Одні жителі міста вчаться купувати якісні товари у модних шоурумах, інші шукають способи звільнити свої шафи від непотрібних речей. Спільно з letgo у спецпроекті «Нове життя старих речей» ми розповідаємо про людей, для яких ставлення до речей є окремою філософією.

Настя Жеребецька — співзасновниця та арт-директорка дизайн-бюро spiilka і авторка соціально-художнього проекту Armchairity. В рамках свого проекту Настя реставрує вінтажні крісла, а 25% від доходу перераховує у фонд допомоги самотнім літнім людям Starenki.

Про шопінг

Я точно не шанувальниця пройтися магазином у вільний час, аби придбати собі трендовий одяг. Останні три роки намагаюсь виховувати в собі раціонального споживача, якого цікавлять змістовні та функціональні якості одягу. Тобто мною керує не бажання бути гарнішою, приваблівішою чи моднішою, а зміст речей — те, що може викликати стійкі асоціації з тим, що мені справді подобається.

Наприклад, «правдиво моя» покупка останнього часу — мешти Nike SB. Такі самі, лише іншого кольору, є в мого чоловіка, Тараса. Тож ми виглядаємо, як сім’я-команда в стилістиці Уеса Андерсона. А ще подобається бути мікрочастинкою скейт-культури, бо це асоціація з минулим моєї сестри, улюбленою грою «Тоні Хоук», фільмом «We are blood» і ще купою всього «мого».

Nike SB мені довелось купити у дитячому відділі для хлопчиків, тому що не було жіночих аналогів. Це такий скейтерський сексизм: виробники думають, що хлопчики катаються, а дівчатка лише ходять зі скейтом.

Ми виглядаємо, як сім’я-команда в стилістиці Уеса Андерсона

Кеди Vans з котиками

Це подарунок чоловіка, який я зносила буквально до дір. Мені подобається бачити реакцію людей, які не одразу розпізнали в рудо-коричневому паттерні купу кіток. Це завжди «вааа» і «віііі». Сьогодні вони як експонат в музеї «Поле Чудес»: я тримаю їх до часу, коли зможу розказати дітям про історії, які я пережила в цих Vans. Адже вони були на мені у найважливіші спільні події від початку нашої сім’ї.

Люблю шопінг закордоном, бо це додає цінності покупці: купуєш не тільки лах, але й спогади про подорож. Мені подобаються барахолки, секонди та магазини кшталту «Єврошопа» у Франківську, коли якісні базові речі можна купити справді недорого. У нас під домом відкрилася Humana, де я знайшла тепер вже улюблені джинси Acne за 150 гривень та величезний светр Lacoste за 200. Хіба не клас?

Я їжджу на самокаті. Але у мене є і велосипед Pride mini від українського виробника, він розкладний з маленькими колесами. На жаль, я рідко на ньому виїжджаю, тому що у нас немає велокультури, я можу окреме інтерв’ю дати на цю тему. Всі думають, що велосипед — це щось брудне й погане, його не можна брати в офіс, заносити в ліфт, їхати з ним в метро.

Купуєш не тільки лах, але й спогади про подорож

Велокепка Stevie Gee x Cinelli

Велокашкет з нашої останньої відпустки у Лондоні, його мені також подарував Тарас. Це колаборація Stevie Gee x Cinelli в дуже непритаманних мені кольорах. Як і кеди Vans, які вийшли за межі скейт-культури, велокашкет пішов далі: його тепер можна носити просто як аксесуар. Буду літати в ньому на самокаті і згадувати фільм «Білі не вміють стрибати».

Про ставлення до речей

Інколи я думаю, що в мене купа зайвого, а інколи — що шафа пуста. Намагаюсь бути в цьому плані аскетом і тримати тільки ті речі, які справді ношу. Приблизно раз на 3-4 місяці ми з чоловіком проводимо ревізію гардеробу і віддаємо одяг та взуття тим, хто їх потребує більше.

Мені легко відпускати речі, проте є декілька елементів гардеробу, які для мене стали чимось більшим, ніж просто одяг. Тож я без надії сподіваюсь, що не затаскаю й не порву їх найближчим часом.

