Ми розпочинаємо новий сезон подкасту «Вулиця Історії України». У ньому будемо говорити про території й мапи. Про те, яке значення мали окремі міста та регіони для соборності нашої країни. 

У травні 2023 року президент сусідньої країни зустрівся з головою конституційного суду тієї ж країни. Разом вони розглядали мапу 17 століття французького картографа Гійома Сансона й раділи, що на ній немає України. Так вони начебто знайшли ще одне підтвердження російському міфу про те, «що України не існувало в історії людства».

Усе б нічого, але перед їхніми очима лежала карта, на якій був широкий напис: «Україна, або земля козаків». Цей напис покриває собою більш-менш територію сучасної Центральної України. Україна на ній є частиною Речі Посполитої разом із територіями Польщі, Литви й Білорусі.

 

 

 

Відновити кордони

У листопаді 1980 року в Москві зібралися дослідники на II Всесоюзній конференції з історичної географії Росії. Серед них була й археографиня, історикиня географії, бібліографиня зі Львова Марія Вавричин. Вона виголосила доповідь «Маловідомі карти України Гійома де Боплана», які в Гданській міській бібліотеці знайшов польський науковець. Під час виступу Марія розповіла про 11 досі не відомих карт французького картографа й означила межі українських земель, які були зазначені на цих мапах. 

Гійом Левассер де Боплан був чи не першим, хто запровадив назву «Україна» на позначення окремої географічної й політичної одиниці, територія якої простягається від Московії до Трансильванії. Дослідниця лише нагадала про ці межі в Москві, а також зазначила про перевидання його карт за кордоном і довела інтерес Західної Європи до України в 17 столітті. Такі ідеї явно не сподобалися московським історикам, адже кордони України не збігалися з тими, які пропонували вони. Тож один із них відверто заявив: «Нам нужны границы Советского Союза, таких карт границ Украины не нужно».

Цей виступ став для Марії Вавричин доленосним. Їй запропонували або прийняти московську версію історії України, або відмовитися від написання дисертації «Картографічні джерела з історії України 15–17 століття». Вона обрала друге. Її наукова праця припинилася більш ніж на десять років, наукові праці лежали в шухляді аж до проголошення незалежності України. Утім, завдяки принциповості Марії вдалося зберегти правдиві відомості про межі України, які Гійом де Боплан позначив на «Українській географічній мапі» від 1639 року. Саме вона продовжує античну традицію зображувати кордони від Дунаю до Дону, від Чорного моря до верхів’я Прип’яті над Чорнобилем.

 

«Україна – країна козаків» 

Територія України зʼявлялася на мапах французького картографа Гійома Сансона неодноразово. У 1655 році в Парижі побачила світ мапа під назвою «Коронні польські землі, що включають Королівство Польщі, князівства й провінції Пруссії, Куявії, Мазовії, Чорної Русі тощо, Князівства Литовського, Волині, Поділля тощо, України тощо». На ній назва України накладалася на назву Волинь. Вона охоплювала Правобережну й Лівобережну Україну від Києва до гирла Дніпра. На ній Сансон виділив і Поділля, і Волинь, і Покуття, а захід України помилково назвав Чорна Русь. 

1665 року назва Україна була на п’яти із семи виданих карт Сансона. На них картограф позначив гори Карпати, в околицях Берестечка зобразив місце Берестецької битви 1651 року, гідрофільну мережу представив річками Дністер, Західний Буг і річками його басейну. Усе це було підписано «частина великої Карти України». 

Захід України зберіг назву «Чорна Русь» на закордонних картах до 1706 року, коли син Сансона Андрієн зрозумів і виправив цю неточність. Причиною цього, ймовірно, було те, що Гійом Сансон отримував інформацію про території від різних джерел, включно з мандрівниками й дипломатами, які, можливо, краще розуміли московську мову, ніж місцеву русинську, тобто українську. У той час, коли частина заходу України називалася не «Червоною Руссю», як це зазвичай вимовляється сьогодні, а за давньоукраїнським зразком «Чормной Руссю» з мʼякою вимовою першого «о». У словнику Даля можна знайти давньоруське (українське) слово «чермний», що означає темно-червоний або бурий. Тож сплутати слово «чорний» і «чормний» з мʼяким «о» було дуже просто, особливо для іноземця. 

Назва «Україна – Земля Козаків», якою Сансон позначав центр України, проіснувала у французьких джерелах аж до кінця 18 століття. Надалі відбулася ситуативна трансформація географічного позначення цього регіону – просто слово «Козаки» або «Козаки Запорозькі».

А як щодо позначення Росії на картах Сансона? На карті 1665 року, яка називалася «Європейська або Мала Тартарія» справді була позначена сучасна Російська Федерація, але під назвою «Князя чи царя Московського». Тому, спираючись на стародавні карти Сансона, керівники держави мають перейменуватися на «Царство Московське» або «Малу Тартарію», бо «Російської Федерації» на цих мапах точно нема. 

 

Чому Русь – це Україна?

У січні 2023 року на BBC вийшла програма про російську експансію протягом історії. У ній історія Росії починається від 1340-х років, від Московського князівства як васала Золотої Орди. До цього західний світ вірив у Росію як правонаступницю Русі, про що роками розповідала російська пропаганда не лише на внутрішній, а й на зовнішній ринок. 

