The Village Україна та рекламна агенція BBDO Ukraine запустили другий сезон офлайн-зустрічей із представниками бізнесу та креативної сфери INSPIRATION IS NOT DEAD. Цього разу ми вирішили говорити не тільки про натхнення як спосіб життя чи інструмент, а й розбирати його на складові.

У першій події говоримо про щастя з психотерапевтом Іллею Полудьонний та коучем Аллою Клименко. Модератор розмови – креативний директор BBDO Ukraine Анже Єреб.

Фото: Анна Бобирєва

Анже: 20 років тому, коли я потрапив в Україну, ніхто не хотів навіть чути про психотерапію. Але я прийшов з того світу, де це нормально: якщо в тебе є проблеми і ти не можеш з ними впоратися, то йти потрібно не за алкоголем, а до психотерапевта.

ІЛЛЯ: Щастя – доволі важка тема. Якщо йдеш вулицями із серйозним та нещасним виразом обличчя, то у пострадянських країнах це вважається нормою. Є навіть фраза «Сміх без причини – ознака дурачини», бо, якщо ти посміхаєшся, ти або дурний, або під впливом заборонених речовин, тому ми дуже часто стикаємося з упередженням, що не можна бути щасливим. І все-таки: чи можна та чи потрібно бути щасливим?

Алла: Одна моя знайома розповідала, як в Америці вона їхала в Uber і в машину підсів ще один пасажир. Він одразу сказав: «Ви, напевно, з пострадянської країни». Вона питає: «З чого ви взяли?», на що він відповів: «У вас у всіх таке кам’яне обличчя, навіть є приказка про сміх без причини». Коли ця дівчина почула наше прислів’я англійською – хлопець переклав його як «Якщо посміхаєшся просто так, значить ти дурень», у неї перевернувся світ, бо вона зрозуміла, що це правда і це про нас.

 Якщо йдеш вулицями із серйозним та нещасним виразом обличчя, то у пострадянських країнах це вважається нормою

Півтора місяця тому я була на саміті щодо щастя в Маямі, на якому дослідувачка щастя Соня Любомирські розповідала, як після 10 років проживання в Росії переїхала в Америку. Тоді вона зрозуміла, що та позиція жертви, від якої всі намагаються звільнитися, для нас є модною. Наша ментальність ніби передбачає страждання: якщо страждаєш, ти сильна та розумна людина з дуже розумним і серйозним обличчям.

І я не можу сказати, що це не так, бо у нас сміх і веселощі без приводу часто сприймаються як щось неправильне. Тому й розмови про щастя викликають дуже багато скепсису, а самі люди від цієї теми захищаються.

Так, 20 років тому звернення до психотерапевта сприймалося неадекватно, але навіть сьогодні мені пишуть люди з проханням зробити пост на тему того, що це нормально, бо друзі та колеги кажуть їм, що вони хворі, та сміються із цього. Ми почали свою соціальну ініціативу про депресію, наголошуючи на тому, що психотерапія – це здоров’я та внутрішня гігієна.

 Коли до мене приходять клієнти, то вони майже нічого не знають про себе, психологію та феномени, на яких побудовано їхнє життя

Ілля: Мені, напевно, пора зробити камінг-аут: я нічого не знаю про щастя.

Життя повне оксюморонів. Наприклад, ви сьогодні прийшли послухати про щастя і простояли годину в черзі, але тепер ми із цього сміємося. Мені не дуже близька ідея щастя як феномена, я радше за поняття пошуку та дослідження радості – того стану, коли мені добре, а також розуміння, через що саме.

Але для цього розуміння над собою потрібно працювати. Коли до мене приходять клієнти, то вони майже нічого не знають про себе, психологію та феномени, на яких побудовано їхнє життя, тому вони часто приносять ідею щастя як лінії, по якій йде крива, яка ніколи не досягає кінцевої крапки, йдучи в безкінечність. Для них щастя – це той момент, який от-от настане: після того як закінчиш звіт, заробиш ще більше грошей або поїдеш у відпустку. Але коли цей момент настає, нічого не змінюється і вони все ще нещасні.

Радість – це один з можливих станів щастя, тому що в психотерапії це пошук сенсу. Наприклад, коли я стояв у черзі, я все одно міг із чогось порадіти. Не потрібно робити фальшиву посмішку та вигляд, ніби тобі подобається стояти у черзі протягом години. Можна сприймати це як ціну за те, що є можливість прийти та послухати щось цікаве та корисне для себе. Щастя для мене ближче як пошук осмислення, суб’єктивне відчуття наповненості, що все добре та все в мені.

