ПодкастиВЧОМПРИКОЛ Каньє Веста?

У спеціальному епізоді подкасту The Village Україна про попкультуру «ВЧОМПРИКОЛ» розповідаємо про феномен (і скандали навколо) Каньє Веста. Це текстова адаптація розмови, послухати запис можна за посиланням.

Примітка: Цей епізод ми записали 22 лютого. Зрозуміло, що після початку повномасштабної війни Росії проти України нам усім було не до того. Та ми вирішили все-таки випустити цей спецвипуск, тому що його головний герой підкидає нам усе нові і нові інфоприводи. Каньє Вест залишається видатним митцем, який неодноразово змінював музичну індустрію та низку інших індустрій. Водночас він продовжує підводити і себе, і своїх прихильників, дозволяючи собі дивні та образливі висловлювання та дії. Зокрема, відкрито антисемітські заяви у твіті 9 жовтня, після яких від співпраці з Йє відмовилися більшість партнерів і рекламодавців на чолі з Adidas.

Утім, ідея цього епізоду полягала якраз у тому, щоб показати повний контекст та комплексніть однієї людини. Для цього ми поговорили з гостями, яким можна назвати двома найбільшими фанатами Каньє в Україні: редактором видання СЛУХ Максом Комлєвим та організатором цифрового фестивалю незалежних ігор Indie Cup Іваном Тітовим. І якщо комусь цей епізод допоможе сформувати думку про Каньє чи дасть базу для подальших обговорень, значить, це вже буде не дарма.

Хто такий Каньє Вест

16 лютого на Netflix вийшов перший епізод серіалу «Jeen-yuhs: Трилогія Каньє»: це документальний фільм у трьох серіях про становлення Каньє Веста – спочатку як людини, яка вбила гангста-реп і змінила хіп-хоп, врешті як візіонера в межах всієї попкультури. «Трилогію Каньє» готували автори кліпу Каньє на трек Through The Wire, які документували його кар’єру від початку в Чикаго. Перший епізод серіалу – це передусім архівні кадри молодого Веста, який хоче довести всім, що він не лише талановитий продюсер, а й видатний репер. Розповідаємо, чому це важливо для розуміння того, хто такий Каньє.

Ярослав Друзюк: Друзі, я одразу проговорю: ми записуємо цей подкаст у непевні і тривожні часи. Спробую пояснити, як я для себе виправдовую той факт, що ми зараз говоримо про Каньє Веста. У такі часи непевності, у часи війни особливо, людство зазвичай рятує кілька речей: перше – це мистецтво, друге – це креатив у широкому сенс, і третє – релігія. І все, що я описав, – це насправді про Каньє.

Максим Комлєв: Це влучно.

Друзюк: І ще одна причина, звичайно, – це інфоприводи, які є зараз. На Netflix [вийшов] серіал про Каньє, який називається «Jeen-yuhs: Трилогія Каньє». У першому епізоді було про початок кар’єри Йє й продюсування, врешті нас доводять до феномену Through the Wire і того, як Каньє став людиною, яка змінила гру в репі. І, по-друге, ми чекаємо на [альбом] Donda 2, яка, навіть якщо вона колись вийде, вийде тільки для плеєра Каньє. [сміється]

Іван Тітов: Stem Player!

Друзюк: Так, Stem Player, підказує Іван. Мені здається, хороша точка початку – це перший епізод, тому що він за хронологією якраз розповідає про початок кар’єри Каньє. Як вам загалом перший епізод Jeen-yuhs?

Комлєв: Мені дуже сподобалося наповнення: є архівні кадри, причому їх багато. І перша серія, на мою думку, показує найголовнішу силу Каньє: це людина з лютою вірою в себе, просто максимально непробивною вірою в себе. І це дуже відкрита й дуже емоційна людина.

Якщо говорити про реп, то до Каньє, мені здається, репери боялися бути настільки щирими й настільки відкритими. І перша серія показує, що Каньє вже тоді максимально не вписувався в реп-контекст.

