Люди в місті«Не обов’язково бути геєм або музикантом»: це чоловіки, які фарбують нігті

На початку жовтня мережа салонів краси G.Bar у своєму Instagram-акаунті опублікувала лукбук чоловічого манікюру 2020. Моделями стали музиканти та блогери. Інфлюенсер та блогер Петро Заставний вирішив також нафарбувати нігті та поділився результатом на власній сторінці в Instagram, де отримав близько 3 000 коментарів, серед яких більшість мала негативний характер.

The Village Україна спілкується з чоловіками, які фарбують нігті, та запитує, чи відчували вони через це тиск і дискримінацію.

Повернувся додому та відразу стер нігті, бо в ті часи у Севастополі це був смертельний вирок.

Наступного разу я пофарбував нігті вже в Києві, це вийшло випадково. Я сидів, як завжди, на манікюрі в майстрині, з якою до цього не працював. У залі перед очима була плазма, я задивився й не помітив, як майстриня відполірувала мені нігті, а я зазвичай не роблю цього. Вони стали ніби глянцеві. Відразу після цього ми з дружиною полетіли до Берліна. Я сидів у кафе з нею, вона подивилася на мої нігті, які дуже блищали, і сказала: «Ти як дівчинка, пішли купимо лак, я тобі їх зафарбую». Через те, що нігті були відполіровані, вони дуже блищали й виглядали жіночно. Зробити їх нейтральними можна було хіба що, пофарбувавши їх у чорний. Ми купили матовий лак, це класно виглядало. Аня нафарбувала мені нігті в номері готелю, ми пішли по клубах, гуляли Берліном і за ці дні ніхто не звернув на них увагу. Я бачив деяких стильних хлопців і дідусів із нафарбованими нігтями, там цим нікого не здивуєш.

Коли ми повертались додому, в мене був дисонанс. На кордоні я давав паспорт прикордоннику, а він так дивився на мої нігті, що я зрозумів, куди я повернувся. Я продовжував так ходити й бачив, що це привертає увагу людей на вулиці, у кафе – у негативному контексті. У формі протесту я почав фарбувати нігті постійно – просто для того, аби довести, що кожна людина може бути вільною та самовиражатися як хоче, якщо не порушує кордонів інших. Якщо ти нікого не вбиваєш і не ґвалтуєш дітей – роби, що хочеш.

Я фарбую нігті вже два роки. Спочатку це був звичайний лак, але від нього псуються нігті. В якийсь момент майстер мені запропонував робити шелак, і я став обирати чорне матове покриття. Потім ASAP Rocky почав це робити, додалися всякі наклейки, смайлики, сердечка та очі. Я теж став експериментувати та робити не просто чорний матовий, а додавати якісь сюжети. Приходжу в салон і ми думаємо: «Так, а що ми цього разу зробимо?». Я плачу за манікюр 500 гривень. Зараз записуюся раз на три тижні, а раніше я ходив кожні 7–10 днів, бо вони відростали, з’являлися кутикули й було видно довгі нігті. З покриттям не видно, що нігті відросли, і так я ношу манікюр набагато довше. Ми з дружиною ходимо до одного майстра.

Я хочу бути прикладом того, що можна бути вільним і робити, що хочеш. До того ж, моїй доньці це дуже подобається. У нас була смішна ситуація, коли ми гуляли з дитиною на дитячому майданчику, куди прийшли тато з донькою. Він був у шльопанцях і лускав насіння. До нас підбігла його донька, і вони з Уною, моєю донькою, почали гратися, бігати. Для дітей це ок, вони всі рівні, а ми з іншим татом сиділи на різних лавочках, і я дивився, як він спльовує насіння собі під ноги. Потім уже стемніло, а дівчата досі бігали, і я почав за ними бігати теж, щоб вони не впали в темноті. Пізніше нова подружка моєї доньки підійшла до мене, почала розглядати спочатку мій ірокез, потім нігті, і говорить мені: «А чого у вас нігті нафарбовані? Тати ж нігті не фарбують», а Уна каже: «Як не фарбують? Це ж тато». Та дівчинка це проковтнула. Дома я сказав доньці, що те, що їй говорять батьки – необов’язково правильно та правда, і вона має сама робити висновки та спостерігати за навколишнім світом, в якому, можливо, є більше, ніж ми їй говоримо вдома.

Інша історія, коли мені прилетіло за зовнішній вигляд: якось ми з дружиною були в Шевченківському суді після ДТП з байком, там стояв натовп хлопців, такі, наче тітушки чи спортсмени, які типу прийшли до суду, бо когось з їхньої банди судили. Коли ми заходили, вони вже напружилися, бо побачити ірокез та нігті. Ми виходили із суду, й вони досі там стояли, і ззаду, як у дитячому садку, почувся гієнний сміх. Хтось із них крикнув: «Гарний гребінець, пєтушок». Аня тримала мене за руку, я напружився, бо це неприємно, але вона сказала мені: «Пішли далі, не звертай уваги».

Упевнений, що через кількість чоловіків, які фарбуть нігті, це стане нормою. Зараз, коли хлопці з хлопцями ходять за руки або дівчата з дівчатами, я вже не бачу якоїсь бурхливої реакції. Так само буде й з нігтями. Що частіше це явище буде потрапляти людям на очі, то менше на це будуть реагувати. Я вважаю, що моя місія – показувати зовнішнім виглядом свободу самовираження. Колись до мене в ресторані підійшов якийсь мажор і запитав, з якої я групи. Іноді плутають із музикантами, бо думають, що це їм властиво. Також дисонанс відбувається у мам і нянь на дитячих майданчиках. Вони бачать мій зовнішній вигляд, бачать дитину поруч зі мною та розуміють, що я звичайний чоловік, так само люблю вареники, у мене є дружина та дитина. Потім уже нормально зі мною спілкуються, навіть із більшим інтересом.