Алла: Ілля все правильно каже, але навіть якщо натягнути посмішку, повернутися до сусіда та сказати: «Я тебе ненавиджу», буде важче. Тому складні моменти значно легше прожити, змусивши себе усміхнутися або навіть обійняти самого себе. Це дає нам багато енергії та сили. Щастя, про яке я розповідаю, це не спалахи та не крапки, це той стан, при якому я можу бути різною і мені добре. І для цього необов’язково існує причина. Я дозволяю собі злитися, плакати, засмучуватися, бо я людина, але водночас я оптимістична та у всьому можу знайти свої плюси: я вірю в те, що все це для мене, та можу ставати сильнішою.

Анже: Ми відчуваємо різні емоції, щоб тримати баланс. Радість, сум, сором – усе це для того, щоб на контрасті відчувати щастя, адже неможливо постійно бути щасливим?

Алла: Ми постійно шукаємо причини, щоб бути щасливими, постійно перебуваємо в погоні за ними: «Я буду щасливий, коли…»

Чудовий приклад – Балі. Багато хто туди їде, і в перший тиждень для них усе ніби змінюється, вони думають, що проблема була в країні, оточенні, будинку, та впевнені, що тепер усе інакше. Але через деякий час стає зрозуміло, що всі проблеми залишились: людина забрала з собою головний інструмент – свою голову.

 Ми не розуміємо, чому псується наш настрій, а він псується, бо два тижні тому охоронець попросив відкрити сумку, в якій лежав обід

Ілля: Я знаю з досвіду, що психотерапія зміщує фокус уваги з того, що буде, на те, що вже є. Це та основна робота, завдяки якій клієнти стають щасливішими: вони відчувають свою автентичність і дозволяють собі бути різними.

На вході охоронець попросив мене показати рюкзак, а через те, що сьогодні я йду на ще один захід, у мене лежали грейпфрут і бринза. Я розумів, що буде незручно, бо стоїть купа людей, всі дивляться, що лежить у моєму портфелі. Мені ніяково, але я можу це витримувати, я дозволяю собі бути різним, бо я себе добре знаю та до себе звик. Найголовніше та найскладніше – прийняти себе таким, яким ти є.

Алла: Це круто, що ти не паришся, багато хто може думати про це кілька днів, тижнів або навіть місяців. Це чіпляється до нас та стає частиною сутності. Ми не розуміємо, чому псується наш настрій, а він псується, бо два тижні тому охоронець попросив відкрити сумку, в якій лежав обід. І таких думок у нас забагато: вони накопичуються з дитинства.

Ілля: Я думаю, що у кожної нації свої причини нещастя. В нашому суспільстві, наприклад, дуже мало прийняття як базової моделі поведінки, при якій людину люблять, незважаючи ні на що. Дуже велика кількість людей виросла в сім’ях, де тебе люблять залежно від дій: оцінок, які ти отримуєш, від того, наскільки ти хороший. Це відводить від ідеї почуватися щасливим. Але коли постійно почуваєшся «не таким» і змушений під когось підлаштовуватися, тоді виникає ідея, що зараз щось зробиш і буде добре: з’їж кашу і буде добре, зробиш звіт і станеш щасливим.

Анже: У пострадянській культурі я вже давно помічаю бажання людей виглядати круто перед іншими, аби потім бути щасливими. Люди хочуть задовольнити інших, не знаючи, як це робити, та маючи якесь своє бачення ситуації. І тому стають нещасними.

Алла: Це справді так. Коли йдеться про прийняття себе, люди кажуть: «Якщо я прийму себе, то в мене все буде взагалі жахливо: я перестану розвиватися, досягати цілей, намагатися схуднути». Але мені здається, що, коли людина приймає себе щиро, цінує та любить, у неї, навпаки, з’являється багато енергії. Бо ми витрачаємо дуже багато сил на ті речі, про які навіть не підозрюємо: самозвинувачення, аналіз і переробка негативних думок, постійне незадоволення собою.

Мій улюблений ментор Албан Шахар, викладач щастя у Гарварді. Коли я була в Маямі, то брала в нього інтерв’ю та сказала, що мене постійно всі питають, чи я щаслива. Він сказав, що його також постійно про це питають і навіть його книга називається «Happier», тобто він у дорозі до щастя. Це шлях, який ми проходимо та стаємо щасливішими.

