У рубриці «Посилання» The Village Україна розповідає про сервіси, сайти, сторінки, телеграм-канали та блоги, варті вашої уваги.

«Щодня жінки відчувають на собі більші чи менші прояви сексизму: від жартів у курилці на роботі до масштабних рекламних кампаній; від масних поглядів незнайомців на вулиці до сексуального насильства з боку друзів і навіть родичів».

Українська письменниця Ольга Котрус запустила сайт «Моя історія має значення», на якому жінки можуть залишити свої історії про те, як до них проявляють сексизм.

На думку засновниці проєкту, багато жінок настільки звикли до побутового сексизму, що сприймають його як норму. Мета – показати на прикладі живих історій, що проблема є і вона масштабна. «Навіть якщо те, що відбулося, здається дрібницею, поділіться нею. Кожна історія має значення».

Щоб поділитися історією на сайті, достатньо вказати своє ім’я. Його можна замінити, якщо є хвилювання за свою безпеку. Проте для розуміння географії, віку та сфери діяльності засновниця проєкту просить зазначати справжні дані.

Запитуємо в засновниці проєкту Ольги Котрус, чому важливо не мовчати про сексизм. Раніше ми також розповідали 9 історій про сексизм у тексті «Це реальність, у якій живуть жінки».

«Моя історія має значення»

Ольга Котрус

письменниця, феміністка

Темою фемінізму я цікавлюся з 18 років, зараз мені 31. Відкрито називаю себе феміністкою уже років шість. З 2012-го по 2017 рік я жила у Франції і, коли повернулась в Україну, була здивована тим, як багато у нас сексизму в повсякденному житті і як мало тих, хто його зчитує. Ще менше тих, хто ним обурюється. Та нікчемно мало тих, хто висловлює це обурення вголос. На контрасті мені спочатку це здавалося настільки очевидним, що хотілось кричати. Минув деякий час, і я помітила, як ця викривлена норма повсякденного життя «залазить під шкіру» навіть прогресивній молоді. Це злякало мене.

Доменне ім’я daily-sexism.com я купила у другій половині 2017 року, після перегляду відео на YouTube про дискримінацію жінок. Пам’ятаю, була дуже обурена тим, що почула, і водночас надихнулась на конкретні дії. Домен купила на перспективу: я знала, що одного дня обов’язково використаю його для схожого проєкту.

У березні я зробила анонімне опитування в гугл-формах, де запропонувала жінкам розповісти, як вони стикнулися із проявами сексизму. Тоді за кілька днів понад 200 жінок залишили свої відповіді. Кілька тижнів тому я закінчила роботу над сайтом, перенесла туди всі історії й нарешті запустила його. 

Мені відмовляли в роботі через те, що я жінка, бо хотіли редактора-чоловіка. Я знаю, що таке офісний гарасмент. Мені робили боляче мої партнери у стосунках. Я чула на свою адресу, що вродливою і розумною водночас бути не можна. Я щодня відчуваю на собі тиск суспільства щодо вагітності. Але я запустила проєкт не через це.

Я намагаюся сказати, що для того, щоб почати робити щось для розв’язання певної проблеми, не обов’язово мати власний конкретний «кейс», після якого «падає забрало». Достатньо мати критичне мислення і дуже перейматися цією проблемою. Будь-яка дискримінація завжди була мені глибоко неприємною. Дискримінація проти жінок зокрема.

Мета проєкту – привернути увагу [до сексизму]. Я втомилась чути навіть від своїх одноліток, що фемінізм уже виборов усі права; що насильство проти жінок – десь там далеко, у Ємені, Бангладеші, Дагестані. Що сексизм «лише у тебе в голові», а так у нас уже все ок, рівноправ’я та ідилія. І що феміністки – це якісь злобні, дратівливі елементи, які лише псують усім кайф від існування. Тож я дуже сподіваюсь, що принаймні хтось прочитає ці історії і зніме свої рожеві окуляри.

Зараз це просто платформа, де є змога висловитись і дізнатися про чужий досвід. Далі можна поділитись цим із друзями, знайомими, колегами, обговорити за келихом вина, посперечатись, змінити свою думку. У майбутньому я б хотіла сформувати навколо проєкту ком’юніті однодумців, влаштовувати панельні дискусії, займатися просвітницькою діяльністю.