ПодкастиМетаморфози та перверзії. Девід Кроненберг [«Мертва зона», «Муха», «Космополіс»]

У шостому епізоді нового подкасту The Village Україна «Станція 451» ми говоримо про Девіда Кроненберга. Письменника, який видав свій дебютний роман «Спожито» вже в статусі абсолютного класика кінематографу. Режисера, який випробовує нашу психіку химерними персонажами, новими реальностями й перетином кордонів дозволеного. Він адаптував «Мертву зону» Стівена Кінга, «Історію насилля» Джона Вагнера, «Космополіс» Дона Делілло, загалом зняв понад 20 фільмів і, сподіваємося, не збирається зупинятися.

Подкаст виходить за підтримки Zagoriy Foundation.

Як вивчення біології вплинуло на створення горорів? Що таке справжня реальність і чому митець – це також науковець?

Дізнайтеся про все це в новому подкасті The Village Україна «Станція 451».

Девід Кроненберг: від писання до кіно

Девід Кроненберг народився 1943 року в Торонто, Канада. Батьки його батьків родом із Литви. Мати Естер була музиканткою. Батько Мілтон Кроненберг – журналіст, письменник і власник книжкової крамнички під назвою «Професорова книжкова крамниця».

Про батька Кроненберг говорив так: «Хоч він і не був надто успішним продавцем книжок, однак був успішним журналістом. Тож я знав про писання, воно здавалося чимось очевидним. І я засинав під звук коліщатка механічної друкарської машинки».

Для кінематографу в його дитинстві не було місця. Він говорив: «Кіно здавалося цілковито недосяжним для пацана з Торонто, бо ж у Канаді не було ніякої кіноіндустрії. Тож про кіно я й гадки не мав. Натомість писання було частиною мене, відтоді як узагалі пам’ятаю себе».

Його творчий шлях розпочався в 16 років з оповідання, яке він надіслав до одного з найповажніших жанрових журналів Fantasy & Science Fiction. Він отримав чудовий лист-відмову, надрукований на обкладинці одного зі свіжих чисел журналу. То була відмова, що надихала: «Вам майже вдалося. Присилайте нам іще». Однак він більше не робив подібних спроб.

У 20 років Девід Кроненберг вступив до Університету Торонто. Він захоплювався ботанікою та лепідоптерологією – розділом ентомології, що вивчає метеликів.

Кроненберг був переконаний, що в майбутньому комбінуватиме кар’єри вченого й письменника-фантаста, маючи за взірець Айзека Азімова. Біологію він вивчав лише рік, проте вона вплинула на його початкове зацікавлення горором у кіно.

Кроненберг каже: «Я ніколи не думав про біологію, як щось жахне. Гадаю, це надзвичайно бентежне, навіть розтин плоду свині. Ти починаєш розуміти форми життя, як життя виникає та як існує. Це не жах. Для мене це чисте задоволення».

Проте в університеті Девід більше часу проводив зі студентами лінгвістики та філології й на другому році навчання почав вивчати літературу, філософію й історію.

З часів університету походить ще одна історія, яка вплинула на Кроненберга як митця. Саме там він побачив художній фільм «Зима, що зігрівала нас» Девіда Сектера, у якому знялися кілька друзів Кроненберга. Фільм став першим англомовним канадським фільмом, який показали на Каннському кінофестивалі.

За вікном 1965 рік, ідея зйомок кіно в Канаді все ще фантастична. І Кроненберг відчуває шок, коли бачить знайомих на кіноекрані.

Він поринає у вивчення кіномайстерності, здобуває перші гранти від уряду, працюючи з Айваном Райтманом (який згодом зробить «Мисливців за привидами»).

Кроненберг починає втілювати в життя химерну ідею канадського кіно. Та ще дивнішу його гілку – канадський горор.

Література та кіно: мутоване злиття

Кроненберг послідовно наполягає на тому, що як кінематографіст він не відчуває впливу інших режисерів.

