«Прийом» – новий подкаст The Village Україна про почуття військових і їхні стосунки з цивільними.

Головний герой подкасту – Артем Осипян, доброволець Збройних сил, який до повномасштабної війни був психотерапевтом і правозахисником, у четвертому епізоді подкасту розповідає про посттравматичний стресовий розлад. Як ПТСР може наздогнати людей, які перебувають за кордоном і не бачать обстрілів, чому це не завжди про «неадекватну» поведінку ветеранів і якими є основні симптоми розладу.

СЛУХАЙТЕ ПОДКАСТ «ПРИЙОМ» НА ЗРУЧНИХ ПЛАТФОРМАХ

Зазвичай, коли йдеться про учасників бойових дій і їхнє повернення до цивільного життя, одними з перших тем, які порушують та обговорюють, стають ПТСР і питання психічного здоров’я. Це, з одного боку, дійсно важлива тема, адже війна видозмінює психіку, та, з іншого боку, – це стигма, усередині якої уявлення про ветерана, як про неадекватну людину.

У попередніх епізодах ми трохи поговорили про те, що таке участь у бойових діях, що відбувається всередині людей, які проходять війну, тепер важливо детальніше поговорити про те, що таке цей посттравматичний стресовий розлад, що таке психологічна травма загалом і в чому травматичний досвід учасників бойових дій є особливим – якою є його специфіка.

Загалом приблизно 80% людей за життя зазнають того чи іншого травматичного досвіду. Серед цих людей у 6–8% діагностують ПТСР упродовж життя.

Водночас ми розуміємо, що травматична подія – це дуже широке поняття. Це може бути фізичне або емоційне насильство, автокатастрофа чи новина про проблеми зі здоров’ям. Простіше кажучи, більшість людей матимуть у житті травматичний досвід, та не кожен матиме те, що називають ПТСР – затяжні й ускладнені для психіки наслідки травми.

більшість людей матимуть у житті травматичний досвід, та не кожен матиме те, що називають ПТСР

Дивлячись під іншою оптикою, травматичний досвід когось може надламати, а когось – зробити сильнішим, досвідченішим і витривалішим. До прикладу, є такі особистісні якості, як обережність або підозрілість. Загалом нічого поганого в цих якостях нема, якщо вони помірковані. Зазвичай обережні люди мали в житті якийсь досвід фінансових махінацій чи елементарної брехні у стосунках. Коли нас обманює близька людина чи коли в нас непомітно витягують із кишені гаманець – це теж травматичний досвід. Та без такого досвіду ми не були б достатньо обережними. Але є люди, які мали за життя забагато зрад і підстав не довіряти людям. Такі люди, найімовірніше, матимуть вищий рівень недовіри та підозрілості до світу. І така якість, як обережність, може для них перерости в тривожність чи навіть параною. А це вже може заважати жити нормальним життям, будувати здорові стосунки тощо.

Травматичний досвід може бути частково корисним і може формувати сильну, здорову особистість, але значення мають інтенсивність та обсяг цього травматичного досвіду. Відомо, що люди, які, наприклад, росли серед деспотичних, авторитарних батьків, матимуть більші шанси отримати посттравматичний розлад або інші особистісні труднощі. Оскільки вони довгий час перебували в обставинах, що пролонговано їх травмували. Водночас кожна людина має свій рівень толерантності до стресу та свій «допустимий обсяг» травматичних подій, які вона може абсорбувати та перетворити на корисний досвід.

За американськими дослідженнями, ризик розвитку ПТСР є вищим, зокрема, у ветеранів бойових дій. 87% американських ветеранів війни повідомляли щонайменше про одну травматичну подію на війні. Водночас діагностується ПТСР приблизно у 13% ветеранів (удвічі більше, ніж у цивільних). Серед тих, хто брав участь у високоінтенсивних боях, ПТСР визначали у 35,8% чоловіків і 17,5% жінок. Тобто десь кожен третій-четвертий ветеран стикнувся з ПТСР.

Люди, чиї професії пов’язані з вищою загрозою для життя, загалом мають вищий ризик мати ПТСР

Згідно з українськими дослідженнями, серед військових-учасників бойових дій і медичного персоналу, який першим надавав допомогу пораненим бійцям, симптоми ПТСР мали 20% обстежуваних.