Друзюк: Цей архів відео – це якийсь скарб. Важко уявити, як ці відео всі ці роки лежали в чувака в сейфі чи на драйві. Як ми досі не бачили цих кадрів? І це важливо, тому що вони фіксують Каньє, якого досі ми не бачили.

Тітов: Так, узагалі вражає сам формат: те, що чувак, який його знімав, причепився до тоді ще нікому не відомого продюсера, який хоче стати репером, і просто ходив за ним усюди.

Друзюк: Заради нього кинув роботу й поїхав в інше місто!

Тітов: Так, у Нью-Йорк поїхав.

Комлєв: Це, мабуть, теж така особливість Каньє. Він, здається, уже тоді вмів настільки заряджати людей, щоб вони вірили в нього. Він так і каже: «Я бачив, що з нього щось буде, це початок якоїсь історії». Так він все кинув і поїхав з ним [знімати].

Коли дивився це, ще ловив себе на думці: «Боже, як вони це монтували?» Я розумію, що це, мабуть, 1/10 частина того, що вони зняли. Зібрати це докупи, певно, було дуже складно.

Друзюк: Ти цікаву річ сказав про те, що це відео показує вже впевненого в собі Каньє. Але якщо порівняти з тим, який Каньє зараз, це взагалі не впевнений в собі чувак. [сміється] Там це людина, якій постійно відмовляють: буквально показують, як він іде в офіс [лейблу] до Джей Зі випрошувати собі контракт…

Тітов: Це взагалі мій улюблений епізод. [сміється]

Комлєв: Він вмикає свою музику – і всім абсолютно пофігу. [сміється] І по його обличчю видно, що він теж у шоці. Але це не ламає його. Так, цей момент у студії, як він просто ходить по кабінетах і вмикає музику, – це сильно.

Друзюк: Це як спеціальний епізод серіалу «Офіс». [сміється]

Стосунки з мамою та перші альбоми

Іван Тітов: Про впевненість там ще цікавий момент його стосунків із матір’ю. Вони приходять до неї додому, вона щось починає йому пояснювати, давати якісь поради. І видно, як він дивиться в підлогу, слухає й такий: «Так-так».

Максим Комлєв: Ну, взагалі тема мами для Каньє особлива. Я ніколи не вивчав, які в нього були стосунки з мамою, але дуже відчув те, як вона в нього вірила: «А що там в тебе за трек? А я тобі казала, що треба його випустити». Видно, що насправді ці його сила й віра в себе йшли від матері. І це така дуже щира штука. Я дивився й майже плакав.

Ярослав Друзюк: Це зворушлива й водночас сумна сцена навіть не через те, що відбувається в кадрі, а через те, що врешті-решт ми бачимо, якою людиною Каньє стає після смерті мами. Мама Каньє – це та сама Донда, на честь якої він назвав попередній альбом. Це без перебільшення головна людина в житті Каньє, яка спонукала його до навчання й творчості. Це суперкрута, талановита жінка, яка трагічно померла. І в принципі після смерті Донди… Це було в якому, здається, 2012 році?

Комлєв: Ні, це ще 2007 рік. І це така межа між старим і новим Каньє. Мені здається, мати, поки була жива, якось тримала Каньє на землі. Невідомо, що було б далі, якби вона не померла, яким би був зараз Каньє.

Але так, мама й усе, що з нею пов’язано, – це максимально важливо для Каньє. Якраз після її смерті ми отримали цю людину. Каньє й до того багато змінював у музиці, репі й шоу-бізнесі загалом, але після 2008 року почалася революція на революції – з кожним альбомом і з кожним кроком.

Друзюк: Це цікаво, ми згадали якраз про альбом 808s & Heartbreak, який є водороздільним у кар’єрі Каньє. І я повертаюся до переваги серіалу, бо кадри, які нам показують, заповнюють лакуни того, що ми не знали про Каньє. [Коли ми говоримо про музикантів], ми зазвичай відштовхуємося від дискографії. Список альбомів фіксує якісь моменти в житті. Але між цим є багато того, що формує творчість, і тут це все є.