Він радше йде від літератури до кіно. Для Кроненберга особливо важливим є романтичне кліше голодного митця, генія, якого не зрозуміли та не прийняли його сучасники. Він говорить: «Коли я вивчав американську літературу, мене вразило, як щоразу великі американські письменники помирали у відчаї та безславності. Вітмен, Мелвілл, Готорн, По».

Від твердження про те, що, мовляв, не було жодних впливів (ще один крок), до його концепції авторського кіно. Кінополотна, що тчуться нитками лише одного павука. Одного творця сценарію та режисури.

Так фактично триватиме аж до початку 1980-х, до роботи над екранізацією роману «Мертва зона» Стівена Кінга. На той час Кроненберг – автор уже шести фільмів.

«Мертва зона» – перший приклад адаптації літературного тексту Кроненбергом.

Він пояснює свій захват роботою над перенесенням літератури на екран через слово fusion – злиття. Як каже режисер: «Подібно до того, як ви робите дитину з кимось іншим, виходить злиття».

Працюючи над «Мертвою зоною», Кроненберг сформулював одну зі своїх найвідоміших мантр: «Ти маєш зрадити роман, аби залишатися вірним роману».

І далі розшифровує: «Обидва медіуми – література й кіно – цілковито різні. Не існує такої штуки, як переклад книжки мовою кіно, тому що не існує такого словника. Ти маєш перевинаходити роман для екрану. І часто це значить бути жорстоким».

Адаптації й перевтілення літератури

Починаючи з 1986 року, Кроненберг зняв 12 фільмів, з яких лише три були за оригінальним сценарієм, а не літературною адаптацією.

З-поміж них окремо виділимо кілька прикметних історій:

1986-й – «Муха». В основу покладено однойменне оповідання Жоржа Ланжелана. Історія про наркотичну залежність, що спершу дає ілюзію всесильності й виходу за усталені межі, а потім призводить до тотальної руйнації.

1991-й – «Голий ланч». Перевтілення, фантазія на тему роману Вільяма Берроуза та його життя. Сюрреалізм комашиних і наркотичних перверзій вартістю майже в 20 мільйонів доларів, які зовсім не окупилися в прокаті.

1996-й – «Автокатастрофа». Фільм, що приніс Кроненбергу спеціальну й унікальну відзнаку журі Каннського кінофестивалю. В основі – роман Джеймса Балларда.

2005-й – «Історія насилля», або «Виправдана жорстокість». Фільм номінували на «Оскар» за найкращий адаптований сценарій. В основі сценарію – графічний роман 1997 року, написаний Джоном Вагнером і намальований художником Вінксом Локком (тим Вінксом Локком, який уже 30 років оформлює обкладинки альбомів гурту Cannibal Corpse).

А сам Кроненберг свого часу перетворив сценарій до фільму «Екзистенція» на графічний роман.

Паралельно зі зйомками останніх чотирьох фільмів він писав свій дебютний роман «Спожито» (Consumed).

Кроненберг вважає, що кінематограф завжди підгодовувався літературою. І що писання – це основна частина творення кіно.

Кроненберг каже: «Якщо ти напишеш рукопис або роман, він одразу існує. Він є. І якщо ти напишеш сценарій, нічого не існує. Це просто ідея».

Його довго вважали письменником без книжок. 2007 року, за сім років до виходу роману «Спожито», світ побачила перша праця про Кроненберга та літературна традиція під назвою «Девід Кроненберг. Автор чи фільммейкер», написана Марком Браунінгом.

Кроненберг зізнався, що досі іноді відчуває комплекси, пов’язані з тим, що роман – це вища форма мистецтва, а кіно – ні. І допоки не буде опубліковано його власного роману, ця заздрість залишатиметься непогамованою.

Усесвіт Девіда Кроненберга

Кроненберг про трансформацію. На початку 2014 року, коли Кроненберг дебютував із романом «Спожито», вийшов друком новий переклад англійською історії перевтілення Грегора Замзи.

Це видання мало одну важливу фішку – передмову Кроненберга, у якій він зробив цікавий інтерпретаційний хід.

