The Village Україна обирає книгу тижня, пояснює, чому її варто читати та публікує уривок.

Де одні шукають зраду, інші знаходять можливості. Історії героїв книжки «10 успішних компаній. Нова якість підприємництва в Україні» ілюструють, як можна побудувати якісний і прибутковий бізнес у наших реаліях, попри війну, спадок «совка» та інші проблеми. Ми зібрали історії 10 компаній, розпитали керівників та працівників про побудову їхнього бізнесу – від появи ідеї до створення якісного українського продукту.

 «10 успішних компаній» – унікальний проект. На полицях книгарень тепер багато мотиваційної бізнес-літератури, та саме ця книжка – перша, яка ґрунтується винятково на українському досвіді. Ми намагалися зробити книжку в повному сенсі мотиваційною. Щоб її прочитання, можливо, надихнуло і вас на щось подібне. Звісно, це не підручник, як починати свою справу. Лише історії злетів і падінь звичайних людей. Які живуть в одному з нами світі. З тими ж чиновниками, працівниками податкових, Верховною Радою і президентом. Але їм вдалося здійснити свою українську мрію.

Олег Криштопа

письменник і журналіст

Олег Криштопа – письменник і журналіст. Живе в телевізорі: автор та ведучий історичної програми «Машина часу» на «5 каналі». Написав більш як десять книжок – повістей, романів, книжок художнього репортажу та публіцистики. Любить мандрувати, слухати й розповідати історії.

Христина Бурдим – живе на кухні: кулінарка домашніх масштабів. Працює журналісткою. Періодично випробовує себе в чомусь новому – чи то в музичній сфері (на студії звукозапису), чи на державній службі. Любить мандрувати, фотографувати та робити людей ситими і щасливими.

10 цитат з «10 успішних компаній»

Коли розпочинати свій бізнес у невеликому місті, обов’язково треба враховувати регіональні особливості. Наприклад, в Івано-Франківську в неділю тисячі людей ідуть до церкви. А звідти – можна і на каву. Куди? Звісно, в «Говорить Івано-Франківськ» [мережа «23 ресторани»], який за кілька кроків. Але є й інші особливості. У вас щось поламалося на свята і треба терміново полагодити? Не кваптеся, доведеться зачекати, поки свята завершаться.

Хай у вас не складається враження, що проект «Селиська сироварня» завжди успішно розвивався. Найважчими були перші три роки. Український споживач був просто не готовий до нового продукту. Щоб пояснити, про що йдеться, Петро Пригара розповідає анекдотичний випадок. Під час першої поїздки українців у Швейцарію їх завели у велику крамницю, де була сила-силенна різних сирів. Господарі чекали запитань. І першим від українців пролунало питання: а де тут швейцарський сир. Ті здивовано переглянулися і відповіли: так весь сир тут швейцарський, тобто вироблений у Швейцарії. Бідні українці, виховані в СРСР, взагалі нічого не знали про сорти сиру, крім того, що буває швейцарський і голландський. «От у такому стані був український споживач на 2003 рік».

Коли «Покутська кераміка» тільки робила перші кроки, до Микитюків з ідеєю звернувся доктор хімічних наук, проректор Прикарпатського університету Іван Миронюк. Він запропонував обробляти посуд колоїдним сріблом. До молока, яким обробляють кераміку, додали міліграм срібла. Це дало ефект «гігієнічного посуду». Спробували. Миронюк відвіз вироби на експертизу до Академії наук. Там у три різні глеки (один з яких був «Покутської кераміки») налили брудну воду. На третій день у покутському глеку вода самоочистилася! Після цього на Городенку посипалися замовлення з Академії наук.

У той час яблука для споживачів на українському ринку відрізнялися хіба кольором. Жовті, зелені, червоні. В одній фірмі розповідали історію: потрібна була велика партія яблук. Замовили в одного продавця на ринку, той повів на склад. Там ящики. На кожному підписи. БФ, ЧФ, БД, ЧД і БХ, ЧХ. Продавець відсипав з усіх, крім двох останніх. Покупці поцікавилися, що означають абревіатури. «Ну як що? – здивувався продавець. – БФ – це білі файні, ЧФ – червоні файні. Д – то добрі». – «А Х.?» – запитали покупці. «Я ж вам їх не даю», – засміявся продавець. Так до Мелеша [«Коник»] прийшло розуміння, що ринку яблук в Україні просто немає і його потрібно створювати та захоплювати. Тим паче – сортові яблуні саме почали приносити перші врожаї.