До того ж, на відміну від останніх альбомів Каньє, його перші альбоми якраз сформовані середовищем. Тим, де він жив: по-перше, Чикаго; по-друге, не «вулиці», а досить хороше дитинство.

Тітов: Шай-таун! [сміється]

Друзюк: Так-так. І це цікаво на контрасті з новішими альбомами. Мені важко, наприклад, визначити, що формувало останні кілька альбомів Каньє. Ну, крім Donda, бо це суперособистий альбом. Але чітко зрозуміло, що The College Dropout – це спроба довести всім, що він не тільки крутий продюсер, а й крутий репер; такий момент становлення майбутнього візіонера.

Комлєв: А, виходить, наступний альбом – це розвиток. Graduation – це спроба ще раз змінити гру.

Друзюк: І вдала спроба змінити гру.

Комлєв: Так, якщо вже казати про якісь епохальні речі в контексті індустрії, то Graduation, 808s & Heartbreak і Yeezus – три альбоми, які після виходу змінювали все.

Друзюк: Я ще додав би My Beautiful Dark Twisted Fantasy.

Комлєв: My Beautiful Dark Twisted Fantasy мало що змінив насправді…

Тітов: Це вже як коло пошани, напевно.

Комлєв: Це шедевр, так. Але дивися: 808s & Heartbreak породив окрему нішу в репі. Yeezus теж зробив, хоч і не настільки масштабно, але приблизно те саме; My Beautiful Dark Twisted Fantasy так не вплинув на індустрію: після нього не з’явилося артистів, які почали робити схожий звук. Це просто максимізація, бо реп ніколи до цього не звучав так. Тобто цей альбом не залишив по собі [щось нове]. Це просто такий момент величі головного артиста століття.

Друзюк: Мені здається, що My Beautiful Dark Twisted Fantasy – альбом, який на одному рівні зафіксував цей період і в хіп-хопі, і в музиці загалом.

Це був час, коли було нормально зібрати 30 найкращих музикантів світу, везти їх на якийсь крутий острів, щоб вони скинулися бітами й словами на альбом. Я про те, що це така колективна творчість. І Каньє продовжував це робити десь до 2016 року [із The Life of Pablo], коли було йому окей взяти Дрейка чи інших крутих реперів, щоб вони скинулися по версу, а тоді скласти з цього всього альбом. Просто з ним зараз спілкується менше людей, він уже багато кого відкинув. [сміється] Але як творчий метод це було цікаво.

Тітов: Так, [My Beautiful Dark Twisted Fantasy] і не міг нікого породити, тому що мало хто може собі дозволити запис такого масштабу.

Друзюк: Ми трошки проскочили Graduation, але я хотів би окремо про нього поговорити, бо це ж епоха. Це альбом, який фактично вбив гангста-реп. У чому насправді прикол Каньє Веста: це людина, яка з’явилася в середовищі, де найкрутішим репером був 50 Cent. І Graduation якраз вийшов в один день з альбомом 50 Cent і несподівано розбив його в продажах, зафіксувавши цим, що майбутнє за Каньє.

Є абсолютно прекрасна обкладинка журналу Rolling Stone, де зіштовхують лобами 50 Cent і Каньє; ще є крутий матеріал колишнього головного редактора Complex про цей ф’юд і те, як Каньє успіхом цього альбому закрив епоху гангста-репу. Тобто це реально було епохальна штука, яка змінила історію музики.

