Автори словника з англійської мови Collins Dictionary назвали слово 2022 року – пермакриза. Слово очолило щорічну збірку з десяти слів або фраз, які «відображають мову, що постійно розвивається, і турботи тих, хто її використовує». Торік словом року, за версією Collins Dictionary, стала абревіатура NFT (non-fungible token, «незамінний токен»), а в попередні роки обирали зокрема слова «локдаун», «фейк ньюс», «брекзит», «кліматичний страйк».

«[Пермакриза] підбиває підсумок того, наскільки жахливим був 2022 рік для багатьох людей. Мова може бути дзеркалом того, що відбувається в суспільстві й у світі загалом, і цього року перед нами поставав виклик за викликом», – зазначає голова Collins Learning Алекс Бікрофт.

Слово «пермакриза» передусім визначає психологічний стан, тому ми поговорили про нього з клінічною психологинею й психотерапевткою Сюзанною Накрийко. Більше такого контенту – в Telegram-каналі «Твоя кукуха».

ілюстрації: Анна Шакун

Цей матеріал підготували за підтримки наших читачів

Donate

Що таке пермакриза

Пермакриза (перманентна / постійна криза) – це відчуття життя в небезпеці й невизначеності протягом тривалого часу, яке характерне для особистості під час війни, інфляції, політичної нестабільності й інших глобальних подій, які можуть порушувати наш звичний порядок життя в тривалій перспективі.

Відмінність звичайної від перманентної кризи полягає в тому, що друга не є каталізатором особистісного зросту. І якщо звичайна криза змушує нас із часом переглянути всі наші адаптивні механізми задля подолання тих чи тих життєвих етапів, пермакриза в цьому нам не допоможе. Варто зазначити, що сама собою криза не є чимось поганим.

Кризи, що їх переживає кожна особистість, розділяють на нормальні або анормальні. Така характеристика будь-якої кризи визначається тим, чи призводить вона до травматизації.

Якщо нормальною кризою заведено вважати перехід від одного вікового етапу до іншого, то травматичні кризи викликаються екстремальними ситуаціями, що призводять до серйозних негативних наслідків, тобто ситуаціями загрози втрати здоров’я або життя. Подібні події можуть призводити до розвитку хворобливих станів: травматичного й посттравматичного стресу, інших невротичних і психічних розладів.

Кризи, що їх переживає кожна особистість, розділяють на нормальні або анормальні. Така характеристика будь-якої кризи визначається тим, чи призводить вона до травматизації

Перманентну кризу визначає нестабільний фон

Перманентну кризу можна визначити анормальною / незвичайною кризою, тому що внутрішні ресурси за неї можуть закінчуватися через її невизначену тривалість. Коли ми надто довго живемо в нестабільності й буквально не знаємо, що буде завтра, це суттєво порушує почуття безпеки людини. Як наслідок, протяжна криза рано чи пізно призводить до травматизації, це питання часу. Надмірні вимоги до себе ще більше посилюють згубний вплив стану перманентної кризи.

Надмірні вимоги до себе ще більше посилюють згубний вплив стану перманентної кризи

Пермакриза – закономірний процес для планети?

Ми всі щось втратили: життя, яке мали до того, упевненість у майбутньому, свої плани тощо. І ми, власне, не можемо цю втрату до кінця пережити, бо вона постійно поновлюється. Ми знову й знову щось втрачаємо, просто кожен по-своєму.

Багато також залежить від географічного розташування регіону. Наприклад, якщо ви живете в Сполучених Штатах, то там будь-які зміни, що впливають на стабільність різних аспектів життя, справді є сильним потрясінням. Наприклад, фінансова стабільність. Ми знаємо, що в США люди власноруч відкладають гроші на пенсію, навчання дітей, беруть кредити на 30 років на нерухомість і не надто хвилюються, що буде завтра з їхньою роботою чи з інфляцією.

Якщо ми говоримо про Україну, яка протягом усієї історії не мала часу на повноцінне психологічне відновлення населення після криз, то цей стан нам уже знайомий, зараз він просто поглибився.

Шкода, що ми тільки почали видихати й мати трохи більше впевненості в майбутньому, як прийшла повномасштабна війна й нам ніби знов підбили крила. Знову та стабільність, яка почала формуватися, похитнулася. Тобто для нас, українців, пермакриза – не таке вже й нове явище. Насправді ми як нація загартованіші в цьому аспекті. Можливо, якби те саме трапилось в умовній Австрії чи Франції, місцевим людям, які звикли до комфорту, мабуть, було б важче. Для нас, на жаль, це щось більш звичне.

