«Вулиця Степана Бандери» – новий подкаст The Village Україна, у якому ми простими словами розповідаємо про складні теми історії України. 

У День святкування прапора України хтось пожартував, що українці трохи забули про війну всього лише через якісь «три пальці», якими Мінкульт і креативна агенція Banda запропонували зображати державний герб. Мережею понеслася серія мемів і коментарів припинити цей крінж, відразу запустили флешмоб #тризубнезалежності й #тризубздорової людини. За кілька годин конфлікт вичерпали вибаченням агенції й Мінкульту.

У цій історії популярною стала особа В’ячеслава Чорновола, якого вважають творцем цього символу. Уперше три пальці догори він підняв на фестивалі «Червона рута» в Запоріжжі 1992-го, щоб привітати його учасників. Утім, це не його винахід. Цим жестом понад сто років уже користувалися січові стрільці, згодом ним віталися люди часів національного підпілля 40–50-х років. Утім, постать Чорновола визначальна для нашої історії, він був тим, хто виборов нашу незалежність.

У першому епізоді подкасту «Вулиця Степана Бандери» поговоримо про те, як із захопленого комуністичними ідеями хлопчика Чорновіл став головним борцем за незалежну Україну, який шлях пройшов до усвідомлення себе як українця та що для нього означала Україна.

Слухайте подкаст «Вулиця Степана Бандери» на зручній платформі

«Російська демократія закінчується там, де починається «українське питання»

19 серпня 1991 року в Москві розпочався путч. Самопроголошений Державний комітет із надзвичайного стану зробив спробу усунути від влади президента СРСР Михайла Горбачова. Нічого не вийшло. Тодішня Українська Соціалістична Радянська Республіка не підтримала заколоту. Натомість використала як шанс здобути незалежність від Москви.

Голова парламенту УРСР Леонід Кравчук не поспішав із рішенням, як ставитися до ситуації. Цей шанс використав В’ячеслав Чорновіл. Він надіслав заяви про підтримку Борисові Єльцину й Анатолію Собчаку, налагодив кампанію інформаційного спротиву у Львові, Києві, Донецьку, Харкові. А найважливіше: був одним із тих, хто змусив Леоніда Кравчука скликати Верховну Раду й засудити переворот. Засідання відбулося в суботу, 24 серпня, о 10:00, де після суперечок усе-таки ухвалили Акт проголошення незалежності України, який задекларував створення самостійної української держави – України.

Незабаром до Києва прибула делегація російських демократів, щоб обговорити підписання договору між державами. Російська сторона не хотіла поступатися українськими територіями, хоч і в договорі 1990-го йшлося про недоторканість кордонів у межах СРСР. Між Чорноволом і Собчаком відбулася гостра розмова. Чорновіл заявив: «Ви нас зрадили своїми заявами про територіальні претензії, ви застромили ніж у спину українській демократії». На що отримав відповідь, яка охолодила стосунки між політиками: «Я наполовину українець, але краще це було б не так».

Усе-таки в серпні 1991-го було підписано українсько-російське комюніке, Чорновіл навіть сподівався, що це буде хорошим стартом для дружби з Росією. Та історія розгорнулася інакше.

Чий Крим?

Липень 1992-го, Верховна Рада Російської Федерації зазіхнула на Крим. За рік надали Севастополю статус міста Російської Федерації. За чотири роки Держдума заявила про своє історичне право на всю Автономну Республіку Крим. Чорновіл і його соратники з партії Народний Рух України негайно зреагували. Вони змусили Верховну Раду України внести поправки до Конституції, щоб іноземні війська не могли базуватися в Україні та вивести російський флот за її межі.

На якийсь час дискусії в Держдумі трохи вщухли. Але Росія продовжувала вести агресивну політику щодо Чорноморського флоту, переслідувала офіцерів, які присягнули Україні, вивозила найцінніше майно, кораблі, зброю на свою територію. Обурення Чорновола досягло піку в травні 1997-го, коли Леонід Кучма й Борис Єльцин підписали угоду щодо Чорноморського флоту. Він розумів, що договір зробить Україну залежною від Росії й буде перешкоджати «на шляху інтеграції України в європейські структури». Він і його фракція не голосували за ратифікацію договору. А його наступні слова виявилися пророчими у 2014 році:

«Питання, що розглядається, має надзвичайно важливе значення як для зовнішньої безпеки нашої держави, насамперед нашої територіальної цілісності, так і для безпеки внутрішньої. У кінцевому рахунку від того, як воно буде вирішено, залежить майбутній розвиток України як незалежної держави, а може, і сама доля нашої незалежності».

Шлях до українства

«Україна починається з тебе» – фраза Чорновола, яку найчастіше бачимо в мережі сьогодні. Більшість переконана, що патріотом і борцем за незалежність України він був мало не з народження. Та його становлення як українця відбулося під час навчання в Київському університеті. До того часу він ріс у звичних для повоєнної молоді обставинах – під впливом комуністичних міфів і легенд. Він очолював раду піонерської дружини в школі, потім був секретарем комсомольської організації, згодом – членом райкому комсомолу. Тоді він ще не знав про революцію 1917–20-х, українізацію чи Голодомор. А тому наївно вірив у щирість і правильність радянської влади.