Комлєв: Є таке. І це при тому, що я не можу сказати, що це один із моїх улюблених альбомів Каньє, я взагалі його не дуже люблю. Там є пісні, які я люблю, але для мене Graduation показує те, що Каньє додав у хіп-хоп. Якщо подивитися на період до його першого альбому й кілька років після, реп був дуже маскулінним. Тобто це було: «Дивіться, який я крутий репер». А Каньє якраз і звуком, і лірикою, змінив парадигму, змінив характер репу. Він перестав бути чимось, що асоціюється тільки з понтами, флексом, маскулінністю, мізогінією…

Друзюк: Мізогінією – не зовсім, мабуть. [сміється]

Комлєв: Не до кінця, але так. Тобто Каньє вбив ось цей тренд. Після Graduation репери, які асоціювали реп із вулицею і якимись розбірками, зрозуміли, що насправді можна й інакше. Уже немає цього, що ти не можеш бути репером, якщо ти не вийшов з вулиці, якщо ти не торгував наркотою. Він дозволив робити по-іншому. І в цьому, думаю, його сила.

Але і звук теж дуже кльовий. Якщо в першому-другому альбомах він ще якось тримався берегів хіп-хопу, там був соул і фанк, то Graduation – це взагалі інша історія.

Друзюк: 30 треків, скіти, фіти – ось це все. [сміється]

Комлєв: Graduation звучить так, як міг би звучати реп, якби його робили рок-музиканти: він дуже стадіонний, дуже попсовий і дуже масштабний.

Тітов: І в нього ж від початку стояла ціль – зробити найбільш комерційно успішний хіп-хоп альбом.

І загалом тут продовжується історія всієї його творчості: спочатку його не сприймали як репера, а тільки як продюсера, і він із цим впорався. І так само він змінював й інші уявлення, наприклад, що в [хіп-хопі] можна висловлюватися про релігію. Не думаю, що до Graduation хтось міг уявити, що під лід-сингл можна зняти кліп, повністю в референсах до аніме.

Друзюк: І ще й із Такаші Муракамі й Ніго! Я якраз тебе хотів запитати про наступний етап: якщо ми рухаємося далі, то виходить, що Каньє змінює вже не тільки музику, а й попкультуру загалом. Він змінює стиль, водночас починає працювати з Вірджилом Абло. І те, що Абло робить з індустрією моди, з переплетінням високої моди й стритстайлу, фактично те саме в музиці з мета-підходом робить Каньє.

Коли ви для себе зрозуміли, що Каньє – це феномен у межах всієї попкультури, що це більше, ніж музика? Я можу почати. У мене був момент, коли я почув у трейлері [гри] Forza Motorsport трек Power, і це було просто прекрасно.

Тітов: Узагалі я досить пізно почав слухати Каньє, десь із My Beautiful Dark Twisted Fantasy. Але коли вийшов Yeezus, я увімкнув і такий: «Ого!»

Комлєв: У мене теж саме, так.

Друзюк: Хлопці щойно зробити fist bump, але формат подкасту [і тексту] не може це передати. [сміється]

Тітов: Ну, тобто я взагалі не міг уявити, що хіп-хоп може так звучати, тоді вже почав розбиратися, що він там робить.

Комлєв: Я теж почав слухати Каньє з Yeezus і думаю, що Yeezus узагалі змінив моє ставлення до хіп-хопу. Тому що раніше я реп не сприймав. Але пам’ятаю, коли вийшов Yeezus, він просто закохав мене в себе. Це однозначно мій улюблений альбом: я знаю абсолютно кожен куплет, кожну риму, кожен семпл. Для мене цей альбом – момент першого знайомства з Каньє. І вже потім я почав рухатися назад і слухати інші альбоми. Але Yeezus для мене епохальна річ.

Друзюк: Ми згадали про стиль Каньє, і Yeezus – це для нього такий перехід від чувака, який починав у рожевих поло з рюкзачками, до шкіряних джинсів.

Комлєв: Максимальний мінімалізм.

Друзюк: Цей лайв на SNL у [шкіряній куртці] на голе тіло!

Останні три альбоми й різні персонажі Каньє

Ярослав Друзюк: Ми з вами вже проговорили понад десять років його кар’єри, і за цей час вже було багато різних Каньє, багато різних персонажів.

Максим Комлєв: Не знаю, чи взагалі був в історії репу артист, який зробив би стільки всього за такий самий період.