Пермакриза в наступних поколіннях

Ми депривовані, фрустровані, а зараз ще й з пермакризою. Відчуття, що людство загнало себе в «психоемоційний глухий кут». Постає закономірне питання, чому так? Як наступним поколінням не повторити цю помилку?

Якщо продовжувати розглядати цю тему на прикладі війни, говорячи про нас, українців, не можемо не згадати про трансгенераційну травму, яка передається крізь покоління, навіть якщо про неї не говорять уголос. Що ми маємо після Голодомору, наприклад, та кількість їжі на наших столах під час Різдва або якогось застілля, говорить про трансгенераційну травму поколінь, про те, що вона нікуди не зникає, вона має опрацьовуватись. І як вона буде опрацьована, на щастя, теж залежить від нас. Від того, наскільки ми будемо говорити про неї, наскільки будемо перетравлювати ментально, культурально все, що відбулося, буде залежати, наскільки наші діти будуть відчувати або не відчувати вплив цієї травми.

Зовнішні ресурси подолання кризи: стосунки, люди, соціальне життя – те в нашому оточенні, що може нам давати достатню опору, щоб пережити цю чи будь-яку іншу кризу

Особистісні ресурси подолання психологічної кризи

Їх можна розділити на два види – внутрішні й зовнішні. До внутрішніх відносимо самоідентичність і те хороше ставлення, яке людина поглинула від своїх близьких. Є такий психологічний термін, як good enough [достатньо хороший – ред.]: якщо особистість відчуває себе достатньо хорошою загалом, тоді це буде її опорою під час виходу з травматичного досвіду.

Зовнішні ресурси подолання кризи: стосунки, люди, соціальне життя – те в нашому оточенні, що може нам давати достатню опору, щоб пережити цю чи будь-яку іншу кризу.

Будь-який кризовий стан характеризується інтенсивними негативними емоціями: відчуттям невизначеності, хвилюванням, тривогою, переживанням власної нікчемності, безпорадності, самотності, безнадійності, песимістичною оцінкою власної особистості, актуальної ситуації й майбутнього тощо. Головний посил: нам важко планувати подальші дії. Ми стоїмо на місці з внутрішніми демонами.

Найпершими треба випускати тих «демонів», які просяться на волю найгучніше, стаючи комом у горлі

Те, що у ваших думках, ваших відчуттях, розмовах, – це й треба опрацьовувати. Тому, що психіка – дуже розумний механізм, вона виштовхує на поверхню те, що вже зовсім не стерпіти. Тобто щойно ви чуєте, що підступає нав’язлива думка, дайте цьому простір: усередині себе, на папері, у розмові з вашим другом, партнером. Потрібно давати вихід цим переживанням, які поступово просяться. Не нам визначатися, чи сьогодні, наприклад, сумувати, а завтра думати про власну безпорадність. Ні. Якщо підступає біль чи гнів, то їм треба дати вихід. Тому ми опрацьовуємо передусім те, що проситься на поверхню, бо психіці варто довіряти. Вона розумна й має чудову саморегуляцію, тому ми називаємо це гомеостазом. Якщо ми їй не заважаємо, а підтримуємо, вона буде сама себе регулювати. Психологічна криза є одним із проявів соціально-психологічної адаптації особистості в ситуації втрати або загрози втрати значущої цінності чи об’єкта. Вона виникає за неможливості подолати перешкоди способами, сформованими на основі попереднього досвіду.

На жаль, неможливо подолати глобальну пермакризу в реаліях сьогодення, бо ми в ній все ще перебуваємо. Але ми можемо знайти спосіб, який найменше нас травмує за весь цей період. Наприклад, коли виключають світло і нам стає страшно й незатишно; щоб пережити це з найменшою травматизацією, краще не бути в цей час одному й не гнітити себе за нездійснені плани чи не зроблену роботу.

Щодо «української перманентної кризи»

Допоки триває війна, наша психіка буде напружена питаннями: чи прилетить завтра? Що може бути завтра? Чим це закінчиться? Що буде з нашою валютою, інфляцією тощо. Грубо кажучи, ми не можемо говорити про закінчення української пермакризи без розмови про закінчення війни, яка є основним фактором нестабільного тла в житті кожного з нас. Усе, що ми можемо (і це вже багато), – це знайти найбільш екологічний спосіб перебувати в ній.

Те, що у ваших думках, ваших відчуттях, розмовах, – це й треба опрацьовувати