Війна збільшила в десятки разів кількість трагічних подій, які ми проживаємо. До того ж кожна з трагедій через велику кількість контенту навколо неї проживається як особиста втрата. І попри те, що психіка адаптується до всього, є події, які вибивають нас зі звичного ритму життя, навіть якщо не стосуються нас напряму.

Після трагедії у Броварах, яка сталася відразу після ракетного удару РФ по Дніпру, ми вирішили поговорити з психотерапевткою Надією Волченською про те, як переживати жахливі події та як підтримати близьких, які стикнулися з горем і втратою.

Цей матеріал підготували за підтримки наших читачів

Donate

Ми не можемо повпливати на жахіття, яке сталося, але можемо повпливати на стан, у якому це жахіття переживатиметься. Важливо пам’ятати, що будь-яка реакція на події, незалежно від того, стосуються вони тебе особисто чи тебе знесло новинною хвилею, можуть проживатися по-різному. Людина може перебувати в шоковому стані й не могти зібрати себе докупи, а може навпаки – ніби не зважати на те, що сталося, «емоційно заморозитися». Близькі можуть просити про підтримку вголос, а можуть просто погано почуватися та мовчати. Ми поговоримо про те, як підтримати інших у різних станах і як підтримати себе. Бо допомогти іншим можна лише тоді, коли сам маєш ресурс.

Як допомогти собі пережити трагічні події

1.

Валідувати свої почуття. Валідація – це підтвердження тієї реальності, у якій людина зараз перебуває, і тих почуттів, які вона переживає.Треба нагадати собі, що будь-яка реакція є нормою. Усе, що я відчуваю чи як реагую – нормально. Я можу не хотіти нічого, а можу хотіти та потребувати чогось недосяжного, і я маю на це право. Тобто ми маємо самі себе валідувати: мої емоції є такими, я ось так реагую на трагедію в Бородянці, Броварах, Дніпрі чи Маріуполі. Важливо зрозуміти, що все є нормою: чи є в мене якась бурхлива реакція, чи просто я знесений із ніг реакцію навколишніх, а всередині мене лише порожнеча. Треба це просто визнати, що я реагую зараз саме так, і я потребую зараз саме от таких речей, які мені здаються потрібними. І навіть якщо це неможливо втілити, воно може існувати у формі бажання.

2.

Знайти форму вираження почуттів. Коли ми прийняли, що будь-яка реакція є прийнятною, важливо знайти якийсь опис того, що з нами відбувається, і комусь розповісти про цей стан. Тобто ми шукаємо будь-яку форму, яка може виразити наш стан: візуальне чи текстове повідомлення другу або подрузі, публікація в соцмережі тощо. Якщо я зараз не знаходжу слів і форми, це може означати, що я перебуваю в стані шоку й не маю потреби виражати свій стан. Але однаково треба розуміти, який саме це стан.

3.

Зрозуміти свої потреби. Потрібно знаходити людей, із якими можна розділити свій стан. Шукати діяльність чи бездіяльність, у якій цей стан переживати трохи легше. Можна хотіти відірватися або хотіти займатися чимось, що раніше ніколи не здавалося дією, що підтримує. Важливо прислухатися до себе й помічати, що зараз, наприклад, хочеться піти в супермаркет, чи щось приготувати, чи почитати. З високою ймовірністю хотітиметься просто спати та їсти, бо насправді енергії нема.

4.

Повернути собі рутини. Те, що допомагає найбільше – повернути собі звичну рутину. Це не означає вдати, що нічого не відбулося, але повернути собі владу над своїм життям. Це означає спробувати зібрати своє життя докупи та нагадати собі: що б не відбувалося зовні, внутрішній світ залишається, і ніхто не має владу над ним. Ми можемо вирішити, мовчати чи поговорити нам із кимось близьким, чи обійняти, щось подивитися чи купити – це та частина зовнішнього світу, яка також підпадає під нашу владу. Тобто не всюди є безсилля, на щось іще реально вплинути. Це допоможе усвідомити, що не все є знищеним, якесь життя ще залишилося. Тож готуємо їсти, відвозимо дітей до школи, робимо робочі завдання й розуміємо, що ми є.

Як підтримати близьку людину, якщо вона про це просить

Уявімо ситуацію, коли ми говоримо з людиною й бачимо, що вона потребує підтримки в переживанні горя. Вона може нас про це просити напряму або ми відчуваємо цей запит у діалозі.

Що робити?

Треба запитати, на що саме людина реагує. Тобто що трапилось, що саме вона має на увазі, коли каже: Бородянка, Бровари чи Дніпро. Тобто ми маємо допомогти людині знайти слова, які описують її стан і її ставлення до того, що відбулося. Завдання такої підтримки полягає в тому, щоб допомогти людині знайти слова й через вираження цих слів знайти можливість відреагувати вже на емоційному рівні. Після того, як людина ці слова знайшла, ми можемо знайти їй у відповідь слова співчуття. Про те, що мені також це болить, що для мене це також жах. Тобто відреагувати, валідуючи*. Тобто наше завдання насамперед показати, що ми чуємо її та розуміємо, що вона відчуває, а потім додати емоційну реакцію про те, що для нас ця ситуація якоюсь є і ми також переживаємо, розповісти, що відчуваємо ми. Зробити це спільним відчуттям. Не залишатися наодинці з тим.

Як підтримати людину в шоковому стані

Коли людина перебуває в шоковому стані, не може описати та назвати емоції, є емоційно паралізованою, вона не може попросити нас про допомогу, але ми бачимо за її станом, що зараз вона не може впоратися без підтримки.

Що робити?

Треба насамперед потурбуватися про фізичну безпеку людини, забезпечити їй тихе місце та запитати, чи хоче вона зараз перебувати тут. Далі спробувати дізнатися, чого саме людина потребує, спробувати це втілити: до друзів, до батьків, до кота, обійняти дитину. [Якщо це нереально, наприклад, люди, до яких вона хоче – за кордоном, запропонувати написати їм чи подивитися фото та згадати щось, що було б зараз добре зробити разом]. Це не допоможе зробити так, щоби було «все добре», але покаже, що в житті є щось, на що вона може вплинути. Такі ситуації безсилля небезпечні застиганням у відчутті, що ми не можемо нічого з ними зробити, але ми можемо допомогти людині побачити мікрозміну стану. Людині потрібні місце, простір і час, щоби виникло бажання знайти щось, що зараз зробить її перебування в тому жахітті, у якому вона перебуває, трохи легшим.