Переїзд до Києва, а згодом виступ Хрущова про засудження культу Сталіна змусили його «шукати національну правду». Чорновіл писав: «Напевно, усе-таки атмосфера, ось та атмосфера після смерті Сталіна, значною мірою вплинула на моє становлення, як і на появу взагалі шістдесятництва як явища. І тоді з’явився на південній Київщині Чорновіл, на Донбасі – Стус, Дзюба, Світличний. Бачите, там, де зони ризику вже для народу, для нації, там з’явилися ці люди».

Порушило його віру в «дружбу народів», інтернаціоналізм і те, що в Києві «вовком дивляться, коли ти говориш українською». Упереджене ставлення до мови шокувало його. Саме тоді вирішив спілкуватися винятково українською. Навіть на парах, які проводили російською, відповідав лише українською. Хоча не втрачав свого лояльного ставлення до колег інших націй. Його захопило все, що стосувалося України й українців. Почав досліджувати репресованих діячів культури, літератури й науки. Узявся писати дипломну роботу про письменника Бориса Грінченка. У пошуках матеріалів поїхав до Львова, де був враженим українським патріотизмом й українськомовними містами на заході України. Це стало «вирішальним моментом у його національному самоствердженні», за що неодноразово вислуховував про свою ідейну незрілість на комсомольських зборах.

«Зеківський генерал»

Понад десять років життя В’ячеслав Чорновіл провів у радянських тюрмах і таборах. Був засуджений кілька разів за вигук: «Хто проти диктатури, устаньте!» під час показу фільм Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» у кінотеатрі «Україна» в Києві, потім під час загальноукраїнської «зачистки» в 1972-му отримав шість років таборів і три роки заслання за друкування й розповсюдження «Українського вісника», а у квітні 1980-го знову був заарештований на засланні за участь у «Гельсінській спілці».

У таборах Чорновіл не залишав боротьби. Намагався згуртувати в’язнів, хотів отримати статус політв’язня. За це неодноразово потрапляв до штрафних ізоляторів. За таку активність дістав кличку «зеківський генерал». Його товариш Ярослав Кендзьор згадував, що кадебісти «стогнали, уже боялися запрошувати його. Він знущався з них. Його інтелект, орієнтація в будь-якій сфері доводили їх до божевілля. Він кепкував, насміхався з них».

Проти засудження в 1980-му він голодував 120 днів. На останньому слуханні просив суд не брати участі з міліцією та КДБ, які сфальсифікували справу. Але отримав п’ять років позбавлення волі. Його третя дружина, Атена Пашко, згадувала, що «від обшуків, арештів зростало обурення на систему й бажання її змінити», тому ніколи не просила Чорновола припиняти боротьбу. П’ять років вона їздила на короткі побачення «під ворота» й отримувала лише один лист на місяць.

Чорновала звільнили достроково за протестами прокурора Якутії в 1983 році без права виїзду до України. Він залишився працювати кочегаром у Покровську на заводі будівельних матеріалів. А за два роки був остаточно звільнений.

Від федералізму до унітарності

Чорновіл повернувся до Львова в 1985-му, розпочав активну політичну діяльність, відновив видання «Українського вісника», створив першу опозиційну політичну організацію «Українська Гельсінська спілка», був членом «Народного Руху України», кілька разів був обраний народним депутатом Верховної Ради, очолював Львівську обласну раду, балотувався в президенти та заснував «Галицьку Асамблею» – об’єднання депутатів обласних рад Івано-Франківської, Львівської й Тернопільської областей.

Його й організацію звинуватили в сепаратизмі. У травні 1990 року на пресконференції заявив: «Я взагалі виступаю за федералізм, хоча й дістаю за це ґулі: мене звинувачують, що я хочу розвалити Україну. А я певен, що саме федералізм якраз найкраще з’єднає Україну. За сприятливих умов, за розвитку місцевого самоврядування до нас ще потягнуться Воронеж, Кубань. Якщо ми централізм московський не замінимо на централізм київський, то й росіяни Донбасу, і Крим не захочуть від’єднуватися, і Закарпаття забуде про своє русинство. Головна моя ідея не тримати силою, а максимально розвивати місцеве самоврядування».

Події початку 90-х змусили дещо змінити бачення Чорновола майбутнього України. Відголос про референдум у Криму про незалежність, створення «Донецької республіки» й «Новоросії» в межах колишньої Херсонської губернії скорегували його заяви: «Сьогодні про федералізм в Україні говорити не можна, бо в умовах нашої нестабільності економічне самоврядування неминуче буде супроводжуватися політичним самоврядуванням. А до чого це призводить, ми бачимо на прикладі Криму й будемо сміятися, коли такий самий Крим будемо мати на Закарпатті, на Донеччині, в Галичині, наприклад, чи на Буковині». З того часу майбутню Україну він і його соратники з Народного руху вбачали як унітарну державу з адміністративно-територіальним самоврядуванням. Утім, їхні задуми не були втілені в життя.

Незадовго до чергових виборів президента Чорновіл потрапив в автокатастрофу на шосе під Борисполем. Його автомобіль врізався в КамАЗ, який розвертався посеред дороги. Він і водій загинули на місці. У 2014 році Бориспільський міський суд закрив справу як нещасний випадок, але як водій Чорновола не побачив вантажівку за цілком видимої погоди, залишається загадкою для його синів і багатьох українців.

слухайте прем'єру подкасту «Вулиця Степана Бандери»