Друзюк: ОК, але як ви для себе сприймаєте ці різні епохи Каньє? Це для вас якісь різні персонажі? Це як у Девіда Бові були різні епохи: період Берліна, період Зіггі Стардаста тощо? Чи це все-таки одна людина, продовження однієї історії?

Іван Тітов: Для мене це радше продовження. Візуально все змінювалося, навіть у 808s & Heartbreak була ця зміна стилю, він ходив у цих піджачках із сердечком.

Друзюк: Як це правильно сказати, такий тамблерівський стиль, мені здається. [сміється]

Тітов: Тому так, напевно, це продовження, тому що навіть у першій серії серіалу там уже видно цього сучасного Каньє, який про напролом, і байдуже, що подумають усі інші.

Друзюк: Це я просто себе заспокоюю [з персонажами], бо я просто типу тримаю кулачки за те, щоб урешті-решт він просто сказав: це в мене був такий певний період, це був один із персонажів; і на вибори я теж ішов, як персонаж, а не як Каньє Вест. Ну, і ця історія зі зміною імен…

Комлєв: Я все-таки не думаю, що це персонажі. Для мене Каньє – це людина, яка перед кожним альбомом сідає й каже собі: «Я тебе вбиваю, я вбиваю старого Каньє. Що я можу зробити нового?»

Бо для мене це артист, який на кожному альбомі робить щось нове. І цим він, мабуть, і підкупає. Я не знаю іншого митця, який міг так тримати на собі фокус протягом майже 20 років. Він привчив нас до того, що ніколи не зробить щось таке саме; він зробить щось, чого не робив ще ніхто. І за цим завжди цікаво спостерігати.

Друзюк: Я не те щоб поставлю це під сумнів, але запитаю тебе додатково. Бо в мене є відчуття, що останні кілька альбомів [Ye, Jesus is King і Donda] він робив радше за інерцією. Є відчуття, що людина, яка дійсно 20 років була в авангарді, уже не в авангарді.

Тітов: І якщо згадати його дурні фотошопи в Instagram… [сміється]

Комлєв: Ну, Ye дуже дивний альбом…

Друзюк: Біполярний.

Комлєв: Я його так, здається, і не зрозумів, не розслухав. Але для мене там є особлива пісня – це перша пісня на альбомі I Thought About Killing You. Якщо вслухатися й почитати текст, він читає від імені двох. І це історія людини з біполярним розладом: один Каньє каже, що хворіє, і каже: «Я хотів тебе вбити». А інший Каньє ніби балансує з ним. І я пам’ятаю: це для мене один із найкращих треків. Він навіть голоси там змінює так, що відчувається, ніби дві різні людини. Вони зачитують на одній пісні про цей біль, у них взагалі різне ставлення до того, що відбувається. І це дуже круто.

Музично – так, це, мабуть, не найкращий його альбом. І, мені здається, якраз із Ye та The Life of Pablo почалася історія з довгою прем’єрою альбомів, коли сам вихід альбому перетворюється на [хаос]...

Друзюк: Коли вихід альбому – це процес [а не результат].

Тітов: Хоча взагалі-то й у My Beautiful Dark Twisted Fantasy теж був довгий ролаут.

Комлєв: Та ще від G.O.O.D. Fridays…

Друзюк: Мені, Іване, тебе цікаво запитати, бо в мене Ye сприймається якось синонімічно з Kids See Ghosts, у них дуже схожі теми. Я знаю, що ти дуже любиш цей альбом. Розкажи, як ти цей період і співпрацю з Kid Cudi сприймаєш?

Тітов: Я не прямо фанат, але він мені подобається.

Друзюк: Ну слухай, ти замовив світшот із цим альбомом, це вже показник. [сміється]

Тітов: Я просто дуже люблю ліричного Каньє. Мені, до речі, здається, що з усіх його висловлювань про маму найсильніше – це трек Only One. Він, як на мене, цю тему розкриває краще за альбом Donda.

