ПодкастиПсихотерапії недостатньо. Що ще потрібно для змістовного життя?
Пояснює психоаналітик та автор бестселерів про пошук сенсу життя Джеймс Холліс
У гостях у подкасту «Простими словами» Джеймс Холліс – юнгівський психоаналітик, письменник і публічний спікер. Він має приватну практику у Вашингтоні та спеціалізується на психологічному розвитку й духовному пошуку. Автор 20 книжок, що досліджують теми самопізнання, розвитку особистості, архетипів і духовності. Його книжки перекладені українською, а найвідоміша з них – «Під тінню Сатурна. Чоловічі психічні травми і їхнє зцілення».
Разом із гостем ми поговорили про те, як виглядає процес зцілення, де брати сили для змін, а також – яку ціну платять чоловіки за ізоляцію своїх емоцій.
Сезон «Наука стійкості» подкасту «Простими словами» виходить у межах ініціативи першої леді Олени Зеленської з впровадження Всеукраїнської програми ментального здоров’я «Ти як?» Проєкт реалізовано у співпраці з Координаційним центром із психічного здоров’я Кабінету Міністрів України за підтримки ВООЗ.
фото: artcenter
Повну розмову ви можете послухати на всіх подкаст-платформах
У свої 84 роки Холліс продовжує вести психотерапевтичну практику й працює з клієнтами п'ять днів на тиждень.
«Коли я був дитиною, як і більшість однолітків, я думав, що виросту й стану спортсменом вищої ліги. Я не міг уявити, що проводитиму свої дні, слухаючи історії про внутрішню боротьбу людей, їхні страждання, біль і страхи. Водночас це така змістовна розмова: мене запрошують бути частиною життя людини, зі мною діляться тим, що вона переживає. Це великий привілей, і я не вважаю свою роботу обтяжливою. Це те, що має для мене внутрішній сенс, що розкриває мене. І саме тому я продовжую нею займатися», розповідає психоаналітик.
Що таке аналітична психологія?
Часом люди думають, що психоаналіз – це лежати на дивані й скаржитися на своїх батьків. Насправді це не так. Звісно, ми звертаємо увагу на відкриті та приховані послання, які ми отримали в дитинстві від сім'ї й оточення. Адже вони формують наше відчуття себе та впливають на наше життя.
Однак модель Карла Юнга ніколи не передбачала авторитетної особи, яка консультує вас у терапії. Найбільша влада є всередині клієнта. Я не знаю заздалегідь, що правильно для людини. Але щось усередині неї знає. І я намагаюся поважати це, звертати на це увагу, допомагати народженню цього, доки людина сема не побачить, що для неї правильно, і спробує жити згідно з цим.
Психотерапії недостатньо для змістовного життя
Юнг казав, що робота над тим, щоби стати повноцінною людиною, складається з трьох частин. Психологія може допомогти лише з першою: дати певне розуміння ваших особистих викликів і чому вони виникли у вашому житті, – пояснює Холліс.
А далі йдуть особисті якості людини. Другий чинник – це сміливість, щоби зустрітися з тими невирішеними завданнями, які є на вашому життєвому шляху.
Третє – це витривалість, щоби рухатися далі у злагоді зі своїми цінностями та долати перешкоди.
Як підвищити витривалість?
Найкраще це можна описати словом «запеклий»: бути повністю зосередженим і рішучим, бути запеклим у тому, що для тебе важить.
Наприклад, я займаюся спортом щодня, хоча постійно відчуваю фізичний біль, що залишився після операцій на хребті. Але якщо припиню це робити, то стану немічним, не зможу продовжувати практику та підтримувати мою дружину. Тому я тренуюся попри біль, і тіло добре на це реагує, сьогодні я сильніший, ніж був рік тому. Це нелегко, але щодня ми маємо робити найкраще з того, на що здатні в наших життєвих обставинах. У цьому є відчуття сенсу та певна цілісність. Так ми відновлюємо почуття гідності й мети, коли стикаємося із зовнішніми розчаруваннями та перешкодами.
Ми – це не наші травми
Коли ми переживаємо травму, чи то масову травму через війну, чи особисту життєву, ми схильні ідентифікувати себе з тим, що з нами трапилося.
