Mincultpryvit – авторський подкаст українського режисера Нарімана Алієва, який виходить у форматі «безкультурно про культуру». У межах другого сезону подкастів The Village Україна Наріман спілкується з гостями про культуру в усіх її проявах.

Гість нового епізоду – звукорежисер Сергій Степанський, який відповідав за низку сучасних українських фільмів на зразок «Племені» Мирослава Слабошпицького, «Моїх думок тихих» Антоніо Лукіча й «Атлантиди» Валентина Васяновича. Також Степанський відомий за виконанням головної ролі у «Вулкані» Романа Бондарчука.

Раніше The Village Україна анонсувало другий сезон Mincultpryvit в інтерв’ю з Наріманом Алієвим. Іншими гостями сезону вже стали Антоніо Лукіч («Мої думки тихі»), Валентин Васянович («Атлантида»), Антон Слєпаков («Вагоновожатые»), Влад Болєлов (Limelite), Богдана Неборак («Взяла і прочитала») та гурт «Курган і Agregat».

Підписуйтеся на телеграм-канал про подкасти «Міністерство подкастів України»

Наріман Алієв: Монтажер і звукорежисер – це дві споріднені спеціальності. І звук, і монтаж шукають та вибудовують темпоритм фільму. Якщо монтаж є першою частиною [процесу], то звук цементує фільм. Звук дотягує те, чого не вистачає зображенню.

Сергій Степанський: Та інколи не вистачає часу, щоб зацементувати це все. У нас просто зазвичай немає часу для того, щоб монтаж увійшов у звук і звук увійшов у монтаж. Продуманих рішень завжди дуже мало, на жаль.

Алієв: Монтаж робиться, поки ти не задоволений результатом. Звук робиться, поки є можливість.

Степанський: Поки не прийшов дедлайн, так. [Звукорежисер] зазвичай, закриває процес кіновиробництва. Якщо на монтаж пішло більше часу, тобі рідко додають час на звук. Тому змушений робити швидше, а це завжди компроміс.

Наріман Алієв: Кіно XX століття в певному сенсі було «костильним», але воно правильно працювало.

Сергій Степанський: Воно не було «костильним». Воно звучало технічно не ідеально, але було однозначно зроблене з [мистецькими] рішеннями.

Алієв: Так, воно було з творчими рішеннями, ти відчував певний вайб цього часу…

Степанський: «Певний вайб»? [сміється]

Алієв: Я намагаюсь омолоджуватися! Подкаст веду все-таки. [сміється]

Степанський: Будеш сміятися, але я десь лише пів року тому дізнався, що таке вайб.

Алієв: Я теж іноді в TikTok заходжу. Подивитися, що зараз у трендах. [сміється]

Наріман Алієв: Торік вийшли два видатні українські фільми: «Атлантида» Валентина Васяновича та «Погані дороги» Наталки Ворожбит. Обидва про війну, обидва фільми не зручні. Можна сказати, що в нас знімають тільки про війну. Але ні. Про війну знімають значно більше фільмів [ніж на інші теми], але не всі з них працюють, не всі з них відгукуються.

Сергій Степанський: Я ще не дивився «Погані дороги». Дуже хочу подивитися, але в кінотеатрі. Не хочу дивитися його на студії [чи вдома].

Алієв: Це про ритуал [кіно].

Степанський: Цей рік оголив важливу тему. Простір, у якому ти перебуваєш [під час перегляду фільму] – це й є, власне, кіно. Ти заходиш у велику залу з великим екраном і колонками...

Алієв: Обираєш конкретний час.

Степанський: Із людьми, які теж хочуть побачити саме цей фільм. Ви вже спільники, ви вже partners in crime. Ви сідаєте, гасне світло...

Алієв: І ви на дві години стаєте одним цілим.

Степанський: От зараз усі кажуть, що всі фільми будуть одночасно випускати в кіно й на [стримінгових сервісах], що кінотеатри поступово вимруть. Я впевнений, що це фігня. Певен, що воно якось буде змінюватися, це нормальний плин часу. Але кіно буде.

Алієв: Це як із театрами. Можна сказати: ну, нахіба нам потрібні театри?

Степанський: «Півтори години на загальному плані». [сміється]

Алієв: «Зніміть на камеру п’єсу й викладайте».

Степанський: Ти дивився якось театральні постановки [в записі]? Уся хімія просто зникає.

Алієв: Ось це відчуття «тут і зараз». І саме ось цей ритуал зараз у театрі існує.

Сергій Степанський: З іншого боку, дивися, є місто Нетішин. Найближчий кінотеатр за 60 кілометрів у Рівному. Виходить якийсь новий український фільм: «Додому», «Вулкан», «Стрімголов», «Атлантида». І є сім’я, яка живе в місті Нетішин і хоче побачити нове українське кіно.

Наріман Алієв: Але вона не має для цього можливості.

Степанський: Вона має певну можливість. Але дивися: у них двоє дітей. Це треба взяти або машину, або квитки на маршрутку. На маршрутці годину їхати до цього Рівного. Купити квитки в кіно, взяти якийсь попкорн, якусь колу, ну бо є діти. І тому що це ж подія. А потім вони потраплять…

Алієв: На двогодинне авторське кіно. [сміється]

Степанський: І ще в них є вибір поїхати в кіно на умовного «Шрека». Яке рішення вони ухвалять? І це важливе рішення, тому що [ця поїздка] – 1/20 їхнього заробітку за місяць.

Алієв: І вони, грубо кажучи, можуть дозволити це собі раз на місяць.

Степанський: А потім ще треба погуляти по місту, зайти в якесь кафе – і це вже 1/10 місячного заробітку. Тому є нюанси. Звичайно, вони виберуть якийсь фільм про супергероїв [а не українське кіно]. Особливо коли вони з дітьми. Ну яка «Атлантида», коли вони з дітьми?

Наріман Алієв: Нам, нашій індустрії [кіно] дійсно багато чого не вистачає, ми до чогось ще не доросли.

Сергій Степанський: Та в нас немає індустрії.

Алієв: Вона формується. Уже є гравці ринку, виробники, автори. Є щось схоже [на індустрію]. Єдине, чого немає, – це доходів. [сміється] Наша діяльність поки субсидована державою. Тільки завдяки цьому й існуємо.

Степанський: 100%.

Алієв: Прибери державне фінансування – і, в принципі, нікого не залишиться.

Степанський: Від незалежного, авторського кінематографа нічого не залишиться.

Алієв: І від комерційного теж. У нас три-чотири фільми, які окупилися в прокаті.

[...]


Алієв: Нам не вистачає бізнесу [у галузі]. Філантропія є, бізнесу поки немає. Хоча, з іншого боку, ми розуміємо, що й у Європі здебільшого немає прибуткового кіно.

Новий сезон mincultpryvit

APPLE PODCASTS, SPOTIFY,
GOOGLE PODCASTS, castbox

ВЕДУЧИЙ: Наріман Алієв

ПРОДЮСЕР: Костянтин Гузенко

РЕДАКТОР: Ярослав Друзюк

Фото обкладинки: Костянтин Гузенко