Це наша сова — Йосип. Роки два тому один клієнт подарував нам його на роботі. Виявилось, звісно, що він не може жити в оупенспейсі. Йосип спить вдень, йому там всі заважали, тому він почав поступово згасати. Запитали, хто може забрати, і я, певна річ, сказала, що хочу я. Відтоді Йосип живе з нами. Він дуже активний вночі. Коли у нього був шлюбний період, він всю ніч кричав. Ми навіть не знаємо, скільки йому точно років і якої він статі. В інтернеті написано, що стать сови можна розпізнати за довжиною ніг, і все.

Щороку кількість книжкових полиць у квартирі збільшується. Хоча я дуже не люблю пилезбірники. Зараз перестаю купувати нові книги, читаю електронні версії.

Настав час бути свідомим. Сім мільярдів споживачів, більшість з яких байдужі засранці, — це занадто для однієї планети. Треба мінятись кожному окремо і змінювати культуру споживання в цілому.

Сім мільярдів споживачів, більшість з яких байдужі засранці, — це занадто для однієї планети.

Про вінтажні крісла та Armchairity

Armchairity — це дуже комплексний для мене проект. В ньому і нереалізована любов до дизайну інтер’єрів, і пропаганда апсайклінґу, і бажання допомогти тим, кому найбільше потрібна увага, і просто необхідність періодично себе дивувати.

Я знаходжу старі крісла в інтернеті, купую, перевожу в Київ, вигадую для них візуальну концепцію та віддаю на реконструкцію професіоналам. Далі розказую про готові крісла в себе на сторінках в соцмережах. Не хочу казати «продаю», бо це не першочергова мета проекту. Важливіше потрошку сіяти знання про те, що апсайклінґ — це крута та корисна тема. Наразі я встигла продати одне крісло з двох. Але це геть незайві 100 доларів допомоги у фонд Starenki.

Крісла я шукаю на OLX по всій країні. Є продавці, які розуміють, що такі крісла купуватимуть під реконструкцію чи перепродаж і ставлять ціну 5 000 гривень. А є такі, у кого вони у гаражі збирають пил і вони продають їх за 200-300 гривень. Людям не хочеться викидати, вони продають їх за копійки, але з умовою самовивозу, тому що доставка Новою Поштою такого крісла коштує 900-1000 гривень. Я дивлюсь, щоб крісло було виготовлене не пізніше 80-х років. Після 80-х почався масовий промдизайн, а у 60-70-х ще можна знайти щось особливе.

Сумка «Жили-Були» від We Are Able

Одна з моїх улюблених речей — хіп-пак (поясна сумка - ред.) «Жили-Були» від We Are Able. Жили-Були — це наш соціально-художній проект з Йовою Ягер, який допомагає тваринам. На патерні зображені тварини з Червоної книги. А ця маленька сумочка — колаборація проекту з українським виробником. Виходить супер-комбо: естетика+якість+користь. Цей хіп-пак міг би стати головним героєм фільму Кім Кі Дука, бо легко переживає весну, літо, осінь та зиму. З усіма примхами погоди, купою сеансів прання та щоденним використанням.

У нас планується ще одна колаборація «Жили-Були» з We are able. Я вже можу привідкрити таємницю: я намалювала нових тварин, які продовжать серію. Ми проводили ціле голосування на Кураж Базарі — питали людей, яких тварин з Червоної книги їм не вистачає у патерні.

Продаю:

Кеди Converse, 39 розмір,

300 грн

Кеди мені віддала сестра. Ні вона, ні я ні разу їх не одягнули — пролежали у моїй шафі два з половиною роки і ніякої історії у мене з ними не трапилось. Але я знаю, що червоні Converse для багатьох щось означають, це частина субкультури. Колись червоні кеди вважались символом рекламника. Є таке креативне рекламне агентство Red Keds. Незважаючи на те, що в минулому я теж рекламник, у мене ніякого контакту з цими конверсами не відбулось. Можливо, зараз десь гуляє саме той рекламник, якому вони підійдуть.