Ілля: Мені також близька думка, що це шлях, а не кінцева точка, бо якщо ви туди потрапили, то це нещастя. Це неможливо зробити пунктом досягнення, бо ви змінюєтесь: якщо згадаєте себе 10 років тому, то зрозумієте, що були іншими, те саме буде ще за 10 років. Змінюється контекст, обставини, ваше бачення світу та ви самі. Те, що сьогодні здається вам актуальним для щастя, завтра може втратити свою цінність.

 Коли людина приймає себе щиро, цінує та любить, у неї, навпаки, з’являється багато енергії.

Анже: Багато хто вважає, що для повного щастя їм бракує вищої зарплати. Але наскільки щастя пов’язане з рівнем доходу або освіти? Чи впливають взагалі зовнішні фактори на щастя?

Алла: Різні дослідження дають різну інформацію, але, безумовно, рівень доходу на щастя не впливає. Впливає лише те, наскільки ви захищені. Я дивилася фільм про людей з усього світу, і одним із багатьох героїв був чоловік з Індії, який вважав себе неймовірно щасливою людиною: його домом була натягнута на палки клейонка, там лежали його діти, а поруч стояла дружина. Він усміхався та казав: «Я така щаслива людина! У мене є все в житті: робота, діти, дружина, дім».

Тобто ми маємо певний базовий рівень (у кожного він свій), але я впевнена, що щастя від зовнішніх атрибутів не залежить. Дуже часто люди, які виграли в лотерею мільйон, вклали дуже вдало свої гроші та отримали все, про що мріяли, вже за півроку кажуть, що нічого не змінилося. Хтось змінив зовнішність, хтось побудував дім, хтось зробив власний бізнес, але вони всі як один запевняють: «Нічого не змінилося. Зміни здаються справжніми лише зовні, але всередині все так, як було раніше». Тому коли у житті постійно щось змінюється і вам важко це контролювати, то єдине, над чим ви можете втримати контроль, – ваш внутрішній стан і вміння правильно реагувати на всі події. І якщо навчитися це робити, тоді все стане значно легшим і простішим.

 Вітальність – це життєва енергія, яка нікуди не зникає незалежно від того, що навколо вас коїться

Ілля: У професійній терапевтичній спільноті кажуть приблизно ті ж слова, згадуючи термін «вітальність» у моменти депресії. Взагалі вітальність – це життєва енергія, яка нікуди не зникає незалежно від того, що навколо вас коїться. Тому пошук цієї вітальності у неспокійні часи більш ефективний та швидкий, ніж коли у вас все добре. Бо, коли все йде спокійно, важче зрозуміти, що саме з того всього, що ви маєте, є щастям. Тому в житті є контраст: на тлі горя ми можемо відчути себе неочікувано щасливим.

Алла: Мені сподобалася метафора Коліна Тіппінга, автора книги «Радикальне прощення», про те, що ми маємо світлий і темний бік. Ми намагаємося показати свій світлий бік, але якщо це робити постійно, то люди починають відчувати, що щось не так.

Але коли я різна та приймаю обидві свої сторони, то стаю цілісною. І це дає мені красу, бо я справжня. Крім того, мене не бісить, яка я всередині: я можу дістати з сумки обід і це не значить, що зі мною щось не так. Може, хтось подивиться на те, що я беру їжу з собою, і подумає: «Я також хочу робити так, це зручно». Якщо ви приймаєте все в собі, то починаєте приймати все і в інших: мені можна бути різним – усім можна бути різними.

Анже: Вам усе це легко казати, бо ви глибоко вивчали психологію, але для людей, які цим не цікавилися, важко розібратися в подібних темах: ми живемо в ері, коли інформації дуже багато, а перевірити її правдивість буває важко. Тому люди схильні вірити тому, на що натрапляють найчастіше. Як розібратися в собі тим, хто не має спеціальної освіти?

Ілля: Потрібно розуміти, що це все – величезна робота над собою. У мене за спиною багато років особистої психотерапії, я щотижня відвідую психотерапевта, тобто після лекції ви надихнетеся, але вже за два дні цей ефект мине. Не тому що лекція погана чи з вами щось не те, а тому, що це постійна робота.

Якщо ви хочете схуднути до літа, то це два місяці роботи і вам вистачить дофаміна, який ви отримаєте від мотиваційної книги, але якщо ви хочете мати класну фігуру, то потрібні постійні тренування та робота над собою. Те саме з психотерапією та безпосередньо щастям.

