів переклеїли ціни страв. Вони там говорять своєю мовою, на тебе можуть навіть накричати, але це не образливо, а дуже трушно. І до того ж там дуже смачно. Це найсмачніша китайська кухня, хай вибачать мені Кацуріни, але там дійсно нереальна їжа.

Є фраза: «Я не танцюю, я багато працюю», так ось – вона про мене. Я дійсно рідко кудись ходжу через те, що багато працюю. Можу вибратися в кафе лише із друзями, щоби смачно поїсти. Люблю заклад «Любимый дядя», там дійсно смачно.

Якщо обирати між вечіркою вдома чи барчиком, я піду в барчик або на якусь техно-тусу.

Наразі я б не хотіла переїжджати кудись із Києва. Я ще не розвинулася тут до такого рівня, щоби Київ здавався мені маленьким.

ФОТО: Діана Кучер