Подкасти«Я можу врятувати всіх, окрім себе». Що таке профлексія
Та як профлексія може стати причиною професійного вигорання
Другий сезон подкасту «Простими словами» присвячений захисним механізмам психіки. У попередніх випусках ми почали розглядати захисні механізми з точки зору гештальт-підходу й пояснювали, що таке конфлюєнція, ретрофлексія та дефлексія. У передостанньому епізоді другого сезону говоримо про профлексію.
Профлексія – це спосіб переривання контакту, який можна розглядати як суміш ретрофлексії та проєкції. Суть цього механізму полягає в тому, що людина утримує свої потреби та проєктує їх на інших різними способами. Наприклад, якщо в людини є потреба в тому, щоб їй говорили, що її люблять, але з якоїсь причини вона не може попросити про це прямо, вона буде сама говорити іншій людині «Я тебе люблю», очікуючи, що людина скаже їй те саме. Це буде профлексія, оскільки людина говорить «Я тебе люблю» не щоб висловити свої почуття, а щоб почути, що її також люблять.
У 19-му епізоді пояснюємо, як працює профлексія, коли цей спосіб переривання контакту стає проблемою та як помітити його за собою.
Підписуйтеся на телеграм-канал про подкасти «Міністерство подкастів України»
Підтримай подкаст
«Простими словами» на Patreon
Що таке профлексія
Профлексія – це спосіб переривання контакту, який можна розглядати як суміш ретрофлексії та проєкції. Суть цього механізму полягає в тому, що людина утримує свої потреби та проєктує їх на інших різними способами.
Наприклад, ви хочете, щоб людина налила вам стакан води й про вас потурбувалася. За профлексії ви будете одночасно утримувати своє бажання пити, але й проєктувати це бажання на іншу людину. Тобто ви не попросите прямо налити вам води, а запропонуєте людині воду, сподіваючись, що вона здогадається, що ви хочете пити, та запропонує воду вам.
З одного боку, це ретрофлексія, тобто утримання свого бажання, а з іншого – проєкція, яка може проявлятися в різних формах. За профлексії людина порушує кордони іншої людини, сподіваючись, що вона зробить те ж саме.
Ви не попросите прямо налити вам води, а запропонуєте людині воду, сподіваючись, що вона здогадається, що ви хочете пити, та запропонує воду вам
Іноді девізом профлексії називають: «Я роблю іншим те, що хочу, аби робили мені». Важливо, що це не усвідомлений процес. Якщо ви вітаєте людину із днем народження, бо хочете, щоб вас також привітали – це профлексивно. А якщо ви вітаєте людину із днем народження тому, що це ваше внутрішнє правило етикету й вам не дуже важливо, привітають вас чи ні, то це не профлексія, а просто ваш інтроєкт.
У контексті стосунків також часто зустрічається профлексія. Наприклад, якщо людина потребує, щоб її любили, але з певних причин утримує цю потребу, вона буде говорити іншій людині, що любить її, сподіваючись, що вона скаже їй те саме. Це буде адаптивним способом, направленим на задоволення своєї потреби. Профлексію називають способом переривання контакту саме тому, що прямо задовольнити свою потребу не виходить.
Профлексія в соціальному контексті
Пострадянський простір дуже профлексивний. Річ у тім, що в основі цього механізму лежить ретрофлексія, тобто утримання своїх потреб і бажань. Тобто чомусь склалося так, що людина не може виразити свою потребу прямо, але з нею треба якось обійтись. І одним зі способів є профлексія.
Тобто за профлексії людина несвідомо думає: «Якщо я не можу отримати любов, то буду дарувати її іншим людям». Оскільки в основі цього механізму лежить утримання, то це доволі розповсюджений спосіб адаптації в тоталітарному середовищі.
У тоталітарному середовищі багато утриманих переживань, оскільки в ньому мало права на спонтанність і є норми, яким треба відповідати. Тому багатьом доводиться терпіти й утримувати свої потреби та переживання.
Оскільки багато людей виросло в посттоталітарному середовищі, профлексія є розповсюдженим захисним механізмом сьогодні. Людям доводиться якось обходитися із вразливістю, потребою бути коханими, а це базова потреба. Але оскільки вразливим бути небезпечно, адже в тоталітарному середовищі це не заведено та сприймається як слабкість, то відповідно, людина, яка виросла в директивній сім’ї, буде відчувати, що потреба в любові означає слабкість. Умовно її профлексивна поведінка буде звучати, як «Якщо я не можу отримати любов, то що, якщо я буду сильно любити інших».
Як профлексія може стати причиною професійного вигорання
За профлексивністю насправді ховається багато нерозкритої агресії, яка мала бути направлена на задоволення потреби. Тому існує доволі специфічний візерунок профлексуючих професій. Багато лікарів, психотерапевтів, волонтерів вигорають, бо в цих професіях часто є багато профлексії.
Волонтери вигорають найчастіше тому, що часто не усвідомлюють свою профлексивність й біжать рятувати та допомагати іншим, що чудово з людської точки зору. Але проблема в тому, що якщо людина не усвідомлює своєї потреби бути врятованою та полюбленою, вона не помічає, як вигорає.
Профлексивність дуже масштабна, тому люди часто використовують цей спосіб. Хтось робить це через релігійний контекст. Тобто людина рятує та допомагає іншим, аби бути безгріховною. А хтось буквально віддає літри своєї крові, при цьому вони переживають це як благо, але в профлексивності.
