The Village Україна та рекламна агенція BBDO Ukraine продовжують серію зустрічей із представниками бізнесу і креативної сфери INSPIRATION IS NOT DEAD. Учасниками  розмови стали Ярослава Гресь – керівна партнерка Gres Todorchuk PR та Зураб Аласанія – голова правління «UA: Суспільне мовлення». Модератор – креативний директор BBDO Ukraine Анже Єреб.

Фото: Анна Бобирєва

ЯРОСЛАВА: Зараз – найвдаліший час, тому що це час великих можливостей. І якщо три роки тому нам було дуже важко працювати із соціальними проектами, пояснити, чому вони потрібні, як вони можуть допомогти рухатись бізнесу вперед, то тепер уже всі второпали, що це короткий шлях до іншої й кращої репутації та визнання. У мене немає відчуття боротьби.

АНЖЕ: Як відчуваються ці зміни на краще?

ЯРОСЛАВА: Найкращий індикатор – це стрічка у Facebook. Наприклад, ви – великий бізнес і вас постійно хейтять, вами нон-стоп незадоволені. Раптом ви робите великий соціальний проект – і вас усі починають хвалити, а ви шоковані.

АНЖЕ: Чи ставите ви межу між «своя ідея» та «чужа ідея»?

ЯРОСЛАВА: У нас бувають випадки, коли приходять певні організації з чіткими ідеями і хочуть, аби ми реалізували їх. Тоді ми ставимо собі лише одне питання – чи віримо ми у цю ідею. Чужа ідея теж може бути грандіозною. Однак важливо, чи справжня вона та що вона може змінити. Наприклад, півтора року тому ми почали працювати з Global Teacher Prize – це премія для вчителів, яку привезла громадська спілка «Освіторія». У нас був величезний внутрішній дисонанс. В Україні ставлення до понад півмільйона вчителів було жахливим, в українську освіту ніхто не вірив. І ми тоді замислилися, чи можна знайти у нас вчителів-інноваторів, які не працюють за радянською системою, а змінюють її, хочуть бути сучасними. І подумали, якщо все вдасться, ми зможемо змінити чиюсь долю та загалом світ.

За 8 місяців роботи ми зробили знову аналітику GfK і побачили, що відсоток українців, які вважали професію вчителя важливою, із 39 зріс до 54. Але це не головне. Ми побачили, скільки крутих людей в Україні, про яких ви можете не дізнатися, якщо не ризикнете. 80% номінантів були з маленьких міст і селищ. Уявіть, людина з села написала листа до центрального офісу Google з проханням подарувати школі Google Glass. Google настільки здивувалися й надихнулися, що одразу відіслали подарунок. І таких людей виявилося в нашій країні багато. Ми вигадуємо історії та віримо в них.

 Найкращий індикатор – це стрічка у Facebook

АНЖЕ: Яка має бути критична маса людей, аби відбулися зміни?

ЯРОСЛАВА: Я, мабуть, живу в якомусь фантастичному світі. Ми приватизували слово «добро», бо займаємося винятково тим, що змінює країну на краще, водночас і самі змінюємося. Ми комунікуємо з дуже крутими людьми, які постійно стоять в авангарді різних змін. І я бачу, скільки надзвичайних речей трапляється. Чи змінюється влада та обіцянки політиків – звісно, ні. Але те, як багато з’являється прогресивної молоді та соціальних проектів – приємно дивує.

Деколи реальні захопливі історії реальних людей стоять за дуже нудними темами. Наприклад, історія про жінку із Західної України з маленького містечка Бучач, де мешкає 6 тисяч людей. Тут народився Шмуель Йосеф Аґнон – нобеліант з літератури. І ось вона прийшла у двір, де жив автор, і запропонувала створити там культурний кластер. Ідея була реалізованою. Тепер у Бачачі не тільки кластер, а й літературна резиденція діє, де проходять презентації книг, остання – Тараса Прохаська. Це приклад того, як одна людина може змінити долю цілого міста. Аби побачити, як змінюється Україна, потрібно більше її дізнаватися та оточувати себе цікавими людьми.

АНЖЕ: Зурабе, як ви бачите свій результат?

