Є питання«Людей з інклюзивністю» не існує. Зібрали правила комунікації нового часу

Спілкування з ветеранами

Veteran Hub у гайді для компаній, що хочуть бути дружніми до ветеранів Praktyka, пише про міф, що учасники бойових дій і ветерани спілкуються винятково про війну та мілітарною мовою. Однак це не так. За винятком досвіду служби, ветеран – звичайна людина. Служба – лише відрізок її життя. Як до участі в бойових діях ветерани мали ідентичність, історію й інтереси, так і поступово повертаючись до цивільного життя, вони розширюють своє коло спілкування, рідше носять військовий одяг, перестають представлятись за позивним. Тож у спілкуванні з ними доречно дотримуватися загальних етичних рекомендацій, що допомагають створити атмосферу рівності та довіри.

• Під час розмови з ветеранами слід говорити просто й прямо. Обирати чіткі визначення, позбавлені емоційного забарвлення. До прикладу, замість «вічний подвиг» скажіть нейтральне: воєнний чи бойовий досвід.
• Коли ви шукаєте якесь означення, пам’ятайте: передусім людина, потім – її досвід. Для цього використовується конструкція «людина з певною ознакою». Наприклад, людина з ампутованою кінцівкою чи людина, яку звільнили з полону.
• Воєнний досвід є лише частиною ідентичності людини, тому замість «атовець» варто сказати ветеран або ветеранка АТО / ООС.

• Людина, яка брала участь у бойових діях і завершила службу – це ветеран або ветеранка. Людина, яка проходить службу зараз – учасник бойових дій, що є також юридичним статусом. Учасником бойових дій ми називаємо людину, яка має воєнний досвід у будь-якій ролі. Неправильно буде називати всіх військовими, бійцями чи добровольцями, адже це окремі статуси людини.
• Ми не даємо оцінки досвіду, який отримали ветерани. Тому всі події й обставини, що трапилися з людиною під час служби та участі в бойових діях – це бойовий досвід. Включно із щоденними обов’язками, ініціативами, рішеннями, участю в бойових зіткненнях. Не варто казати «пройшов крізь жахи війни» чи «воював».

• Війна, а не «події на сході / півдні». Усе це – бойові дії проти окупантів, спрямовані на відновлення конституційного строю та територіальної цілісності України.
• Воєнний досвід залишиться з ветеранами назавжди. Тобто життя з ідентичністю ветерана є нормою, його не потрібно «змінювати», «повертати до нормального життя» чи «реабілітувати». Про повернення до цивільного життя етично сказати – адаптація до цивільного життя.
• Якщо ви хочете запитати ветеранів про їхній бойовий досвід, це можна питати прямо: «Скажіть, будь ласка, чи ви учасник бойових дій? Чи комфортно вам говорити про це зі мною?»

• Якщо під час спілкування ви відчуваєте невпевненість, сором’язливість, хвилювання – це цілком нормальна реакція. І буде доречно поділитися вашими емоціями. Єдине – слід говорити саме про себе, свої емоції, а не перекладати відповідальність на співбесідника. Наприклад, ви можете сказати щось на кшталт: «Ви знаєте, я ще не проводив(-ла) співбесід із ветеранами, тож трохи хвилююсь. Але мені щиро хочеться, щоб наше спілкування було комфортним для нас обох, тож якщо я буду перепитувати або уточнювати щось, прошу поставитися до цього з розумінням. Якщо вам буде некомфортно про щось говорити, просто скажіть мені про це». У такому випадку ви зізнаєтеся у своїх емоціях, але зробите це етично, не порушуючи особистих меж співрозмовника чи співрозмовниці.

 

Спілкування з людьми з інвалідністю

Коли ми говоримо про людей з інвалідністю, звертаємося до основного правила безбар’єрної комунікації – «спочатку говоримо про людину, а не про її риси». Наприклад, людина з інвалідністю, людина з ДЦП, людина із синдромом Дауна. Якщо ж ми говоримо, наприклад, «інвалід» чи «ампутант», ми знеособлюємо людину та зводимо її особистість до однієї ознаки.