До прикладу, професія психотерапевта високооплачувана, тому що в цій діяльності має бути зворотна вигода, щоб не впадати у профлексивний спосіб.
Саме тому важливо, щоб у психотерапевта була власна терапія. Якщо ваш психотерапевт ходить на терапію та супервізію – це гарантія того, що він не займається профлексією. Він знає, що він хороший спеціаліст і працює за хороші для нього гроші. І він буде стабільний у тому, аби підтримувати вас та інших людей.
Серед психотерапевтів, які ігнорують власну терапію, багато профлексивних людей. У цьому немає нічого поганого, просто часто це призводить до вигорання. Людина всіх врятувала, виснажилась, тому що сама залишилася незадоволеною й не врятованою.
Профілактика в допоміжних професіях – регулярно брати відпустки та відпочивати. Це потрібно для того, щоб людина не профлексувала, а мала ресурс для того, щоб підтримувати та допомагати іншим.
У чому проблема профлексивності
Люди, які хочуть рятувати, насправді хочуть бути поміченими, здаватися героями. Часто це зустрічається в побутовому контексті. До прикладу, людина не спить, аби закінчити роботу. Вона ніби геройствує, але за цим ховається нереалізована потреба у визнанні.
Проблема профлексивності в першу чергу полягає в тому, що цей спосіб часто призводить до виснаження, оскільки він абсолютно не поживний. Найбільший драматизм у тому, що профлексуючи, людина так і не наближається до того, щоб насититися тим, що їй потрібно, до прикладу, відчути себе поміченою, визнаною або коханою. Людина витрачає багато сил, а на заміну не отримує нічого. Творити із профіциту це круто, а з дефіциту – не дуже. Щоб підтримувати та допомагати іншим, треба самим бути в ресурсі.
Людина витрачає багато сил, а на заміну не отримує нічого
Часто люди, які користуються цим способом адаптації, приходять до кризи через повне виснаження. Вони витратили багато зусиль, але так і не отримали те, що їм потрібно. Коли в них уже немає сил, вони починають усвідомлювати, що з ними щось відбувається. Іноді доволі радикально. Наприклад, людина може взагалі перестати говорити про любов.
До прикладу, коли психотерапевти вичерпують свою профлексивність в терапії, вони стикаються із серйозною професійною кризою. Вони підлікувалися, зрозуміли, чого вони хочуть, навчилися прямо просити про це, і раптом з’являється бажання займатися взагалі іншою справою.
Коли ця агресивність виходить назовні, вона може дуже сильно змінити контекст життя. Тобто людина може в цілому відмовитися від профлексивного способу й умовно перестане помічати на вулиці всіх кошенят, собак, бабусь, яким раніше так хотілося допомогти.
У чому плюс цього способу адаптації
Профлексія – це не погано. Якби її не було, не було б таких професій як психотерапевт, лікар, волонтер, рятувальник. Профлексія – чудовий спосіб адаптуватися до неможливості виражати свої переживання та потреби, але як індивідуальна історія це може бути доволі трагічним способом. Як соціальне явище це дуже добре, але як індивідуальна історія – може вилитись у дуже болісну. Бо якщо людина про всіх турбується, але не відчуває себе щасливою, це не круто.
Як помітити профлексію за собою
Хороший спосіб помітити профлексію – виявити образу та роздратування. Тобто якщо ви говорите людині, що любите її, а вона вам ні, і ви при цьому ображаєтесь чи дратуєтесь, це маркери того, що ваш спосіб якраз профлексивний. Бо ви говорите ці слова не для того, щоб виразити свою любов, а щоб вам сказали те саме. Відповідно, якщо ви цього не отримуєте – потреба не задовольняється, виникає відчуття образи чи роздратування.
На щастя, у психотерапії робота із профлексією не займає багато часу, оскільки клієнт швидко помічає себе профлексуючим. Людина помічає свої мотиви й те, що вони насправді є не такими, як вона собі уявляла. Робота із профлексією не дуже довгий процес, у порівнянні з конфлюенцією або ретрофлексією, з якими можна працювати роками.
Як упоратися із профлексією
Одним зі способів упоратися із профлексією є простеження мотивів і їх дослідження. Їх можна помітити й усвідомити доволі швидко. Єдине, що залишається велика робота за тим, аби знайти інші способи справлятися з цією потребою.
Часто на початку стосунків людина хоче почути, що її люблять, але сама ще не готова це сказати. Профлексивним способом буде сказати: «Я тебе люблю», очікуючи ту саму відповідь. Чесно та свідомо буде сказати: «Скажи, що ти мене любиш». Але часто люди соромляться такої прямоти.
Що подивитися на цю тему
Серіал «The boys» (2019) – розвиток історії, яку ми бачимо в перші хвилини серіалу, досить профлексивний.
Фільм «Залізна людина 3» (2013) – у цій частині можна побачити профлексію на прикладі розвитку одного з героїв – «ботана», який хотів урятувати весь світ. У кінці з допомогою технологій він стає доволі імпозантним чоловіком, але водночас доволі агресивним. Тобто за його бажанням зробити добре справу ховається доволі агресивна поведінка. Це метафора того, як багато внутрішньої агресії приховують профлексивні люди.
ПРОДЮСЕР: Тарас Галаневич
ВЕРСТКА ТА ДИЗАЙН: Катерина Шерстобітова
ОБКЛАДИНКА: Альбіна Колесніченко
Текст: Анастасія Шумілова
ВЕДУЧІ: Марк Лівін, Ілля Полудьонний