Анже: Я менеджер, можна сказати, керую щастям своїх співпрацівників, їхнім емоційним станом. Щоб дати їм енергію, я повинен сам бути сповнений нею, тобто постійно маю бути у формі. Це дуже складно, тому що ти повинен ще більше працювати над собою. Тут працює вислів «у здоровому тілі здоровий дух»?

Алла: Ви, напевно, читали статтю з Forbes, яка облетіла весь інтернет, про інтелект життя. Раніше модним був емоційний інтелект, потім позитивний інтелект, а тепер інтелект життя, вітальної енергії. Це і є бажання жити. Особливо це важливо для людей, які є керівниками певних проектів або компаній: вони повинні заряджати цією енергією не тільки себе, а ще й команду. Це емоційне зараження, завдяки якому ми впливаємо одне на одного більше, ніж здається. Є такий інструмент як колесо життєвого балансу. І щойно ви вкладаєте в одну сферу свого життя, енергія починає перетікати в іншу. Наприклад, коли ви йдете в спортзал, то з часом хочеться зайнятися правильним харчуванням, займетеся харчуванням – захочеться почитати про це книгу. Все між собою взаємопов’язано, так воно і працює.

 Це емоційне зараження, завдяки якому ми впливаємо одне на одного більше, ніж здається

Анже: Ми в повсякденному житті постійно зустрічаємося з психотерапевтом, тренером, приходимо в рекламне агентство, цим людям ми довіряємо. Я читав, що наш мозок не відразу розуміє, кому довіряти, а кому ні. Іноді це відбувається в першу ж мить зустрічі. Чи може бути таке, що ми не довіряємо через зовнішній вигляд або навіть запах людини? Як це відбувається та як зрозуміти, кому довіряти, а кому ні?

Ілля: У психотерапії різні феномени важливі, зокрема запах. У мене з партнером онлайн-платформа психотерапії, бо ми працюємо з людьми, які живуть за кордоном і не мають змоги приходити на сеанси в Києві. Але якось на конференції нам сказали, що це не так уже й добре у психотерапії, що немає феномену запаху, адже він може дуже впливати на стосунки терапевта та клієнта.

Але загалом завжди потрібно розуміти, що перед вами професіонал з освітою, який постійно розвивається в своїй сфері та ходить до особистого психотерапевта. Якщо ці чинники присутні, то далі вирішуєте за критеріями, подобається вам людина чи ні.

Анже: Якщо шукати в Google контакти психотерапевтів, то отримаєш менше запитів, ніж на тренерів із щастя. Як зрозуміти, до якого з тренерів йти та як вибрати місце, де я можу над собою працювати?

Алла: Якось я читала книгу, в якій зазначалося, що на людину впливають навіть ті речі, які її оточують: холодна чи тепла склянка, м’який чи твердий диван, важка чи легка папка. Одне з досліджень показало, що, коли на співбесіду прийшла людина в незручному костюмі, після її відповідей на запитання всі вважали, що їй не можна довіряти, хоча кандидат мав чудову освіту, досвід роботи та всі компетенції. Це також про внутрішній комфорт. Тому є багато атрибутів, які впливають на почуття довіри.

Анже: Більшість із нас працює в команді. А коли працюєш з людьми, до яких уже звик, потрібно розуміти, що вони вже бачать тебе наскрізь. Що більше працюєте разом, то більше розумієте одне одного. Іноді я прокидаюся зранку з поганим настроєм, але коли приходжу на роботу, доводиться усміхатися та бути зарядженим енергією. Мені потрібно багато енергії для того, щоб бути ніби іншою людиною, тому я займаюся спортом, відвідую психотерапевта, правильно харчуюсь. Але наскільки небезпечно в такі моменти показувати себе іншим?

Ілля: Тут потрібно дуже чітко відчувати межу: можна просто усміхнутися, щоб спробувати себе розвеселити та відчути легкість, а можна потрапити у той стан, де ви не ви, де граєте іншу людину або робите вигляд, що ви супермен. І другий стан стає небезпечним. Але, звичайно, коли від вас залежить атмосфера в колективі, то впадати в депресивний настрій також не є виходом із ситуації.

Алла: Іноді буває таке, що приходиш на роботу без настрою, але всі навколо усміхаються і все добре. Це допомагає змінити фокус і зрозуміти, що насправді все класно, якщо перемкнутися вдається чесно. Але не можна грати щодня: інші все бачать та, крім того, це може стати причиною вигорання.