Лідерка ГО «Група активної реабілітації» Уляна Пчолкіна каже, що поширеною помилкою залишається формулювання «людина з інклюзією» або «людина з ампутацією». Інклюзія – це процес включення незахищених верств населення в загальне життя суспільства. Ампутація – це процес відтинання кінцівки. Людина не може бути з процесом. Це як сказати «людина з операцією». Тому правильно буде сказати – людина з ампутованою кінцівкою. Але якщо людина народилася без кінцівки, і її ніхто не ампутував, тоді це людина без кінцівки. Терміна «людина з інклюзивністю» немає.

Часто про людей з інвалідністю говорять «люди з особливими потребами» або «люди з обмеженими можливостями». Але правда в тому, що кожен із нас є людиною з особливими потребами й обмеженими можливостями. У кожного вони свої, і це не є синонімом інвалідності.

Такі формулювання, що ніби маскують першочерговий зміст сказаного, називаються евфемізмами. Згідно з «Довідником безбарʼєрності», евфемізми вживають, коли не знають, як коректно говорити, бояться ненароком зачепити людину або намагаються проявити своє поблажливе ставлення. І це може спричиняти непорозуміння, ображати чи вводити в оману. Варто уникати переносних значень і метафор, тому що вони викривляють життєву ситуацію людини, приховують чи прикрашають її. Завжди краще послуговуватися коректною термінологією. «Люди дощу», «сонячні діти» – це евфемізми, тоді як «люди з розладом аутистичного спектра» чи «діти із синдромом Дауна» – це коректна термінологія.

Інвалідність часто є станом, а не хворобою. Тому зайве емоційне забарвлення, як-от «людина, яка страждає від інвалідності», не буде правильним. Краще вжити «має певний діагноз» чи «живе з певним діагнозом». Замість «жертва» варто вживати «постраждалий» і «постраждала». «Прикутий до візка» замінити на «пересувається в кріслі колісному». Людина за будь-яких порушень не страждає, не бореться, а живе.

Часто люди плутають терміни «вади» й «порушення», але «вади» – негативно забарвлене слово, яке означає, що з людиною щось не так. А порушення – це не недолік, а факт, повністю нейтральне слово. Тому правильно буде сказати «людина з порушенням слуху» чи «ветеран із порушенням опорно-рухового апарату». 

Немає такого слова, як «візочник». «Людина, яка користуються кріслом колісним» або «людина, яка пересувається за допомогою крісла колісного» – етичне формулювання. Також у «Довіднику безбар’єрності» вказано, що людина на кріслі колісному «іде», а не «їде». Очільниця ГО «Група активної реабілітації» Уляна Пчолкіна пропонує користуватися більш нейтральним словом «пересувається». Тобто, коли ми запрошуємо людину пройти з нами, ми можемо сказати «Давай перемістимося туди» або «Давай прогуляємося».

«Крісло колісне», а не «візок» чи «інвалідна коляска». Оскільки візок – це щось, що везуть, як у випадку з дитячим візком, а людина може пересуватися самостійно. До того ж крісло колісне використовують не лише люди з інвалідністю. На ньому може пересуватися й людина з тимчасовими порушеннями здоров’я. 

Якщо ми не знаємо, людина повністю незряча чи має порушення зору, і контекст не вимагає від нас деталізації, краще вживати узагальнений термін «людина з порушенням зору». Якщо ми, наприклад, розповідаємо про тактильну навігацію, ми можемо сказати, що це навігація для «незрячих людей і людей із порушеннями зору» або для «людей із повною або частковою втратою зору». І за аналогією з людиною, яка може «йти» в кріслі колісному, незряча людина «дивиться» контрастне маркування, книжку написану шрифтом Брайля або кіно за допомогою допоміжних пристроїв. 

Термін «неповносправність», що використовують у судових рішеннях, також є некоректним, адже він є калькою з польської мови й не визнаний юридично в Україні. Крім того, більшість людей з інвалідністю не є неповносправними, вони такі ж, як і решта людей, і так само можуть працювати, навчатися, народжувати та виховувати дітей.