Він перевів розмову про прикру долю Грегора Замзи в площину особистої історії, власного досвіду Кроненберга. Він каже, де та різниця між тим, коли ти одного ранку прокидаєшся й розумієш, що перетворився на комаху? І тим, коли ти одного ранку прокидаєшся й усвідомлюєш, що тобі вже за 70?

Кроненберг буквально каже: «Розчарування стає новою, неуникною реальністю, і життя вже не продовжить свій біг, як до цього».

Кроненберг переводить цю історію в реалістичну площину, дозволяє через зрозумілу аналогію ще краще усвідомити реальність Замзи, співвіднести з нашим життєвим досвідом.

Кроненберг насамперед про реальність очима своїх персонажів. Він майже завжди йде за логікою, за суб’єктивністю й викривленням сприйняття реальності. За страхами, візією, наркотичним тріпом, травмою своїх персонажів.

Кроненберг говорить: «Мені дуже рано стало зрозуміло, що реальність – це неврологія. У житті мені знадобився лише один тріп під ЛСД, аби дуже швидко зрозуміти, що реальність – це питання, як працює ваша нервова система й ваші органи чуттів».

Він вважає, що людина здатна змінювати реальність. Наприклад, келих вина – це вже зміна. Тому роботи Кроненберга насамперед про спроби людей подолати їхню реальність, а не про самодеструкцію персонажів.

Ще один з основних термінів, пов’язаних із його творчістю, – це боді-горор, жаска трансформація, уразливість тіла.

Кроненберг про тіло. Тіло, що деформується, змішується. Тіло, що губить обриси.

Тіла чоловіків і жінок, що кохаються й зливаються в одне. Зазвичай, його персонажі кохаються, лежачи на боку, чоловік позаду жінки, ідеальне прилягання й злиття в одне ціле.

І тіло – це текст неписаних Кроненбергових книг. Тіло – пластилін, який він розминає. Алебастр, який він замішує. Тіло – як основа буття й усвідомлення нашої смертності.

У його творах герої трансформуються та перевтілюються, змінюють свій вигляд і свою тілесність.

Ще один чи не найважливіший пласт творчості Кроненберга – атеїзм. У його світі не існує Бога, відповідно, й у фільмах ви не знайдете демонів, потойбічних почвар, надприродного чи містичного елементу. Це завжди біологічні форми або химери, породжені свідомістю.

Кроненберг послідовно називає себе екзистенціалістом. Слідом за Жаном-Полем Сартром він вважає, що немає жодної людської природи й немає Бога, який би її задумав. Людина – це наслідок усвідомлених рішень. Людина – це насамперед проєкт, у якому кожен несе відповідальність за себе.

Проте персонажі Кроненберга зазвичай нерозривно пов’язані з найближчою людиною, що формує пару. Через взаємодію вони розкриваються вповні. Пройти крізь іншого. Спожити іншого. Змішування. Переплетіння. Це невпинний ф’южн персонажів Кроненберга та їхніх сутностей. Їхніх визначень один через одного.

Для екзистенціаліста проєкт людини ніколи не завершений. Він невпинний і змінний. Людина здатна до трансформацій та амальгам.

І від цього визначення вимальовується основний концепт, який розкриває устремління героїв Кроненберга і, ймовірно, може бути ключиком до розуміння його прагнення мистецького експерименту та незручних запитань.

Кроненберг – про свободу. Про вивільнення. Про перетин кордонів. Про подолання обмежень, вериг людського тіла й усталених суспільних норм, про оприявнення підсвідомого та вивертання реальності внутрішнього світу назовні.

Кроненберг вважає «Якщо ти митець, то ти науковець. Ти ставиш експерименти над своїми героями, експериментуєш із рівнями життя, які насправді проживаєш сам. Ти долаєш кордони свого життя». Відриваєшся від так званої реальності. Митець. Науковець. Геній.

Кроненберг про химерність і науковість, про логічність і фантазію, про вивільнення всіх можливих реальностей та повсякчасну трансформацію. Зрештою, Кроненберг про свободу.

А який Кроненберг ти сьогодні?

---