ЗУРАБ: Досі багато хто думає, що «Суспільне» – це «УТ-1». А його вже давно не існує. Ми, як Сізіфи, постійно тягнемо каменюку, а вона все назад і назад, але саме так і можна щось змінити, постійно йдучи вперед. Маю зізнатися, телебачення і має здохнути. Ми дуже спізнилися з реформою суспільного мовлення – вона тривала 24 роки. Якщо медіа ставить за мету прибуток, тоді знаєш, як усе має працювати. А коли у вас зовсім некомерційна історія, ви живете лише ідеєю, тоді незрозуміло, чим втримати людей і як отримати результат. У нас основна ідея не в суспільному, а в свободі – і це реальна свобода. І люди певний час справді так можуть працювати. І тепер я постійно боюся, коли цей час спливе.

АНЖЕ: Як у майбутньому зробити, щоб споживач сприймав і хотів саме вашу інформацію?

ЗУРАБ: Усі люди в країні хочуть чогось іншого. Потреби аудиторії вимірюють, тому не секрет, що глядач досі хоче простих серіалів, зрозумілих емоцій. А якщо ви всі круті, думаєте правильними меседжами – таких людей у країні небагато. Нам не варто робити помилку, думаючи, що замість телевізора мікроскоп. З цього погляду я не дуже люблю свою роботу, бо ти маєш дуже спрощеним чином давати людині те, що вона хоче. Телевізор негідний для розвитку людей. У нас є та аудиторія, яка є. Ми тільки можемо правильно до неї звернутися, знайти умову і щоразу трохи вище рухатися.

 Коли ви багато створюєте – це стає навичкою

АНЖЕ: Як знаходити ідеї та рішення, щоб не тільки вас, а й всю вашу команду ковбасило?

ЯРОСЛАВА: У нас не буває криз із ідеями, але буває так, що їх треба докрутити. Ідея має перетворитися на реалізовану: тут завжди з’являються складнощі, перепони та ризики. Ідея може красиво звучати, а насправді вам може чогось не вистачати, ви не знаєте, як підступитися до неї і що взагалі робити. Тут потрібно прибрати свою енергію, захоплення та натхнення, а просто сісти і розкласти ідею на маленькі складові. Коли ми робили проект Uncounted – ресторан на колесах, де готували страви часів Голодомору, то зверталися до п’ятнадцяти кухарів, і всі вони відмовилися, бо з жолудів, кори, шишок нічого неможливо було приготувати. І шістнадцятий повар згодився. Найкраща ідея – це реалізована ідея. Коли ви багато створюєте – це стає навичкою. Ми не ходимо і не чекаємо. Це як спорт, де потрібні постійні тренування, постійне відчуття того, що ви маєте бути глобальними. Хороша ідея буде зрозуміла на глобальному рівні. Україна страждає від локальних проектів. Це не тому, що ми погані або тупі, це тому, що ми юні. У нас всі перемоги попереду.

ЗУРАБ: Люди – це головне. Класних ідей багато, а людей, які їх втілять – ні. Тільки люди залишаться з вами наприкінці. Зараз ВВС світ уже не сприймає. А от Netflix скоро щось замінить.

АНЖЕ: Немає ідеї, куди йти і що робити?

ЯРОСЛАВА: Якщо у мене творчий ступор, я намагаюся просто перемкнутись на те, що мене надихає. Тут можуть бути зовсім різні речі: книги, подорожі, відчуття дороги, виступи натхненних людей. Коли ви не знаєте, як взятися за якусь ідею, можливо, треба зробити крок назад і надихнутися чимось з іншої сфери діяльності. Ви маєте бути трошки не при собі та забути про педаль гальма. Ідея має заволодіти вами та перемогти вас усередині, тоді сама ідея скеровуватиме вас.

ЗУРАБ: Зараз мені соромно, бо все, що Ярослава говорила, це не про мене. Останній виклик з ідеєю був, коли відбувалися вибори голови управління на «Суспільному». Для цього відводилося шість місяців – п’ять з них я нічого не робив: валявся, байдикував, випивав і читав книги. І за останній місяць усе-таки написав стратегію, яка буде жити десятки років. Навмисно нічого не відбудеться.

АНЖЕ: Чим би ви займалися, якби нічого не треба було вигадувати?

ЗУРАБ: Ми все одно вигадали б, чим займатися.