Друзюк: Ну так, це ж ще й прямий сиквел треку Let It Be [The Beatles].

Тітов: Так, із Полом Маккартні. Тому Ye мені радше подобається, хоча, якщо об’єктивно, йому треба було б ще трохи попрацювати над ним [до прем’єри].

Друзюк: Те саме можна сказати й про Donda: там є дуже сильне емоційне, особисте ядро, але те, що навколо цього всього, дуже хаотичне й нелогічне.

Комлєв: Я стільки разів вже слухав Donda й прийшов до висновку, що поки зарано його оцінювати. Я так і писав у рейтингу «Найкращих альбомів [2021 року]» для «Слух»: це або з роками стане лютою класикою й одним з епохальних альбомів Каньє, або залишиться масивною, дуже дивною роботою, подекуди з крутими треками. Мені здається, у нього є потенціал стати альбомом, який будуть обговорювати за впливом на рівні з Yeezus, 808s & Heartbreak й іншими…

Друзюк: А розкажи, чому він потенційно може бути великим. Бо в мене суб’єктивне сприйняття переважає, що це дуже невизначений альбом, який не знає, куди він іде.

Комлєв: Мабуть, у цьому і його кайф. Це госпел-альбом, який насправді не госпел-альбом. Він очевидно натхненний госпелами, але Каньє викручує його на максимум.

Друзюк: І це парадокс, бо мені здається, що найкращий його госпел не в цих альбомах, а Ultralight Beam.

Комлєв: Так, це топ!

Друзюк: Із досі найкращим версом у кар’єрі Chance the Rapper.

Комлєв: Ну я ще люблю Use This Gospel з альбому Jesus is King, цей момент, коли Кенні Джі вступає із саксофоном. Але це не класичний саксофон – кайф, у мене мурашки щоразу.

Тітов: Мені ще Selah у цьому плані подобається, цей хор і на фоні біт починає іти – дуже круто.

Життя як інсталяція сучасного мистецтва

Ярослав Друзюк: Перший епізод Jeen-yus закінчується на першій епохальній події в житті Каньє – його досвіду з аварією, що приводить його до треку Through the Wire. І саме з цією піснею він нарешті пробивається в реп як виконавець. Я не здивуюся, якщо перший епізод врешті виявиться найкращим у сезоні просто тому, що він найкраще фіксує момент у кар’єрі Каньє. До того ж, коли в авторів фільму найбільший доступ до Каньє. А тоді настає момент, коли він проходить цю перевірку мейнстримною славою.

Максим Комлєв: А мені здається насправді, що слава ніяк його не торкнулася. У тому сенсі, що Каньє – це велика дитина, яка дозволяє собі робити речі, які не дозволяє собі ніхто інший. Але він це робить тому, що він максимально щира й відкрита людина. І в часи, коли зірки бояться сказати щось не те, ховають будь-які ляпи, Каньє всі ці ляпи абсолютно спокійно показує й не париться щодо цього. І в цьому щось є.

«Слава» чи «зіркова хвороба» – це не те, що якось на нього вплинуло. Він як був такою людиною, яка не вписувалася в реп, так і залишився. Просто заліз у цю пісочницю й став поводити себе, як хоче. І всім це подобається, бо всі в шоці. Але не можна відвести очі.

Іван Тітов: У випадку з Каньє здається, що в нього взагалі немає меж між особистим життям і публічним образом, що це все один великий шар. Він уже давно перетворив своє життя на інсталяцію сучасного мистецтва.

Комлєв: Пам’ятаю відео, як один критик сказав: «Здається, я знаю про життя Каньє більше, ніж про своє». І цього розриву між слухачем і ним взагалі не відчувається, тому що ти в курсі всього, що в нього в голові. І це й лякає, і манить одночасно.