Люди, чиї професії пов’язані з вищою загрозою для життя, загалом мають вищий ризик мати ПТСР. Ветерани війни – не виняток. Це зрозуміло, бо їхня діяльність супроводжується постійним зіткненням із травматичними подіями високої інтенсивності.

Занурюючись у суть того, що таке травматична подія та стрес, стає зрозуміло, що це події, які мають інтенсивний вплив на нас. Стрес може бути й «приємним». До прикладу, перший поцілунок – це стрес. Ми, як і будь-яку іншу травматичну подію, пам’ятатимемо його все життя. Психіка запам’ятовує будь-які інтенсивні події, які мають значення, або які відбуваються вперше, і вчиться адаптуватися та формувати навичку чи особистісну якість.

Війна загалом – це певний проміжок життя, сповнений крайньої небезпеки, який вимагає концентрації та готовності дати відсіч

Продовжуючи приклад із поцілунками як проявами стресу, другий, третій і подальші поцілунки не будуть такими «гострими» для психіки, вона буде звикати до цього процесу, поступово це стане для неї нормою.

Травматичні ж події нормою для здорової психіки не стають. Психіка намагається уникнути тих подій, які загрожують її життю. І в деяких випадках після травматичних подій формуються певні «запобіжні» звички та якості. Психіка запам’ятовує те, що сталося, і залишається в тонусі. Люди, які пережили автокатастрофу, можуть мати підвищену тривожність біля проїжджої зони або взагалі уникати кермування автомобілем. Люди, які пережили сексуальне насильство, можуть зберігати певний час або й усе життя підвищену недовіру й очікування небезпеки щодо осіб протилежної статі (якщо йдеться про гетеросексуальних людей).

Ветеран бойових дій, який має ПТСР – це людина, яка очікує на обстріл, готова до засідки, неочікуваної атаки, людина, яка звикла дивитися під ноги на наявність протипіхотних мін. Війна загалом – це певний проміжок життя, сповнений крайньої небезпеки, який вимагає концентрації та готовності дати відсіч. Повертаючись додому, психіка не поспішає відпускати ті звички, які рятували життя, допомагали вижити та перемогти. Тому людина може мати нічні жахи, які відтворюють жахливі епізоди, тому ветеран може відчувати агресію у відповідь на тишу та спокій, яка викликатиме недовіру, тому ветеран може вживати алкоголь, щоби знеболити спогади, які спонтанно відтворює психіка вже поза зоною бойових дій.

Повторюваний стрес – формування звички – пам’ять. Це дуже спрощена процедура, якої дотримується наша психіка.

Загалом посттравматичний стресовий розлад – це сукупність реакцій уникнення та компенсацій. Якщо зі мною трапилися події, у яких я ледь не загинув – моє завдання уникати того, що може знову викликати цю ситуацію, – або ж діяти на випередження, контролювати та запобігати таким ситуаціям.

Уникнення

– це основна поведінкова стратегія фобій і частково ПТСР. Деякі мої клієнти психотерапії, які пройшли Революцію гідності, намагалися обходити стороною людей у формі, поліційних, бо з досвіду Майдану вони запам’ятали, що ці люди можуть нести потенційну небезпеку. Люди, які ледь не втонули, уникатимуть води. Це логічно, з одного боку. Та з іншого, це серйозно впливає на нормальну життєдіяльність.

Компенсаторна поведінка

тобто стратегія «бий» – це, наприклад, носіння із собою зброї, параноя, агресивність тощо. Ми намагаємося тримати себе в тонусі та продемонструвати оточенню, яке здається небезпечним, що ми готові себе захищати. У багатьох ветеранів може страждати глибина сну, сон може бути поверхневим і чутливим. Психіка це робить для того, щоб людина могла в будь-який момент прокинутися та відреагувати. Також компенсаторна поведінка може проявлятися у вигляді негативних думок і переконань про світ. Наприклад, ми можемо вважати людей такими, яким не варто довіряти та на яких не можна покластися, деякі ветерани з ПТСР бачитимуть цивільних людей слабкими, наївними чи навіть зрадниками.

Тобто ми можемо виділити чотири основні симптоми ПТСР:

  • негативні спогади, «флешбеки»
  • поведінка уникнення
  • гіперзбудження й інші фізіологічні зміни
  • негативні переконання, думки та негативні емоційні зміни.

Більше про ПТСР і життя з ним – у новому епізоді подкасту «Прийом»