«Вулиця Історії України» – другий сезон історичного подкасту The Village Україна, у якому ми говоримо про території й мапи. Про те, яке значення мали окремі міста та регіони для соборності нашої країни. 6-й епізод присвячений історії територіального статусу Криму. 

27 лютого 2014 року російські військові в зеленій формі без розпізнавальних знаків захопили аеропорт «Бельбек» під Севастополем. А 3 березня той самий ракетний крейсер «Москва» заблокував вихід українським кораблям. Блокада флоту тривала до 27 березня до встановлення контролю над останнім українським кораблем «Черкаси». 

16 березня 2014-го у Криму окупанти провели так званий референдум. За даними самопроголошеного керівництва півострова, 96% кримчан проголосували за приєднання Криму до Росії. Наступного дня парламент Криму проголосив «незалежність» автономії та попросив приєднання до Росії. 18 березня в Москві підписали Договір про прийняття Республіки Крим до складу Росії. 

Україна та світ не визнали цього договору. А питання «Чий Крим?» стало своєрідним тестом і визначає ставлення іноземців до територіального суверенітету України. 

 

 

 

 

Боротьба за мапи

У жовтні 2023-го року Перша леді України зустрілася з представниками компанії Google. На зустрічі вона звернула увагу на некоректне відображення мапи України на платформі Google згідно з визначеними кордонами 1991-го року: «Залежно від країни чи регіону, із якого зроблено запит «Україна» або «Ukraine», Google Maps показують Україну по-різному. Якщо запит роблять із території України, то в Google Maps Крим відображається як частина України. Якщо запит роблять із території РФ, то в Google Maps Крим, який є невіддільною частиною України, відображається як частина РФ. Якщо ж запит роблять із Європи, то Google Maps показує Крим як спірну територію».

24 лютого 2022-го, коли Росія почала повномасштабну війну проти України, всесвітньо відоме медіа National Geographic опублікувало матеріал під назвою «Фотографії, що показують хаос після російського вторгнення в Україну». У статті редакція використала карту, на якій Крим позначений частиною Росії, а захоплений росіянами схід України як спірна територія. 

Таких карт чимало. Понад 30 міжнародних компаній масово розповсюджують дезінформацію про кордони України. Тому українець Микола Голубей заснував проєкт «Stop Mapaganda! Інформаційна деокупація України». Він і його команда розслідують появу пропагандистських мап, що просувають ідеї розчленування України в освітній продукції Європи, США та Великої Британії. Голубей вважає, що за кожним таким зображенням стоять тези, що «Російська Федерація ніколи ні на кого не нападала. Російська Федерація завжди захищає тільки свою територію». Тому боротьба за мапи – це частина боротьби за територіальну цілісність України. 

 

Перша анексія Криму

19 квітня 1783 року завершилася військова кампанія Григорія Потьомкіна в Криму. Її провели після зречення останнього кримського хана Шагіна Ґерая під тиском Російської імперії. Крим анексували після придушень повстань кримських татар і ногайців. За кілька днів до того, 8 квітня, російська імператриця Катерина ІІ підписала «Маніфест про прийняття Кримського півострова, острова Тамань і всієї Кубанської сторони під державу Російську».

Маніфест сповіщав жителів Криму про скасування автономії та включення території півострова до складу Росії. Зазначалося, що з цього часу населення Криму зобов’язане «вірністю, щирістю та благонравієм заслужити милість і щедроту монаршу».

Уже в 1784 році Крим став частиною Таврійської області з центром у Сімферополі. А в Севастополі почали створювати Чорноморський флот Російської імперії. Коли в 1791-му закінчилася російсько-турецька війна, Російська й Османська імперії підписали мирний договір у місті Ясси. За ним Російська імперія отримала все окуповане нею північне Причорномор’я. 

Тут у 1802 році створили Таврійську губернію, яка під окупацією проіснувала до 1917-го, коли почалася Громадянська війна. З 1783-го в Криму почався період еміграцій, депортацій, утисків культури та релігії. Після 2014-го це продовжилося знову. 

 

 

«Подарунок» Хрущова?

19 лютого 1954 року відбулося засідання Президії Верховної Ради СРСР. На ньому розглядали лише одне питання – передачу Кримської області до складу Української Радянської Соціалістичної Республіки. Тоді депутат Верховної Ради Климент Ворошилов запитав, чи є у присутніх інші пропозиції. Члени президії відповіли: «Ні, ухвалити». Причину передачі Криму зафіксували в указі: «Зважаючи на спільність економіки, територіальну близькість і тісні господарські та культурні звʼязки між Кримською областю та Українською РСР». У червні того ж року внесли відповідні зміни до Конституції СРСР і республік. Так юридично Крим став частиною УРСР. 

Потім з’явився відомий міф про те, що Крим Україні «подарував» Микита Хрущов. Є версія і про те, що це рішення він ухвалив за пиятикою. Є історія й про те, що Хрущов так вирішив спонтанно після відпустки із зятем у Криму восени 1953-го року. Нібито, коли побачив розруху та протести російських переселенців до Криму, Хрущов поїхав до Києва з пропозицією забрати Кримську область до складу України.

Але на час передачі Криму Хрущов був при владі всього чотири місяці, а владу ділив зі «сталінськими людьми»: головою Президії Верховної Ради Ворошиловим (формальним главою держави) і Георгієм Маленковим  – аналогом премʼєра. Перший підписав указ про передачу, а другий головував на засіданні ЦК КПРС 25 січня 1954 року, на якому ухвалили рішення щодо Криму. 