«UGEARS» ставить високу планку якості свого продукту. Одного разу компанія викинула на смітник партію виробів після цілої зміни. Причина – верстат був не точно відцентрований. Візуально дефект був непомітний. Але при збиранні конструкторів вони працювали не ідеально. Ментальність більшості українських підприємців – і так зійде, принаймні на внутрішній ринок; чого ж добру пропадати? «UGEARS» цим шляхом не пішла. Вимоги до партій однаково високі – незалежно від того, чи призначені вони на експорт, чи для України. Тож браковані вироби не просто викинули – їх знищили. «Стояли, дивилися, як все це перемелюється на крупу, і плакали. Реально плакали. Але я сказав: ми цього не продаватимемо. Бо якщо зробимо так хоча б раз, то зробимо і вдруге, і втретє. Станемо, як усі».

Щоб потрапити у святая святих «Varvar» – власне броварню, – треба одягати бахіли – наче в лікарні. Живе, непастеризоване пиво вимагає стерильності. До речі, поширений міф про те, що живе пиво має малий термін придатності – уже давно лишень міф. Звісно, тут воно не зрівняється із заводським, у якому вбито всі бактерії, і тому те не скисне, мабуть, ніколи. Але у випадку правильної технології варіння (коли в чани не потрапляє бруд), три чи навіть шість місяців – не межа для живого пива. Цікаво, що деякі сорти протягом зберігання навіть у пляшці можуть змінювати свій смак.

Якось один зі знайомих порадив хлопцям активніше використовувати «Facebook». Мовляв, уся платоспроможна аудиторія там, а не у «Вконтакте». Сторінка «Чистої Хати» вже існувала, проте нею ніхто не займався. Постити абищо теж не хотіли. І тоді з’явилася ідея запропонувати додаткову послугу. Покоївка не лише поприбирає вашу квартиру, а ще й зварить борщ. Це була перша публікація від «Чистої Хати». Того ж дня Ілля і його майбутня дружина водночас опинилися без роботи. Вранці наступного дня в нього мала бути співбесіда. Прокинувшись о дев’ятій ранку, він поглянув на телефон і оторопів. Там було тридцять замовлень на прибирання. […] Борщ, до речі, майже ніхто не замовив. Ні тоді, ні потім. Попри це, послуга досі залишається актуальною. Свого роду візитна картка компанії.

У «VOVK» зрозуміли від початку, що погану річ можна продати лише раз. Більше до тебе не прийдуть. Тому особливу увагу звернули на якість. [...] Щоб дотримуватися зразкових стандартів у створенні одягу, організували відділ контролю якості. Кожну нову модель, до речі, спеціально тестують. «У нас є люди, які носять новий одяг день-два, щоб перевірити, чи зручно в ньому, як він сидить».

Ринок змінюється дуже мобільно. Це залежить від багатьох факторів. Найперше – рівня доходів та освіченості. «Woodwerk» намагається не втратити актуаль-ності. І тому, попри особисті вподобання, доводиться адаптовуватися до запитів публіки. Зокрема частково переходити з голландського стилю до скандинавського. Хоча повністю лягати під бажання більшості «Woodwerk» не збирається. Хочуть зберегти свою стилістику.

Всі геніальні ідеї, як відомо, прості. А чому б, вирішили у «ROSA», не зробити спеціальний набір для новачків і аматорів? Коробочка, в якій є все необхідне: полотно, пензлик, нанесений контур, покроковий майстер-клас. Ідея не була новою, у США такий продукт є вже більше 50 років, і в Україні були компанії, які робили схожі продукти. «ROSA», маючи великий досвід роботи на професійному ринку художніх матеріалів, вирішила робити цей набір так, як би його складав сам художник, з професійними матеріалами високої якості. Купуєш коробочку – і малюєш.

 Вартість:

 discursus (українською)

   друкована: 135 ₴