Я в певний момент навіть почав перейматися за нього, тому що очевидно, що біполярні історії – це не жарт. І вони в нього є. Коли я на все це дивився, то думав: «Блін, ну йому реально погано. За цим стежити ніби й весело, але водночас не комфортно». І так воно й продовжиться, у нього є періодичні загострення, коли видно, що щось б’є йому в голову і він зривається. І це видно й у соцмережах, і в його поведінці. Тоді якийсь період затишшя, тоді знову загострення.

Друзюк: Ти влучно описав цей емоційний зв’язок із його прихильниками, мільйонами людей фактично, які стежать за ним буквально щодня. З іншого боку, є більш цинічний погляд: ці його прояви щирості і ще більшого намагання показати своє життя зазвичай збігаються з циклами альбомів, із необхідністю рекламувати наступний матеріал.

Тітов: А проведення Sunday Service [недільних богослужінь Каньє] пов’язані з податковими пільгами. [сміється]

Друзюк: Ми згадали про цей мегаломанський підхід Каньє до всього, не тільки до музики, а до всього, що він робить: від стилю до архітектури, до власних автомобілів і технологічних стартапів. У вас немає через це відчуття, що Каньє не те, щоб утратив фокус, але що для нього все розмивається?

Комлєв: За підсумками останніх альбомів, може, і треба так сказати. Але я дуже ціную ті моменти, коли вмикаєш трек і розумієш, що ніхто ніколи за всю історію хіп-хопу, а особливо в наші роки, не може зробити так, як він. І коли ці моменти помічаю, розумію: «Ага, усе ок, він живий, із ним усе добре, усе на місці, він ще може».

Але так, я згоден, що є відчуття, що [він взяв на себе] забагато. Знову ж таки – я думаю, що все це через його психічні проблеми. І я досі не розумію, як він із цим живе. Я пам’ятаю, що він нібито лікувався, вживав ліки, потім сказав, що це від диявола…

Друзюк: І зараз він, навпаки, боляче реагує, коли йому пишуть, що треба повернутися на якісь медикаменти.

Комлєв: Так, і не зрозуміло взагалі, як він з цим живе. Тобто він просто живе з цим чи якось працює?

Друзюк: І той факт, що ми зараз з тобою це обговорюємо, бо він зробив це частиною публічної дискусії, – це теж, мабуть, частина проблеми. Тому що в людини немає якогось захищеного простору, де вона може про це сама подумати.

Комлєв: Є таке, а зараз ще й без сім’ї.

Тітов: Якщо я не помиляюся, у Dazed була стаття про нову еру зірок, у яких уже не настільки відполіровані публічні образи, у яких піарник уже не затверджує кожне слово, і там було якраз про те, що Каньє був предтечею цієї епохи. А зараз ми бачимо, що Machine Gun Kelly дарує Меган Фокс дебільну обручку із шипами, яку не можна зняти. [сміється]

Комлєв: Узагалі те, що ми згадали про Machine Gun Kelly в розмові про Каньє, багато про що говорить… [сміється]

Тітов: Це вже навіть образливо. [сміється]

Друзюк: Я пам’ятаю ще ф’юд Eminem і Machine Gun Kelly, тому… [сміється]

Примітка: 

Бренди Adidas, Balenciaga, Gap, музичний лейбл Def Jam, агенція CAA – далеко не повний список партнерів і рекламодавців Каньє Веста, які відмовилися від співпраці з ним після нещодавніх антисемітських заяв. Спочатку Йє вийшов у футболці з написом White Lives Matter на Тижні моди в Парижі, тоді написав твіт із погрозою людям єврейського походження, а згодом поширив стереотипи про євреїв в подкасті Drink Champs. Ми записували спецепізод задовго до цих подій і засуджуємо висловлювання каньє.

Ярослав Друзюк: Окей, але чи є у вас відчуття, що Каньє ще може нас чимось здивувати?

Максим Комлєв: Те, що він може здивувати, – це точно, я в цьому не сумніваюся. Але чи може він здивувати музикою настільки глобальною, як це було до 2013 року включно, не певен. Якісь окремі моменти показують, що він може. Але, камон, перший альбом Donda він робив дуже довго. А тут не минуло й року [до релізу Donda 2] – або в нього дуже багато матеріалу, або я не дуже в це вірю.