Але це не так. Це сталося зі мною. Але це не те, ким я є.
Як терапевт я часто зустрічаю людей, на життя яких суттєво вплинули бідність, насильство чи алкоголізм. І коли ми переживаємо важкі часи, то намагаємося зрозуміти, що відбувається, за допомогою історій про себе. Наприклад, я безпорадний або я – жертва й нічого не можу з цим зробити. Але всі наші історії – це насправді лише реакції на обставини в конкретний момент. Ми – це не наші історії.
Людині потрібна історія, більша за неї саму
Спочатку, у юності, ми намагаємося знайти своє місце у світі. Ми або тікаємо від нього, або підлаштовуємося під те, чого він від нас вимагає. У другій половині життя виникає питання, а навіщо я тут, на цій планеті? Які мої роль і призначення? І тут людині потрібна історія, більша за неї саму. Якими цінностями я послуговуюся? Що мене дійсно хвилює? Що викликає в мені найкращі почуття? Що найбільше мене лякає, але водночас змушує рухатися вперед і розв'язувати проблеми?
«Я, наприклад, глибокий інтроверт, тому завжди хвилююся перед заняттями, презентаціями та публічними розмовами. Водночас моєю головною місією завжди була освіта в тій чи тій формі. Чи заважає мені страх публічних виступів жити своїм життям? Ні. Я рухаюся своїм шляхом попри цю особливість. І я буду робити це так довго, як тільки зможу, тому що вірю в цей процес. Чи робить це світ кращим? Необов'язково, але це дає моєму життю мету та сенс», – розповідає Холліс.
Ми не можемо обирати почуття
У нас є автономні процеси, настільки очевидні, що ми їх не помічаємо, наприклад, наші почуття. Ми можемо робити у своєму житті правильні речі, те, чого хотіли наші батьки, й отримувати за це визнання від соціуму. Але якщо це не поєднується з чимось усередині вас, то почуття не будуть функціонувати як слід. Ви можете бути успішним, але всередині не відчувати, що це правильно.
Почуття не обирають. Почуття – це автономний якісний аналіз нашого життєвого досвіду нашою ж психікою. Але кожен має відповісти собі на питання: як ти збираєшся діяти, коли виникають ті чи ті почуття? Чи будеш ти їх шанувати, чи намагатися контролювати, знеболювати чи тікати від них?
Як знайти свій шлях у житті?
Коли ми робимо те, що правильно для нас, щось усередині починає реагувати та підтримувати нас на цьому шляху. Ми не можемо обирати обставини та час свого життя. Однак у нас є власна свідома роль у житті, щоб підтримувати цей процес і служити йому. І основне питання тут: що є гідним вашого служіння? Ми продовжуємо оплачувати рахунки, піклуватися про своїх дітей, залишатися соціально відповідальними людьми, але ми також тут, щоби служити своїй душі.
Протягом більшої частини людської історії люди не мали вибору, як їм жити. Їхнє життя визначали релігійні, політичні, соціальні й економічні зв'язки. Тож насамперед ми маємо визнати, те, що в нас є вибір – це вже привілей.
Ми смертні істоти й перебуваємо тут дуже обмежену кількість часу. Якби ми жили вічно, ми робили б щось одне протягом століття, а потім сто років ще щось інше, і ніщо не мало б особливого сенсу. Але оскільки наш час скінченний, то й наш вибір має значення. Саме смертність та обмеженість часу життя підказує нам, як найкраще зробити його осмисленим і таким, що відповідає нашим внутрішнім цінностям.
«Я люблю спостерігати, як моя дружина малює, як вона ніби розчиняється в полотні. Вона потрапляє в гармонію з тим, що прагне вираження через неї. Коли я потрапляю в потік письма, зі мною відбувається те ж саме. Я втрачаю відчуття часу та місця», – розповідає Холліс.
Стан потоку не може тривати вічно
Коли ми робимо те, що нам подобається, з'являється енергія. Завдяки цьому ми можемо розпізнавати, що знаходить відгук усередині вас, підбадьорює наш дух, а що його гальмує. Але якщо займатися винятково тим, що нам подобається протягом тривалого періоду, це може призвести до вигорання та депресії.
