Одні жителі міста вчаться купувати якісні товари у модних шоурумах, інші шукають способи звільнити свої шафи від непотрібних речей. Спільно з letgo у спецпроекті «Нове життя старих речей» ми розповідаємо про людей, для яких ставлення до речей є окремою філософією.

Даша Кацуріна разом з чоловіком Мішею відкрила ресторан «Китайський привіт» та створила бренд пуховиків Katsurina. Вона розповіла The Village Україна про магазини одягу та три улюблені речі.

Про шопінг та улюблені бренди

Я вважаю себе конс’юмеристкою (конс’юмеризм – культ споживання – ред.), але при цьому я взагалі не шопоголік. Я рідко купую, тому що ретельно продумую, які саме речі мені потрібні, довго зважую, чи дійсно вони мені підходять.

Інколи наступає момент, коли відкриваєш шафу і розумієш, що немає чого одягнути. Я від цього депресую, Міша це помічає і виганяє мене на шопінг. Додому не пускає без нових речей.

Останнім часом всі покупки ми робимо за кордоном. Але не тому, що у мене є якісь упередження, а тому що ми почали більше подорожувати. Нещодавно наші друзі порадили нам Берлін як місто ідеального шопінгу: там дешевше, ніж у Лондоні, але дуже круті нішеві дизайнери. Ми поїхали спеціально туди на шопінг. Виявилось зовсім недешево, але дуже круто.

Бренд має значення. Я дуже люблю Acne, нещодавно Міша подарував мені їхній джинсовий сарафан. Також люблю мас-маркет: Zara, Bershka. Вони перші на ринку моніторять колекції і швидко їх відтворюють.

Шопінг займає дуже багато часу. Тому для походів по магазинах я шукаю не настрій, а час.

У моєму гардеробі немає нічого обов’язкового. Що мені подобається, те я і купую. Я  фанат спортивних штанів, тому їх у мене багато.

Про ставлення до речей

Ми щойно переїхали у нову квартиру, і я зрозуміла, що у мене купа речей, які лежать «до кращих часів». Скоро відвеземо їх у благодійний фонд.

Я добре ставлюсь до секонд-хендів та речей, які були у вжитку. Нещодавно ми їздили у В’єтнам і натрапили на якийсь дивний місцевий секонд-хенд. Це був одночасно і секонд,  і шоурум молодих локальних дизайнерів. Там я купила  чудову спідницю. Розмір трішки малий, не вистачає кілька гудзиків, але я все одно її одягаю.

Колись Міша організовував вечірку в Зеленому Театрі в стилі 80-х: костюми для аеробіки, яскраві олімпійки, комбінезони, легінси. Місяць тому ми зробили корпоратив «Китайського Привіту» у такому ж стилі. По одяг їздили на Лісову на секонд. Міші купили класний кислотний спортивний костюм, його можна навіть просто так носити.

Вважаю, що конс’юмеризм — це моя негативна риса, її треба позбуватися. Коли ми їхали з Амстердама в Берлін, в автобусі забули величезний пакет нових речей для доньки, мої кросівки, кремчики і шампуні. Пішли до компанії перевізника, щоб повернути всі речі, а нам сказали, що потрібно залишити офіційну заявку на сайті і, можливо, нам щось повернуть. А взагалі вони дуже заклопотані, тому — до побачення. Я розплакалась. Хоча це дивно, тому що я можу загубити телефон і не засмутитись. Не можна до цього так ставитися. Це всього лише речі.

Обручка

Як будь-яка дівчина, я хотіла кільце від Tiffany, але розуміла, що воно не підійде мені емоційно, я не буду його носити регулярно. Я мало ношу прикрас, навіть вуха не проколоті. Коли ми лише познайомились з Мішею, він мені показав Інстаграм київського ювеліра Denis Music. Тоді я зрозуміла, що нарешті знайшла кільце, яке готова носити щодня. Чорне — це обручка, а з білим Міша зробив мені пропозицію. Денис чудовий ювелір і круто, що київський.

Окуляри

У мене поганий зір, але я постійно економила на окулярах, бо часто їх губила. Купувала в Zara, а потім міняла лінзи, які коштували дорожче, ніж самі окуляри. Три роки тому я зірвалась і купила ці окуляри від Retro super future у шоурумі Hello Glasses. Я тоді працювала в Oh my look, і вони коштували, як моя зарплата. Вже тричі я змінювала їхні лінзи, вони затираються. Люди досі приходять у Hello Glasses по цю модель окулярів і просять «такі як у Даші Кацуріної», але ця фірма їх більше не виготовляє. Можна сказати, що ці окуляри стали моєю візитною карткою. Хоча зараз намагаюсь їх рідко одягати, бо за три роки вже набридли.

Довлатов

Мама подарувала мені збірку оповідань Довлатова, коли мені було 16. Я переїхала в Київ з цією книгою, потім перевозила її з собою з однієї квартири на іншу. Це була єдина книга, з якою я переїхала до Міші.

Про ковдри-пуховики Katsurina

У 2012 Марджела зробив колекцію з ковдрами-пуховиками для H&M. Взяв пухові ковдри і зшив їх. Я хотіла купити, але не могла знайти їх ніде, тому що це була капсульна колекція, яка очікувано розлетілась за два дні. Вирішила пошити сама.

Це ще було у Харкові, три роки тому. Швачка на мене дивилась дуже підозріло, коли я принесла білу ковдру з JYSK і попросила зробити з неї куртку. Я проходила в «ковдрі» всю зиму, багато хто цікавився, де можна купити такий пуховик. І на наступну зиму ми вирішили їх продавати. Я була на восьмому місяці вагітності, тому це були дуже дивні продажі. Тим не менш, ми зробили класну фотосесію, мій пуховик купили Віра Брєжнєва, Даша Астаф’єва та ще багато відомих людей.

Цього року ми підготувались, я зробила пуховики більш практичними (раніше вони були величезні, незручні і білі), додала різних кольорів, ми розширили виробництво. Я намагалась пошити так, щоб можна було купити один пуховик на всю зиму і не хвилюватися більше. За перші два тижні ми продали стільки ж, скільки минулого року за весь період продажів.                                                                                                                                                                                                                                 Я не відчуваю себе дизайнером. Є речі, які мене надихають і я можу ними ще когось надихати. Наша історія з ковдрами-пуховиками вже закінчується, цього року їх пошили всі кому не лінь.  Взагалі, класно робити пуховики, вони всім потрібні, а красивих мало. Навіть дуже мало.

Продаю:

Светр no name, 150 грн

Я придбала його на барахолцi Kyiv Market гривень за 200. Вiн теплий i смiшний. Підозрюю, що ручної роботи. Мiша називає його светром художницi.