Голова Державної служби України з питань етнополітики та свободи совісті Віктор Єленський у програмі «Остання війна» згадує важливість схеми спадкоємності Росії за версією самої Росії: «Дуже важливо було показати, що Київська Русь є предтечею Московського царства, Московське царство є предтечею Російської імперії, Російська імперія є предтечею Радянського Союзу, а спадкоємицею Радянського Союзу є Російська Федерація».

Але це твердження спростовують стародавні карти. Найдавнішу карту, на якій з’явилася назва Русь, створили в Ісландії в середині 13 століття. Вона не схожа на сучасні карти, бо була абсолютно писана, не мала символів, малюнків чи графічних позначок. Тобто відтворювала просто «схему». На ній позначені не типові для нас характеристики світу: дванадцять вітрів, віки (дитинство, юність, старість, дряхлість), якості (тепло, спека, волога, холод), елементи тіла (кров, вода, дух, плоть). Але, що найважливіше, на ній позначені лише три міста в Європі: Рим, Константинополь і Київ. А також така країна, як Русь. І ніякої згадки про Росію чи Москву. 

Те, що Русь була розташована лише на українських землях, підтверджують також першоджерела цієї думки – літописи. «Повість временних літ», Новгородський літопис містять понад 700 згадок про Русь 9–13 століття. І всі вони свідчать: територія Русі не існувала за межами Київського, Переяславського й Чернігівського князівств. Будь-хто самостійно може перевірити цей факт. Відкрийте будь-який список «Повісті временних літ», через пошук напишіть «рус» і перегляньте усі згадки. Точно не знайдете інформації про те, що Русь – це Псков, Новгород, Рязань чи Суздаль. 

 

Vkraina

У 1613 році в Амстердамі в друкарні картографа Віллема Янсзоса Блау видали мапу земель Великого Князівства Литовського, яка отримала назву Радзивіллівська мапа, або мапа Радзивіллів. Ця карта стала однією з перших, на якій використали назву «Вкраїна» для позначення наших земель у 17 столітті. Саме на ній у Центральному Подніпров’ї, між Ржищевом і Каневом, позначена латиною «Східна Волинь, яку звали також Україною й Низом».

Друга назва «Низ» пояснюється географічним уявленням. Від центричної позиції тогочасної столиці, Вільнюса, українські землі були південніше, тобто вниз за картою чи течією ріки. Або власної самоназви, яку використовували українські козаки, що землі «вниз» від Києва, за порогами. Козаки вживали назву «Військо запорозьке низове» як опис нереєстрових козаків, з дислокацією за порогами Дніпра.

На цій мапі є також карта-вирізка нижньої течії Дніпра з довідковим матеріалом про українських козаків і дніпровські пороги, а також зазначення місця розташування Запорізької Січі, тоді це була Січ на Томаківці. Дніпро показане від Черкас до гирла в Чорному морі. Цей додаток став найкращим давнім зображенням річки Дніпро.

Нині єдиний екземпляр карти в оригіналі на тканині зберігається в головному приміщенні музею Carolina Rediviva Бібліотеки Упсальського університету у Швеції. Є подібні екземпляри у Львові, Національному історичному музеї Білорусі, Литві й Польщі. Також її можна знайти онлайн на сайті мультимедійного інформаційно-освітнього проєкту Vkraina.

З-поміж іншого, на сайті опублікувати 37 історичних мап, які походять з Нідерландів, Франції, Німеччини й Англії. На них під музику в стилі доби пізнього Ренесансу можна побачити узагальнене уявлення європейців про українські землі в 16–18 столітті і ще раз переконатися про існування України ще задовго до Леніна, як це кажуть на Росії. 

Розвідка й аналітика або що каже лондонська газета The London Gazette?

Історія з пошуком назви Україна на карті Гійома Сансона зацікавила аналітика В’ячеслава Ільченка. У коментарях до його публікації в соцмережах написали, що на картах Сансона «важко визначити точний східний кордон України». Річ у тім, що на цих мапах кордонів як таких немає. Тому чоловік вдався до пошуків кордонів в інших джерелах. Інтерес привів до найдавнішої лондонської газети The London Gazette. Це був одинарний листочок про найважливіші події у світі, який був доступний практично кожному жителю Лондона.

В’ячеслав Ільченко переглядав скани газети за майже 200 років. Ускладнювало роботу й те, що новини в ній написані не сучасним правописом, а давньою «шекспірівською мовою». Утім, йому вдалося знайти скарб, а саме  інформацію про російсько-турецьку війну 1735 року, яку вела російська імператриця Анна Іоанівна. 

У 1736-му коли Росія зазнала втрат і погодилася на перемовини з Османською імперією, посередниками стали представники Великої Британії й Нідерландів, про це посередництво писали в The London Gazette. Усі публікації були об’єднані в рубрику «Останні листи з прикордоння України». У шекспірівській англійській мові артикль the завжди означав власну назву, тобто слово "Ukraine" вказувало на країну, а не лише територію.

Ільченко перечитав «Листи з України» й натрапив на найсхідніший населений пункт, який згадували в газеті 8–11 жовтня 1737 року. І це був Бахмут. Саме в Бахмуті корпус фельдмаршала Лассі зупинився для подальшої зимівлі. Тож Ільченко підсумував свою розвідку так: «Східним кордоном України є Донецька область. Хоч трісніть – а шиш вам, товариші з Москви».

 

 

 

 

 

   

 

Історичний подкаст «Вулиця Історії України» реалізовується за підтримки проєкту Агентства США з міжнародного розвитку USAID «Зміцнення громадської довіри (UCBI)».