Про що сигналізує депресія?
Коли приходить депресія, ми хочемо якнайшвидше її позбутися. Мало кому спадає на думку запитати, чому вона прийшла? Чому наша психіка припиняє схвалювати та підтримувати ту діяльність, у яку ми вкладали свою енергію?
Звісно, є депресія, що має біологічні причини й найкраще піддається медикаментозному лікуванню, але в більшості випадків депресія сигналізує нам про те, що якась частина нашої психіки перебуває в конфлікті з іншою, і це висмоктує енергію. Тоді постає питання: чого хоче від мене моя психіка? Чого просить від мене мій внутрішній світ? Ми можемо дати цьому проявитися назовні або ж продовжувати жити в запереченні чи страху.
«Саме це привело мене на першу годину психотерапії, коли я переживав депресію. І хоча я не мав наміру залишати наукову кар'єру заради того, щоб стати психотерапевтом, із часом це все ж сталося. Коли разом із сім'єю ми поїхали до Цюриха, моїм наміром було провести там рік, заглибитися в психоаналітичну роботу, а також пожити в чужій культурі й іншомовному оточенні. Водночас процес особистої терапії та вивчення психоаналізу ставав усе цікавішим. Я відчиняв усе нові двері та зрозумів, що значна частина мого попереднього життя була втечею, втечею в роботу розуму, у науку. А психіка почала тягнути мене назад, у світ, на який я не звертав уваги. Тому моя депресія мала певну мету й зрештою привела мене до того, що я відійшов від академічної діяльності та почав свій шлях як психоаналітик», – розповідає Холліс.
Наші досягнення стають нашими перешкодами
Ми часто обираємо відоме та звичне. Юнг казав, що ми всі часом ходимо у взутті, яке нам замале. Ця метафора пояснює наше бажання жити в безпеці та почуватися добре пристосованими до середовища, – пояснює Холліс.
І це має сенс, проблема виникає лише тоді, коли наші системи безпеки заважають нам перейти на наступний етап розвитку. Найскладніша річ, яку я усвідомив завдяки психоаналізу – те, ким я став, тепер є моєю головною перешкодою. Те, ким я став, було серією адаптацій до середовища, які були продуктивними в соціальному плані. Але це не відображає все моє життя, це лише роль. І якщо я хочу рухатися далі, то маю звернути увагу на ті сфери, які я витіснив, бо в них криється моє майбутнє й мій розвиток.
Психотерапія – не чарівна пігулка, а постійна праця
Багато людей обирають залишатися в несвідомому стані, якщо їм дають таку можливість, тому що це дуже важка праця – стати свідомим. Адже тоді ви розумієте, що потрібно так багато чого вирішити у своєму житті й у собі. Усвідомленість не означає, що ви будете почуватися чудово. Вона змушує вас бачити проблемні місця, що потребують вирішення. Доводиться припинити очікувати, що інші виправлять це за мене й погодитися працювати над цим усе своє життя.
СЛУХАЙТЕ ПОДКАСТ «ПРОСТИМИ СЛОВАМИ» НА YOUTUBE
Повну розмову ви можете послухати на всіх подкаст-платформах
СПЕЦІАЛЬНИЙ СЕЗОН ПОДКАСТУ «ПРОСТИМИ СЛОВАМИ» ВИХОДИТЬ У МЕЖАХ ІНІЦІАТИВИ ПЕРШОЇ ЛЕДІ ОЛЕНИ ЗЕЛЕНСЬКОЇ ІЗ ВПРОВАДЖЕННЯ ВСЕУКРАЇНСЬКОЇ ПРОГРАМИ МЕНТАЛЬНОГО ЗДОРОВ’Я «ТИ ЯК?» ПРОЄКТ РЕАЛІЗОВАНО У СПІВПРАЦІ З КООРДИНАЦІЙНИМ ЦЕНТРОМ З ПСИХІЧНОГО ЗДОРОВ’Я КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ ЗА ПІДТРИМКИ ВООЗ