Дивно дуже, бо він над одним альбомом працює п’ять років, а потім за рік анонсує продовження альбому на 40 треків. Тому я не знаю, чого від нього очікувати в контексті музики. Те, що він здивує, і те, що він зробить якось цікаво, – це точно. Подивимося, що буде зі звуком. Бо те, що в нього виконавчим продюсером Donda 2 вказаний Future, уже лякає…

Друзюк: Буде багато автотюну. [сміється]

Комлєв: До речі, автотюн – це теж цікава тема про те, як Каньє змінив музику. Якщо послухати 808s & Heartbreak, то це ж не автотюн заради автотюну: він використовував його не як інструмент, який ховає його вокальні проблеми, а як творчий метод.

Власне, у цьому й сила Каньє як саунд-продюсера: він круто працює з голосом, він зробив автотюн окремим інструментом, який обробив усю цю ліричну історію [808s & Heartbreak]. Там увесь альбом він ниє, переживає, плаче, йому болить; й автотюн якраз круто підкреслює цю штуку. І Каньє, мені здається, узагалі змінив ставлення до автотюну в хіп-хопі: якщо раніше це було типу «я не вмію співати, зроблю ось так», він показав, що це інструмент, який можна так само використовувати, як усі інші елементи.

Друзюк: Я про це думав, коли торік Марк Ронсон випустив документальний серіал на Apple TV+ Watch the Sound про різні музичні інструменти і як вони змінювалися. Й один з епізодів був якраз про автотюн. Як коментатори там були всі, хто хоч якось долучився до автотюну, крім Каньє. Для мене це була реально кримінальна справа, як можна було настільки мало згадати про 808s & Heartbreak і Каньє загалом.

Комлєв: Це дивно.

Друзюк: T-Pain там був як зачинатель [автотюну].

Комлєв: T-Pain почав усю цю штуку, але він не зробив з нього чогось нового. А Каньє усе перевернув.

Друзюк: Іване, а ти що думаєш, чи може нас ще здивувати Каньє?

Іван Тітов: Упевнений, що зможе, тому що в мене досі щоразу мороз по шкірі від треку No Child Left Behind, і це вже після десятків прослуховувань. Ну, і самі шоу перед виходом Donda, це було потужно.

Друзюк: Із будинками, які горять, наприклад.

Тітов: І з його гостями! Але взагалі те, що відбувається з Каньє зараз, там дуже багато смішного, звісно. Але загалом, як казала поетеса, «щоб не плакать, я сміялась».

Друзюк: І ти якраз підвів мене до точно останнього запитання. Наскільки складно бути фанатом Каньє у 2022 році?

Тітов: Втомився. [сміється]

Комлєв: Я вже звик до цього. [сміється] Знаєте, у музичній тусовці Києва вже є такий мем, що Макс і Каньє – це… Я до цього вже ставлюся спокійно. Усі чомусь думають, що я готовий його максимально захищати від усього, що я буду захоплюватися кожним альбомом. Це, може, і так, але не те, що я не можу бути об’єктивним.

Але, не знаю, мені не важко бути фаном Каньє. Тому що в нього є неприємні історії, але він не зробив нічого кримінального. Щоб мені було якось соромно за це, такого нема. Я більш-менш толерантно до всього ставлюся, тобто мені важко…

Друзюк: Ну як, там була історія з його ефіром у TMZ, коли він висловлювався про рабство, коли він перекладав провину за рабство на афроамериканців. Це була нижня точка.

Тітов: Та є цілий подкаст, де просто перелічують епізоди, коли Каньє дивно себе поводив. Але мені сумно стежити за тим, що він зараз робить: усі ці дурні фотошопи Піта Девідсона, публікація переписок із Кім Кардаш’ян… Ця людина поводиться, як 14-річний підліток. І це людина, яка написала Runaway. А ці релігійні історії робить людина, яка написала Jesus Walks.