Передача Криму не була забаганкою Хрущова, а продуманим рішенням, яке мало чіткі економічні причини. Поза тим після приєднання Криму до України на півострові відбулися колосальні зміни. Після будівництва Північнокримського каналу там вирішили питання браку води. Почалася повоєнна відбудова. Газета «Кримська правда» в січні 1954-го року писала: «Столиця України Київ шле сюди потужні механічні навантажувачі, автоматичні дозаторні пристрої для бетонних заводів; Харків дає баштові та електромостові крани, трактори; Миколаїв  – транспортери для бетонних заводів, бульдозери; Дніпропетровськ і Дебальцеве  – коритні мийки для підприємств, які виробляють флюсовий вапняк; Мелітополь надсилає компресори останніх випусків». Фактично Україна рятувала зруйнований війною й занедбаний радянською тоталітарною політикою Крим.

 

Корінний народ

Пісня «1944» принесла Джамалі перемогу на «Євробаченні» у 2016 році. Понад те, співачка стала першою кримською татаркою, яка виступила на конкурсі від початку його існування – причому з піснею про масову депортацію кримських татар під час Другої світової війни, яку організував Сталін. Про цю трагедію Джамала почула від своєї бабусі Назилкан, яка разом із п’ятьма дітьми опинилася у вагонах для худоби й більше ніколи не повернулися додому, до Криму. 

Згідно з офіційними даними, з Криму від північного Передуралля та республік Середньої Азії депортували понад 191 тисячу кримських татар. За даними самоперепису, який провів Національний рух кримських татар  – 423 тисячі 100 людей. За офіційними даними Народного комісаріату внутрішніх справ СРСР, під час виселення і в перші роки після нього загинуло від третини до приблизно половини кримськотатарського народу.

Сталін у 1944-му депортував корінне населення Криму. Спочатку кримських татар, потім  – вірмен, греків, болгар, чехів. Натомість заселив півострів росіянами. Але це був не перший випадок переселення кримських татар. За період між 1783 та 1804 роками Крим покинуло від 80 до 300 тисяч кримців, тоді як загальна чисельність кримськотатарського населення складала мільйон. Після Кримської війни 1853–1856-років Російська імперія продовжила депортацію. У 1889-му Крим покинули ще 200 тисяч кримських татар. Русифікація півострова внаслідок депортації корінного населення мала для імперії успіх. Якщо на 1783 рік кримські татари становили 98% населення, то на 1897 рік їх стало лише 34,1%. У 1944-му Сталін хотів закінчити те, що почала Катерина ІІ. 

Повернутися додому кримські татари змогли лише в 1989-му після протестів у Москві. 14 листопада 1989 року заборони на повернення депортованих національностей офіційно визнали недійсними, а попередні депортації народів назвали злочинною діяльністю. Того ж року один із провідників кримськотатарського національного руху Мустафа Джемілєв повернувся з родиною до Криму, у Бахчисарай. А в 1992 році до Криму повернулися 166 тисяч інших кримських татар. 

Путін продовжує політику проти кримських татар. Після анексії Криму 2014-го на них чекали переслідування та переселення. У серпні 2023-го року правозахисна організація ZMINA оприлюднила список кримських політв’язнів, більшість із яких  – кримські татари. Його назвали «Списком Гафарова-Ширінга», на честь двох ув’язнених, які вже померли у Криму. Джеміль Гафаров був одним із тих, кого російська влада звинуватила в участі в забороненій у Російській Федерації ісламській політичній організації Хізб ут-Тахрір. «Фігурантам» справи російський суд призначив по 13 років позбавлення волі. За словами адвоката Миколи Полозова, загинув «Джеміль у результаті нелюдського ставлення до нього з боку російської влади: «Йому елементарно не надавали необхідної медичної допомоги, якої він гостро потребував».

Чимало кримських татар досі перебувають у полоні. Чимало кримських татар, які були змушені виїхати з Криму, чекають на повернення до українського Криму. Позицію кримських татар підтвердив Мустафа Джемілєв в інтерв’ю «Радіо Свобода»: «Що би в нас там не було, ми все-таки жили у вільній країні, а свободу жодними матеріальними благами не можна виміняти. Ці всі розмови, що от ми, Росія, зробимо більше – ми свою Батьківщину не виставляли на продаж. Ми визначились: ми бачимо своє майбутнє як національно-територіальну автономію в межах української держави – і крапка!»

 

 

В очікуванні звільнення

У травні 2023-го року речниця пресцентру ОК «Південь» Наталія Гуменюк заявила, що «бавовна» у Криму «квітне й поширюється всією територією, яка готується до звільнення». 

У самому ж Криму діє рух опору. У Сімферополі, Євпаторії, Феодосії й інших містах активісти розповсюджують проукраїнські листівки з написом «Крим – це Україна». У вересні 2022 року кримські татари й українці створили військовий партизанський рух «Атеш», що в перекладі з кримськотатарської означає «Вогонь». Вони зливають дані російських позицій, влаштовують диверсії на складах і базах окупантів, бо воїни «Атеш» складають присягу, яка каже:

«Клянуся своєю Кров'ю і своєю Душею бути вірним ідеям та ідеалам руху «Атеш», боротись за Українську державу, боротися проти всіх ворогів Нашої держави й у боротьбі тій не пошкодую ані свого часу, ані майна, а, якщо треба, і життя. Клянуся всілякими справами наближати перемогу нашої держави над ворогом, навіть якщо доведеться приймати ворожу присягу, щоб обманути ворога. Клянуся чітко виконувати накази зверхників і бути вірним побратимом. Слава Україні!».

 

 

 

 

 

   

 

Історичний подкаст «Вулиця Історії України» реалізовується за підтримки проєкту Агентства США з міжнародного розвитку USAID «Зміцнення громадської довіри (UCBI)».