Я вже звик і не звертаю увагу не реакцію людей. Я сприймаю це просто як частину себе. Це як татуювання, мені норм, а як людям іншим – це вже їхня справа. За кордоном я отримую компліменти за мій манікюр від різних людей. В Україні хіба що від дівчат чую компліменти.

Мій перший манікюр мав блакитний насичений колір, який я обирав близько 15 хвилин. Це був мій перший похід на манікюр у принципі. Я не дуже люблю цей процес, він мене втомлює, але продовжую ходити заради результату. Це одне з найкращих емоційних відкриттів, яке я відчував за останній час.

Я живу в культурному вакуумі, як і більшість людей із Києва, тому з жорстким булінгом не стикався. Звичайно, іноді мені доводиться ховати руки, у залежності від того, в якому я районі. Дорогою додому я проходжу промзону, тому мені доводиться ховати руки в кишені, коли розумію, що є загроза. Поки в мене не було проблем через нігті, але я впевнений, що це питання часу. Десь мені точно перепаде. Якось мене зупиняли військові через символ ЛГБТ на футболці, тому за нафарбовані нігті теж може прилетіти.

Сторонні люди часто звертають увагу, інколи бачу, як люди не можуть відірвати погляду від моїх рук. Це приємне відчуття, ти ніби змушуєш людину відволіктись від своїх турбот. Але звичайно, я робив це не для того, аби привернути увагу.

Люди ніколи не перестануть турбуватися про чуже життя та зовнішній вигляд, тому я не можу сказати, що суспільство швидко звикне до нафарбованих нігтів у чоловіків. Але завдяки гетеросексуалам, які фарбують нігті, це може стати чимось більш звичним. Також зірки сприяють такій моді, до прикладу, Моргенштерн, Asap Rocky, Ic3peak – ці персони створюють видимість. А будь-яке явище, про яке не говорять і не показують, ніколи не наблизиться до норми в уяві більшості. Тому для цього потрібні прояви, приклади, необов’язково бути геєм або музикантом, щоб фарбувати нігті.У серпні я їздив до батьків додому, в Одеську область. Тоді я зістриг фарбоване біле волосся, зняв усі пірсинги та лак. Такою була домовленість із батьками. Ми домовились, що вони мене не критикують і приймають, а я приїжджаючи в гості виглядаю не так яскраво, як у Києві. Я не ображаюсь за це на батьків. Вони живуть у селі, тому для їхнього спокою й безпеки мені краще виглядати не так яскраво. Я ж приїжджаю на вихідні й повертаюсь до Києва, а батьки там залишаються, їм там жити. Але коли ми спілкуємось через відео, то я не приховую нафарбовані нігті. У цьому мене підтримує бабуся, яка завжди каже батьками, чому ви до нього придовбалися, нехай робить, як хоче.

Найсмішніша ситуація й реакція була від чоловіка, в якого я орендую квартиру. Він має дуже серйозний вигляд і коли він побачив мій манікюр, то просто глянув і проковтнув, але нічого не сказав. Тоді в мене був бордовий колір.

Я часто працюю з музикантами, багато часу проводжу в турах, тому часто бачив у чоловіків нафарбовані нігті з блискітками. Мабуть, саме це мене надихнуло. Мені дуже подобається візуально чоловічий манікюр, але, крім цього, я зрозумів, що це прояв підліткового духу бунтарства.

Після мого першого манікюру в мене не було жодної курйозної історії чи ситуації, в якій мене б дискримінували. Навпаки, я почав отримувати скільки жіночої уваги, скільки в житті не отримував. І лише двічі в мене запитали, навіщо я це зробив. Я думаю, це пов’язано з тим, що мені 23 роки, я рідко маю справу зі старшим поколінням, яке може негативно реагувати на такі речі. Усе моє оточення – люди до 30 років.

Крім манікюру в майстра, я ще намагаюсь удома теж доглядати за руками й нігтями, періодично зволожую кутикули олією. Увесь догляд мені подарувала мама. До речі, коли вона вперше побачила мій манікюр – відразу запостила собі фотографію у фейсбук із підписом: «Який класний манікюр зробив син». У неї дуже велика аудиторія в фб – близько 10–15 тисяч підписників, які за віком 40+. Було дивно, що ніхто не хейтив у коментарях.

Після мене мій друг нафарбував собі теж нігті. Але він лише один раз походив із ним і більше не повторював цей досвід, сказав, що це не його історія.

На манікюр я витрачаю 500 гривень – у цю вартість входить покриття, зняття та чистка. Мені подобається за собою доглядати, я порівнюю це з придбанням нової футболки, наприклад. Тому жодного разу не пошкодував цих грошей. Усі ідеї на фарбування мені скидають подруги. Я вже робив чорний, смайлики та абстрактний.

Можливо, я й ловлю на собі косі погляди, але перестав звертати увагу на це. Я завжди виглядав небанально. На тілі в мене тату з 15 років, а, крім цього, ще й пірсинги. Тому увагу на мене звертали завжди, в один момент я просто перестав помічати це. Трешових історій, пов’язаних із манікюром у мене теж не було. Колись я їхав в Умань із хлопцями й вони попросили мене змити лак, сказали, що в маленькому місті можуть бути через це проблеми. Але я вирішив не робити цього й поїхати, як є. Там ми ходили на базар за продуктами, де багато бабусь, і ніхто особливо не звертав увагу на мій манікюр.

Фото: Костянтин Гузенко, Наті Авдєєва