The Village Україна в рубриці «Зовнішній вигляд» фотографує містян і просить їх розповісти про свій одяг, шопінг та улюблене місце в Києві.

Фото: Анна Бобирєва

 Підпишись на Telegram-канал Kyiv Looks про українські бренди

Павло Гук – дизайнер компанії MacPaw і співвласник необістро «Асамблея». Ми розмовляємо з Павлом біля його ресторану на вулиці Івана Франка.

На Павлові: лонгслів Off-White, сорочка Muji, штани Dock, сандалі Suicoke, окуляри Retrosuperfuture

Про шопінг

Усе життя в мене були складні стосунки з одягом. У дитинстві я міг годинами ходити магазинами, мучити батьків і міряти всі можливі варіанти одягу. Через це шопінг почав асоціюватися з надто раціональним, рутинним заняттям. Але нещодавно я зрозумів: шопінг – це не про речі й не про раціональність, а про емоції. Проблема ж насправді не в одязі, а в голові; це не про «правильність» вибору, а про емоції, які ти хочеш отримати.

Одяг може пригнічувати або, навпаки, додавати впевненості. Тепер, дивлячись на себе в примірочній, я не оцінюю, наскільки річ практична і чи відповідає ціна якості. Це дурне заняття, яким раніше я годував тривогу щодо «правильного» вибору. Я часто купую фігню, через що себе зовсім не звинувачую. І це для мене відкрило цілий емоційний пласт, з яким я експериментую і завдяки якому отримую задоволення.

Я йду в магазин, коли хочу спробувати щось нестандартне, коли треба зрозуміти, як я відчуваю цю річ. Якщо ж це базовий одяг, то, звісно, простіше його придбати в інтернеті. Farfetch подобається тим, що вони доставляють речі в Україну за два-три дні. Також ловлю сейли в США: 6pm чи навіть Amazon. Я не зневажаю масмаркет, але віддаю перевагу брендам, які не сильно кричать про себе: Cos, Arket, Muji, Uniqlo тощо.

Хочеться підтримувати українських виробників, але тоді, коли це щось нове, а не наслідування. Сильні українські бренди, як на мене, це Ksenia Schnaider, Riot Division і Sleeper. Наприклад, зі Sleeper я вперше ознайомився, коли заїжджав у квартиру на Подолі, де він зароджувався. Побачив фотку Каті Зубарєвої та Асі Варєци з першими зразками піжам і подумав: «О, прикольно, дівчата починають якийсь бренд».

Мені подобається, коли люди мають у гардеробі дикі речі, які подобаються тільки їм. Яка різниця, що подумають інші? Якщо в тебе є річ, що викликає емоції – це круто. Наприклад, у мене є сорочка Scotch & Soda з дивним гавайським принтом і кроєм кімоно, із вкороченими рукавами. Востаннє одягав її минулого літа, треба встигнути поносити ще цього сезону.

Окуляри Retrosuperfuture Andy Warhol

Я ніжно люблю цей бренд, мені подобаються їхні комунікації та стиль. Давно мріяв про окуляри цієї марки, але коли зайшов у магазин у Нью-Йорку, то не зміг підібрати для себе жодну модель. Коли ж повернувся додому, подумав, що якщо мені нічого не личить, то всі будуть однаково погані. Вибрав пару в інтернеті без примірки, але виявилося, що окуляри підійшли. Усередині на дужці автограф Енді Воргола, а золоті вставки біля основи – характерна деталь, яка мені неабияк подобається.

Сорочка Muji

Muji – це японський бренд, який є масмаркетом, але таким не відчувається. Ходжу в їхні магазини, як дитина, щоб усе помацати та порозглядати. Останнього разу прийшов заради посуду, а вийшов із сорочкою. Вона з натурального льону, приємного крою, а краса її простоти така, що я регулярно отримую компліменти. Хочу одягнути «Асамблею» в бренд Muji.

Лонгслів Off-White

Це подарунок від друга. Лонгслів з однієї із перших колекцій – Main Label. Максимально простий і приємний до тіла. Взагалі, друзі бояться дарувати мені одяг, бо я досить вибагливий, проте тут не прогадали.

Штани Dock

Випадково натрапив на цей український бренд у ЦУМі. Навіть не розбирався, просто взяв. Ця марка подобається тим, що у них простий крій і тканини, які не мнуться. Для мене прасування (тим паче штанів) – найбільш безглузда витрата часу. Шорти від них люблю теж за цю особливість.

Шкарпетки Zara

Зі шкарпетками я поки не знайшов улюбленого бренду, жоден не викликає емоції. Хіба що шкарпетки від Yellow Place – коли вони стали скандальними, хоча я і раніше до них придивлявся.

Сандалі Suicoke

Протягом тривалого часу я геть не любив сандалі. Здавалося, що це стрьомне взуття. Як це взагалі можна носити? Але якось я гортав Farfetch і побачив ці сандалі від японського бренду Suicoke, який на них спеціалізується. Я зрозумів, що це може бути красиво. Виявилося, це ще й дуже зручно. Тепер думаю, що ходитиму в сандалях аж до смерті, ще внуків у них взую.

Поєднання шкарпеток і сандалів – це не про виклик. Те, що людям щось здається красивим чи некрасивим, залежить від контексту.

Рюкзак Topo Design

Цьому рюкзаку вже років п’ять – у мене навіть романтичних стосунків настільки довгих не було. [сміється] Це американський виробник, їх виготовляють вручну в Колорадо з військових матеріалів. Рюкзак супермісткий, я щодня ношу в ньому все своє життя. А ще він має вставку зі шкіри, яка красиво старіє.

Про місто

Золоті ворота – найприємніший район Києва, у якому я проводжу найбільше часу. Тут я живу, тут мій бізнес і друзі, а вузькі вулички та фасади будинків нагадують Львів. Вийшовши вранці по каву чи вночі по йогурт, я легко можу зустріти знайомих чи гостей «Асамблеї». Це дарує приємне почуття єдності та сусідства. Це те, що впливає на розвиток району, бо коли люди живуть, працюють і відпочивають в одному місці – їм не може бути на нього байдуже. Це також стирає концепцію великого міста, в якому всі одне одному чужі. Мій Київ – це всі свої.

Також подобаються Липки. Навіть не за те, що там щось є. Радше тому, що там нічого немає: ці порожні вулиці у дипломатичному кварталі, класні французькі балкони, величезні внутрішні зелені двори. А ще садок із фонтаном, якщо підніматися з бульвару Лесі Українки.

Віддаю перевагу закладам, цілісним за своєю ідеєю. Подобаються київські місця, що безпосередньо показують цінності та захоплення людей, які їх роблять. Наприклад, як бренд люблю «Каштан». Кайф закладу в тому, що в нього ідентичність дуже київська; ніхто не намагається зробити «як у Берліні» чи «як у Нью-Йорку».

Ще приклади: «Жизнь замечательных людей», «Любимый дядя» та «Итальянская редакция». Мені подобається те, що робить Дмитро Запорожець – він не старається створювати для когось, робить насамперед для себе; видно, як у ресторанах переплітаються його смаки та захоплення.